Справа № 758/8239/24
Категорія 46
29 липня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Годованюк Ю.Р., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача 1 Глущенка О.М., представника відповідача 3 Котляр Т.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції в місті Києві, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури, -
ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської прокуратури (надалі за текстом - відповідач 1), Головного управління Національної поліції в місті Києві (надалі за текстом - відповідач 2), Державної казначейської служби України надалі за текстом - відповідач 3), про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивачу незаконними діями органів досудового слідства спричинено моральні страждання, через втручання в його приватне життя та погіршення стану здоров'я, які обмежили його життєві можливості, з огляду на що, просив суд (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) стягнути з держави Україна в особі відповідача 3 кошти у сумі 1 176 000,00 грн.
Відповідач 1 заперечує проти позову виходячи з того, що позивачем не надано доказів завдання моральної шкоди, а саме по собі здійснення слідчих та процесуальних дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до безпосередніх повноважень органу досудового слідства.
Відповідач 2 заперечує проти позову виходячи з того, що позов пред'явлено до неналежного відповідача та що в матеріалах справи відсутні докази незаконності дій органу досудового розслідування.
Відповідач 3 заперечує проти позову виходячи з того, що позов пред'явлено до неналежного відповідача, вимоги про стягнення коштів саме з ДКС України є безпідставними, сума моральної шкоди є необгрунтованою.
Ухвалою Суду від 04.07.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд в загальному позовному провадженні та призначено підготовче засідання.
26.08.2024 до суду від відповідача 2 відповідача 3 та надійшов відзив.
26.08.2024 до суду від відповідача 2 надійшла заява про об'єднання справ в одне провадження.
04.09.2024 до суду від відповідача 1 надійшов відзив.
23.09.2024 до суду від позивача надійшла заява про зміну предмета позову.
05.11.2024 до суду від відповідача 2 надійшли пояснення на заяву про зміну предмета позову.
У підготовчому засіданні 20.02.2025 судом відмовлено у задоволенні клопотання про об'єднання справа, з підстав необгрунтованості, прийнято до розгляду заяву про зміну предмета позову, закрито підготовче провадження у справі, та розпочато слухання справи по суті.
Позивач підтримав позовні вимоги, представники відповідачів 1 та 3 проти задоволення позовних вимог заперечили.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та дослідивши докази, суд встановив наступне.
04.12.2011 року, після проведення обшуку позивача було затримано у зв'язку із
вчиненням правопорушення, передбаченого ч.1 ст.44 КУпАП.
09.12.2011 року була винесена постанова про порушення кримінальної справи відносно позивача, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 310 КК України та присвоєно реєстраційний № 07-12814.
09.12.2011 була винесена постанова про обрання запобіжного заходу позивачу в кримінальній справі № 07-12814 у вигляді підписки про невиїзд.
09.12.2011 року позивачем в кримінальній справі № 07-12814, була дана підписка про невиїзд.
18.12.2011 та 26.05.2012 року була винесена постанова про притягнення позивача, в якості обвинуваченого за ч.2 ст. 310 КК України в кримінальній справі № 07-12814.
26.06.2012 року винесена постанова про порушення кримінальної справи, об'єднання кримінальних справ та прийняття їх до свого провадження.
12.11.2012 року позивачу було оголошено про закінчення досудового розслідування і пред'явлено матеріали справи.
18.12.2012 року Постановою Святошинського районного суду міста Києва, матеріали кримінальної справи № 07-12814 за обвинуваченням позивача, повернуто прокурору Подільського району міста Києва для усунення виявлених порушень при затвердженні обвинувального висновку.
10.04.2012 року Ухвалою Апеляційного суду міста Києва, скасовано Постанову Святошинського районного суду міста Києва. Справу направлено на новий судовий розгляд зі стадії попереднього розгляду. Запобіжні заходи залишено без змін, позивачу - підписку про невиїзд.
05.06.2013 року Постановою Святошинського районного суду міста Києва матеріали кримінальної справи № 07-12814, повернуто прокурору Подільського району міста Києва для проведення додаткового розслідування. Запобіжний захід відносно позивача у вигляді підписки про невиїзд - залишено без змін.
06.11.2013 року Ухвалою Апеляційного суду міста Києва, Постанову Святошинського районного суду міста Києва, скасовано. Справу направлено на новий судовий розгляд зі стадії попереднього розгляду в той же суд, в іншому складі суддів. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.
27.03.2014 року Постановою Святошинського районного суду міста Києва, матеріали кримінальної справи № 07-12814, повернуто прокурору Подільського району міста Києва для проведення додаткового розслідування. Запобіжний захід відносно позивача у вигляді підписки про невиїзд - залишено без змін.
06.08.2014 року Ухвалою Апеляційного суду міста Києва, скасовано Постанову Святошинського районного суду міста Києва. Справу направлено на новий судовий розгляд зі стадії попереднього розгляду в той же суд, в іншому складі суддів. Запобіжний захід щодо позивача у вигляді підписки про невиїзд - залишено без змін.
19.01.2015 року Постановою Святошинського районного суду міста Києва, в рамках справи № 759/13820/14-к: - позивача було оголошено в розшук; міру запобіжного заходу змінено з підписки про невиїзд на тримання під вартою в Київському СІЗО, куди помістити його після затримання; матеріали кримінальної справи в копіях, відносно позивача за ч.2 ст.310 КК України, виділено в окреме провадження; - провадження кримінальної справи відносно позивача зупинене до його розшуку, .і
28.05.2015 року позивач був затриманий та на підставі ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 19.01.2015 року, поміщений до Київського слідчого ізолятора.
04.06.2015 року; Постановою Святошинського районного суду міста Києва, в рамках справи № 759/666/15-к, відновлене провадження у кримінальній справі, за обвинуваченням Позивача, у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.310 КК України.
15.02.2016 року постановою прокурора Київської місцевої прокуратури № 7, позивачу змінене раніше пред'явлене йому обвинувачення та викладене в новій редакції.
27.07.2017 року Вироком Святошинського районного суду міста Києва позивача, по пред'явленому обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ч,2 ст.310 КК України, визнано невинним та виправдано у зв'язку з недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочинів
04.02.2019 року Ухвалою Київського апеляційного суду, скасовано Вирок Святошинського районного суду міста Києва від 27.07.2017 року, скасовано. Кримінальну справу за єдиним унікальним номером 759/13820/14-к повернуто прокурору для організації проведення додаткового розслідування.
01.03.2019 року прокуратурою міста Києва внесені відомості до ЄРДР № 42019101070000105 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.310 КК України стосовно позивача та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
29.02.2024 року, слідчим була винесена постанова про закриття кримінального провадження внесеного до ЄРДР № 42019101070000105 від 11.03.2019 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.310 та ч.1 ст.317 КК України, у зв'язку з відсутністю ознак складу кримінального правопорушення позивача.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
Відповідно до ст. 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частини перша етапі 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
Відповідно до етапі 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» відповідно до цього Закон у підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; постановлення виправдувального вироку суду (частина перша статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду»).
У пунктах 1, 4, 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
У частинах п'ятій, шостій статті 4 вказаного Закону передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування (див. Постанову Верховного Суду України від 02.12.2015 року в справі № 6-2203цс15).
У Постанові Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі № 346/5428/17 зазначено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Позивач зазначає, що позивач, фактично був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності та перебував під кримінальним переслідуванням у статусі підозрюваного (обвинуваченого) за ч.2 ст.310 КК України протягом 147 повних місяців, а саме - з 09 грудня 2011 року по 09 березня 2024 року, що позбавляло його можливості вести нормальний і звичний спосіб життя.
Позивач вказує, що знаходився під тиском ситуації та душевного дискомфорту, тобто:
- не міг вести нормальне життя, був позбавлений можливості повноцінно комунікувати із друзями та колегами по роботі;
- відчував душевні страждання, яких зазнав у зв'язку з погіршенням стосунків з оточенням, перед яким він - невинна людина, повинен був виправдовуватись, що не злочинець, а жертва непрофесійності правоохоронних органів;
- відчував душевні страждання, яких зазнав у зв'язку з тим, що вимушений був докладати додаткових зусиль для спростування незаконної підозри та обвинувачення, що були оголошені йому у злочинах, яких він насправді не вчиняв а саме: складати клопотання, подавати скарги, особисто приймати участь у судових засіданнях, користуватися правовою допомогою адвоката, виконувати обмеження визначені судовим розглядом, регулярним призначенням судових засідань, що вимагало витрат його особистого часу та докладання певних зусиль;
- відчував душевні страждання яких зазнав у зв'язку з тим, що протягом тривалого часу був позбавлений можливості вести звичайний для себе образ життя.
Так, судом встановлено, що загальний строк досудового слідства та судового розгляду складає період з 09.12.2011 року по 09.03.2024року.
Суд зазначає, що оскільки підставою виникнення обов'язку відшкодувати моральну шкоду є правопорушення, то завжди є і моральні страждання з приводу порушення прав фізичної особи.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір
При цьому, слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції.
Враховуючи те, що позивача визнано невинуватим у вчинені злочину у зв'язку з тим, що не доведено, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим, суд доходить до висновку, що позивач має право на відшкодування шкоди В силу положень пункту 2 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Суд звертає увагу, що обставинами, які безумовно вплинули на заподіяння позивачу моральної шкоди, яка полягає у понесених ним моральних (душевних) страждань є, зокрема, доведення своєї невинуватості, відчуття несправедливості, викликане тривалим перебуванням під слідством, загалом витрати зусиль, спрямованих на захист своїх прав і свобод в суді.
Таким чином, наявність моральної шкоди, протиправність дій заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями заподіювана (незаконне притягнення до кримінальної відповідальності), встановлених під час розгляду справи не спростована відповідачами.
Суд враховуючи обставини справи, приходить до висновку, що вищевказані обставини, що мали місце в житті позивача з 09.12.2011 року по 09.03.2024 року, мають наслідком порушення звичайного укладу життя позивача, позбавлення можливості реалізації своїх звичок та бажань, безумовно вимагають докладання додаткових зусиль для організації свого життя, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Вказане призвело до завдання позивачу моральної шкоди, що становить підставу її відшкодування за статтею 1176 ЦК України та нормами Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду».
Враховуючи вищенаведене, суд відхиляє доводи відповідачів про те що позивачем не надано доказів, якими б підтверджувався факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань, наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідачів.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня складає 8000,00 грн.
Щодо здійсненого позивачем розрахунку по дату винесення постанови слідчим, суд зазначає, що особа перебуває під слідством чи судом до набрання законної сили -виправдувальним вироком або судовим рішенням, яким закрито провадження.
З урахуванням перебування позивача під слідством з 09.12.2011 року по 09.03.2024 року (дату набрання законної сили постановою слідчого), що складає 147 місяців, та зважаючи на відсутність обгрунтованого контррозрахунку позовних вимог, розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача складає 1 176 000,00 грн. (147 міс. х 8 000,00 грн. (мінімальна, заробітна плата за один місяць станом на час ухвалення судового рішення)), а відтак, задовольняє позов повністю.
Доводи відповідачів стосовно застосування розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, суд відхиляє оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для Обчислення виплат за рішеннями суду.
Верховний Суд неодноразово роз'яснював про необхідність застосування «мінімальної
заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому при вирішенні указаної справи необхідно виходили із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, визначеної на час розгляду справи.
Аналогічні висновки містяться в Постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23 (провадження № 61-7724св24), від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22 (провадження № 61-7696св24), від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23 (провадження № 61-8406св24), від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23 (провадження № 61-9291св24), від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21 (провадження № 61-8267св24).
Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.
Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № З-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголосив на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах. Зміни у вказаний Закон не вносились.
Отже, стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600,00 грн, не підлягає застосуванню під час вирішення спору у цій справі.
Такі висновки про застосування норм права викладено у Постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 524/6017/22 (провадження № 61-13387св24).
Підсумовуючи викладене вище, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.
За положеннями ст. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.
При цьому, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.
Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона.
Одночасно, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Відповідно до пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 18, 133, 141, 259, 263-265, 280-282, 289, ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції в місті Києві, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури - задовольнити;
Стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , в сумі 1 176 000 (один мільйон сто сімдесят шість тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування і прокуратури;
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач 1: Київська міська прокуратура (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9; код ЄДРПОУ 02910019);
Відповідач 2: Головне управління Національної поліції в місті Києві 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15; код ЄДРПОУ 40108583);
Відповідач 3: Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6; код ЄДРПОУ 37567646);
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч. 2 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України. Оскарження рішення суду не зупиняє його виконання;
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя В.В. Гребенюк