Номер провадження 22-ц/821/2035/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №693/728/25 Категорія: 304090000 Защитинська Т. І.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
19 листопада 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
суддіГончар Н. І., Новіков О. М.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Лазорко Р. Й. на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 15.09.2025 (повний текст складено 15.09.2025, суддя в суді першої інстанції Защитинська Т. І.) у цивільній справі за позовом ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
у травні 2025 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь кредитну заборгованість в сумі 71500 грн, з яких: 14700,00 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 56800 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, а також судові витрати в розмірі 2422,40 грн, мотивуючи про те, що ОСОБА_1 , як позичальник, не виконав належним чином свої зобов'язання по вказаному кредитному договору, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилася зазначена заборгованість.
Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 15.09.2025 позов у справі задоволено. Суд вказав на обґрунтованість доводів позивача про невиконання позичальником своїх договірних зобов'язань.
Відповідач в особі представника адвоката Лазорко Р. Й. подав на вказане рішення суду 15.10.2025 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням позовні вимоги відхилити, відшкодувати понесені судові витрати.
В обґрунтування вказано на те, що у долученому до позовної заяви договорі про відкриття кредитної лінії № 1370-4870 від 26.03.2024 та додатків до нього в графі «кредитодавець», відсутнє зазначення про підпис договору ЕЦП чи у формі одноразового ідентифікатора.
Доказів того, що відповідач заходив на сайт товариства та вводив електронне підтвердження - динамічний пароль, мав бути відправлений на його номер телефону, позивач не надав.
Відсутні копія паспорту Відповідача, а також докази, що номер телефону належить Відповідачу, а це в свою чергу підтверджує те, що Відповідач жодним чином у Позивача ідентифікацію особи не проходив.
З цих підстав скаржник вважає, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору.
Висновок суду першої інстанції про стягнення з Відповідача відсотків в сумі 56800,00 грн не відповідає висновку в постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 за аналогічних правовідносин, адже вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 132/1006/19.
Посилання позивача, на пункти 4.6, 4.10 договору щодо встановлення сторонами процентів 1,50% - 2,50% на день та у розмірі 27138,18 % на рік, є несправедливим у розумінні статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (більше двісті відсотків вартості продукції).
Виписка з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не підтверджує факт надання кредитних коштів відповідачу на умовах договору про відкриття кредитної лінії № 1370-4870 від 26.03.2024, оскільки в ній виписці відсутні підстави перерахування грошових коштів, а саме не зазначено, що кошти в сумі 14700,00 грн, перераховувалися ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на підставі договору про відкриття кредитної лінії № 1370-4870 від 26.03.2024.
Наданий Позивачем розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Позивача).
У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти її аргументів заперечив та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, вважаючи його законним та обґрунтованим.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення 71500 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При розгляді справи встановлено, що 26.03.2024 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та відповідачем за допомогою Веб-сайту (https://creditkasa.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1370-4870, який підписаний відповідачем одноразовим електронним ідентифікатором «С5637».
Відповідно до умов кредитного договору, позивач взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб в сумі 14700 грн зі строком кредитування на 300 днів; базовий період - 14 днів; знижена % ставка - 1,20 % в день; стандартна % ставка - 1,5 % в день, комісія за видачу кредиту 15 % від суми кредиту.
Відповідно до п. 2.2 вищевказаного договору кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов'язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим договором.
Пунктом 3.1 передбачено, що цей договір укладається сторонами у вигляді електронного договору у розумінні ЗУ «Про електронну комерцію».
У договорі визначений порядок та умови надання кредиту, періодичність внесення платежів, порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, права кредитодавця та позичальника, інформація про наслідки невиконання або неналежного виконання кредитодавцем та позичальником обов'язків за договором, порядок взаємодії за договором, програма лояльності, та інші положення.
Разом із договором про відкриття кредитної лінії відповідач 26.03.2024 підписав: Паспорт споживчого кредиту, в якому зазначені основні умови кредитування, зокрема: тіло кредиту в сумі 14700 грн. зі строком кредитування на 300 днів; базовий період - 14 днів; знижена % ставка - 1,20 % в день; стандартна % ставка - 1,5 % в день, комісія за видачу кредиту 15 % від суми кредиту.
ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» виконало взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, відповідно до умов укладеного договору, шляхом перерахування суми кредиту за допомогою системи LiqPay на платіжну карту відповідача, що підтверджується довідкою ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та інформацією АТ КБ «ПриватБанк», наданою на виконання ухвали суду від 23.06.2025 про витребування доказів.
Однак, відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав та станом на 25.04.2025 загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 80437,60 грн, а саме: прострочена заборгованість за кредитом - 14700,00 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 65532,60 грн, прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту 205 грн.
Позивачем застосовано до відповідача програму лояльності, яка полягає в частковому списанні заборгованості за нарахованими процентами.
Враховуючи вищевикладене, посилаючись на норми законодавства, позивач звернувся до суду з позовною заявою та просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 71500 грн, з яких: 14700,00 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 56800 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, а також судові витрати в розмірі 2422,40 грн, що складає предмет позовних вимог у цій справі.
Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.
Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
На час розгляду справи кредитний договір, за яким відповідач отримав кредит, є чинним, недійсним у судовому порядку не визнавався, сума боргу по тілу кредиту та нарахованим відсоткам за користування кредитними коштами позичальником наданими доказами не спростовується.
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, встановивши, що відповідач, як позичальник, отримав кредитні кошти за договором та не повернула їх у визначені строки разом із нарахованими відсотками, отже має непогашену заборгованість, вірно вказав про те, що позовні вимоги про стягнення коштів є обґрунтованими.
При цьому суд першої інстанції вірно встановив суму заборгованості, яка підтверджується матеріалами справи та не спростовується по суті аргументами скаржника.
З такими висновками суду першої інстанції в цій справі апеляційний суд погоджується повністю, адже вони підтверджуються наявними у справі доказами та ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах та правому регулюванні правовідносин сторін, що виникли на підставі кредитного договору.
Апеляційним судом відхиляються аргументи скаржника про те, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору з посиланням на відсутність зазначення одноразових ідентифікаторів, з урахуванням таких міркувань.
Пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Апеляційний суд зауважує, що відповідно до ч. 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.
Положеннями статті 12 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
На офіційному веб-сайті ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (https://creditkasa.ua) у вільному доступі для всіх клієнтів ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» розміщена повна інформація щодо договору кредиту та порядку його укладення, а саме, документи: Договір кредиту (примірний Договір на момент укладення); Правила надання грошових коштів у кредит (діючі на момент укладення договору); Згода на обробку персональних даних; Публічна інформація; Положення про конфіденційність. Крім того, на веб-сайті ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» розміщена довідкова інформація з наданням розгорнутої інформації щодо порядку та умов надання послуг.
Статтею 11 ЗУ «Про електронну комерцію» визначений порядок укладення електронного договору. Відповідно до змісту ч. 3 вказаної статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
На підставі ч. 8 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
За вимогами ч. 6 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Отже договір про відкриття кредитної лінії №1370-4870 від 26.03.2024, підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, належним чином підтверджує погодження сторонами справи умов кредитування, оскільки без здійснення входу на сайт кредитора https://creditkasa.ua за допомогою логіну та пароля до особистого кабінету, внесення своїх персональних даних, номера телефону, карткового рахунку, договір між сторонами не був би укладений, а тому сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
Апеляційний суд бере до уваги, що сторони договору погодили, що його укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства через мобільний додаток чи інші засоби (п.п. 3.1, 3.2 кредитного договору).
Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника, необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем.
Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.
Відтак апеляційні посилання скаржника на відсутність доказів того, що відповідач заходив на сайт товариства та вводив електронне підтвердження - динамічний пароль, слід відхилити, як таке, що не спростовує факт належного укладення кредитного договору в електронному вигляді.
Аргументи про відсутність копії паспорту Відповідача, а також доказів, що номер телефону належить Відповідачу не впливають на встановлення можливості укладення відповідного кредитного договору, оскільки зазначені обставини за приписами законодавства не є істотними умовами, що необхідні для дійсності відповідного правочину.
Також апеляційний суд відхиляє аргументи скаржника про стягнення з позичальника непропорційно великої суми відсотків за користування кредитним коштами, з урахуванням такого.
Так не можна погодитися з посиланнями скаржника на висновки постанови Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23, оскільки їх зроблено за інших фактичних обставин, а саме за наявності сплати позичальником істотної суми заборгованості в розмірі 33 488 грн за погодженої суми кредиту в розмірі 20 000 грн, у той час як у цій справі позичальник не доводить про погашення суми кредитного боргу та нарахованих відсотків принаймні частково, а лише вказує, що всі суми нарахування відсотків є несправедливим, як явно завищені.
Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
При цьому ч.ч.1, 2, п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (на який посилається скаржник) передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Однак у даному випадку спірними є нарахування відсотків за правомірне користування кредитними коштами, а не відсотків компенсації у разі невиконання споживачем зобов'язань за договором, чого помилково не врахував скаржник.
При цьому позичальник, укладаючи кредитний договір, самостійно та добросовісно надав оцінку запропонованим умовам кредитування, зважив на можливість їх дотримання з огляду на наявне фінансове становище та на час укладення договору вважав їх прийнятними та вигідними для себе, що й отримало вираження у факті надання згоди на укладення правочину та отримання на його підставі кошів кредиту.
Таким чином за обставин даної справи не можна вести мову про укладення кредитного договору на вкрай невигідних для відповідача умовах.
Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника і на те, що виписка з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не підтверджує факт надання кредитних коштів відповідачу на умовах договору про відкриття кредитної лінії № 1370-4870 від 26.03.2024, оскільки в ній виписці відсутні підстави перерахування грошових коштів, а саме не зазначено, що кошти в сумі 14700,00 грн, перераховувалися ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на підставі договору про відкриття кредитної лінії № 1370-4870 від 26.03.2024, адже спірні кошти перераховано безпосередньо в день укладення кредитного договору та рівно у погодженій сумі кредитування на банківську картку позичальника, вказану при оформленні кредиту, отже обґрунтованих сумнівів у підставах перерахунку відповідачу вказаних коштів виникати не може.
Не можна погодитися і з аргументами скаржника про те, що наданий Позивачем розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Позивача), адже факт перерахунку позичальнику кредитних коштів підтверджено належним чином, умови кредитування сторонами також погоджено у встановленому порядку, отже у суду наявна можливість самостійно перевірити здійснені за договором нарахування з точки зору їх відповідності умовам кредитування.
При цьому скаржником не вказуються аргументи щодо неврахування тих чи інших погашень по кредиту при визначенні суми заборгованості, а також не доводиться необґрунтованість розрахунку заявленого до стягнення у справі боргу.
Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подана апеляційна скарга не містить.
Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 15.09.2025 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати скаржника за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 15.09.2025 у даній цивільній справі - залишити без змін.
Судові витрати скаржника в апеляційному суді не відшкодовувати.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 19.11. 2025.
Суддя-доповідач
Судді