Справа № 161/3882/25 Провадження №11-кп/802/500/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
12 листопада 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
потерпілого - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали кримінального провадження № 12025030580000007 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 травня 2025 року щодо ОСОБА_8 ,
Вказаним вироком суду ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м.Чернівці Чернівецької області, зареєстрований у АДРЕСА_1 , та проживає у АДРЕСА_2 , громадянин України, освіта середня, неодружений, не працює, несудимий,
засуджений за ч.2 ст.345 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік 6 (шість) місяців не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ч.1 ст.76 КК України покладено на обвинуваченого ОСОБА_8 такі обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
Речові докази: три оптичні носії інформації залишено при матеріалах кримінального провадження впродовж всього часу їх зберігання.
Зараховано ОСОБА_8 відповідно до вимог ст.72 КК України в строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 01.01.2025 по 03.01.2025, з розрахунку що одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день позбавлення волі.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнаний винним та засуджений за те, що Згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» до правоохоронних органів відносяться - органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, органи доходів і зборів, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. Відповідно до ч.3 ст. 13 Закону України «Про Національну поліцію» у складі поліції функціонує патрульна поліція. Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції. При цьому, згідно із ч. 10 ст. 62 цього ж Закону поліцейський користується повноваженнями, передбаченими цим законом, незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу. Згідно ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров'ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення.
Так, 01 січня 2025 року інспектор взводу № 1 роти тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції лейтенант поліції ОСОБА_12 , інспектор взводу № 2 роти тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції лейтенант поліції ОСОБА_13 , інспектор взводу №2 роти тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції рядовий поліції ОСОБА_9 , відповідно до розстановки сил та засобів роти ТОР управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції заступили на чергування та здійснювали забезпечення публічної безпеки і порядку у відповідності до своїх службових обов'язків передбачених ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію» на території поблизу Театральної площі у м. Луцьк, Луцького району, Волинської області.
В ході здійснення патрулювання у складі екіпажу 01 січня 2025 року близько 22 год. 30 хв. працівники поліції ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 виявили біля входу до магазину «Сім23», що за адресою: м. Луцьк, вул. Лесі Українки, буд. 67, Луцького району, Волинської області бійку між двома особами чоловічої статті, одним з яких був ОСОБА_8 , у зв'язку з чим почали застосовувати заходи примусу з метою припинення протиправної діяльності осіб та забезпечення публічної безпеки і порядку.
В цей час за вищевказаних обставин знайомий ОСОБА_8 ОСОБА_14 , який побачив, що працівники поліції застосовують заходи примусу до ОСОБА_8 , з метою вчинення опору працівникам правоохоронного органу, умисно різкими рухами рук із застосуванням сили відштовхнув працівника правоохоронного органу ОСОБА_13 , одягненого в однострій з ознаками розпізнання, шевронами, який в цей момент виконував свої службові обов'язки щодо забезпечення публічної безпеки за вищевказаних обставин.
В подальшому внаслідок активних дій ОСОБА_14 , що супроводжувалися шарпаниною, ОСОБА_14 та ОСОБА_13 опинилися у підособному приміщенні магазину «Сім23» за вказаною адресою, де ОСОБА_14 поводив себе зухвало, не виконував вимогу ОСОБА_13 про припинення протиправних дій та надання можливості працівнику поліції піднятися з підлоги, висловлював нецензурні вислови та з метою відштовхнути вказаного працівника поліції наніс один удар правою ногою в праву ногу ОСОБА_13 .
В подальшому, відштовхнувши ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , перебуваючи у підособному приміщенні магазину «Сім23», що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Лесі Українки, буд. 67, з метою обмеження вільного руху інспектора взводу № 1 роти тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції ОСОБА_12 , рукою здійснив захват його шиї, чим перешкоджав виконанню останнім службових обов'язків щодо забезпечення публічної безпеки та порядку.
В цей момент 01.01.2025 близько 22 год. 33 хв. у приміщенні магазину «Сім23» за адресою: м. Луцьк, вул. Лесі Українки, буд. 67, у ОСОБА_8 , який достовірно знав, що інспектор роти тактико-оперативного реагування УПП у Волинській області ДПП рядовий поліції ОСОБА_9 є працівником поліції, оскільки одягнений в однострій з шевронами, знаками розпізнання, усвідомлював, що останній служить суспільству шляхом підтримання публічної безпеки і порядку, тобто є працівником правоохоронного органу, та безпосередньо виконує свої службові обов'язки щодо припинення протиправної діяльності ОСОБА_14 відносно працівників поліції за вищевказаних обставин, виник раптовий злочинний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень вказаному працівникові правоохоронного органу з метою перешкоджання його службовій діяльності щодо забезпечення публічного порядку та припинення правопорушення.
Реалізуючи свій раптовий злочинний умисел, ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, умисно наніс один удар лобною ділянкою голови в потилицю голови працівнику правоохоронного органу ОСОБА_9 у зв'язку з виконанням ним своїх службових обов'язків, чим завдав останньому тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми у вигляді струсу головного мозку з внутрішньо-шкірним крововиливом на потиличній ділянці голови, які згідно висновку СМЕ №10 від 06.01.2025 відносяться за ступенем тяжкості до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, оскільки для лікування струсу головного мозку необхідний час більше 6 діб.
В поданій апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає вирок суду незаконним у зв'язку із істотним порушенням вимог КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості. Вказує на те, що оскаржуваний вирок не містить переконливого обґрунтування того, що зазначені обставини у своїй сукупності дають підстави для призначення покарання без реального його відбування. Зазначає, що вчинене кримінальне правопорушення беззаперечно спричинило шкоду здоров'ю працівника правоохоронного органу, а інкриміноване ОСОБА_8 діяння є цинічним та таким, що суперечать моральним засадам суспільства. Просить вирок суду скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. В решті вирок суду залишити без змін.
Заслухавши доповідача, який виклав суть обвинувачення, доводи апеляційної скарги, прокурора та потерпілого, які подану апеляційну скаргу підтримували, просили скасувати вирок суду та ухвалити новий, обвинуваченого та його захисника, які подану апеляційну скаргу заперечували та просили вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до підлягає часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до положень ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за встановлених і викладених у вироку обставин, обґрунтовані доказами, які досліджено судом у порядку, передбаченому ст.349 КПК України.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, за згодою учасників судового провадження, керуючись вимогами ст.349 КПК України після з'ясування думки обвинуваченого, який повністю визнав себе винним у вчиненні кримінальних правопорушень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України, апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися, і докази стосовно яких судом, згідно із ч.3 ст.349 КПК України, не досліджувалися.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що до обвинуваченого безпідставно застосовано положення ст.75 КК України є необґрунтованими.
Відповідно до положень ст.ст.50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Призначене покарання за своїм видом та розміром повинно бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Визначені цією нормою Кодексу загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Положеннями ст.414 КПК України регламентовано, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Приписами ст.75 КК України визначено, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_8 , а також звільняючи його від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, на підставі ст.75 КК України, в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, місцевий суд у відповідності до вимог ст.ст.50, 65 КК України в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст.12 КК України відноситься до категорії не тяжкого злочину, дані про його особу та інші обставини, що впливають на ступінь відповідальності.
Звільняючи ОСОБА_8 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, суд першої інстанції врахував те, що останній до кримінальної відповідальності притягується вперше, повністю визнав свою винуватість, щиро розкаявся у вчиненому, несудимий, є особою молодого віку, має постійне місце проживання, в цілому позитивно характеризується, на обліку в лікарів не перебуває, разом з тим, ОСОБА_8 зобов'язався в подальшому дотримуватись бездоганної поведінки.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , суд обґрунтовано визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
До обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, суд відніс вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
На підставі вказаних обставин місцевий суд прийшов до висновку про можливість застосувати до основного покарання, призначеного обвинуваченому, положення ст.75 КК України.
Врахувавши наявність декількох обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого, лише однієї обставини, яка обтяжує покарання ОСОБА_8 , з урахуванням вищенаведених даних про особу винного, його ставлення до вчиненого, посткримінальну поведінку, ступінь тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого переконання про можливість виправлення ОСОБА_8 без відбування призначеного покарання з випробуванням та про застосування до обвинуваченого положень ст.75 КК України, та покладення на нього обов'язків, встановивши при цьому іспитовий строк 1 рік 6 місяців, що дозволить здійснювати контроль за його поведінкою зі сторони уповноваженого органу з питань пробації.
Таке покарання, на переконання суду апеляційної інстанції, повністю відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання та буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню ним нових злочинів.
На думку суду апеляційної інстанції, у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.
Апеляційний суд вважає, що наведена сукупність обставин та даних про особу обвинуваченого дає обґрунтовані підстави дійти висновку, що визначена ОСОБА_8 форма відбування покарання є справедливим та виваженим заходом примусу, а також, що вона забезпечить його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Разом з тим, переглядаючи вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги прокурора, про виключення з мотивувальної частини вироку з формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним, посилання на особу ОСОБА_14 , зазначивши його як особу, кримінальне провадження щодо якої закрито, то апеляційний суд вважає такі доводи обґрунтованими з огляду на таке.
Частина 1 статті 7 КПК України встановлює, що зміст та форма кримінального провадження мають відповідати загальним засадам кримінального провадження, однією з яких є презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст.17 КПК України передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Відповідно до ч.5 ст.17 КПК України поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
Частиною 1 статті 337 КПК України передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Таким чином, не припустимим є використання тверджень у судових рішеннях про вчинення кримінальних правопорушень конкретними особами, у тому числі у співучасті з обвинуваченим, із зазначенням їх особистих даних, за відсутності вироку суду відносно них, який набрав законної сили, оскільки це порушує засади кримінального провадження - презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, чого суд першої інстанції у своєму вироку не дотримався.
З матеріалів провадження вбачається, що місцевий суд розглядаючи справу про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України, в мотивувальній частині вироку при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, вказав про вчинення ОСОБА_14 ряду активних дій з метою вчинення опору працівнику правоохоронного органу ОСОБА_13 , які передували вчиненню ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України.
Суд першої інстанції поза увагою залишив ту обставину, що ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 квітня 2025 року ОСОБА_14 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.342 КК України на підставі ст.47 КК України, у зв'язку з передачею останнього на поруки трудового колективу ТОВ «НЕО КРОС», кримінальне провадження закрито на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України.
Таким чином, такий висновок у вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_14 є констатацією його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.342 КК України.
Отже, зазначена преюдиція щодо винуватості ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.342 КК України суперечить положенням, передбаченим ст.ст.7, 17 КПК України.
За таких обставин, враховуючи, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_14 за ч.2 ст.342 КК України закрито, тому слід виключити із мотивувальної частини оскаржуваного вироку посилання на особу ОСОБА_14 , зазначивши його як особу, кримінальне провадження щодо якої закрито.
З врахуванням вищевказаної обставини, оскаржуваний вирок в цій частині підлягає зміні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 травня 2025 щодо ОСОБА_8 - змінити.
Виключивши з мотивувальної частини вироку з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, посилання на особу ОСОБА_14 , зазначивши його як особу, кримінальне провадження щодо якої закрито.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді: