Справа № 712/9157/25
Провадження № 2/712/3695/25
19 листопада 2025 року м. Черкаси
Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого судді - Марцішевська О.М.,
при секретарі - Безруковій Д.О.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
представник позивача Вовка А.І.
представник відповідача Курило М.П.
представник відповідача Гаврилів Ю.О.
представник третьої особи Яроша С.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави в особі Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, третя особа: Державна казначейська служба про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури, -
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог та аргументів учасників справи
07 липня 2025 року адвокат Вовк Андрій Ігорович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави в особі Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, третя особа: Державна казначейська служба про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури.
В обґрунтування позову вказує, що 25 листопада 2014 року ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42014250020000021 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 425 КК України.
26 листопада 2014 року військовим прокурором Черкаського гарнізону затверджено обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною 2 статті 425 КК України та скеровано його до суду.
Ухвалою Черкаського районного суду від 27 листопада 2014 року у вказаному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання.
13 грудня 2023 року прокурором Черкаської спеціалізованої прокуратури в сфері оборони Центрального регіону було прийнято постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення, оскільки прокурор дійшов переконання, що пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення не підтверджується.
Вироком Черкаського районного суду від 23 грудня 2024 року (судова справа 707/3102/14-к) ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 425 КК України та виправдано за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.
Таким чином, протиправними діями органів державного обвинувачення ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди, яка виражається у душевних стражданнях та постійних пригнічених станах, яких він зазнав у зв'язку із протиправною поведінкою щодо нього, приниженні честі та гідності, втрати ділової репутації
Перебування позивача під слідством та судом призвело до порушення звичайного устрою життя, життєвого балансу та втрати певних соціальних зв'язків, повне відновлення яких є неможливими. Через незаконне кримінальне переслідування позивач зазнав невідновлювальні репутаційні втрати як військовослужбовець та військова посадова особа. По даний час, при спілкуванні із знайомими, родичами, друзями, товаришами по службі, побратимами позивач змушений докладати зусиль для спростування інформації щодо проведеного відносно нього кримінального провадження.
Так, значну частину власного життя, а саме десять років позивач витратив на доведення своєї невинуватості в інкримінованому йому злочині. Керуючись у житті певними чеснотами та принципами, він весь цей час жив із відчуттям приниження власної честі та гідності, у тому числі внаслідок дій правоохоронних органів, прокуратури та суду, які б мали не порушувати, а навпаки захищати його права. Відчуття власної безпомічності також мало негативний вплив на соціальні зв'язки позивача, у тому числі з колективом, друзями та сім'єю. Зокрема, постійно дбаючи протягом всього професійного шляху про належний рівень та високу якість виконання своїх професійних обов'язків, він, як керівник, зокрема як командир військової частини, весь цей час почувався ніяково і перед колективом, вважаючи, що його репутацію чесної, порядної людини та умілого керівника було повністю та безповоротно знищено. Крім того, факт притягнення його до кримінальної відповідальності, до того ж за злочин, який у дійсності не мав місця, на переконання позивача призвів до погіршення його відносин з оточуючими людьми та можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань (почав уникати спілкування, закрився у собі, перестав довіряти іншим особам).
Позивач ОСОБА_1 з самого початку розслідування і до винесення вироку перебував під загрозою відбування реальної міри покарання так як санкція ч. 2 ст. 425 КК України (в редакції чинній станом на 17.09.2013 року) передбачала позбавлення волі на строк від 3 до 7 років і він розумів про можливе ув'язнення. Зокрема, було принижено його честь та гідність, він жив у постійному страху за своє майбутнє та майбутнє своєї родини, переживав щодо можливого покарання, оскільки, не був впевнений у справедливому завершенні справи. Від цього страждали члени сім'ї, дружина, діти, такі також не були впевнені щодо долі чоловіка та батька в майбутньому.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 25.11.2024 року у справі №712/15753/14-к щодо ОСОБА_1 про визначення запобіжного заходу були встановлені такі обов'язки: 1. прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора та суду; 2. не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований і проживає, без дозволу слідчого або прокурора; 3. повідомляти слідчого і прокурора про зміну свого місця проживання та роботи; 4. утримуватися від прямого чи опосередкованого спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні з будь-яких питань. Тому, колеги по роботі, які й були свідками по справі перестали спілкуватися з ОСОБА_1 та почали уникати будь-яких розмов, від чого останньому в колективі стало неможливо служити як раніше. Після оголошеної йому прокурором підозри, вручення обвинувального акту у вчиненні тяжкого злочину та перед кожним засіданням суду і після нього, він відчував душевні переживання, його морально пригнічувала легковажність і безвідповідальність посадових осіб досудового слідства та прокурора, які пред'явили йому безглузду підозру та обвинувачення.
Крім того, в зв'язку з перебуванням у статусі підозрюваного та обвинуваченого в недбалому ставленні до військової служби втратив авторитет серед підлеглих та бойових товаришів, оскільки до нього всі стали негативно ставитися та виникла напруженість в спілкуванні, зокрема і з сім'єю. Попри те, позивач увесь цей час проходив військову службу, та у 2014-2015 роках приймав безпосередню участь у здійсненні заходів АТО у Донецькій та Луганській областях. Через це позивач не міг у повному обсязі виконувати службові обов'язки із захисту Батьківщини, оскільки довелося постійно переживати за кримінальне переслідування зі сторони держави. Більше того, йому довелося постійно покидати зону проведення АТО для участі у слідчих діях, допитах, судових засіданнях, що сильно пригнічувало позивача та негативно впливало на добросовісне несення військової служби та захисту держави, а також на відношення до нього його бойових товаришів. Додатково зазначає, що ОСОБА_1 є ветераном війни - учасником бойових дій із 2015 року, нагороджений низкою відзнак та медалей за сумлінну військову службу та захист держави.
Варто зазначити, що сильні душевні хвилювання та стреси призвели до серцевосудинних захворювань, а саме до гіпертонічної хвороби І ст., що підтверджується доданими до цієї заяви копіями медичної документації. Все вищенаведене призвело до порушення його нормальних сталих життєвих зв'язків, до позбавлення можливостей реалізації його бажань та планів щодо подальшої професійної діяльності, погіршення відносин з оточуючим людьми, було підірвано його ділову репутацію як людини.
Загальний строк незаконного кримінального переслідування у злочині, якого позивач ОСОБА_1 не скоював, становить 3 713 днів у період з 25.11.2014 по 23.01.2025 року (10 років 2 місяці, тобто 122 місяці), отже за цей тривалий час моральна шкода має бути справедливою компенсацією.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2025 року установлено мінімальну заробітну плату в розмірі 8000 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про державний бюджет на 2025 рік" визначено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду становить 1600 гривень.
При визначенні розміру компенсації морального відшкодування потрібно враховувати обсяг заподіяної шкоди, ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, тривалість перебування позивача під слідством і судом, істотність вимушених змін у його житті, принципи розумності і справедливості, а тому позивач приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 976 000 грн. (122 х 8000), яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати (8000 грн), встановленої законодавством на момент відшкодування - січень 2025 року (дата набрання законної сили виправдального вироку суду). Вказаний розмір є мінімальним передбаченим законом для розумного задоволення потреб позивача як особи, яка має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та не призводить до його збагачення.
Варто зазначити, що окрім заподіяної моральної шкоди, позивачеві також було завдано матеріальної шкоди, а саме у зв'язку з необхідністю понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який надавав правову допомогу в кримінальному провадженні. Зазначена сума складає у загальному розмірі 38 000 грн, оскільки вартість участі адвоката в одному судовому засідання складала 1 500 (одну тисячу п'ятсот) гривень за 22 судових засідання згідно додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги. Про це свідчать копії платіжних інструкцій, долучені до цієї позовної заяви про сплату позивачем послуг адвоката впродовж 2022-2024 років. Фактично засідань у справі було набагато більше - близько семидесяти, і вони проводилися і раніше, проте, на жаль, інших квитанцій, чеків, платіжних інструкцій у розпорядженні немає. Тому заявляється саме така сума.
Таким чином, внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої у нього виникло у зв'язку із винесенням виправдувального вироку на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 425 КК України.
Позивач просить суд стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 976 000 (дев'ятсот сімдесят шість тисяч) грн. 00 коп. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди 38 000 (тридцять вісім тисяч) грн. 00 коп.
16 липня 2025 року представник відповідача Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Курило М.П. скерував до суду відзив на позовну заяву. Відзив обґрунтовано тим, що у даному випадку неможливо стверджувати про незаконність притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 , оскільки до моменту дослідження висновку експерта № 2919/2050 комісійної судової інженерно-технічної експертизи безпеки життєдіяльності, який складений 26.04.2023, а безпосередньо досліджений в ході судового розгляду 14.07.2023, сукупність обставин вказувала на наявність вини ОСОБА_1 . Необхідно також звернути увагу на те, що відповідно до положень КПК України, саме суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання. Порушення кримінальної справи відбулося внаслідок ознак злочину у діях позивача, при цьому наявність чи відсутність складу злочину у цих діях, а отже і вирішення питання щодо відсутності вини могло бути встановлено лише у рамках розслідування кримінальної справи та судового розгляду.
ОСОБА_1 у заявленому позові не наведено конкретних і суттєвих обставин в чому саме виражається завдана йому моральна шкода та не надано належних і допустимих доказів у розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України на підтвердження факту порушення його нормального способу життя, постраждала репутація, честь, гідність, зруйновані плани, позбавлений можливості забезпечувати сім'ю всім необхідним, в тому числі матеріально, погіршення відносин із знайомими людьми, близькими та рідними, негативно вплинуло на здоров'я. Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, якими встановлено факт незаконності дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури стосовно ОСОБА_1 .
Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, якими встановлено факт незаконності дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури стосовно ОСОБА_1 . Втручання у конституційні права позивача були мінімальними, об'єктивно необхідними для забезпечення виконання завдань кримінального процесу. Проведені у провадженні слідчі (розшукові) дії та прийняті рішення зумовлені вимогами кримінального процесуального закону щодо забезпечення органом розслідування швидкого, повного та неупередженого розслідування. Переважна більшість з них проведені без участі ОСОБА_1 , а участь у інших не була для останнього надмірним тягарем.
Ухвалення судом виправдувального вироку є результатом реалізації принципу змагальності, встановленого ст. 22 КПК України, а не наслідком незаконних дій під час досудового розслідування. Факт постановлення виправдувального вироку лише надав позивачу право ставити питання про відшкодування шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Однак, необхідно врахувати, що право на відшкодування шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден нормативний акт не встановлює імперативного обов'язку компенсації шкоди. Право на відшкодування у розумінні закону - це процесуальна можливість ставити питання та довести наявність шкоди за допомогою відповідних доказів, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію. Тобто, це право реалізується шляхом процесуального доведення наявності шкоди, її розміру через підтвердження належними доказами.
Позивач обґрунтовує заподіяння йому моральної шкоди тривалим проведенням досудового розслідування, однак при цьому не зазначає чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Позивач, подавши до суду позовну заяву, не довів за яких саме обставин та якими діями (бездіяльністю) йому завдано моральної шкоди. У позовній заяві та з доданих до нього документів не розкрито зміст заподіяної шкоди, не доведено застосування ОСОБА_1 додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв'язків, відновлення стосунків з оточуючими людьми тощо. При відшкодуванні моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому вона полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визнаючи її розмір, та якими доказами це підтверджується.
Розмір відшкодування моральної шкоди в розмірі 976 00,00 грн., який заявлено у позові до стягнення, є необґрунтованим, занадто завищеним та може призвести до збагачення позивача за рахунок коштів державного бюджету, що є неприпустимим. Доведення підстав для задоволення позову про відшкодування шкоди відповідно до норм ст. ст. 10, 60 ЦПК України є процесуальним обов'язком позивача. Крім цього, саме позивач як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.
Обґрунтування обставин отримання моральної шкоди, викладене у позові, потребує доказування належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. За їх відсутності сам виклад цих обставин у позовній заяві не є ні доказом, ні показами свідка, ні документальним доказом. У свою чергу позивачем, окрім викладених у позовній заяві доводів, не надано доказів на підтвердження погіршення стану здоров'я.
Так, при зверненні до суду із указаним позовом в якості доказу заподіяння йому моральних збитків позивачем долучено лише 2 довідки гарнізонної ВЛК від 24.12.2019 та від 19.10.2021, а також 1 довідку начальника лазарету ХНУПС, з яких окрім іншого слідує, що наявна в нього гіпертонічна хвороба пов'язана із проходженням військової служби, а не із кримінальним переслідуванням. У контексті даної справи самі по собі факти звернень за медичною допомогою жодним чином не свідчать про причинний зв'язок між захворюваннями ОСОБА_1 та притягненням його до кримінальної відповідальності. Не заперечуючи можливості фактичних звернень позивача за медичною допомогою у вказаний період, звертає увагу, що у зазначених документах відсутні будь-які відомості, які б свідчили про погіршення стану його здоров'я саме у зв'язку із перебуванням під кримінальним переслідуванням.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 подано довідки лише за період 2019 та 2021 років, поза увагою суду та сторін у справі залишається період з моменту реєстрації кримінального провадження щодо позивача. Вибіркове надання позивачем медичної документації не дає змоги порівняти стан здоров'я ОСОБА_1 до реєстрації кримінального провадження, відповідні доводи позивача щодо погіршення здоров'я внаслідок його перебування під слідством є нічим іншим як припущенням, яке, у свою чергу, жодним чином не може бути покладено в основу рішення. Будь-які докази наявності причинно-наслідкового зв'язку між указаним захворюванням та притягненням позивача до кримінальної відповідальності як у самому позові, так і в доданих до нього матеріалах відсутні. На підставі викладеного вважаємо, що Позивач не має права на відшкодування шкоди, оскільки вина органів, що здійснювали досудове розслідування не встановлена належним чином та не доведена незаконність їх дій, а кримінальне провадження розпочато у відповідності до вимог КПК України.
Не наведено та не підтверджено документально істотної зміни звичного ритму його життя, зменшення кола друзів, приниження його репутації серед знайомих та необхідності постійних виправдань перед ними.
У даному випадку відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки: дії прокурора здійснено в межах процесуальних повноважень; факт виправдувального вироку не доводить незаконності кримінального переслідування та позивач не надав належних доказів на підтвердження завданої шкоди, при цьому процесуальні дії у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 здійснені органами досудового розслідування у встановленому процесуальним законом (чинним на час їх вчинення) порядку, та як вже зазначалось у даному випадку відсутній безпосередній причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою, оскільки всі дії на момент повідомлення про підозру та затвердження обвинувального акту були законними, оскільки дії прокуратури в ході здійснення досудового розслідування та судового розгляду вказаного кримінального провадження незаконними не визнавались.
Позивачем у позові не вказано у чому полягає протиправність поведінки відповідачів, необґрунтовано факту спричинення моральної шкоди. У позові не наведено фактичних даних, які б обґрунтовували причинний зв'язок між поведінкою відповідачів та заподіяною шкодою. Між неправомірними діями органів слідства, прокуратури та заподіяною шкодою повинен бути встановлений причинно-наслідковий зв'язок. Враховуючи вищевикладене, вважає доводи, викладені у позовній заяві необґрунтованими та безпідставними, а позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення за недоведеністю.
21 липня 2025 року представник третьої особи Державна казначейська служба України Ярош Сергій Васильович скерував до суду пояснення на позовну заяву.
У поясненнях зазначив, що Казначейство, ознайомившись з позовною заявою Позивача не погоджується з її вимогами у повному обсязі та вважає, що в задоволенні позовних вимог належить відмовити. Як вбачається з постанови прокурора від 13.12.2023 про відмову від підтримання державного обвинувачення керуючись ч. 1 ст. 340 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підставою для її прийняття було переконання, що пред'явлене особі обвинувачення не підтверджується.
Звертають увагу суду, що настання обставини відмови прокурора від державного обвинувачення внаслідок змін висновків судової інженерно - технічної в галузі охорони праці та безпеки життєдіяльності експертизи № 3623, в основу якої покладено Керівництво з організації утримання та зберігання авіаційних засобів ураження у Військово-Повітряних Силах України, введене в дію наказом командувача Військово-Повітряними Силами України від 24.11.1999 № 230, що втратило чинність згідно наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 2.06.2011 № 200 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких наказів і деректив командувача Повітряних Сил Збройних Сил України» з 01.01.2013. Тобто, експертом проведено судову інженерно - технічну в галузі охорони праці та безпеки життєдіяльності експертизу № 3623 на підставі нормативного акту, що втратив чинність. Натомість, згідно висновків комісійної судової інженерно-технологічної експертизи безпеки життєдіяльності №2919/2050 дії Позивача не суперечили вимогам правил охорони праці та, з технічної точки зору, не знаходяться в причинному зв'язку з настанням події нещасного випадку. І виключно на підставі висновків зазначеної комісійної експертизи прокурор дійшов висновку про непідтвердження пред'явленого Позивачу обвинувачення. Казначейство вважає, що настання обставини відмови прокурора від державного обвинувачення внаслідок зміни висновків інженернотехнологічної експертизи не залежали від дій органів досудового розслідування та прокуратури, оскільки проведення експертизи не є компетенцією зазначених органів. На час пред'явлення Позивачу підозри (25.11.2014) був наявний висновок судової інженерно - технічної в галузі охорони праці та безпеки життєдіяльності експертизи № 3623, а тому на момент повідомлення Позивачу про підозру у прокурора було достатньо підстав вважати, що останній вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 425 Кримінального кодексу України і відповідно, пред'явлення Позивачу підозри було правомірним.
Стосовно виправдувального вироку суду від 23.12.2024 необхідно зазначити, що як вбачається з його тексту, наявного в матеріалах справи, потерпілий ОСОБА_2 16.12.2023 подав заяву про відмову самостійно підтримувати державне обвинувачення. Натомість, потерпіла ОСОБА_3 ознайомившись з постановою прокурора про відмову від підтримання державного обвинувачення в судовому засіданні 01.03.2024 повідомила суд, що бажає підтримувати самостійно пред'явлене Позивачу обвинувачення. Тобто, можна дійти висновку, що починаючи з 14.12.2023 (з наступного дня після винесення прокурором постанови про відмову від підтримання державного обвинувачення) до 23.01.2025 (дати набуття виправдувальним вироком суду законної сили) кримінальне провадження стосовно Позивача здійснювалось в порядку приватного обвинувачення, до якого органи досудового слідства та прокуратури не мають жодного відношення. Казначейство вважає, що держава в особі органів прокуратури не є суб'єктом правової відповідальності за незаконне кримінальне переслідуваня Позивача при розгляді судом кримінальної справи приватного обвинувачення.
Як вбачається з вироку Черкаського районного суду Черкаської області від 23.12.2024 Позивача визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні і відповідно, не є засудженим в розумінні КПК, а тому у нього не виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону №266/94-ВР.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач перебував під слідством та судом з 25.11.2014 (дата повідомлення Позивачу про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) по 23.01.2025 (дата набрання законної сили виправдувальним вироком суду від 23.12.2024 стосовно Позивача). Проте, Казначейство вважає, що при визначенні періоду перебування Позивача під слідством та судом для визначення мінімального розміру морального відшкодування необхідно врахувати, що починаючи з 14.12.2023 (з наступного дня після винесення прокурором постанови про відмову від підтримання державного обвинувачення) кримінальне провадження стосовно Позивача здійснювалось в порядку приватного обвинувачення, а тому період з 14.12.2023 по 23.01.2025 не підлягає включенню до розрахунку моральної шкоди, оскільки держава Україна в особі органів прокуратури не повинна нести цивільну відповідальність за кримінальне переслідування Позивача в порядку приватного обвинувачення. Отже Казначейство вважає, що період перебування Позивача під слідством та судом починається з 25.11.2014 (дата повідомлення Позивачу про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) по 13.12.2023 (дата винесення прокурором постанови про відмову від підтримання державного обвинувачення в суді), або 9 років та 18 днів, загалом 108 місяців та 18 днів.
Казначейство вважає, що при визначенні мінімального розміру моральної шкоди необхідно застосовувати величину мінімальної заробітної плати в розмірі 1 600,00 грн., оскільки, за приписами ст. 13 Закону № 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди вирішується виключно судом, відповідно до чинного законодавства за наявності заяви громадянина. Отже, мінімальний розмір моральної шкоди становить 173 760,00 грн. (172 800,00=1 600,00*108) + (960,00=1 600,00/30*18).
З огляду на приписи Закону № 266/94-ВР Казначейство не заперечує право суду визначити більший ніж передбачено Законом № 266/94-ВР мінімальний розмір моральної шкоди. Проте вважає, що у матеріалах справи відсутні будь-які підстави для такого збільшення. Отже, визначена Позивачем величина моральної шкоди в розмірі 976 000,00 грн. належними чином не підтверджена та ґрунтується виключно на переконаннях Позивача.
Казначейство вважає заявлену Позивачем суму моральної шкоди в розмірі 976 000,00 грн. надмірною і такою, що призведе до безпідставного збагачення Позивача за рахунок держави Україна.
Як вбачається з позовної заяви Позивач обґрунтовує майнову шкоду в розмірі 38 000,00 грн. витратами на правничу допомогу, що була понесена у кримінальному провадженні при судовому розгляді справи № 707/3102/14 в суді першої інстанції.
Враховуючи відсутність договору про надання правничої допомоги Казначейство вважає, що це є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди. Крім того, з додатних платіжних інструкцій не вбачається, що платником перерахованих коштів є саме Позивач, а тому є недоведеним понесення ним матеріальних збитків.
Також звертає увагу суду, що платіжними дорученнями від 30.04.2024 на суму 4 500,00 грн та від 28.05.2024 на суму 4 500,00 грн (разом 9 000,00 грн) проведено оплату за участь в судових засіданнях у 2022-2023 роках (до відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді). Натомість, згідно інших платіжних доручень за 2024-2025 роки було сплачено коштів на загальну суму 29 000,00 грн за участь у судових засідань по розгляду кримінального провадження в порядку приватного обвинувачення.
Казначейство вважає, що у держави Україна відсутній обов'язок з відшкодування матеріальної шкоди понесеної Позивачем при розгляді кримінального провадження в порядку приватного обвинувачення. З огляду на наведене вважає, що відсутні підстави для відшкодування на користь Позивача матеріальної шкоди.
Державна казначейська служба України у повному обсязі заперечує проти задоволення позовної заяви ОСОБА_1 та вважає, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити.
23 липня 2025 року представник відповідача Спеціалізована прокуратура в сфері оборони Центрального регіону Мамедов Р.Г. скерував до суду відзив на позовну заяву. Обґрунтував відзив тим, що до позовної заяви представником позивача адвокатом Вовк А.І. не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження наявності завданої йому моральної шкоди, протиправності діяння її заподіювача (визнання незаконними дії), наявності причинного зв'язку між завданою шкодою і протиправними діяннями відповідачів під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014250020000021.
У вказаній справі представник позивача Вовк А.І. не надав до суду доказів, що призвело до душевних страждань, постійних пригнічених станах, приниженні честі та гідності, втрати ділової репутації, порушення звичайного устрою життя, життєвого балансу, втрати певних соціальних зв'язків, докладання зусиль для спростування інформації щодо проведеного кримінального провадження, погіршення відносин з оточуючими людьми та можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, жив у постійному страху за своє майбутнє та майбутнє своєї родини, страждали члени сім'ї, дружина, діти, втратив авторитет серед підлеглих, сильні душевні хвилювання та стреси призвели до серцево-судинних захворювань, до гіпертонічної хвороби І ст.
Представником позивача у заявленому позові не наведено конкретних і суттєвих обставин, в чому саме виражається завдана ОСОБА_1 моральна шкода та не надано належних і допустимих доказів на підтвердження фактів, що призвели до душевних страждань, постійних пригнічених станах, приниженні честі та гідності, втрати ділової репутації, порушення звичайного устрою життя, життєвого балансу, втрати певних соціальних зв'язків, докладання зусиль для спростування інформації щодо проведеного кримінального провадження, погіршення відносин з оточуючими людьми та можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, жив у постійному страху за своє майбутнє та майбутнє своєї родини, страждали члени сім'ї, дружина, діти, втратив авторитет серед підлеглих, сильні душевні хвилювання та стреси призвели до серцево-судинних захворювань, до гіпертонічної хвороби І ст.
Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, якими встановлено факт незаконності дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури стосовно ОСОБА_1 . Втручання у конституційні права позивача були мінімальними, об'єктивно необхідними для забезпечення виконання завдань кримінального процесу.
Проведені у провадженні слідчі (розшукові) дії та прийняті рішення зумовлені вимогами кримінального процесуального закону щодо забезпечення органом розслідування швидкого, повного та неупередженого розслідування. Переважна більшість з них проведені без участі ОСОБА_1 , а участь у інших не була для останнього надмірним тягарем. Факт постановлення виправдувального вироку в порядку приватного обвинувачення лише надав позивачу право ставити питання про відшкодування шкоди відповідно до вимог Закону №266/94-ВР. Однак, необхідно врахувати, що право на відшкодування шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден нормативний акт не встановлює імперативного обов'язку компенсації шкоди. Право на відшкодування у розумінні закону - це процесуальна можливість ставити питання та довести наявність шкоди за допомогою відповідних доказів, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію. Тобто, це право реалізується шляхом процесуального доведення наявності шкоди, її розміру через підтвердження належними доказами.
Позивач обґрунтовує заподіяння йому моральної шкоди тривалим строком незаконного кримінального переслідування, однак при цьому не зазначає чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Позивач, подавши до суду позовну заяву, не довів, за яких саме обставин та якими діями (бездіяльністю) йому завдано моральної шкоди. У позовній заяві та доданих до нього документів не розкрито зміст заподіяної шкоди, не доведено застосування ОСОБА_1 додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв'язків, відновлення стосунків з оточуючими людьми тощо. При відшкодуванні моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому вона полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визнаючи її розмір, та якими доказами це підтверджується.
Розмір відшкодування моральної шкоди в розмірі 976 00,00 грн., який заявлено у позові до стягнення, є неправильним, необґрунтованим та може призвести до збагачення позивача за рахунок коштів державного бюджету, що є неприпустимим. Доведення підстав для задоволення позову про відшкодування шкоди є процесуальним обов'язком позивача. Крім того, до позовної заяви має бути доданий обґрунтований розрахунок суми, що стягується за відшкодування моральної шкоди, чого позивачем зроблено не було.
Згідно вироку Черкаського районного суду Черкаської області від 23.12.2024 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні і відповідно, не є засудженим в розумінні КПК України, а тому у нього не виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону №266/94-ВР.
З урахуванням викладеного, зазначені обставини не можуть бути належною правовою підставою для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 976 000,00 грн., розмір якої не обґрунтований та не підтверджується належними і допустимими доказами. Також, Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону не погоджується з позицією адвоката Вовк А.І. щодо обчислення строків перебування ОСОБА_1 під слідством та судом з 25.11.2014 (дата повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 425 КК України) по 23.01.2025 (дата набрання законної сили вироку Черкаського районного суду Черкаської області від 23.12.2024), тобто 10 років 2 місяці (або 122 місяці).
За фактичними обставинами справи, які зазначалися вище, встановлено, що 25.11.2014 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 425 КК України. Проте, при розгляді в суді обвинувального акту відносно ОСОБА_1 , прокурором Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, який підтримував публічне обвинувачення останньому, 13.12.2023 винесена постанова про відмову від підтримання державного обвинувачення, копії якої були направлені потерпілим у справі та до Черкаського районного суду Черкаської області. Вже за результатами розгляду справи в порядку приватного обвинувачення, вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 23.12.2024 ОСОБА_1 визнано невинуватим за ч. 2 ст. 425 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв'язку з недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 425 КК України.
У зв'язку з викладеним, Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону вважає, що при визначенні періоду закінчення перебування ОСОБА_1 під слідством та судом для визначення мінімального розміру морального відшкодування необхідно врахувати, що починаючи з 14.12.2023 (з наступного дня після винесення прокурором постанови про відмову від підтримання державного обвинувачення) кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 здійснювалось в порядку приватного обвинувачення, а тому період з 14.12.2023 по 23.01.2025 не підлягає включенню до розрахунку моральної шкоди, оскільки Держава Україна в особі органів прокуратури не повинна нести цивільну відповідальність за кримінальне переслідування позивача в порядку приватного обвинувачення. Таким чином, Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону вважає правильним розраховувати строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом з 25.11.2014 по 13.12.2023, тобто строк складає 108 місяців 18 днів. Так, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2025 року складає 8 000 грн. Водночас, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, зазначеного в абз. 9 ст. 7 цього Закону, - 1 600 грн. Загальний строк перебування позивача під слідством та судом становить 108 місяців 18 днів, тому граничний Законом мінімальний розмір моральної шкоди, на який може претендувати позивач, становить 173 760,00 грн. (108 місяців 18 днів ? 1 600 грн. ? 30 = 53,33 грн. за один день, тобто 18 днів 53,33 грн. Загалом 960,00 грн. + 172 800,00 грн.).
Таким чином, сума стягнення має відповідати принципам рівності, поміркованості, розумності та справедливості. Розмір відшкодування не має бути більшим, аніж достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не повинен призводити до його збагачення. У зв'язку з цим, відповідно до принципів рівності, поміркованості, розумності, виваженості та справедливості, відшкодуванню підлягає моральна шкода із розрахунку однієї мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, за кожен місяць перебування під слідством та судом протягом 108 місяців 18 днів, що становить 173 760,00 грн. Водночас, позивачем не надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди, зокрема, у вигляді моральних страждань. Факт заподіяння шкоди доводить позивач, який повинен у підтвердження своїх доводів про заподіяння йому моральної шкоди надати докази заподіяння моральних страждань, які призвели до порушення нормальних життєвих зв'язків, вимагали додаткових зусиль для організації свого життя, позбавлення можливості реалізовувати свої звички і бажання тощо.
Крім того, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, що саме діями або рішеннями посадових осіб військової прокуратури Черкаського гарнізону Центрального регіону України (на теперішній час Черкаська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону) Мальневу С.В., тобто органами досудового розслідування та прокуратури, завдано моральні страждання, що призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, він був позбавлений можливості реалізовувати свої звички і бажання.
Представником Мальнева С.В. не надано жодних доказів та не наведено жодного обґрунтування щодо доводів про те, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності він має поганий стан здоров'я та переніс численні захворювання, або в результаті здійснення досудового розслідування по кримінальному провадженню №42014250020000021 ОСОБА_1 встановлений відповідний діагноз або захворювання.
Так, при зверненні до суду із указаним позовом в якості доказу заподіяння йому моральних збитків позивачем долучено лише дві довідки гарнізонної ВЛК від 24.12.2019 та від 19.10.2021, а також 1 довідку начальника лазарету ХНУПС, з яких окрім іншого слідує, що наявна в нього гіпертонічна хвороба пов'язана із проходженням військової служби, а не із кримінальним переслідуванням. У контексті даної справи самі по собі факти звернень за медичною допомогою жодним чином свідчать про причинний зв'язок між захворюваннями ОСОБА_1 та притягненням його до кримінальної відповідальності. Не заперечуючи можливості фактичних звернень позивача за медичною допомогою у вказаний період, звертаю увагу, що у зазначених документах відсутні будь-які відомості, які б свідчили про погіршення стану його здоров'я саме у зв'язку із перебуванням під кримінальним переслідуванням.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 подано довідки лише за період 2019 та 2021 років, поза увагою суду та сторін у справі залишається період з моменту реєстрації кримінального провадження щодо позивача. Вибіркове надання позивачем медичної документації не дає змоги порівняти стан здоров'я ОСОБА_1 до реєстрації кримінального провадження, відповідні доводи позивача щодо погіршення здоров'я внаслідок його перебування під слідством є нічим іншим як припущенням, яке, у свою чергу, жодним чином не може бути покладено в основу рішення. Будь-які докази наявності причинно-наслідкового зв'язку між указаним захворюванням та притягненням позивача до кримінальної відповідальності як у самому позові, так і в доданих до нього матеріалах відсутні. Ураховуючи, що окремі негативні наслідки, яких, на думку позивача, він зазнав внаслідок дій органів досудового розслідування та прокуратури, не підтверджено конкретними доказами, не можна погодитися з розміром визначеної ним моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню. Отже позивачем не надано доказів на підтвердження розміру заподіяної йому моральної шкоди в розмірі 976 000,00 грн., у зв'язку з чим така вимога є недоведеною. Щодо вимог позивача про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 38 000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу. З тексту позовної заяви вбачається, що це орієнтовні судові витрати на правничу допомогу.
Так, відповідно до п. 6.1 договору №1/18/06/2019 про надання правничої допомоги від 18.06.2019, укладеного між ОСОБА_1 та АО «Вовк та Партнери» встановлено, що вказаний договір «набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печаткою адвокатського об'єднання і діє до моменту повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим договором, але не довше 31.12.2019. Автоматична пролонгація дії Договору без згоди Сторін не допускається, в тому числі в разі продовження судових процесів в судах апеляційної та/або касаційної інстанцій». Тобто, строк дії вказаного договору, був визначений до 31.12.2019. Незважаючи на це, позивачем до позовної заяви долучено додаткову угоду № 3 від 19.06.2022 про продовження дії Договору №1/18/06/2019 від 18.06.2019 про надання правничої допомоги, укладеного між ОСОБА_1 та АО «Вовк та Партнери». Додаткова угода, подана позивачем, не може бути прийнята судом як належний і допустимий доказ, оскільки містить недостовірну інформацію, а отже - не відповідає вимогам ст. ст. 76, 77, 78 ЦПК України.
Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону вважає, що додаткову угоду сфальсифіковано, а її зміст не відповідає фактичним обставинам правовідносин. Так, додаткову угоду № 3 про продовження дії Договору №1/18/06/2019 від 18.06.2019 укладено 19.06.2022. При цьому в п. 1 вказаної угоди зазначається «Сторони домовились про надання правничої допомоги за договором №1/26/06/25 від 26.06.2025». Аналогічно в п. 7 вказаної угоди зазначається «Цей додаток набуває чинності з дати його підписання Сторонами та є невід'ємною частиною договору про надання правничої допомоги №1/26/06/25 від 26.06.2025. Більш того, очевидним є те, що підпис ОСОБА_1 в договорі №1/18/06/2019 від 18.06.2019 про надання правничої допомоги, укладеного між ОСОБА_1 та АО «Вовк та Партнери» відрізняється від підпису ОСОБА_1 у додатковій угоді № 3 від 19.06.2022 про продовження дії Договору №1/18/06/2019 від 18.06.2019. Виглядає, що додаткову угоду було складено постфактум з метою штучного збільшення вартості наданих послуг, що прямо суперечить принципу добросовісності сторін у цивільному процесі.
З урахуванням викладеного виникає також сумнів у достовірності сплати ОСОБА_1 грошових коштів на рахунок АО «Вовк та партнери», оскільки із долучених ним платіжних інструкцій неможливо ідентифікувати дійсного платника. Позивач не довів факту надання правничої допомоги, передбаченої договором (та додатковою угодою), оскільки не надано жодного акту приймання-передачі послуг, листування чи іншого документального підтвердження обсягу наданих послуг.
Також звертає увагу суду, що платіжними дорученнями від 30.04.2024 на суму 4 500,00 грн та від 28.05.2024 на суму 4 500,00 грн (разом 9 000,00 грн) проведено оплату за участь в судових засіданнях у 2022-2023 роках (до відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді). Натомість, згідно інших платіжних доручень за 2024-2025 роки було сплачено коштів на загальну суму 29 000,00 грн за участь у судових засідань по розгляду кримінального провадження в порядку приватного обвинувачення. Отже, витрати на правничу допомогу є неспівмірними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищенаведене, представник Спеціальної прокуратури у сфері оборони Центрального регіону у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, третьої особи: Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями і діями органів досудового розслідування та прокуратури - просить відмовити в повному обсязі.
30 липня 2025 року представник позивача ОСОБА_4 скерував до суду додаткові пояснення у справі.
Щодо необхідності доведення вини, причинно-наслідкового зв'язку та розміру шкоди внаслідок ухвалення судом виправдувального вироку, позивачу завдана моральна шкода, яка полягала у переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, погіршенні та позбавленні можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршенні відносин з оточуючими людьми, вимушених змінах в організації його життя. Відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/ списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Щодо розміру відшкодування шкоди відповідно до розміру мінімальної зарплати, відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2025 року установлено мінімальну заробітну плату в розмірі 8000 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про державний бюджет на 2025 рік" визначено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду становить 1600 гривень. Аналізуючи судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом встановлено, що Верховний Суд роз'яснює про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому дійшов висновку, що при вирішенні даної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розміру мінімальної заробітної плати величиною 8000 гривень. Крім того, суд приходить до висновку, що відшкодування моральної шкоди завданої позивачеві не є «виплатою» в розумінні ст. ст. 56, 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст.ст.1167,1176 ЦК України, а відтак, підстави для застосування положень ч. 2 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» відсутні. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Розмір шкоди також встановлений законом у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць кримінального переслідування. Тобто в даній справі суду не потрібно встановлювати вину, причинно-наслідковий зв'язок та розмір завданої шкоди як встановлювали відповідачі та третя сторона у своїх поданих процесуальних документах. Разом із тим, визначаючи розмір моральної шкоди, суди попередніх інстанцій врахували всі чинники та обставини, передбачені положеннями статті 23 ЦК України, а саме: обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, пов'язаних із перебуванням позивача під слідством та судом, обмеження вільного пересування, які в сукупності безумовно свідчать про наявність душевних хвилювань, що зумовили порушення, в тому числі, звичного способу життя, призвели до погіршення життєвих зв'язків та ділової репутації, стосунків із соціальним оточенням, у результаті чого ухвалили законні судові рішення, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності. Відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом, з огляду, зокрема, на значну тривалість кримінального переслідування та перебування позивача під вартою.
Також, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2023 року у справі № 296/963/22 зазначається, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Саме із цього виникає деліктне зобов'язання держави. При цьому суд вважав, що відшкодування моральної шкоди необхідно здійснити у розмірі більшому, ніж мінімально визначений законом, з огляду, зокрема, на значну тривалість кримінального переслідування та перебування позивача під вартою.
18.07.2025 року представник третьої особи Державної казначейської служби України Ярош Сергій Васильович подав пояснення, у яких зазначив наступне: 1) "Тобто, експертом проведено судову інженерно - технічну в галузі охорони праці та безпеки життєдіяльності експертизу № 3623 на підставі нормативного акту, що втратив чинність". 2) "Казначейство вважає, що настання обставини відмови прокурора від державного обвинувачення внаслідок зміни висновків інженерно-технологічної експертизи не залежали від дій органів досудового розслідування та прокуратури, оскільки проведення експертизи не є компетенцією зазначених органів" Відповідаючи на ці питання слід зазначити, що із часу проведення експертизи у 2014 році пройшло вже достатньо часу. Виникає питання тоді питання чому ж орган досудового розслідування не закрив кримінальне провадження після отримання висновків експерта, а лише у 2023 році прокурор відмовився від державного обвинувачення. Ця обставина свідчить лише про те, що ОСОБА_1 намагалися притягнути до кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), яких він не вчиняв. Адже згідно висновків комісійної судової інженерно-технологічної експертизи безпеки життєдіяльності № 2919/2050 дії Позивача не суперечили вимогам правил охорони праці та, з технічної точки зору, не знаходяться в причинному зв'язку з настанням події нещасного випадку.
Підставами для стягнення, які зазначено в 6 абзаці 3 сторінки пояснень третьої особи є ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а саме постановлення виправдувального вироку суду щодо позивача. Тому дивною є позиція представника Державної казначейської служби України, викладені в абзаці 9 сторінки пояснень. «Позивач визнаний невинуватим у пред'явленому обвинуваченні, і відповідно не є засудженою особою в розумінні ст. 43 КПК України», а тому у нього, на думку представника, не виникло права на відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Тобто, ці дві позиції представника третьої особи суперечать одна одній. Більше того, застосована судова практика сторонами взагалі не стосується обставин справи. Очевидним є той факт, що якщо ОСОБА_1 був би засуджений, він не мав би права на відшкодування завданої шкоди. Окрім того, позиція відповідачів та третьої сторони про те, що кримінальне переслідування закінчується з моменту відмови прокурора від підтримання обвинувачення з 14.12.2023 року також є неспроможною. Оскільки тільки вирок суду встановлює вину або її відсутність, і тільки на підставі вироку виникають інші правовідносини. Право на відшкодування шкоди виникає саме із моменту набрання законної сили виправдувального вироку суду. Завершальним днем строку, за який нараховується моральна шкода, завдана громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, є день набрання законної сили виправдувальним вироком або судовим рішенням, яким закрито провадження у кримінальній справі (правова позиція Верховного Суду у постанова від 04.09.2024 р. у справі № 205/4113/21) в незалежності від форми обвинувачення - державного чи приватного, адже саме дії органів досудового розслідування та прокуратури стали підставами для відшкодування шкоди. Дане відшкодування не випливає із загальних підстав, невиконання договорів, деліктних зобов'язань тощо, а регулюються спеціальним законом. У даній категорії справ сам факт постановлення виправдального вироку може бути фактом завдання моральної шкоди.
Окрім того, грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Щодо позиції відповідачів та третьої особи щодо мінімального розміру моральної шкоди у розмірі 173 760,00 гривень, який начебто розрахований не правильно повідомляє наступне.
Розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи, має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її збагачення, про що свідчить правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 23.10.2024 р. у справі № 293/174/23. Передбачений законом мінімальний розмір є недостатнім для відшкодування завданої моральної шкоди особі, яку виправдано у зв'язку з недоведеністю її винуватості у вчиненні злочину, у випадках встановлення, зокрема, факту відсторонення від займаної посади; проведення обшуків неуповноваженою на це службовою особою; здійснення негласних слідчих розшукових дій, пов'язаних із втручанням у право на повагу до її приватного життя; провокації злочину з боку органу досудового розслідування; застосування щодо неї запобіжного заходу; поширення в засобах масової інформації повідомлень про вчинення нею тяжкого корупційного злочину під час перебування на державній службі, що безумовно призвело до завдання їй душевних страждань, порушення способу життя, необхідності докладати значних зусиль для відновлення своїх прав.
Тому розмір заявленої компенсації є співмірним завданій моральній шкоді, душевним переживанням позивача, втраті ділової репутації та стосунків у колективі як військовослужбовця. Щодо аргументів сторін про недоведеність моральної шкоди позивача повідомляю суду, що позивач та його представник більш детально обґрунтують обставини під час судових засідань у справі, в яких братимуть участь.
Щодо стягнення матеріальної шкоди у вигляді витрат на правничу допомогу, у деяких платіжних інструкціях дійсно відсутнє прізвище платника, як зазначають відповідачі та представник третьої особи, однак зазначено номер судової справи, в межах якої розглядалося кримінальне провадження, а оскільки обвинувачений у справі був лише позивач, інтереси якого представляв адвокат Вовк А.І. з самого початку судового розгляду, то можна однозначно ідентифікувати, що платником виступав саме позивач. Варто зазначити, що це лише невелика частина того гонорару адвоката, що було сплачено як правова допомога в межах цієї справи, реальні витрати є більшими, не враховуючи період із моменту пред'явлення підозри у вчиненні кримінального правопорушення і до направлення обвинувального акту до суду. Додатково надає копії квитанцій, в яких вказаний позивач як платник. Ці квитанції є ідентичними до платіжних інструкцій, наданих при подачі позовної заяви. Окрім того, долучаємо додаткові угоди, які підтверджують повноваження адвоката на представництво інтересів ОСОБА_1 у ході судового розгляду кримінального провадження протягом років та підтверджує пролонгацію договору про надання правової допомоги № 1/18/06/2019 від 18.06.2019, в рамках якого і сплачувався гонорар. Також варто зазначити, що легітимність повноважень адвоката підтверджується самим вироком суду, де зазначено «за участі захисника обвинуваченого ОСОБА_4 », який дійсно приймав участь у всіх судових засіданнях, де і був так само присутній представник прокурор Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону. Якщо б повноваження адвоката були під сумнівом, то суд, який розглядав справу не допустив би адвоката до участі у судових засіданнях. Тобто, аргументи відповідачів та третьої сторони щодо відсутності повноважень адвоката під час розгляду справи є неспроможними.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.03.2025 року у справі № 166/789/24 вбачається, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. Адвокатські витрати, понесені позивачем під час судового розгляду продовжувалися і після відмови прокурора від підтримання обвинувачення, вже у порядку приватного обвинувачення. Саме дії органу досудового розслідування - оголошення підозри, направлення обвинувального акту в принципі стали підставами кримінального переслідування. Те, що прокурор відмовився від підтримання обвинувачення не означає той факт, що кримінальне переслідування припинилося, адже й після відмови витрати на правничу допомогу в межах цієї справи неслися позивачем. У даній справі усі докази, понесені позивачем на правову допомогу є належним чином підтвердженими. Тому заявлена матеріальна шкода є цілком обґрунтованою та співмірною, навіть меншою за фактично понесену позивачем.
Просить суд врахувати додаткові пояснення по справі при винесенні судового рішення.
27 жовтня 2025 року представник позивача ОСОБА_4 скерував до суду додаткові пояснення у справі. Щодо необхідності доведення вини, причинно-наслідкового зв'язку у випадку винесення виправдувального вироку суду, сам факт постановлення виправдувального вироку суду є належною і достатньою підставою для виникнення у позивача права на відшкодування шкоди, без необхідності додаткового доведення вини, причинно-наслідкового зв'язку або факту шкоди, завданої правоохоронними органами.
Отже, у даній справі наявні всі передбачені законом підстави для відшкодування позивачу завданої моральної шкоди, без необхідності доведення його вини чи окремого причинного зв'язку, оскільки останній випливає із самого факту незаконного кримінального переслідування та подальшого виправдувального вироку суду.
Щодо мінімального гарантованого державою розміру відшкодування моральної шкоди, при вирішенні справ про відшкодування шкоди, завданої незаконним кримінальним переслідуванням, необхідно застосовувати розмір мінімальної заробітної плати, чинний на момент розгляду справи судом, а не розрахункову величину, визначену Законом про Державний бюджет для інших видів соціальних чи бюджетних виплат. Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», з 1 січня 2025 року мінімальна заробітна плата становить 8 000 гривень. При цьому, відповідно до частини другої тієї ж статті, розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, становить 1 600 гривень.
Однак, така розрахункова величина не застосовується у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади, оскільки такі виплати мають компенсаційний, а не соціальний чи бюджетний характер. Відповідно до зазначених норм, компенсація моральної шкоди є формою відновлення порушеного права особи, а не «виплатою» у розумінні бюджетного законодавства. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Розмір шкоди також встановлений законом у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць кримінального переслідування. Тобто в даній справі суду не потрібно встановлювати вину, причинно-наслідковий зв'язок та мінімальний розмір завданої шкоди державою як вказують відповідачі та третя сторона у своїх поданих процесуальних документах
Щодо обставин, які підтверджують отримання моральної шкоди, яка перевищує мінімально визначений розмір, моральна шкода полягає у фізичних та душевних стражданнях, приниженні честі й гідності, втраті нормальних життєвих зв'язків, обмеженні можливостей у звичному житті, що є безпосереднім наслідком незаконного кримінального переслідування позивача. У цій справі тривале незаконне кримінальне переслідування позивача з 14.11.2014 по 23.01.2025 (понад 10 років) призвело до значних моральних страждань, соціальних обмежень, приниження честі, гідності та ділової репутації, що безумовно виходить за межі мінімального рівня компенсації, передбаченого законом. Перебування позивача під слідством і судом істотно змінило звичний уклад його життя, порушило внутрішню рівновагу та призвело до втрати частини соціальних зв'язків, повне відновлення яких наразі є неможливим.
Унаслідок незаконного кримінального переслідування позивач зазнав непоправних репутаційних втрат як військовослужбовець і як військова посадова особа. Навіть тепер, під час спілкування з родиною, знайомими, друзями, товаришами по службі та побратимами, позивач змушений докладати зусиль, щоб спростовувати інформацію про нібито його причетність до кримінального провадження. Протягом десяти років свого життя позивач був змушений доводити власну невинуватість у злочині, якого не вчиняв. Увесь цей час, дотримуючись у житті принципів порядності, честі й служіння, він перебував у стані морального приниження та внутрішньої напруги. Такі переживання стали наслідком дій правоохоронних органів, прокуратури та суду - органів, які покликані захищати права людини, а не порушувати їх. Відчуття безпорадності та несправедливості негативно позначилося на соціальних зв'язках позивача - у колективі, родині та серед близького оточення. Як керівник, зокрема на посаді командира військової частини, позивач відчував сором і моральний тягар перед підлеглими, адже його багаторічна бездоганна репутація чесної, принципової та компетентної людини була серйозно зруйнована. Крім того, сам факт притягнення його до кримінальної відповідальності - ще й за злочин, якого фактично не існувало, - призвів до погіршення його взаємин із людьми та обмеження можливостей реалізовувати звичні життєві потреби. Позивач став замкненим, почав уникати спілкування та втратив довіру до інших. Крім моральних страждань, ОСОБА_1 був змушений неодноразово приїжджати на судові засідання з іншого міста, що спричиняло значні фізичні та емоційні труднощі: витрачання часу, коштів на дорогу, відрив від виконання службових обов'язків і сімейних справ. Кожна поїздка до суду супроводжувалася внутрішнім пригніченням, відчуттям безпорадності, страхом перед подальшими наслідками та зневірою у справедливість. Незважаючи на постановлення виправдувального вироку позивач і надалі переживає стрес щодо несправедливого обвинувачення, щодо зміни ставлення до нього інших людей, побоюється повторення такої ситуації в майбутньому, втратив довіру до правоохоронних органів та почуття захищеності. Грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Щодо позиції відповідачів та третьої особи щодо мінімального розміру моральної шкоди у розмірі 173 760,00 гривень, який начебто розрахований не правильно повідомляю наступне. Розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи, має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її збагачення. Позивач ОСОБА_1 з самого початку розслідування і до винесення вироку перебував під загрозою відбування реальної міри покарання так як санкція ч. 2 ст. 425 КК України (в редакції чинній станом на 17.09.2013) передбачала позбавлення волі на строк від 3 до 7 років і він розумів про можливе ув'язнення. Зокрема, було принижено його честь та гідність, він жив у постійному страху за своє майбутнє та майбутнє своєї родини, переживав щодо можливого покарання, оскільки, не був впевнений у справедливому завершенні справи. Від цього страждали члени сім'ї, дружина, діти, такі також не були впевнені щодо долі чоловіка та батька в майбутньому.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 25.11.2024 у справі № 712/15753/14-к щодо ОСОБА_1 про визначення запобіжного заходу були встановлені такі обов'язки: 1. прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора та суду; 2. не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований і проживає, без дозволу слідчого або прокурора; 3. повідомляти слідчого і прокурора про зміну свого місця проживання та роботи; 4. утримуватися від прямого чи опосередкованого спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні з будь-яких питань. Після оголошеної йому прокурором підозри, вручення обвинувального акту у вчиненні тяжкого злочину та перед кожним засіданням суду і після нього, він відчував душевні переживання, його морально пригнічувала легковажність і безвідповідальність посадових осіб досудового слідства та прокурора, які пред'явили йому необґрунтовану та безпідставну підозру та обвинувачення.
Крім того, в зв'язку з перебуванням у статусі підозрюваного та обвинуваченого в недбалому ставленні до військової служби втратив авторитет серед підлеглих та бойових товаришів, оскільки до нього всі стали негативно ставитися та виникла напруженість в спілкуванні, зокрема і з сім'єю. Варто зазначити, що сильні душевні хвилювання та стреси призвели до серцевосудинних захворювань, а саме до гіпертонічної хвороби І ст. Все вищенаведене призвело до порушення його нормальних сталих життєвих зв'язків, до позбавлення можливостей реалізації його бажань та планів щодо подальшої професійної діяльності, погіршення відносин з оточуючим людьми, було підірвано його ділову репутацію як людини.
18.07.2025 представник третьої особи Державної казначейської служби України Ярош Сергій Васильович подав пояснення, у яких зазначив наступне: "Тобто, експертом проведено судову інженерно - технічну в галузі охорони праці та безпеки життєдіяльності експертизу №3623 на підставі нормативного акту, що втратив чинність". 2) "Казначейство вважає, що настання обставини відмови прокурора від державного обвинувачення внаслідок зміни висновків інженерно-технологічної експертизи не залежали від дій органів досудового розслідування та прокуратури, оскільки проведення експертизи не є компетенцією зазначених органів" Відповідаючи на ці питання слід зазначити, що із часу проведення експертизи у 2014 році пройшло вже достатньо часу. Виникає питання тоді питання чому ж орган досудового розслідування не закрив кримінальне провадження після отримання висновків експерта, а лише у 2023 році прокурор відмовився від державного обвинувачення. Ця обставина свідчить лише про те, що ОСОБА_1 намагалися притягнути до кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), яких він не вчиняв. Адже згідно висновків комісійної судової інженерно-технологічної експертизи безпеки життєдіяльності № 2919/2050 дії Позивача не суперечили вимогам правил охорони праці та, з технічної точки зору, не знаходяться в причинному зв'язку з настанням події нещасного випадку. Підставами для стягнення, які зазначено в 6 абзаці 3 сторінки пояснень третьої особи є ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а саме постановлення виправдувального вироку суду щодо позивача. Тому дивною є позиція представника Державної казначейської служби України, викладені в абзаці 9 сторінки пояснень. «Позивач визнаний невинуватим у пред'явленому обвинуваченні, і відповідно не є засудженою особою в розумінні ст. 43 КПК України», а тому у нього, на думку представника, не виникло права на відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Тобто, ці дві позиції представника третьої особи суперечать одна одній. Більше того, застосована судова практика сторонами взагалі не стосується обставин справи. Очевидним є той факт, що якщо ОСОБА_1 був би засуджений, він не мав би права на відшкодування завданої шкоди.
Щодо строку обрахунку мінімального гарантованого розміру відшкодування моральної шкоди. Позиція відповідачів та третьої сторони про те, що кримінальне переслідування закінчується з моменту відмови прокурора від підтримання обвинувачення з 14.12.2023 також є неспроможною. Оскільки тільки вирок суду встановлює вину або її відсутність, і тільки на підставі вироку виникають інші правовідносини. Право на відшкодування шкоди виникає саме із моменту набрання законної сили виправдувального вироку суду. Період, за який нараховується моральна шкода, у даному випадку становить з 14 листопада 2014 року по 23 січня 2025 року, тобто 122 місяці перебування позивача під слідством і судом. Виходячи з установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розміру мінімальної заробітної плати - 8000 гривень, мінімальний гарантований розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню, складає: 8 000 грн ? 122 місяці = 976 000 (дев'ятсот сімдесят шість тисяч) гривень. При цьому зазначена сума є мінімальною гарантованою державою компенсацією моральної шкоди, завданої незаконним кримінальним переслідуванням, а тому не підлягає зменшенню чи коригуванню за жодними іншими критеріями. Таким чином, з огляду на тривалість кримінального переслідування позивача з 14.11.2014 по 23.01.2025, наявність виправдувального вироку, що набрав законної сили позивач має право на відшкодування моральної шкоди у мінімальному гарантованому законом розмірі - 976 000 грн. Зазначений розмір є обґрунтованим, співмірним із характером порушеного права, відповідає принципам справедливості, розумності та добросовісності, а тому підлягає стягненню з Державного бюджету України.
Щодо стягнення матеріальної шкоди у вигляді витрат на правничу допомогу. У деяких платіжних інструкціях дійсно відсутнє прізвище платника, як зазначають відповідачі та представник третьої особи, однак зазначено номер судової справи, в межах якої розглядалося кримінальне провадження, а оскільки обвинувачений у справі був лише позивач, інтереси якого представляв адвокат Вовк А.І. з самого початку судового розгляду, то можна однозначно ідентифікувати, що платником виступав саме позивач. Варто зазначити, що це лише невелика частина гонорару адвоката, який було сплачено як правова допомога в межах цієї справи. Реальні витрати є значно більшими, не враховуючи період із моменту пред'явлення підозри у вчиненні кримінального правопорушення і до направлення обвинувального акта до суду. Додатково повідомляємо, що копії квитанцій, у яких вказаний позивач як платник, вже були долучені до матеріалів справи разом із додатковими угодами, що підтверджують повноваження адвоката на представництво інтересів ОСОБА_1 у ході судового розгляду кримінального провадження протягом років, а також пролонгацію договору про надання правової допомоги № 1/18/06/2019 від 18.06.2019, у межах якого і здійснювалися відповідні платежі. Наразі до матеріалів справи додатково долучаємо виписки з банківського рахунку, які підтверджують фактичне здійснення оплати послуг адвоката та кореспондуються з раніше наданими квитанціями і платіжними інструкціями.
Також варто зазначити, що легітимність повноважень адвоката підтверджується самим вироком суду, де зазначено: «за участі захисника обвинуваченого ОСОБА_4 », який дійсно брав участь у всіх судових засіданнях, у тому числі за присутності представника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону. Якби повноваження адвоката були під сумнівом, суд не допустив би його до участі у розгляді справи. Отже, аргументи відповідачів та третьої сторони щодо відсутності повноважень адвоката під час розгляду справи є безпідставними.
Адвокатські витрати, понесені позивачем під час судового розгляду, продовжувалися і після відмови прокурора від підтримання обвинувачення - уже у порядку приватного обвинувачення. Саме дії органу досудового розслідування - оголошення підозри, направлення обвинувального акта - стали підставами кримінального переслідування. Відмова прокурора від підтримання обвинувачення не свідчить про припинення переслідування, адже позивач і після цього продовжував нести витрати на правничу допомогу. У даній справі всі докази, що підтверджують понесені позивачем витрати на правову допомогу, є належними та допустимими. Тому заявлена матеріальна шкода є цілком обґрунтованою, співмірною та навіть суттєво меншою за фактично понесену позивачем.
06 листопада 2025 року представником третьої особи Ярош С.В. скеровано до суду заяву про порушення позивачем порядку подання доказів стосовно відшкодуваня матеріальної шкоди, а саме - банківської виписки по рахунку адвокатського об'єднання.
Позивач, представник позивача в судовому засіданні позов підтримали та просили задоволити з підстав, викладених у відзиві та додаткових поясненнях. Представник позивача додатково вказав, що банківської виписки по рахунку адвокатського об'єднання не є новим доказом, а узагальнює відомості щодо поданих з позовом доказів - платіжних документів про сплату позивачем коштів за послуги адвоката.
Представники органів прокуратури просили відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву.
Представник третьої особи вважав позов таким, що не підлягає до задоволення з підстав, викладених у поясненні третьої особи.
Відповідно до п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-VІІІ «Про судоустрій та статус суддів», районні, міжрайонні, районні у містах, міські, міськрайонні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Суд дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Хід розгляду справи, заяви, клопотання, процесуальні дії
08 липня 2025 року суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
19 серпня 2025 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.
2. Мотивувальна частина
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, а також докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення
25 листопада 2014 року Військової прокуратурою Черкаського гарнізону Центрального регіону України ОСОБА_1 у рамках кримінального провадження 42015250020000021 оголошено підозру у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ст. 425 ч.2 КК України.
27 листопада 2014 року від Військової прокуратури Черкаського гарнізону Центрального регіону України до суду надійшов обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 , у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 425 КК України.
Вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2024 року м.Черкаси у справі № 707/3102/14-к ОСОБА_1 визнаний невинуватим у пред'явленому обвинувачені за ч. 2 ст. 425 КК України та виправданий на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв'язку з недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 425 КК України. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди залишений без розгляду. Процесуальні витрати у справі за проведення судових експерти віднести на рахунок держави. Дата набрання вироком законної сили: 23.01.2025р.
Вироком встановлено, що ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що будучи військовою службовою особою, яка обіймає постійно посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків - начальником служби пожежної безпеки військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) у військовому званні майора, ІНФОРМАЦІЯ_1 , близько 09.00 год. на території вказаної військової частини, достовірно знаючи про те, що спеціальна яма на території частини, у якій на виконання п. 6 вказівок начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України №16591/С від 06.09.2013, розпорядження командувача Повітряних Сил Збройних Сил України №4772 ПС від 07.09.2013, виданого військовою частиною НОМЕР_2 наряду на утилізацію №350/129/131/САО-130 (спалювання) від 18.03.2013 року, згідно п.п. 1, 7, 8 наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 565 від 16.09.2013 «Про знищення (шляхом спалювання) малогабаритних піротехнічних засобів у військовій частині НОМЕР_1 » мали проводитися роботи з підвищеною небезпекою з утилізації шляхом спалювання малогабаритних піротехнічних засобів - виробів ФП-100М, що містять піротехнічну суміш, яка складається з перхлорату калію та порошкоподібного алюмінію і є сумішевою вибуховою речовиною, всупереч додатку 13 до Керівництва з організації утримання та зберігання авіаційних засобів ураження у Військово-Повітряних Силах України, введеного в дію наказом командувача Військово-Повітряних Сил України № 230 від 24.11.1999, та розділу ІІІ пояснювальної записки до технології робіт по знищенню малогабаритних засобів ураження методом спалювання у військовій частині НОМЕР_1 , затвердженої ІНФОРМАЦІЯ_2 29.02.2012, мала менші від визначених габаритні розміри, з внутрішньої сторони не обшита 10-мм сталевим листом, на її дно не встановлено виготовлений з 8-10 мм сталевого листа металевий піддон з висотою бортів на менше 100мм, зверху не обладнана градчастим уловлювачем з 15-17 мм прутка і розміром комірок не більше 25-30 мм, підсиленого по периметру 30 мм прутком та швелером № 10 з додатковим вантажем на краях (залізобетонними блоками типу СП-6), а перекрита залізобетонними блоками у кількості 6 одиниць, всупереч п. 2.18.6 НПАОП 29.6-1.01-07 Правила безпеки під час утилізації звичайних видів боєприпасів, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду № 45 від 12.03.2007, введена в дію без представника органів Держгірпромнагляду, тобто з технічної точки зору знаходилася у незадовільному стані і не могла використовуватися за призначенням, неналежно віднісся до виконання своїх службових обов'язків начальника служби пожежної безпеки через несумлінне ставлення до них, хоча усвідомлював суспільно-небезпечний характер своєї бездіяльності та мав реальну можливість виконувати покладені на нього службові обов'язки належним чином і діяти так, як того вимагають інтереси служби, та у порушення ст. 19 Конституції України, статей 11, 16, 58, 59, 82, 83 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 14 Закону України «Про охорону праці», п. 3.21.3 Положення про порядок допуску військовослужбовців Збройних Сил України до самостійного виконання робіт та організацію виконання разових робіт в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 26.12.2000 № 476, Положення про військову частину НОМЕР_1 , затвердженого начальником озброєння ІНФОРМАЦІЯ_3 16.04.2012 та визначених ним обов'язків начальника служби пожежної безпеки, п. 11 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.09.2013 № 565 «Про знищення (шляхом спалювання) малогабаритних піротехнічних засобів у військовій частині НОМЕР_1 », безпосередньо перед початком робіт особисто не перевірив підготовку робочого місця по знищенню шляхом спалювання виробів ФП-100М, експлуатацію спеціальної ями через її незадовільний стан не заборонив і командиру частини про порушення норм і правил заходів безпеки на цьому об'єкті своєчасно не доповів, своїм підписом узгодив наряд-допуск від 17.09.2013 № 153 для виконання вибухонебезпечних вибухо-пожежнонебезпечних робіт та допустив їх проведення у спеціальній ямі, яка не відповідала технологічним вимогам, а після початку виконання робіт не контролював знищення шляхом спалювання виробів ФП-100М на робочому місці в спеціальній ямі та дотримання заходів пожежної безпеки під час їх виконання, внаслідок чого вказані роботи призначеною групою військовослужбовців проводилися з грубим порушенням технологічного процесу знищення шляхом спалювання малогабаритних піротехнічних засобів - виробів ФП-100М, які виразилися у їх розрізанні з використанням саморобного пристрою й вилученні та закладенні до спеціальної ями піротехнічної суміші у вигляді компактної маси в кількості 112,270 кг (тротиловий еквівалент 89,816 кг), при оптимальній кількості за одночасної детонації до 7 кг (т.е.), і її підпалюванні всупереч вимогам безпеки шляхом вкидання факелу, що того ж дня біля 14.20 год. призвело до вибуху у напівзамкнутому об'ємі, руйнування та розкидання залізобетонних блоків, якими була перекрита спеціальна яма, та заподіяння керівнику групи ОСОБА_5 тілесних ушкоджень у вигляді черепно-мозкової травми у вигляді забою речовини головного мозку, крововиливів під м'яку мозкову оболонку півкуль головного мозку, ушкодження твердої мозкової оболонки, перелому кісток склепіння та основи черепа, крововиливів в м'які тканини голови, синців, саден та ран на голові, закритої травми грудної клітки у вигляді забою обох легень, двохсторонніх переломів ребер, синців, саден та ран на грудній клітці, синців, саден та ран на тулубі та кінцівках, з яких черепно-мозкова травма та закрита травма грудної клітки відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, а синці, садна та рани на тулубі та кінцівках носять ознаки тілесних ушкоджень легкого ступеню тяжкості, який від отриманої черепно-мозкової травми у вигляді забою речовини головного мозку, крововиливів під м'яку мозкову оболонку півкуль головного мозку, ушкодження твердої мозкової оболонки, перелому кісток склепіння та основи черепа, крововиливів в м'які тканини голови, синців, саден та забитих ран на голові помер у кареті швидкої допомоги по дорозі до лікувального закладу і було констатовано біологічну смерть останнього, а іншому військовослужбовцю частини прапорщику ОСОБА_2 , який взагалі не входив до складу призначеної групи військовослужбовців та незаконно був залучений до проведення робіт, тілесних ушкоджень у вигляді рани лівої вушної раковини, крововиливу лівої вушної раковини, крововиливів обличчя, крововиливів в білкові оболонки обох очей, саден обличчя, саден та крововиливу лівої верхньої кінцівки, саден та поверхневих ран лівої нижньої кінцівки, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, тобто настання тяжких наслідків.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковано органом досудового розслідування за ч. 2 ст. 425 КК України, тобто недбале ставлення військової службової особи до служби, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.
13 грудня 2023 року прокурором Черкаської спеціалізованої прокуратури в сфері оборони Центрального регіону було прийнято постанову про відмову від підтримання державного обвинувачення, вказана постанова затверджена керівником Черкаської спеціалізованої прокуратури в сфері оборони Центрального регіону.
Потерпіла ОСОБА_3 в судовому засіданні висловила намір самостійно підтримувати пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення.
Судом встановлено, що стороною обвинувачення не доведено, що на ОСОБА_1 нормативними актами покладалися обов'язки зі здійснення контролю за технологічним процесом знищення піротехнічних засобів, в частині додержання правил вибухової безпеки при розрізанні й вилученні піротехнічної суміші з фотопатронів, закладенні суміші до спеціальної ями та її підпалюванні, невиконання яких знаходиться в причинному зв'язку з наслідками у вигляді смерті ОСОБА_5 та одержання тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , що свідчить про відсутність в діях ОСОБА_1 об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 425 КК України.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 15.09.2015 року Військовою частиною НОМЕР_4 Міністерства оборони України, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій.
Згідно довідок гарнізонної військово-лікарської комісії № 3022 від 24.12.2019, № 2489 від 19.10.2021 року, виданих Віськовою частиною НОМЕР_5 Міністерства оборони України, ОСОБА_1 придатний до військовоїслужби, зафіксовано наявність ряду захворювань, пов'язаних із проходженням військової служби, зокрема гіпертонічна хвороба І ст.
18.06.2019р. між позивачем та адвокатом Вовк А.І. укладений договір про надання правничої допомоги №1/18/06/2019 на строк до 31.12.2019р. без можливості автоматичної пролонгації (пункти 3.1, 6.1, 6.2 Договору №1/18/06/2019).
19.06.2022 укладена Додаткова угода до Договору №1/18/06/2019, відповідно до п.2 якої ціна участі адвоката у одному судовому засіданні у кримінальній справі № 707/3102/14-к сторонами погоджено в сумі 1500 грн.
Відповідно до платіжної інструкції від 03.04.2024р. за участь у 3 судових засіданнях по справі № 707/3102/14-к 09.02.2024р., 01.03.2024р.,07.03.2024р. сплачено 4 500 грн.
Відповідно до платіжної інструкції від 29.04.2024р. за участь у 4 судових засіданнях по справі № 707/3102/14-к 17.01.2024р., 18.12.2023р., 01.12.2023р., 17.11.2023р. сплачено 6 500 грн.
Відповідно до платіжної інструкції від 30.04.2024р. за участь у 3 судових засіданнях по справі № 707/3102/14-к 15.09.2023р., 25.09.2023р., 27.10.2023р. сплачено 4 500 грн.
Відповідно до платіжної інструкції від 28.05.2024р. за участь у 3 судових засіданнях по справі № 707/3102/14-к 27.07.2022р.,14.07.2023р., 27.10.2023р. сплачено 4 500 грн.
Відповідно до платіжної інструкції від 03.06.2024р. за участь у 1 судовому засіданні по справі № 707/3102/14-к 05.04.2024р. сплачено 1 500 грн.
Відповідно до платіжної інструкції від 02.10.2024р. за участь у 4 судових засіданнях по справі № 707/3102/14-к 17.05.2024р.,21.06.2024р., 31.07.2024, 20.09.2024 р. сплачено 12 500 грн.
Відповідно до платіжної інструкції від 12.02.2025р. за участь 3 у судових засіданнях по справі № 707/3102/14-к 31.10.2024р., 29.11.2024р., 20.12.2024р. сплачено 4 500 грн.
В судовому засіданні досліджені також оригінали квитанцій та банківська виписка по рахунку адвокатськатського об'єднання, що містить узагальнені відомості щодо надходження коштів по наданим позивачем платівжним інструкціям.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 1 ст. 4 ЦПК України встановлює кожній особі право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Спірні правовідносини щодо відшкодування шкоди у цій справі регулюються статтею 55 Конституції України, статтею 3 ЦПК України, статтями 15, 16 ЦК України та положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України.
Шкода, завдана особі внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР від 01.12.1994 (зі змінами та доповненнями, надалі по тексту Закон № 266/94-ВР).
Відповідно до ст. 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: зокрема постановлення виправдувального вироку суду.
Зі змісту статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Суд звертає увагу на те, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Вказаний правовий висновок щодо того, що позивачем у цих справах повинна бути потерпіла особа, а відповідачем держава в особі відповідного органу, висловлений також у пункті 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №201/10234/20 (провадження № 14-77цс21).
Державне казначейство України не може бути окремим відповідачем у цих справах, оскільки належним відповідачем у цих справах є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, від 31.10.2018 у справі №383/596/15, від 08.02.2022 у справі № 201/10234/20).
Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.1 та ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Відповідачем є особа чи держава (ч.2 ст. 48 ЦПК України), до якої звернуті матеріально-правові вимоги позивача.
Відповідно достатті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частинами першою та другоюстатті 23 ЦК Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьоїстатті 23 ЦК Українивизначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За правилами пункту 2 частини другоїстатті 1167 ЦК Україниякщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно достатті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно достатті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»у наведених встатті 1 цього Законувипадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно з частинами другою, третьоюстатті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, що є мінімальним розміром, який відповідає правилам Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року в справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див.: постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до безпідставного збагачення.
Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див. постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21)).
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), на яку заявник посилається у касаційній скарзі, та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі №754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23), від 19 лютого 2025 року у справі № 199/3248/23 (провадження № 61-7413св24) та інших.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2025 року установлено мінімальну заробітну плату в розмірі 8000 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про державний бюджет на 2025 рік" визначено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду становить 1600 гривень.
Мотивована оцінка суду аргументів учасників справи та позиція суду з питання порушення, не визнання або оспорення права, свободи чи інтересу, за захистом яких мало місце звернення до суду
Щодо позовних вимог про відшкодуванняґ моральної шкоди
Судом встановлено, що внаслідок перебування під слідством та судом з 25.11.2014р. (повідомлення про підозру) до 23.01.2025р. (набрання законної сили виправдуваним вироком) позивачу завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув в силу положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у зв'язку із винесенням відносно нього виправдувального вироку у кримінальному провадженні № № 42014250020000021.
До вказаного висновку суд доходить з урахуванням того, що перебування позивача під слідством та судом супроводжувалось обмеженням конституційних прав позивача та покладанням процесуальних обов'язків з'являтися для проведення слідчих дій та в судові засідання до суду протягом тривалого часу, понад 10 років, також позивач був змушений докладати додаткових зусиль для реалізації права на захист, що об'єктивно мало наслідком суттєву зміну нормальних життєвих зв'язків та відповідно мало психотравмуючий характер, чим підтверджено порушення права позивача, враховуючи постановлення відносно позивача виправдувального вироку суду.
Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Доводи позивача про конкретні репутаційні втрати, а також причинно-наслідковий зв'язок між перебуванням під слідством та судом та погіршенням стану здоров'я позивача не підтверджені в судовому засіданні переконливими доказами. Зі змісту вироку вбачається, що кримінальне провадження здійснювалось за обставинами отримання потерпілими тілесних ушкоджень, в тому числі внаслідок яких настала смерть людини, що об'єктивно покладало обов'язок на Державу провести ретельне розслідування, оскільки це є частиною її загального обов'язку захищати життя та забезпечувати права людини.
Визначаючи розмір морального відшкодування суд враховує обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, спричинених обмеженням його конституційних прав внаслідок перебування під слідством та судом, виходячи із засад розумності та справедливості, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 121 місяць* 8000 = 968 000 грн., яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування за кожен місяць перебування під слідством та судом з 25.11.2014р. (повідомлення про підозру) до 23.01.2025р. (набрання законної сили обвинувальним вироком), що загалом склало 10 років 1 місяць 29 днів або 121 місяць.
Доводи представників органів прокуратури про те, що розмір відшкодування має визначатися із грошової суми у розмірі 1600 грн., що визначено як розрахункова величина для обчислення виплати за рішенням суду, суд вважає такими, що не обґрунтовують заперечення проти позову, виходячи з такого.
Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах. Зміни до статті 13 Закону № 266/94-ВР законодавцем не вносилися і його норми не передбачають визначення розміру відшкодування із розрахункової величини, визначеної будь-яким іншим законом, зокрема, Законом України «Про Державний бюджет України», отже розрахункова величина грошової суми у розмірі 1600 грн не може бути застосована до спірних правовідносин.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у постановах від 04.08.2021 у справі №401/2949/19, від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22, 03 квітня 2025 року у справі 756/11331/23.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12.07.2007).
Що стосується посилання представників органів прокуратури на те, що за період після відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення 13.12.2023р. вимога позивача про відшкодування моральної шкоди необґрунтована, оскільки кримінальне провадження стало справою приватного обвинувачення у зв'язку з висловленням потерпілою наміру про самостійне підтримання обвинувачення після відмови прокурора, суд виходить з такого.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Таким чином, винесення постанови про відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення не створила позивачу правові підстави для реалізації права на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених вказаним законом. Відповідні підстави виникли з моменту набрання законної сили виправдувальним вироком, як передбачено вказаним спеціальним законом.
Визначаючи розмір моральної шкоди саме у такому розмірі, суд зазначає, що вказаний розмір не є більшим, ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та не призведе до його безпідставного збагачення.
Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу, понесених позивачем під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України.
Положеннями КПК України визначено, що юридична допомога в кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.
До правової допомоги належать консультації, роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Згідно з частинами першою, третьою, п'ятою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
У постановах Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21) та від 02 листопада 2023 року у справі № 127/9332/22 (провадження № 61-5746св23) вказано, що передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР суми, сплаченої громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Отже, визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.
Звертаючись до суду у червні 2025 року, позивач з позовом на підтвердження вказаних витрат позивач надав такі докази:
- договір про надання правничої допомоги № 1/18/06/2019 від 18.06.2019р., укладений між позивачем та адвокатським об'єднанням "Вовк та партнери" на строк до 31.12.2019р. без можливості автоматичної пролонгації;
- додаткову угоду від 30.07.2021р. про продовження дії Договору № 1/18/06/2019 від 18.06.2019р. до 18.06.2022р;
- додаткову угоду № 2 від 18.06.2022р. про продовження дії Договору № 1/18/06/2019 від 18.06.2019р. до 18.06.2023р;
- додаткову угоду № 3 від 19.06.2022р. до Договору № 1/18/06/2019 від 18.06.2019р., якою розмір гонорару адвоката за участь в одному судовому засіданні визначена в розмір 1500 грн.;
- додаткову угоду від 18.06.2023р. про продовження дії Договору № 1/18/06/2019 від 18.06.2019р. до 18.06.2024р;
- додаткову угоду від 18.06.2024р. про продовження дії Договору № 1/18/06/2019 від 18.06.2019р. до 18.01.2025р.;
- платіжні інструкції від 03.04.2024р. на суму 4500 грн., від 29.04.2024р на суму 6000 грн., від 30.04.2024р. на суму 4 500 грн., 28.05.2024р. на суму 4 500 грн., від 03.06.2024 на суму 1 500 грн., від 02.10.2024р. на суму 12 500 грн., від 12.02.2025р. на суму 4 500 грн., про сплату за участь адвоката у засіданнях 27.07.2022р., 14.07.2023р., 15.09.2023р., 25.09.2023р., 27.10.2023, 01.12.2023р., 18.12.2023р., 09.02.2024р., 01.03.2024р., 07.03.2024р., 17.01.2024р. 05.04.2024р., 17.05.2024р., 21.06.2024р., 31.07.2024р., 20.09.2024р., 31.10.2024р., 29.11.2024р., 20.12.2024р., всього платіжних документів на суму 38000 грн. за участь адвоката у 20 судових засіданнях.
- копії квитанцій про сплату вказаних у платіжних інструкціях сум з оригіналами;
- банківську виписку по рахунку адвокатського об'єднання за період з 03.04.2024р. по 12.02.2025р.
Надання адвокатом Вовк А.І. правничої допомоги позивачем під час розгляд судом кримінальної справи на договірній підставах у вказаних у платіжних інструкціях судових засіданнях 27.07.2022р., 14.07.2023р., 15.09.2023р., 25.09.2023р., 27.10.2023, 01.12.2023р., 18.12.2023р., 09.02.2024р., 01.03.2024р., 07.03.2024р., 17.01.2024р. 05.04.2024р., 17.05.2024р., 21.06.2024р., 31.07.2024р., 20.09.2024р., 31.10.2024р., 29.11.2024р., 20.12.2024р. представниками відповідачів не оспорювалось, у платіжних документах признгаченням платежу вказано участь адвоката у відповідних засіданнях по кримінальній справі 707/3102/14-к, у вироку суду у справі №707/3102/14-к вказаний адвокат Вовк А.І. як захисник обвинуваченого ОСОБА_1 . Також в судовому засіданні представник позивача надав на дослідження суду оригінали квитанцій про оплату витрат на правничу допомогу.
Оцінивши зібрані у справі докази в сукупності, суд вважає доведеним існування між позивачем та адвокатом Вовк А.І. договірних правовідносин з надання правничої допомоги під час розгляду кримінальної справи з погодженням вартості послуг 1500 грн за участь в одному засіданні, тому позовні вимоги про відшкодування правничої допоомги підлягають до задоволення в частині стягнення з Державного бюджету 1 500 * 20 = 30 000 грн. витрат позивача за участь адвоката у судових засіданнях у справі № 707/3102/14-к.
Надаючи оцінку запереченням представника третьої особи про прийняття в якості доказу банківської виписки, суд враховує, що статтею 83 ЦПК України передбачено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Враховуючи, що банківська виписка містить узагальнюючі відомості щодо даних про перерахування коштів на рахунки адвокатського об'єднання, вказаних у наданих позивачем з позовом платіжних документів, тобто не містить нових даних, суд вважає обгрунтованими доводи представника про відсутність порушення встановленого цивільним процесуальним законом порядку подання доказів.
Що стосується посилання про укладення додаткових угод після закінчення строку договору № 1/18/06/2019 від 18.06.2019р, суд виходить з того, що після спливу строку договору №1/18/06/2019 від 18.06.2019р. позивач та його представник уклали по суті інші цивільно-правові угоди про надання послуг з правничої допомоги, які не визнані недійсними, отже зберігають чинність і відтак підлягають до урахування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі №910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
Отже, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року справі № 752/17832/14
Питання про судові витрати
Згідно п. 11 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Оскільки позивач при зверненні до суду був звільнений від оплати судового збору, відповідно до ст.141 ЦПК України оплату судового збору слід віднести на рахунок держави.
Керуючись ст. 56, 59 Конституції України, ст. 4, 15, 23, 1167, 1176 ЦК України, Законом України Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», ст. 3,10-13,76-81, 82, 141,259,263-265,352,354 ЦПК України суд -
Позовні вимоги задоволити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 968000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди за час його незаконного перебування під слідством і судом.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 30 000,00 грн. у рахунок відшкодування витрат з наданням юридичної допомоги.
Рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 ).
Відповідач: Черкаська спеціалізована прокуратура в сфері оборони Центрального регіону (м.Черкаси, вул. Надпільна, 224/2, ЄДРПОУ: 3834701429).
Відповідач: Спеціалізована прокуратура в сфері оборони Центрального регіону(м. Київ, вул.Петра Болбочана, 8, ЄДРПОУ: 38347014).
Третя особа: Державна казначейська служба України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ: 37567646).
Дата складення повного тексту рішення 19 листопада 2025 року.