печерський районний суд міста києва
Справа № 757/27753/22-ц
пр. 2-1783/25
28 жовтня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Соколова О.М.,
при секретарі судового засідання - Колесник А.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 757/27753/22-ц за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк», Національного банку України про виплату грошових коштів, -
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду із вказаним позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк», Національного банку України про виплату грошових коштів, посилаючись на те що позивач являється з 1990 року вкладником Ощадбанку України, номер рахунку № НОМЕР_1 філіал №55 відділення м.Харків в сумі 17800 карбованців станом на 01.01.1996 року підтвердженими золотом 17800 * 0,987412 гр. золота = 17575,93 гр. золота вартістю 1 грам золота на 01.01.2022 року становить за даними НБУ 2170 грн., тож 17575,93 грм золота х 2170 грн = 38139775,91 грн. та просила суд зобов'язати відповідачів повернути їй грошовий вклад в повному обсязі з процентами в золотому паритеті.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.10.2022 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк», Національного банку України про виплату грошових коштів, залишено без руху.
07.02.2023 року на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 14.10.2022 року позивачем усунуто вказані недоліки.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.02.2023 року відкрито провадження у цивільній справі № 757/27753/22-ц та призначено підготовче судове засідання.
28.02.2023 року на адресу суду від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній заперечує проти вимог позову та просить відмовити у задоволенні позову. Вказав, що Національний банк України не є належним відповідачем, вимоги про стягнення коштів є необґрунтованими оскільки для стягнення коштів відсутні правові підстави. Національний банк не відповідає за зобов'язаннями державних органів, зокрема, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, крім того, фінансових установ, зокрема відповідача 1. До того ж Національний банк не є розпорядником коштів Державного бюджету України. На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні вимог позову.
14.03.2023 року на адресу суду від представника відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній не визнає позовні вимоги та просить у задоволенні позову відмовити.
Вказав, що компенсаційний рахунок на ім'я позивача, не є вкладом, на ньому відсутні кошти, які можуть бути виплачені відповідачами, а іншого порядку компенсації виплат на повернення вкладів Ощадбанку СРСР ніж спеціальний порядок, передбачений ЗУ «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадянам України», діючим законодавством України не передбачено, що свідчить про безпідставність позовних вимог.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.06.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач у судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце судового засідання повідомлялася належним чином.
Представник відповідача 1 подав заяву про розгляд справи у його відсутність, просив відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві.
Представник відповідача 2 подала заяву про розгляд справи у його відсутність, просив відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві.
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За наведених обставин, з урахуванням тривалого перебування справи у суді суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність учасників на підставі наявних в ній доказів.
З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.
За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Питання збереження, відновлення реальної вартості та компенсації знецінених грошових заощаджень громадян України, які зберігалися на рахунках Ощадного банку колишнього СРСР до 02.01.1992 регулюються Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» від 21.11.1996.
Встановлено, що позивач мала заощадження в період з 1990 р. в установах Ощадного банку СРСР.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» встановлюються зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в установах Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, у тому числі облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» держава зобов'язується забезпечити збереження та відновлення реальної вартості заощаджень громадян і гарантує їх компенсацію у встановленому порядку.
Установи Ощадного банку України на виконання вимог ст. 5 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» провели одноразову індексацію вкладів громадян і на індексовані суми, що в даний час знаходяться на позабалансовому рахунку Ощадбанку, видали вкладникам компенсаційні ощадні книжки, на підставі яких виникає право на отримання компенсаційних сум в майбутньому за рахунок Державного бюджету.
Суми коштів, зафіксовані в ощадних книжках (компенсаційних рахунках), вкладниками, у тому числі і позивачем, фактично на зберігання Ощадбанку України не вносились, а зазначені суми держава планує виплатити поступово, у якості компенсації втрат від знецінення заощаджень на виконання ст. 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України».
У вказаному законі передбачено, що кошти для компенсації заощаджень визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею.
Відповідно до ст. 7 зазначеного Закону заощадження підлягають поверненню у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.
Порядок проведення компенсаційних виплат, у тому числі перерахування коштів з Державного бюджету України установам ВАТ «Державний ощадний банк України» визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України за № 336 від 01 березня 2007р. «Про виплату у 2007 р. громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень і страхових внесків, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, та викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, сертифікатів Ощадного банку СРСР і державних казначейських зобов'язань СРСР, придбаних на території Української РСР» здійснювалися наступні компенсаційні виплати:
1) вкладникам з числа тих, що не отримали протягом 2002-2006 рр. компенсацію грошових заощаджень;
2) спадкоємцям вкладників, померлих у 2004 р., або іншим особам, визначеним статтею 8 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», які не отримали компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень протягом 2004р., у межах залишку проіндексованого вкладу в розмірі державної допомоги на поховання, але не більш як 150 гривень;
3) спадкоємцям вкладників, померлих у 2005-2006 рр., або іншим особам, визначеним статтею 8 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», які не отримали компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень протягом 2005-2006 рр., в межах залишку проіндексованого вкладу, але не більш як 500, 0 грн., а також померлих у 2007 р., в межах залишку проіндексованого вкладу, але не більш як 500 грн.;
4) спадкоємцям застрахованих осіб чи страхувальників, померлих у 2004 р., або іншим особам, визначеним ст. 8 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», які не отримали компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень протягом 2004р., у межах залишку проіндексованого страхового внеску в розмірі державної допомоги на поховання, але не більш як 150 грн.;
5) спадкоємцям застрахованих осіб чи страхувальників, померлих у 2005-2006 рр., або іншим особам, визначеним ст. 8 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», які не отримали компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень протягом 2005-2006 рр., в межах залишку проіндексованого страхового внеску, але не більш як 500, 0 грн., а також померлих у 2007 р., в межах залишку проіндексованого страхового внеску, але не більш як 500, 0 грн.;
6) на викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 р. за видами товарів, що не були викуплені;
7) на викуп державних казначейських зобов'язань СРСР;
8) на викуп сертифікатів Ощадного банку СРСР.
Відповідач посилається на те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України Про Державний бюджет на 2022 рік» статтю видатків для проведення компенсаційних виплат не передбачено.
Окрім того, статтею 7 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» передбачає повернення вкладів поетапно, залежно від суми вкладу, в межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік, а не одночасно і повністю, як того вимагає позивач.
Рішенням Конституційного суду України від 10 жовтня 2001 року № 13рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» установлено, що виплата громадянам України грошових заощаджень в обмежуваному розмірі та поетапно є правом держави, що не суперечить статтям 13, 14, 64 Конституції України.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1,2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можнавстановити дійсні обставини справи. На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, внаслідок їх необґрунтованості та безпідставності.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір компенсується за рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись: ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 352-355 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк», Національного банку України про виплату грошових коштів - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М.Соколов