печерський районний суд міста києва
Справа № 757/59251/24-ц
пр. 2-4700/25
29 вересня 2025 року
Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Хайнацького Є.С.,
при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,
за участю:
представника позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вежа Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вежа Сервіс» (далі - позивач, ТОВ «Вежа Сервіс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ) в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за надані послуги в період з січня 2022 року по грудень 2024 року в розмірі 12 998,58 грн, інфляційних втрат в сумі 5 557,09 грн та 1 074,88 грн. - три проценти річних, а також стягнути з відповідача на користь позивача понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. та судовий збір.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
ТОВ «Вежа Сервіс» діє як управитель функцій по здійсненню управління житловим комплексом та забезпечення належної його експлуатації, а також сприяння в забезпеченні якісного та своєчасного отримання житлово-комунальних послуг, визначених договором.
Так, відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору, відповідач приймає надані відповідно до договору послуги та своєчасно їх оплачує відповідно до діючих цін/тарифів та умов договору. Послуга з управління включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньо будинкових систем, утримання ліфтів, купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку, поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку.
У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору в період з січня 2022 року по грудень 2024 року, за останнім рахується заборгованість за надані позивачем послуги в розмірі 12 998,58 грн.
Посилаючись на те, що у відповідачів утворилась перед позивачем заборгованість за житлово-комунальні послуги, на підставі Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач просить стягнути з відповідача на свою користь указану суму боргу з урахуванням інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.12.2024 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у вказаній цивільній справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 24.03.2025 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.03.2025 року відкладено розгляд справи на 10.07.2025 року.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.07.2025 року відкладено розгляд справи на 29.09.2025 року.
Представник позивача у судове засідання не з'явився; про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином; подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, в якій підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, відзив на позов не подав; про день, час, місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 02.06.2025 року № 429608830.
Основним видом діяльності ТОВ «Вежа Сервіс» є забезпечення кваліфікованого, якісного, гарантованого обслуговування житлового фонду, його технічного обладнання, сприяння в отриманні житлово-комунальних послуг, дотримання санітарного стану прибудинкових територій для створення співвласникам квартир належних умов для проживання в будинку.
ТОВ «Вежа Сервіс» діє як управитель функцій по здійсненню управління житловим комплексом та забезпечення належної його експлуатації, а також сприяння в забезпеченні якісного та своєчасного отримання житлово-комунальних послуг, визначених договором.
Відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору № 101/301 від 19.01.2022 року, відповідач приймає надані відповідно до договору послуги та своєчасно їх оплачує відповідно до діючих цін/тарифів та умов договору. Послуга з управління включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньо будинкових систем, утримання ліфтів, купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку, поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку.
Відповідно до п. 2.3. договору, співвласник зобов'язаний оплачувати комунальні послуги за діючими цінами/тарифами відповідно до загальної площі житлового приміщення та показань лічильників та сплачувати послуги Управителю не пізніше 20 числа місяці, наступного за звітним. У разі несвоєчасного здійснення платежів за послугу законодавством з управління, сплачувати пеню в розмірі, встановленому договором та чинним законодавством.
Сплачувати послуги позивачу за новими цінами на послуги з управління з моменту їх затвердження погодження за встановленим порядком.
Пунктом 2.4. договору визначено, що позивач у випадку порушення відповідачем договору має право звернутися до суду для вирішення питання щодо стягнення з нього заборгованості за надані позивачем та підрядниками послуги, а також нарахувати пеню за порушення строків оплати за житлово-комунальні послуги та ін.
У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору в період з січня 2022 року по грудень 2024 року, за останнім рахується заборгованість за надані позивачем послуги в розмірі 12 998,58 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.
За положеннями ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто вказана стаття встановлює презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, в тому числі, з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, незалежно від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому прав володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку з утримання належного йому на праві власності майна може створювати небезпеку для третіх осіб.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 610, 612 ЦК України).
Житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил (ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Пунктом 6 частини 1 статті 1 цього Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Крім того, відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572, власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку, зобов'язаний, зокрема, оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до пункту п'ятого частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» і передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказаної правової позиції притримується Верховний Суд України (постанова № 6-2951цс15 від 20.04.2016 року).
Враховуючи викладене, та зважаючи на те, що відповідач ухиляються від оплати наданих йому послуг з утримання будинку та прибудинкової території, комунальних послуг, нарахована позивачем заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги, з січня 2022 року по листопад 2024 року підлягає стягненню з відповідача.
Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18), від 19.06.2019 року у справі № 646/14523/15 (провадження № 14-591цс18), від 09.112021 року в справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
Загальновідомим є той факт, що з 12.03.2020 року на всій території України було запроваджено карантин, на період дії якого Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (530-ІХ від 17.03.2020), згідно якого, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
При цьому, норми матеріального права вирізняють штрафні санкції, до складу яких належить неустойка (штраф, пеня) та компенсаційні втрати, до складу яких належить інфляційні витрати та 3% річних.
Згідно з положеннями ст. 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, ст. 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
В постанові Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 922/175/18 зазначено, що нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних та інфляційні втрати не є неустойкою у розумінні ст. 549 цього Кодексу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» заборонено нараховувати та стягувати саме неустойку (штраф, пеню), при цьому жодної заборони нараховувати та стягувати компенсаційні втрати вказаним Законом не передбачено.
Отже, положення ст. 549 ЦК України (штраф, пеня) та ст. 625 ЦК України (3% річних, інфляційні втрати) є різними за своєю правовою природною.
У даній справі позивачем до відповідача пред'явлені позовні вимоги про стягнення саме 3 % річних та інфляційних втрат, у зв'язку з несплатою заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.
Відтак, доводи позовної заяви про наявність правових підстав для нарахування цих складових (3% річних та інфляційних втрат) ґрунтуються на вимогах закону.
Водночас, 05.03.2022 року Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанов № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», абзацом 1 пункту 1 якої установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
29.12.2023 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 1405 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг», якою, зокрема, абзац 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено в новій редакції. До припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15.05.2015 р. № 285). Постанова Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1405 набрала чинності 30 грудня 2023 року.
Тобто, основні зміни полягають в тому, що з 30.12.2023 року заборона на нарахування штрафних санкцій, припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг та стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у зв'язку з неоплатою їх в не повному обсязі стосується виключно територій де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій.
Так, м. Київ не відноситься до територій, де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій, отже право на нарахування штрафних санкцій у зв'язку з неоплатою житлово-комунальних послуг у позивача виникає лише з 30.12.2023 року.
А тому ТОВ «Вежа Сервіс» мало право нарахування ОСОБА_1 інфляційної складової та трьох процентів річних до 23.02.2022 року та з 31 грудня 2023 року.
Відповідно до наданих ТОВ «Вежа Сервіс» розрахунків, заборгованість із 3 % річних та інфляційній складовій була нарахована ОСОБА_1 за загальний період з січня 2022 рок до грудня 2024 року, що суперечить положенням, викладеним у постанові Кабінету Міністрів України від 05.12.2022 року № 206. Тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, зокрема стягненню підлягають 3 % річних та інфляційні втрати за період із 01.01.2024 року до 30.11.2024 року, з яких 3 % річних - 356,93 грн та інфляційні втрати - 1 110,00 грн.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу.
Позивач також просить стягнути з відповідача понесені витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 Верховний Суд, зменшуючи розмір заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу, за відсутності клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, зазначив: «Беручи до уваги те, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає висновку, викладеному в пункті 6.1 постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».
Судом установлено, що 29.10.2024 року ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Вежа Сервіс» уклали договір про надання правової допомоги № 07/24, акт приймання передачі виконаних послуг від 10.12.2024 року загальна вартість виконаних робіт становить 10 000,00 грн.
Дослідивши надані представником позивача документи на підтвердження оплати відповідачем професійних послуг адвоката, суд дійшов висновку про задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу професійну допомогу в розмірі 10 000 грн, такий розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, то відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 231,03 грн.
Враховуючи наведене, на підставі ст.ст. 19 Закону України «Про житло-комунальні послуги», ст.ст. 4,11, 13 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 4, 11, 509 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 3-5,12-13, 76-92, 95, 137, 141, 258-259, 268, 264-265, 272-273, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вежа Сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вежа Сервіс» заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 14 465 (чотирнадцять тисяч чотириста шістдесят п'ять) грн. 51 коп., яка складається з: 12 998 (дванадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім) грн. 58 коп. основного боргу за житлово-комунальні послуги; 3 % річних - 356 (триста п'ятдесят шість) грн 93 коп. та інфляційні втрати - 1 110 (одна тисяча сто десять) грн 00 коп.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вежа Сервіс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 231 (дві тисячі двісті тридцять одна) грн. 03 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вежа Сервіс» 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вежа Сервіс»: 01014, м. Київ, вул. М. Бойчука, 41-Б; ЄДРПОУ 43626012;
Відповідач - ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 09.10.2025 року.
Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ