Справа № 552/8727/24 Номер провадження 22-ц/814/2616/25Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.
19 листопада 2025 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Обідіної О.І.,
суддів: Бутенко С.Б., Карпушина Г.Л.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 25 березня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Укрглобал - Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Укрглобал - Фінанс» (надалі ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3931755 від 27.08.2023, в якому просило стягнути заборгованість в сумі 82097,70 грн., що складається з заборгованості за кредитом - 14999,95 грн та заборгованості за нарахованими відсотками - 67097,75 грн., судові витрати - 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу - 10000 грн.
Вимоги обґрунтовані тим, що 27.08.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3931755, відповідно до умов якого позичальник отримав кошти в сумі 10000 грн. строком на 350 днів, до 28.08.2024, шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 .
06.09.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір до договору №3931755 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 27.08.2023, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав 5000 грн. кредиту, також було внесено зміни в основний договір, що загальний розмір кредиту становить 15000 грн.
Товариство належним чином виконало свої зобов'язання за договором кредиту, надавши позичальнику кредитні кошти як за основним, так і додатковим договором в загальній сумі 15000 грн., разом з тим, неналежне виконання позичальником кредитних зобов'язань призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 11.08.2024 становить 82097,70 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 25 березня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Укрглобал - Фінанс» заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3931755 від 27.08.2023, в сумі 82097,70 грн., судовий збір - 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу - 10000 грн., а всього 94520,10 грн.
Стягнення боргу в повному розмірі обґрунтовано доведеністю позовних вимог, які підтверджені наданими позивачем доказами, та правомірністю переходу права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
Вказує на порушення порядку укладання договору та відсутність доказів в матеріалах справи щодо належності банківської картки № НОМЕР_1 саме йому.
Вважає, що банком було застосовано ставку в 2% на день, що є завищеною та непрозорою.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, 27.08.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3931755, шляхом його електронного підпису та перерахування коштів на платіжну картку № НОМЕР_2 , емітовану в АТ КБ «ПриватБанк».
Відповідно до умов договору сума кредиту становить 10000 грн., строк кредиту 360 днів, відсоткова ставка 2% в день (730% річних).
06.09.2023 між сторонами було укладено додатковий договір до кредитного договору, відповідно до умов якого сума кредиту була збільшена до 15000 грн. Додатковий договір також було укладено в електронному вигляді.
Неналежне виконання умов договору призвело до виникнення заборгованості, яка станом на час закінчення договору становить 82097,70 грн. та складається з заборгованості за кредитом - 14999,95 грн та заборгованості за нарахованими відсотками - 67097,75 грн.
26.08.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» укладено договір факторингу №26/08/2024, відповідно до умов якого позивач, як новий кредитор, отримав право грошової вимоги до боржників, в тому числі і по договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту та додаткового договору, укладених з ОСОБА_1 .
Зважаючи, що до нового кредитора перейшло право вимоги, останній звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд дійшов висновку доведеність позивачем факту невиконання позичальником взятих кредитних зобов'язань по договору № 3931755, що призвело до виникнення заборгованості, яку суд стягнув відповідно до наданого розрахунку та встановив при цьому правомірність переходу права вимоги від первісного кредитора до нового.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду.
Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Колегія суддів вважає доведеним факт укладання між сторонами договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3931755 та його підписання відповідачем одноразовим ідентифікатором.
Посилання апелянта на порушення порядку укладання договору відхиляються колегією суддів, оскільки в апеляційній скарзі відповідач трактує лише норми права, що регулюють питання укладання електронних договорів, не зазначаючи при цьому в чому полягає порушення порядку укладання такого договору та не спростовує висновок суду щодо доведеності факту його укладання з ОСОБА_1 .
Безпідставними є доводи щодо взяття місцевим судом в якості належного доказу посилання позивача на перерахування коштів на платіжну картку № НОМЕР_2 при відсутності доказів належності цієї картки йому як клієнту банку.
Так, при подачі позову ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» було подано клопотання про витребування доказів в АТ КБ «ПриватБанк» з метою встановлення належності платіжної картки № НОМЕР_2 позичальнику ОСОБА_1 та виписки про рух коштів на його рахунку в період укладання кредитного договору та додаткового договору, яке обґрунтовано неможливістю особистого витребування з банківської установи зважаючи на банківську таємницю.
Вказане клопотання не знайшло свого процесуального вирішення при розгляді справи в суді першої інстанції.
Між тим, в межах перевірки доводів апеляційної скарги про відсутність доказів належності платіжної картки №536354хххххх6163 відповідачу, апеляційним судом було витребувано відповідну інформацію в АТ КБ «ПриватБанк», як і інформацію про рух коштів на банківському рахунку ОСОБА_1 в період укладання кредитного договору та додаткової угоди до нього.
Згідно відповіді АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_1 було емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 , а з виписки про рух коштів вбачається зарахування на вказану карту 27.08.2023 - 10000 грн. та 06.09.2023 - 5000 грн.
Надаючи оцінку витребуваній в АТ КБ «Приватбанк» судом виписці за договором про перерахування та рух коштів по картці № НОМЕР_3 , колегія суддів приходить до висновку, що остання є належним та допустимим доказом, оскільки підтверджує зарахування кредитних коштів та рух коштів по картці, а отже відповідність її як первинного бухгалтерського документу вимогам Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Наявними в матеріалах справи доказами, в їх сукупності, в повній мірі доводиться як факт укладання договору про надання фінансового кредиту, так і перерахування коштів.
Доводи апелянта на несправедливість умов договору, а саме встановлення 2% на день (730% річних) що є завищеним та непрозорим, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 був ознайомлений з вказаними умовами договору, а саме відсотковою ставкою 2% в день, погодився з такими умовами, в подальшому свої права як споживача банківських послуг в судовому порядку не захищав, що вказує на відсутність в колегії суддів правових підстав для задоволення апеляційної скарги в цій частині.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог.
Разом з цим, при ухваленні судом рішення по справі не було взято до уваги, що відповідач ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, що доводиться довідкою до акту огляду МСЕК №968047.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
За змістом ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.
Зважаючи, що відповідач ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, а отже звільнений від сплати судового збору, висновок місцевого суду щодо стягнення з нього останнього є помилковим, а тому рішення суду в цій частині підлягає зміні шляхом виключення з резолютивної частини вказівки на стягнення з відповідача ОСОБА_1 судового збору за подачу позовної заяви, з одночасним зазначенням про компенсацію понесених судових витрат ТОВ «ФК «Укрглобал - Фінанс'при сплаті судового збору за подачу позовної заяви за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 25 березня 2025 року в частині розподілу судових витрат змінити шляхом виключення з резолютивної частини вказівки про стягнення з ОСОБА_1 судового збору на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Укрглобал - Фінанс», зазначивши, що сплачений Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Укрглобал - Фінанс» судовий збір в розмірі 2422,40 грн. підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 19 листопада 2025 року.
Судді: О. І. Обідіна С.Б. Бутенко Г.Л. Карпушин