печерський районний суд міста києва
Справа № 757/11474/25-ц
пр. 2-5442/25
09 жовтня 2025 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарі Романенко Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального (позовного) провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про стягнення безпідставно набутих коштів та моральної шкоди, -
23 квітня 2025 до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про стягнення безпідставно набутих коштів та моральної шкоди.
Мотивуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказує, що 24.01.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого за всіма правами і обов'язками є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» згідно Статуту) та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 014/2080/81/67157 про надання кредиту в сумі 63 625,00 доларів США.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17.12.2012 р. у цивільній справі № 2610/17238/2012 позовну заяву АТ «Райффайзен Банк» задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Райффайзен Банк» заборгованість за Кредитним договором № 014/2080/81/67157 від 24.01.2008 року в сумі 888 006 грн. 43 коп. та судові витрати 3 219 грн.00 коп.
25.07.2019 р. приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 щодо виконавчого листа №2610/17238/2012 на загальну суму 891 225,43 гривень.
01.08.2019 приватний виконавець наклав арешт та описав нерухоме майно позивача, а саме: житловий будинок (незавершене будівництво, готовністю 75%), місцезнаходження: АДРЕСА_1 . Загальна площа: 137,5 кв.м., на земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер: 3221455300:01:010:0481, потребує ремонту
Згідно із актом про реалізацію предмета іпотеки від 23.10.2019 у ВП № НОМЕР_2 реалізовано предмет іпотеки: незавершене будівництво (готовність 75%) площею 137,5 кв. м. та земельна ділянка, площею 0,1000 га., К/Н: 3221455300:01:010:0481, за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , 07.08.1978 року.
27 квітня 2021 року між АТ «Райффазен Банк Аваль» та АТ «КРИСТАЛБАНК» був укладений Договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого АТ «Райффазен Банк Аваль» відступило, а АТ «КРИСТАЛБАНК» набуло право вимоги за Кредитним договором.
Разом з тим, 27 квітня 2021 року між АТ «КРИСТАЛБАНК» та ТОВ «ФК «ЦЕНТРАЛ ФІНАНС» було укладено Договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого АТ «КРИСТАЛБАНК» відступило, а ТОВ «ФК «ЦЕНТРАЛ ФІНАНС» набуло право вимоги за Кредитним договором.
27 квітня 2021 року між ТОВ «ФК «ЦЕНТРАЛ ФІНАНС» та ОСОБА_3 було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «ФК «ЦЕНТРАЛ ФІНАНС» відступило, а ОСОБА_3 набула право вимоги за Кредитним договором.
01 травня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду.
12 грудня 2021 року між новим кредитором ОСОБА_3 та боржником ОСОБА_1 було укладено Угоду про припинення зобов'язання за кредитним Договором № 014/2080/81/67157 від 24 січня 2008 року.
07.09.2022 приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Хоменко В.В. прийняв виконавче провадження на виконання.
Згідно із постановами приватного виконавця від 25.08.2023 у ВП № НОМЕР_2 із боржника ОСОБА_1 у виконавчому проваджені було стягнуто основну винагороду та мінімальні витрати виконавчого провадження.
14.11.2024 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Волошина В.О. було визнано виконавчий лист № 2610/17238/2012, виданий Шевченківським районним судом м. Києва 18 квітня 2013р., про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» (код ЄДРПОУ: 14305909) заборгованості за кредитним договором № 014/2080/81/67157 від 24 січня 2008р. у сумі 888 006,43 грн., судовий збір в розмірі 3219,00 грн., а всього 891225, 43 грн., таким що не підлягає виконанню.
17.12.2024 приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Хоменко В.В. виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2.
Згідно із листом ПВ ВО м. Києва Хоменко В.В. від 06.02.2025 в рамках виконавчого провадження АСВП № НОМЕР_2 з боржника ОСОБА_1 (і/н НОМЕР_1 ) стягнуто кошти, а саме: 613359,14 грн.- в рахунок погашення боргу та перераховано стягувачу в АТ «Райффайзен Банк Аваль», 61335, 92 винагорода приватного виконання та перераховано на спеціальний рахунок виконавця; 1061,0грн.-витрати на проведення виконавчих дій та перераховано на спеціальний рахунок виконавця; 8141,86 грн. повернуто боржнику (що були стягнуті вже після визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню).
Позивач вказує, що у зв'язку із відступленням права вимоги до ОСОБА_1 , визнанням судом виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, стягнуті в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 із ОСОБА_1 грошові кошти підлягають поверненню (із урахуванням проданої іпотеки), як безпідставно набуті у сумі 309896,24 грн.
У виконавчому проваджені № НОМЕР_2 із ОСОБА_1 стягнуто витрати виконавчого провадження у сумі 62 396, 92 грн., які, з урахуванням положень ч. 7 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження», підлягають стягненню із відповідача.
Також, позивач, у зв'язку із безпідставним набуттям відповідачем грошових коштів у сумі 309896,24 грн. та стягнення із нього 62 396, 92 грн. витрат виконавчого провадження поніс моральну шкоду. Позивач є військовослужбовцем, учасником бойових дій, неодноразово отримав під час захисту Батьківщини поранення, на його утриманні перебувають троє дітей, а кошти стягувались із його грошового забезпечення, в тому числі додаткової винагороди, отриманої за участь в бойових діях. Суму моральної шкоди позивач оцінює у 100000.00 грн.
За вказаних підстав позивач просить суд:
- стягнути із Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (Код ЄДРПОУ: 14305909, юридична адреса: 01011, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, 4А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) безпідставно набуті кошти у розмірі 309896,24 (триста дев'ять тисяч вісімсот дев'яносто шість гривень 24 копійки) грн.;
- стягнути із Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (Код ЄДРПОУ: 14305909, юридична адреса: 01011, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, 4А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) витрати виконавчого провадження у сумі 62 396, 92 (шістдесят дві тисячі триста дев'яносто шість гривень 92 копійки) грн.;
- стягнути із Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (Код ЄДРПОУ: 14305909, юридична адреса: 01011, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, 4А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) моральну шкоду у розмірі 100000.00 (сто тисяч гривень 00 копійок) грн.;
- стягнути із Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (Код ЄДРПОУ: 14305909, юридична адреса: 01011, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, 4А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50000.00 (п'ятдесят тисяч гривень 00 копійок) грн.
17.03.2025 було відкрито провадження за даним позовом та призначено судовий розгляд у порядку загального провадження та призначено підготовче судове засідання.
07.04.2025 до суду надійшов відзив Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на позовну заяву, в якому представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
03.06.2025 ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
09.10.2025 представник позивача подав до суду заяву, в якій просив провести судове засідання у відсутність сторони позивача та задовольнити позовні вимоги.
09.10.2025 представник відповідача подав до суду заяву та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та враховуючи доводи відповідача, викладені у відзиві, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення.
За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України, судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Судовим розглядом встановлено, що 24.01.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого за всіма правами і обов'язками є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» згідно Статуту) та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 014/2080/81/67157 про надання кредиту в сумі 63 625,00 доларів США.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17.12.2012 р. у цивільній справі № 2610/17238/2012 позовну заяву АТ «Райффайзен Банк» задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Райффайзен Банк» заборгованість за Кредитним договором № 014/2080/81/67157 від 24.01.2008 року в сумі 888 006 грн. 43 коп. та судові витрати 3 219 грн.00 коп.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Суд звертає увагу учасників справи, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Крім того, преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Преюдиціальні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акта, який набрав законної сили. Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення (Правова позиція ВС у складі КГС, постанова від 18 березня 2021 року, справа № 902/608/19).
Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Частиною другою статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, вказані обставини, які були встановлені Печерським районним судом м. Києва у рішенні від 17 січня 2023 року, не потребують повторного встановлення і дослідження.
Таким чином, вказаним рішенням суду преюдиційно встановлено факт наявності заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором № 014/2080/81/67157 від 24.01.2008 року перед АТ «Райффайзен Банк».
25.07.2019 р. приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 щодо виконавчого листа №2610/17238/2012 на загальну суму 891 225,43 гривень.
01.08.2019 приватний виконавець наклав арешт та описав нерухоме майно позивача, а саме: житловий будинок (незавершене будівництво, готовністю 75%), місцезнаходження: АДРЕСА_1 . Загальна площа: 137,5 кв.м., на земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер: 3221455300:01:010:0481, потребує ремонту
Згідно із актом про реалізацію предмета іпотеки від 23.10.2019 у ВП № НОМЕР_2 реалізовано предмет іпотеки: незавершене будівництво (готовність 75%) площею 137,5 кв. м. та земельна ділянка, площею 0,1000 га., К/Н: 3221455300:01:010:0481, за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , 07.08.1978 року.
27 квітня 2021 р. між АТ «Райффайзен Банк» та Акціонерне товариство «КРИСТАЛБАНК», було укладено Договір відступлення права вимоги, відповідно до якого АТ «КРИСТАЛБАНК» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/2080/81/67157 від 24.01.2008 року.
Разом з тим, 27 квітня 2021 року між АТ «КРИСТАЛБАНК» та ТОВ «ФК «ЦЕНТРАЛ ФІНАНС» було укладено Договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого АТ «КРИСТАЛБАНК» відступило, а ТОВ «ФК «ЦЕНТРАЛ ФІНАНС» набуло право вимоги за Кредитним договором.
27 квітня 2021 року між ТОВ «ФК «ЦЕНТРАЛ ФІНАНС» та ОСОБА_3 було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «ФК «ЦЕНТРАЛ ФІНАНС» відступило, а ОСОБА_3 набула право вимоги за Кредитним договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Цивільне законодавство передбачає заміну кредитора в будь-якому зобов'язанні, за винятком зобов'язань, нерозривно пов'язаних з особою кредитора (ст. 515 ЦК України). При цьому заборона на відступлення права вимоги має встановлюватися законом або договором.
Таким чином відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
За встановлених обставин та відповідних правових норм, судом встановлено та чого по суті не заперечували сторони, що з 27.04.2021 відповідач, у зв'язку із укладенням договору про відступлення прав вимоги, втратив право вимоги до ОСОБА_1 за укладеним кредитним договором.
01 травня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду.
12 грудня 2021 року між новим кредитором ОСОБА_3 та боржником ОСОБА_1 було укладено Угоду про припинення зобов'язання за кредитним Договором № 014/2080/81/67157 від 24 січня 2008 року.
На підставі наказу Міністерства юстиції України №2147/5 від 30 травня 2022р. діяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Коновалова О.С., у якого на виконанні перебувало виконавче провадження НОМЕР_2 припинено, у зв'язку із його смертю, що преюдиційно встановлено ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14.11.2024 року.
07.09.2022 приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Хоменко В.В. прийняв виконавче провадження на виконання.
Згідно із постановами приватного виконавця від 25.08.2023 у ВП № НОМЕР_2 із боржника ОСОБА_1 у виконавчому проваджені було стягнуто основну винагороду та мінімальні витрати виконавчого провадження.
14.11.2024 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Волошина В.О. було визнано виконавчий лист № 2610/17238/2012, виданий Шевченківським районним судом м. Києва 18 квітня 2013р., про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» (код ЄДРПОУ: 14305909) заборгованості за кредитним договором № 014/2080/81/67157 від 24 січня 2008р. у сумі 888 006,43 грн., судовий збір в розмірі 3219,00 грн., а всього 891225, 43 грн., таким що не підлягає виконанню.
17.12.2024 приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Хоменко В.В. виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2.
Згідно із листом ПВ ВО м. Києва, Хоменко В.В. від 06.02.2025 в рамках виконавчого провадження АСВП № НОМЕР_2 з боржника ОСОБА_1 (і/н НОМЕР_1 ) стягнуто кошти, а саме: 613359,14 грн.- в рахунок погашення боргу та перераховано стягувачу в АТ «Райффайзен Банк Аваль», 61335, 92 винагорода приватного виконання та перераховано на спеціальний рахунок виконавця; 1061,0грн.-витрати на проведення виконавчих дій та перераховано на спеціальний рахунок виконавця; 8141,86 грн. повернуто боржнику (що були стягнуті вже після визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню).
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Конструкція ст. 1212 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття(збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Отже, за змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами г мильного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Як зазначено вище, між позивачем та АТ «Райффайзен Банк», правонаступником усіх прав та обов'язків якого є АТ «КРИСТАЛБАНК», та в подальшому ФК «Централ Фінанс», та далі, відповідно ОСОБА_3 , було укладено кредитний договір, що є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Факт набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Аналогічний правовий висновок відносно застосування ст. 1212 ЦК України міститься в постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року в справі N 472/786/18.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі N 916/1415/19).
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, що забезпечує примусове виконання рішень суду, на всій території України.
Під примусовим виконанням рішень розуміється сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у вищевизначеному Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до даного Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права),' корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими-особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувану предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» регламентовано, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
В силу п. 6-8 ч. З ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право:
- накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;
- накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;
- здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Згідно до ч. 1 та ч. З ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.
Відповідно до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», боржник, як сторона виконавчого провадження, має право на оскарження рішень, дії або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби.
Позивачем дії приватного виконавця щодо стягнення коштів не оскаржувались, неправомірними в порядку встановленому чинним законодавством вони не визнавались.
Також, судовим розглядом встановлено, що грошові кошти в сумі 309 896,24 гривень, у відповідності до п. 3.4 Договору відступлення від 27.04.2021 р., були направлені на реквізити нового кредитора АТ «КРИСТАЛБАНК», що підтверджується відповідними платіжними інструкціями, що, як наслідок, вказує про безпідставність доводів позивача про отримання відповідачем безпідставно отриманих коштів.
Щодо стягненню витрат виконавчого провадження, суд вважає за необхідне зазначити, наступне.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадженьі примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом статті 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до статті 42 Закону України «Про виконавче провадження», кошти виконавчого провадження складаються з:
1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;
2) авансового внеску стягувана;
3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Як зазначено вище, здійснення особою захисну порушеного права шляхом застосування кондикційного позову можливе лише за умови наявності підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача відповідне майно (у тому числі грошові кошти).
При цьому, для правильного застосування статті 1212 ЦК України необхідно установити факт абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Підставою для виникнення у боржника обов'язку зі сплати таких витрат є сам факт наявності відкритого виконавчого провадження, під час виконання якого виконавець виконує обов'язки, покладені на нього Законом України "Про виконавче провадження".
Позивачем не доведено, що ним оскаржувалися будь-які дії чи бездіяльність приватного виконавця під час виконавчого провадження № НОМЕР_2, постанови, зокрема, про відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно/кошти боржника.
Також, стороною позивача жодним чином не доведено, що при виконанні професійних обов'язків, визначених законодавством України, приватний виконавець не мав передумов для звільнення боржника від сплати витрат.
Встановлені обставини під час судового розгляду свідчать, що спірні грошові кошти на рахунках АТ «Райффайзен Банк» відсутні, так як такі кошти відповідачем не отримувалися.
Так, відповідно до п. 3 Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 року (зі змінами від 27.02.2009 р.) «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди" під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших немайнових явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні гідності, честі, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконними перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пункт 4 вказаної Постанови зазначає, що відповідно до ст. 137 ЦПК України, у позові про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому саме полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов або підстав відповідальності за заподіяну шкоду.
Статтею 1167 ЦК України визначено підстави відповідальності за завдану моральну шкоду виникає за наявності:
1) моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання а інші нематеріальні блага;
2) неправомірних рішень, дій чи бездіяльності заподіювана шкоди;
3) причинного зв'язку між неправомірною поведінкою і моральною шкодою;
4) вини заподіювана шкоди.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду.
Як свідчить практика звернень громадян зі скаргами до Європейського суду, поняття «справедливий суд" може тлумачитись досить неоднозначно. Як правило особи, які не досягли у судовому провадженні бажаного результату, не завжди можуть уточнити, у чому конкретно полягала неповага з боку національних судів до їх права на справедливий суд. У багатьох випадках скарга на несправедливий судовий розгляд полягає у запереченні результату судового розгляду справи та тверджень щодо помилок стосовно фактів та права.
У зв'язку з цим, слід нагадати позицію Суду, який зазначив, що згідно зі ст. 19 Конвенції, його функції полягають у забезпеченні Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї. Зокрема, питання помилок щодо фактів та права, які начебто були припущені національним судом, не належить до компетенції Суду доти, доки такі помилки не порушують прав та свобод, що захищаються Конвенцією (див. Garcia Ruiz v. Spain). Більше того, тоді як ст. 6 Конвенції гарантує право на справедливий суд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів чи способу їх оцінки. Це питання регулюється, головним чином, національними законодавством та судами. Суд нагадує, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди аргументувати прийняті ними рішення, це не можна розуміти як вимогу надавати вичерпну відповідь на кожне питання, підняте стороною під час судового розгляду справи.
Так, у справі «Мельничук проти України" заявник скаржився на несправедливе рішення національних судів у його справі, посилаючись на національне законодавство. Суд, розглянувши матеріали, надані заявником, вирішив, що заявник не надав доказів щодо скарги про порушення у цій справі процесуальних гарантій, передбачених ст. 6 Конвенції і вирішив, що заява є очевидно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до пп. 3 та 4 ст. 35 Конвенції (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Мельничук проти України").
Наступною гарантією, що закріплена п. 1 статті 6 Конвенції є незалежність та безсторонність судової влади. Слід зазначити, що Європейським судом у багатьох справах було визначено принципи, за якими суд можна визначити як безсторонній.
Зокрема, у справі «Pullar v. United Kingdom" Суд вказав, що судова практика передбачає два критерії для встановлення безсторонності суду в сенсі п. 1 ст. 6 Конвенції. По-перше, потрібно встановити, що суд був суб'єктивно безсторонній, тобто жоден із його членів відкрито не проявляв упередженість та особисту зацікавленість. Особиста безсторонність презюмується доти, доки не буде доведено інше. По-друге, суд повинен бути об'єктивно безсторонній, тобто передбачається існування достатніх гарантій, щоб виключити будь-які сумніви щодо цього".
Частиною першоюї статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Частиною другою статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Однак, під час судового розгляду встановлено відсутність зі сторони Банку вчинення протиправної поведінки, наявність причинного зв'язку між шкодою і поведінкою та наявності вини.
Крім того, у позовній заяві не зазначено, в чому саме полягає моральна шкода, та з яких міркувань виходив позивач, визначаючи розмір шкоди - 100 000,00 гривень та якими доказами це підтверджується.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач не надає жодних доказів на підтвердження свого морального та психічного стану, обсягу душевних страждань, тому вимога щодо стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.
Згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача та не підлягають розподілу.
Окрім цього, суд звертає увагу позивача, що якщо з нього було безпідставно стягнуто кошти, останній вправі звернутися до суду з позовом до особи, яка фактично такі кошти отримала.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Керуючись ст. 56 Конституції України, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про стягнення безпідставно набутих коштів та моральної шкоди.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено та підписано 09 жовтня 2025 року.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА