Справа №:755/18230/14-ц
Провадження №: 6/755/572/25
"18" листопада 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Гаврилової О.В.,
за участю секретаря - Гречаної Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за поданням Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, -
06 листопада 2025 року представник Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - Мельник Кирило Миколайович звернувся до суду з поданням, в якому просить тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України фізичну особу - боржника ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 до виконання зобов'язань, покладених на неї, виконавчий лист № 755/18230/14 виданий 03.02.2017 про стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість в сумі 1369490,84 грн.
Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що на примусовому виконанні у Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України знаходиться виконавче провадження 72091555 з виконання виконавчого листа № 755/18230/14, виданого 03.02.2017 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість в сумі 1369490,84 грн. За вказаним виконавчим документом боржником є - ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка згідно матеріалів виконавчого провадження є громадянином України. 22.06.2023 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, якою боржника зобов'язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження. За доводами подання, рішення на сьогоднішній день боржником не виконано, декларацію не надано, будь яких дій спрямованих на його виконання не здійснено, що суперечить вимогам частини п'ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження». Під час виконання рішення суду виконавцем встановлено, що згідно інформації наданої на запити, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, майно належне боржнику на праві власності відсутнє. На запит виконавця Державною прикордонною службою України 29.10.2025 повідомлено про те, що ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 , з моменту відкриття виконавчого провадження перетинала державний кордон України, а саме 26.04.2024 року виїхала та 05.05.2024 року в'їхала на територію України. За повідомленням Державної міграційної служби України від 29.10.2025, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , має паспорт громадянина України для виїзду за кордон (серія та номер НОМЕР_2 , ОСОБА_3 ). Враховуючи викладене, рішення до теперішнього часу не виконано, а боржник ухиляється від його виконання, не вживає заходів щодо виконання рішення за рахунок належного йому майна і доходів, що призвело до вжиття відносно нього вищевказаних заходів примусового виконання.
18 листопада 2025 року подання передано в провадження судді Гаврилової О.В. на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18 листопада 2025 року.
У відповідності до ч.4 ст.441 ЦПК України ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повідомлений про день, час та місце розгляду подання належним чином - за вказаними в поданні засобами зв'язку, в судове засідання представника не направив. У поданні викладено клопотання про розгляд справи про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон України без представника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з повідомленням про час та місце розгляду.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути подання за відсутності представника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК, суд розглянув справу за відсутності учасників справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Вивчивши доводи подання та дослідивши подані держаним виконавцем документи, надані на його обґрунтування, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1, 3 ст.441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Судом установлено, що на виконанні Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з 22.06.2023 перебуває виконавче провадження №72091555 з виконання виконавчого листа №755/18230/14, виданого 03.02.2017 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість в сумі 1369490,84 грн, боржником за яким є ОСОБА_1 .
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду; 5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; 6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; 8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням; 9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна; 10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; 11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача; 12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання; 13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб; 14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; 15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 19) у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; 20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача; 21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
З доданих до подання копій матеріалів з виконавчого провадження вбачається, що державним виконавцем було вжито низку дій, спрямованих на примусове виконання виконавчого документу, зокрема: накладено арешти на кошти та майна боржника ОСОБА_1 ; направлені платіжні вимоги до банківських установ; направлено запит до Державної прикордонної служби України, КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації нерухомого мана», Пенсійного фонду України, Державної податкової служби України, Державної фіскальної служби України, Міністерства внутрішніх справ України; отримано Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта.
За змістом п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.
Тобто, Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Саме по собі невиконання боржником самостійно зобов'язань не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього судовим рішенням обов'язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Разом з тим, відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій, щоб якнайскоріше задовольнити інтереси стягувача та позбутися обмежувальних заходів.
Свобода пересування гарантована статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі Конвенція), частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». Разом з тим, частиною 3 вказаної статті передбачено, що на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Так, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, які обмежують свободу пересування наступним чином:
- У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82);
- Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordov. Italy), скарга № 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlikv. Hungary), скарга № 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121). Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин;
- Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 124 і рішення Європейського Суду "Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии", § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 р. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70);
- Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 року за справою "Ле Конт, Ван Лейвені ДеМейере проти Бельгії" (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, § 60)."
Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28.10.2020 у справі № 331/8536/17-ц.
У свою чергу, відповідно до п. 5 ч.1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань.
Юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені саме за ухилення від виконання зобов'язань, а не за наявність факту їх невиконання.
При цьому, під ухиленням від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов'язків у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Отже, аналізуючи наведені норми законодавства, суд вважає, що тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, та має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Крім того, наявність самого лише невиконаного зобов'язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Факт ухилення боржника має підтверджуватись сукупністю належних доказів, які державний виконавець повинен подати до суду.
Разом з тим, відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми (ст. 77-80 ЦПК України).
Частинами 1, 2, 5 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З поданих до суду матеріалів виконавчого провадження убачається, що вони не містять доказів того, що державним виконавцем, в межах наданих йому законом повноважень, було перевірено інформацію про фактичне та зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання боржника. При цьому в супровідному листі, яким боржнику 22.06.2023 надсилалась постанова про відкриття виконавчого провадження, вказана адреса боржника, зазначена у виконавчому листі, який видано 03.02.2017, а докази отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження в матеріалах подання відсутні.
Крім того, наявна в матеріалах подання інформація про перетин боржником ОСОБА_1 державного кордону України свідчить про здійснення боржником з 22.06.2023 по 29.10.2025 одного виїзду 26.04.2024 з поверненням до України 05.05.2024, що не можна оцінювати, як виїзд за кордон саме з метою ухилення від виконання рішення суду.
Таким чином за матеріалами подання факт ухилення боржника від виконання судового рішення є недоведеним.
Слід зауважити, що звернення державного виконавця до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України повинно бути крайнім заходом, який застосовується до боржника, коли державним виконавцем вже виконані всі можливі дії щодо примусового виконання судового рішення, оскільки це веде до обмеження конституційного права громадянина на свободу пересування.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про відсутність визначених законом підстав для тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Тому подання не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», статтями 2, 4, 5, 8, 10, 12, 13, 18, 260, 353, 354, 441 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
У задоволенні подання Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: