18.11.2025 Справа № 756/16191/25
Унікальний номер 756/16191/25
Номер провадження 2/756/8783/25
18 листопада 2025 року м. Київ
Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Шролик І.С.,
секретаря судового засідання - Лисенко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та залишення проживання дітей із батьком,
Позивач ОСОБА_1 у жовтні 2025 року звернувся до суду з позовом, в якому просить розірвати шлюб, укладений між ним та ОСОБА_2 , зареєстрований 30 липня 2011 року Оболонський відділом державної реєстрації актів цивільного у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 1035 та залишити проживати неповнолітніх дітей з ним.
В обґрунтування пред'явлених вимог вказує, що 30 липня 2011 року між сторонами зареєстрований шлюб. Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей. Протягом останнього часу сімейні стосунки між сторонами розладилися, через різні погляди на сімейне життя, цінності та ведення спільного господарства.
На переконання позивача подальше збереження шлюбу суперечить його інтересам, за цих обставин просить шлюб розірвати. Також зазначає,що після розірвання шлюбу, діти залишаються проживати з ним, в його квартирі де створені усі умови для їх розвитку. Він не буде чинити відповідачу перешкоди у спілкуванні із дітьми, тому просить неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , 2018 року народження та ОСОБА_4 , 2013 року народження залишити проживати із батьком.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 жовтня 2025 року матеріали позовної заяви передано на розгляд судді Шролик І.С.
Ухвалою суду від 13 жовтня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження, справу призначено до розгляду на 12 листопада 2025 року.
Через перебування головуючого судді у відпустці розгляд справи відкладено на 18 листопада 2025 року.
12 листопада 2025 року ОСОБА_1 подав заяву про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримує, просить задовільнити.
Від відповідача ОСОБА_2 12 листопада 2025 року надійшла заява про визнання позовних вимог. Просить справу розглянути за її відсутності. З позивачем спільно не проживають з 08 вересня 2025року.
Відповідно до ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов протягом усього часу судового розгляду. Оскільки, визнання відповідачем позову не суперечить вимогам закону і не порушує прав та інтересів будь-яких осіб, суд його приймає.
Дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 30 липня 2011 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, зареєстрований шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 актовий запис № 1035. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_6 ».
Від шлюбних відносин сторони мають двох доньок: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що доводиться свідоцтвами про народження.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 грудня 2022 року ОСОБА_1 успадкував після смерті батька квартиру АДРЕСА_1 .
Також на підставі договору дарування ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1720 га, яка розташована в Житомирській області, Ружинський р-н, с.Чорнорудка.
Згідно з витягом з реєстру територіальної громади від 30 вересня 2025 року за адресою АДРЕСА_2 зареєстровані : ОСОБА_1 з 21 квітня 1992 року, ОСОБА_7 з 31 грудня 2013 року та ОСОБА_8 з 22 жовтня 2019 року.
Відповідно до довідок від 30 вересня 2025 року ОСОБА_1 працює водієм-рятувальником 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління ДСНС України в м.Києві.
З відомостей Єдиного державного демографічного реєстру від 10 жовтня 2025 року ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання з 16 листопада 2004 року АДРЕСА_3 .
Подружні відносини між сторонами припинені, як зазначили сторони в письмових заявах з 08 вересня 2025 року. Клопотань про надання терміну для примирення сторони не заявляли.
Щодо розірвання шлюбу, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 51 Конституції України та ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді дружини і чоловіка, примус до шлюбу не допускається.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України).
Відповідно до ст. 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї суперечитиме інтересам одного з них.
Згідно ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно з ч. 3 ст. 115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
Таким чином, суд вважає, що позов обґрунтований, розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка, подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін, а тому шлюб між сторонами необхідно розірвати.
Щодо вимог про залишення проживати двох малолітніх доньок із батьком, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-ІІІ) кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону № 2402-ІІІ).
Згідно зі статтею 12 Закону № 2402-ІІІ на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до частини другої статі 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
У статті 161 СК України передбачено, що спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини, які проживають окремо, та не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що першочерговим критерієм визначення місця проживання дитини, яка не досягла десяти років, є спільна згода батьків.
У випадку наявності спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини, такий спір може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (стаття 161 СК України).
При розгляді судом спорів між батьками щодо, зокрема, місця проживання дитини, обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що під час визначення найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Під час визначення місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, під час розгляду справ щодо місця проживання дитини, зокрема залишення проживати разом із батьком суд, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Суд звертає увагу, що в Україні з 24 лютого 2022 року введений воєнний стан, який на час розгляду справи в суді триває. Позивач ОСОБА_1 обіймає посаду водія відділення газодимозахисної служби Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби надзвичайних силуацій України в м.Києві. В складі караулу з 24 лютого 2022 року неодноразово приймав участь з гасіння пожеж спричинених ворожими обстрілами. Характер роботи позивача та ситуація в країні пов'язані з напруженою ситуацією, чергуванням позивача, як службовця в надзвичайних ситуаціях які часто виникають в країні, й залишати наодинці двох малолітніх дітей під час масованих ракетних обстрілів може ставити під загрозу їх життя та здоров'я.
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24) зазначено, що:«судами встановлено, що за час перебування у шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася дочка - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_2 добровільно змінила місце свого проживання, малолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом із батьком, а мати дитини не заперечує проти цього.
З огляду на досліджені судом докази, наявні в матеріалах справи, в яких відсутній виснвоко служби у справах дітей щодо порушеного питання залишення проживання малолітніх доньок разом із батьком, не було обстеження умов їх проживання, Служба не була залучена до участі у справі, керуючись якнайкращими інтересами двох малолітніх дітей 7 та 12 років, приходжу до переконання про відмову ОСОБА_1 в задоволенні вимоги про залишення малолітніх дітей проживати разом із батьком, так як ним не доведено, що його права порушені. А відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюють ся, жодну із цих дій відповідач не вчиняла.
Клопотання про розподіл судових витрат не надходило.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 104, 112, 113, 114, 115 СК України, ст.ст. 12, 19, 81, 206, 223, 258, 265, 274, 279 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та залишення проживання дітей із батьком,- задовольнити частково.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 30 липня 2011 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 1035.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 18 листопада 2025 року.
Суддя І.С. Шролик