Справа № 552/1473/23 Номер провадження 22-ц/814/3859/25Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т.В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
12 листопада 2025 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л., суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І., за участю секретаря судового засідання Буйнової О.П., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінвестбуд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест Фінанс", Акціонерного товариства "Альфа Банк", Приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Дробітько Вікторії Вікторівни, Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста" про витребування майна з чужого незаконного володіння,-
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила визнати недійсним Договір факторингу від 19.10.2018 року, укладений у простій письмовій формі між Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» щодо відступлення прав за грошовими вимогами ОСОБА_2 ; визнати недійсним Договір передачі прав за Іпотечними договорами, укладений 19.10.2018 року між АТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. за реєстровим №14989; визнати недійсним Договір передачі прав за Іпотечними договорами, укладений 19.10.2018 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та ТОВ «Федуція» посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. за реєстровим №14990; визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 07.02.2019 року, на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Федуція» (запис про право власності №30183156, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1759809253101);витребувати частину нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 на земельній ділянці державної власності площею 0,1926 га, кадастровий номер 5310136400:10:003:0123, із чужого незаконного володіння ТОВ «Промінвестбуд» на користь ОСОБА_1 .
В обгрунтування позову вказувала, що 08 грудня 2005 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит на поточні потреби в сумі 59 000 доларів США з кінцевим терміном погашення заборгованості 05 грудня 2012 року.
Також між ОСОБА_2 та АКБ «Укрсоцбанк» було укладено договір кредиту №710/2694/25-Ф від 16.06.2006 року; договір кредиту №710/046 від 15.06.2007 року; договір банківського (карткового) рахунку та обслуговування платіжної картки Gold №0710/022763-PR від 14.12.2006 року.
В забезпечення виконання вказаних договорів ОСОБА_2 було укладено іпотечні договори на користь АКБ «Укрсоцбанк», а саме: іпотечний договір №710/2544/1 від 08.12.2005 року, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Колотіловим О.М. та зареєстрований в реєстрі за №4133; іпотечний договір №710/2694/1 від 16.06.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Колотіловим О.М. та зареєстрований в реєстрі за №2489; іпотечний договір №710/046 від 15.06.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Колотіловим О.М. та зареєстрований в реєстрі за №2008. За умовами вищевказаних іпотечних договорів було передано в іпотеку нерухоме майно: нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, після смерті останнього спадкоємцями є в тому числі ОСОБА_1 мати померлого, яка успадкувала частину спадкового майна.
ПАТ «Укрсоцбанк» вживалися заходи щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 та інших спадкоємців ОСОБА_2
21.05.2008 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до четвертої Полтавської державної нотаріальної контори у порядку ч.2 ст. 1281 ЦК України з листом претензією до спадкоємців про наявність несплаченого боргу спадкодавця перед кредитором.
В жовтні 2008 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про звернення стягнення на майно.
Рішенням Октябрського районного суду від 02.10.2014 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» було задоволено повністю. Звернуто стягнення на нерухоме майно ОСОБА_2 , яке після смерті успадковане ОСОБА_1 - в частині; ОСОБА_3 - в частині; ОСОБА_4 - в частині: на нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом реалізації нерухомого майна на прилюдних торгах на користь ПАТ «Укрсоцбанк» з початковою ціною реалізації встановленої на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
19.10.2018 року між АТ «Укрсоцбанк та ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» укладено договір факторингу від 19.10.2018 року, відповідно до якого останньому було відступлено право вимоги за кредитними договорам від 08.12.2005 року, 16.06.2006 року, 15.06.2007 року, а також за договорами банківського рахунку від 14.12.2006 року.
Позивач вважала, що у зв'язку із відсутністю у ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, вказаний договір факторингу повинен бути визнаний судом недійсним.
Окрім того, 19.10.2018 року між АТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» було укладено Договір передачі прав за іпотечними договорами, посвідчений 19.10.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. за реєстровим №14989, відповідно до якого Цедент АТ «Укрсоцбанк» передав, а Цесіонарій ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» прийняло всі права за іпотечними договорами.
Позивач вважала, що вказаний договір передачі прав за іпотечними договорами повинен бути визнаний судом недійсним внаслідок визнання недійсним договору факторингу від 19.10.2018 року.
В цей же день, 19.10.2018 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ТОВ «Федуція» укладено договір передачі прав за іпотечними договорами, посвідчений 19.10.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А за реєстровим №14990, відповідно до якого ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» передало, а ТОВ «Федуція» прийняло всі права за Іпотечними договорами. Позивач вважає, що вказаний договір передачі прав за Іпотечними договорами також повинен бути визнаний судом недійсним внаслідок визнання недійсним Договору факторингу від 19.10.2018 року.
В подальшому 07.02.2019 року ТОВ «Федуція» було звернуто стягнення на предмет іпотеки нежитлову будівлю, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 в порядку позасудового врегулювання на підставі Іпотечного договору шляхом набуття її у власність та проведено державну реєстрацію вказаного об'єкту нерухомого майна.
Позивач вважала, що при набутті у власність предмета іпотеки ТОВ «Федуція» було грубо порушено встановлений порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки між іпотекодавцем та новим іпотекодержателем не було укладено окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, як того передбачає чинне законодавство, позивачка не отримувала вимогу про усунення порушень основного зобов'язання, а також звернення стягнення відбулося без проведення оцінки майна, а тому рішення приватного має бути визнано протиправним та скасовано.
14.05.2019 року між ТОВ «Федуція» та ТОВ «Промінвестбуд» було укладено договір купівлі-продажу спірних нежитлових будівель.
Позивач вважала, що визнання недійсними Договору факторингу від 19.10.2018 року, договорів передачі прав за Іпотечними договорами від 19.10.2018 року, а також визнання судом встановленими обставин порушення ТОВ «Федуція» порядку звернення стягнення на предмет іпотеки є самостійними підставами для витребування нерухомого майна із володіння останнього набувача ТОВ «Промінвестбуд».
13 березня 2020 року між ТОВ «Промінвестбуд» та ТОВ «Інвестиційна компанія «ВЕСТА»» було укладено договір купівлі-продажу спірних нежитлових будівель.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 03 вересня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "Промінвестбуд", ТОВ "Фінансова компанія "Інвест Фінанс", Акціонерного товариства "Альфа Банк", Приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Дробітько Вікторії Вікторівни, Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста" про визнання договорів недійсним, скасування рішення реєстратора та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено за безпідставністю.
Не погодившись із вказаним рішення суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 вересня 2024 року ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки не було досліджено усіх фактичних обставин справи та не надано оцінки наявним в матеріалах справи доказам.
В обгрунтування апеляційної скарги вказувала, що суд не дослідив, що в укладеному договорі факторингу відступлення права грошової вимоги здійснюється не на підставі вимог до боржників-спадкоємців, а на підставі договорів, укладених з АТ «Укрсоцбанк» з ОСОБА_2 в 2005-2007 роках, які припинили свою дію ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок смерті останнього.
Окрім того вказувала, що права та обов'язки за укладеними договорами факторингу у дійсних боржників - спадкоємців інші і вони встановлені ст. 1282 ЦК України та ст. 23 Закону України «Про іпотеку». Також вказувала, що судом першої інстанції не було надано оцінки поясненням дружини померлого ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 березня 2025 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 вересня 2024 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 23 липня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 11 березня 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування майна скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 вересня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 березня 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Дробітько В. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 07 лютого 2019 року скасовано, викладено їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 вересня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 березня 2025 року залишено без змін.
Таким чином справа переглядається лише в частині витребування майна.
Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося з викликом учасників справи. На момент розгляду справи сторони та інші особи по справі будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з'явилися.
Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 374 ч. 1 п. 2 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Районним судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 08 грудня 2005 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №710/2544/25-Ф. Відповідно до умов якого, ОСОБА_2 було надано кредит на поточні потреби в сумі 59 000 доларів США з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту 05 грудня 2012 року.
Також 16.06.2006 рок між АКБ « Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредит на суму 185600 доларів США, з кінцем терміном повернення 10.06.2016 року.
Окрім того, 15.06.2007 року між АКБ « Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредит на суму 94000 доларів США, з кінцем терміном повернення 14.06.2011року.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 08.12.2005 року було укладено іпотечний договір №710/2544/1. Предметом іпотеки є нежитлові будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , заставною вартістю за згодою сторін 860 000 грн.
14.12.2006 року між Акціонерним комерційним банком «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» в особі Полтавської обласної філії та фізичною особою ОСОБА_2 , згідно його заяви про відкриття банківського (карткового) рахунку, було укладено договір №0710/022763-РR про відкриття банківського карткового рахунку та обслуговування платіжної картки GOLD, згідно умов якого ОСОБА_2 було відкрито відновлювальну кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості 8 000 євро, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту 01 березня 2008 року. Зазначений кредит наданий без забезпечення.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер (а.с.14, том 1).
На час смерті кредитні зобов'язання ОСОБА_2 виконані не були. Заборгованість перед Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» в особі Полтавської обласної філії складала 256010 доларів США 59 центів та 8 122, 37 євро, з яких за: договором про надання відновлювальної кредитної лінії №710/2544/25-0 від 08.12.2005 року 26 316,58 доларів США, що в національній валюті еквівалентно 295840 грн. 47 коп.; договором кредиту №710/2694/25-0 від 16.06.2006 року 144 628,32 доларів США, що в національній валюті еквівалентно 1625853 грн. 72 коп.; договором №0710\022763-РR про відкриття банківського (карткового) рахунку та обслуговування платіжної картки Gold) від 14.12.2006 року 8 122,37 євро, що в національній валюті еквівалентно 125960 грн. 09 коп.; договором кредиту №710/046 від 15.06.2007 року 85 067,69 доларів США, що в національній валюті еквівалентно 956274 грн. 50 коп.
21.05.2008 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до Четвертої Полтавської державної нотаріальної контори у відповідності до ч.2 ст.1281 ЦК України з листом-претензією до спадкоємців про наявність несплаченого боргу спадкодавцем перед кредитором.
Відповідно до спадкової справи з заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 - мати померлого, ОСОБА_3 - дружина померлого, ОСОБА_4 донька померлого. Спадкоємці з заявами про видачу свідоцтв про право на спадщину не зверталися та до цього часу їх не отримали. Встановлено, що ОСОБА_1 спадкує 1/2 частину, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по частині спадкового майна.
В жовтні 2008 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» звернулося до Октябрського районного суду м. Полтави з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 02.10.2014 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно було задоволено.
Звернуто стягнення на нерухоме майно ОСОБА_2 , яке після його смерті успадковане ОСОБА_1 - в частині 1/2 частки, ОСОБА_3 в частині частки, ОСОБА_4 в частині частки: на нежитлові будівлі, які складаються з А-1 адміністративний будинок площею 472,4 кв.м, Б-1 склад площею 43,3 кв.м, В-1 гараж площею 132,2 кв.м, №1-2 огорожа, Г навіс, розташовані на земельній ділянці площею 1926 кв.м, що знаходилась у користуванні ОСОБА_2 на правах оренди строком на 5 років відповідно до договору оренди землі від 31 травня 2007 року, укладеного з Полтавською міською радою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом реалізації нерухомого майна на прилюдних торгах на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» з початковою ціною реалізації встановленої на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
19 жовтня 2018 року між АТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» (далі - Фактор) укладено договір факторингу від 19.10.2018 року, за умовами якого було відступлено право вимоги за кредитними договорами від 08.12.2005 року, 16.06.2006 року, 15.06.2007 року, а також за договорами банківського рахунку від 14.12.2006 року.
Також 19.10.2018 року було укладено договір передачі прав за іпотечними договорами від 08.12.2005 року, 16.06.2006 року, 15.06.2007 року.
В подальшому 07 лютого 2019 року в позасудовому порядку ТОВ «Федуція» було звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлову будівлю, які розміщена за адресою АДРЕСА_1 на підставі Іпотечного договору шляхом набуття її у власність.
07 лютого 2019 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В., як реєстратором нерухомого майна, було прийнято Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер №30183156, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1759809253101.
14 травня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Федуція» (Продавець) та ТОВ «Промінвест-буд» (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу, зареєстрований приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В. за реєстровим №353, відповідно до умов якого Продавець передав, а Покупець прийняв у власність нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.24, том 1).
13 березня 2020 року між ТОВ «Промінвест-буд» та ТОВ «Інвестиційна компанія «ВЕСТА» було укладено договір купівлі-продажу (а.с.232-233, том 3), відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв у власність нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , які складаються з: адміністративного будинку «А» загальною площею 472,4 кв.м, складу 1,Б, площею 43,3 кв.м, гаражу 1,В площею 132,2 кв.м, огорожі №1-2, навісу Г.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 26.07.2023 року за ТОВ «Інвестиційна компанія «ВЕСТА» зареєстровано право власності на нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .
Відмовляючи в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В. В. про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Федуція» та похідних вимог про витребування майна від останнього набувача, районний суд виходив з того, що ТОВ «Федуція» дотрималося позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на майно, зокрема, іпотекодержатель надав докази направлення на адресу позивачки вимоги про усунення порушень основного зобов'язання, а також звіт про оцінку майна.
Проте колегія суддів не може погодитись з висновками районного суду щодо відсутності підстав для витребування частки спірного майна із незаконного володіння з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).
Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов'язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання.
Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв'язку чи кур'єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 4 частини першої статті 3 указаного Закону).
Перевірка документів на наявність підстав, зокрема, для прийняття відповідних рішень є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (пункт 4 частини першої статті 18 вказаного Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, серед іншого, визначено відповідним Порядком.
Згідно з пунктом 61 Порядку № 1127 (у редакції, чинній на час реєстрації права власності станом на 07 лютого 2019 року) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Із вказаного слідує, що цим Порядком визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.
Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Із матеріалів справи вбачається, що на адресу ОСОБА_1 направлялася вимога про усунення порушень, однак докази її отримання в матеріалах справи відсутні, як і відсутня копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві, як це передбачено пунктом 61 Порядку.
Враховуючи те, що у справі відсутні відомості отримання ОСОБА_1 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки чи її ухилення від отримання надісланих поштових повідомлень, а також доказів надання державному реєстратору документу, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя, тому висновок районного суду про набуття ТОВ «Федуція» права звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасним.
Оскільки ТОВ «Федуція» не було дотримано позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, останні не набули в позасудовому порядку права на спірне майно.
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).
Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).
У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 726/1524/19 (провадження № 61-1946св21) вказано, що: «задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Виходячи з цього в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову. Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права».
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звертаючись до суду із вказаним позовом просила витребувати частку нерухомого майна із чужого незаконного володіння ТОВ «Інвестиційна компанія «Веста» як останнього набувача спірного майна, які є обґрунтованими. Вказані висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції по даній справі викладені в постанові від 23.07.2025 року.
Щодо строків позовної давності.
Матеріали справи свідчать, що відповідачами: АТ «Сенс Банк» та приватним нотаріусом Дробітько В.В. ще під час розгляду справи в суді першої інстанції було подано заяви про застосування позовної давності до вирішення спору.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
З встановлених по справі обставин вбачається, що позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права власності на спірне нерухоме майно, яке вона має як спадкоємець ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому вказане нерухоме майно належить їй та дружині і доньці померлого на праві спільної часткової власності, воно обтяжене іпотекою за кредитними зобов'язаннями. На момент вибуття: майно позивачем та іншими співвласниками не оформлено, залишаючись зареєстрованим за спадкодавцем; поділ майна між спадкоємцями в натурі не проводився; - кредиторами у передбачені законом строки заявлено спадкоємцям вимогу про сплату боргу та в 2014 році вжито заходів до звернення стягнення на вказане нерухоме майно в судовому порядку; - в межах виконавчого провадження в 2015 році на спірне майно в межах примусового виконання рішення суду про звернення стягнення накладено арешт.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, підлягає доведенню. Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загальних принципів цивільного судочинства та процесуальних норм про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Позивач стверджує, що позовна давність у цій справі має обчислюватись з моменту, коли вона дізналася що право власності на спірне нерухоме майно було вперше перереєстроване на ТОВ «Федуція», тобто з червня 2019 року, а враховуючи положення ЦК України про продовження строків позовної давності на період карантину та воєнного стану, строки позовної давності нею не пропущено.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про першого та кожного нового набувача цього майна.
Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.
Оскільки набуття права власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно було ускладнено та фактично зупинено фактом перебування останнього в іпотеці та пред'явленням кредитором спадкодавцям вимоги про сплату боргу за кредитними зобовязання, захист права власності позивача міг відбуватися у наступні способи: оскарження правомірності кредитних правовідносин та іпотечних правовідносин між спадкодавцем та кредитором; оскарження правомірності вимог кредитора, та їх розмір, до неї як спадкоємця, який прийняв спадщину; оскарження вартості нерухомого майна, яке перебувало в іпотеці, визначеної кредитором з метою звернення на нього стягнення; виконання зобовязання спадкодавця та оформлення права власності на спадщину.
Відповідно до встановлених по справі обставин, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 02.10.2014 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно було задоволено.
Звернуто стягнення на нерухоме майно ОСОБА_2 , яке після його смерті успадковане ОСОБА_1 - в частині 1/2 частки, ОСОБА_3 в частині частки, ОСОБА_4 в частині частки: на нежитлові будівлі, які складаються з А-1 адміністративний будинок площею 472,4 кв.м, Б-1 склад площею 43,3 кв.м, В-1 гараж площею 132,2 кв.м, №1-2 огорожа, Г навіс, розташовані на земельній ділянці площею 1926 кв.м, що знаходилась у користуванні ОСОБА_2 на правах оренди строком на 5 років відповідно до договору оренди землі від 31 травня 2007 року, укладеного з Полтавською міською радою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом реалізації нерухомого майна на прилюдних торгах на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» з початковою ціною реалізації встановленої на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
В мотивувальній частині даного рішення суду було встановлено факт ухилення позивачки від виконання обов'язку щодо сплати боргу та створення перешкод для примусового виконання рішення суду.
Вказане рішення суду набрало законної сили та в 2015 році кредитором було звернуто до примусового виконання, під час якого на нього було накладено арешт, яким фактично унеможливлено право позивача на користування ним. Обтяження у вигляді арешту також не оскаржувалося позивачем, яка фактично погодилася з наявністю боргу та обов'язку щодо його повернення, проте створювала перешкоди для унеможливлення процесу звернення стягнення на спірне нерухоме майно, який проводився кредитором з метою погашення боргу та захисту своїх прав. Факт створення перешкод полягав у навмисному неоформлені права власності на спадщину, формальному оскарженні дій кредитора і виконавця спрямованих на реалізацію спірного нерухомого майна, без реального наміру добровільного погашенню боргу.
Так, відповідно до частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (стаття 303 ЦПК України), то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в судовому порядку.
Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Тлумачення статті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб'єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб'єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим.
Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту.
Право на звернення до суду за захистом кореспондується зі статтею 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю.
Частини третя та четверта статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Вказаний висновок щодо строку позовної давності наведено в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.
Беручи до уваги викладенні вище обставини та висновки колегії суддів, зважаючи на зміст права на захист якого позивач звернулася до суду в 2023 році, враховуючи, що спірне майно не було зареєстроване за позивачем, перебувало в іпотеці для забезпечення обов'язку позивача щодо повернення боргу спадкодавця за кредитними правовідносинами, на думку колегії суддів, моментом відліку строку позовної давності для захисту права власності позивача на спірне майно, є момент доведення кредитором обґрунтованості та законності вимоги до неї про сплату боргу та його розміру і початку вжиття дій в 2015 році щодо звернення стягнення на нерухоме майно в примусовому порядку або в іншому порядку передбаченому іпотечним договором, оскільки саме з даного часу позивач була (повинна була і могла бути) обізнаною і усвідомлювала наслідки таких дій - у вигляді вибуття спірного майна з її володіння, які зважаючи на відсутність, протягом 7 років, з її боку реальних дій спрямованих на сплату боргу, співвідношення вартості спадкового майна і боргу, були невідворотними.
Доводи позивачки щодо того, що строк позовної давності розпочався в 2019 році, тобто з момент реєстрації права власності на нежитлові будівлі за новим власником, є необґрунтованими, оскільки за вказаних вище обставин, дії останньої мають формальний характер, так, як спрямовані не на реальний захист її права власності, а на створення перешкод кредитору в вчиненні ним дій щодо звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення своїх правомірних вимог. Вказані вище висновки підтверджуються в тому числі фактом відсутності доказів, якими б позивач підтвердив: свої доводи щодо відсутності в неї усвідомлення змісту наявного в неї права власності на майно обтяжене іпотекою та обов'язком щодо сплати боргу; наявність у неї реальних намірів набути право власності на предмет іпотеки в повному обсязі без наявних обтяжень в порядку передбаченому законом та наявність реальних перешкод, які б були завадою для цього протягом 7 років після прийняття спадщини; наявність зловживань своїми правами з боку кредитора при здійсненні дій спрямованих на захист його прав.
Тому колегія суддів вважає що саме з 2015 року ОСОБА_1 дізналась про невідворотність припинення її права власності на частку спадкового майна, за умови невиконання обов'язку щодо сплати боргу, та саме з цього часу почався відлік строку позовної давності, який сплив в 2018 році.
Оскільки з позовом до суду ОСОБА_1 звернулась у 2023 році , тобто з пропуском строку позовної давності, наявні підстави для відмови в задоволені позову з цих підстав.
Враховуючи викладене, рішення районного суду в частині відмови в задоволення позовних вимог про витребування майна слід змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови.
Керуючись ст.ст.367,368, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 03 вересня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування майна - змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 17 листопада 2025 року.
Головуючий суддя : __________________________ Г.Л. Карпушин
Судді: ___________________ С.Б. Бутенко ____________________ О.І. Обідіна