Дата документу 13.11.2025Справа № 554/7418/25
Провадження № 2/554/3512/2025
13.11.2025 року м. Полтава
Шевченківський районний суд міста Полтави у складі
головуючого судді - Материнко М.О.,
за участі секретаря судового засідання - Кашуби В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтава цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -,
встановив:
Представник позивача ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів" звернувся до Шевченківського районного суду міста Полтави з позовною заявою про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості. Позов обґрунтовує тим, що 08.11.2021 року між ТОВ «ФК «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики № 77641179 в електронній формі, сума позики 5000 грн., на строк 30 днів.
14.06.2021 між ТОВ ФК «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до умов якого ТОВ ФК «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» права грошової вимоги до Боржників, які вказані у реєстрі боржників.
Відповідно до витягу з реєстру боржників за кредитними договорами, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача по кредитному договору № 77641179 від 08.11.2021 в сумі 13556,99 грн. з яких 5000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу та 8556,99 грн. сума заборгованості за відсотками.
Просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» суму заборгованості за договором позики № 77641179 в розмірі 13556,99 грн. з яких 5000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу та 8556,99 грн. сума заборгованості за відсотками. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» понесені судові витрати.
20.06.2025 ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Полтави відкрито провадження у справі, визначено розгляд такої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами.
07.07.2025 року представником відповідача направлено до суду відзив на позовну заяву, в якому просила суд відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» у задоволенні позовних вимог за Договором позики № 77641179 від 08.11.2021 у повному обсязі.
14.07.2025 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив, якій просив поновити строк, прийняти до розгляду та задовольнити клопотання позивача про витребування доказів з банківських установ. Судове засідання провести за відсутності представника Позивача. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
15.07.2025 року представником відповідача подано заяву, в якій відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» у задоволенні позовних вимог за Договором позики № 77641179 від 08.11.2021 у повному обсязі.
31.07.2025 постановлено ухвалу, якою перейти до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
17.09.2025 за клопотання представника позивача постановлено ухвалу про витребування доказів.
06.10.2025 до суду надійшли документи на виконання ухвали суду про витребування доказів.
У судове засідання учасники будучи належним чином повідомленими про дату час та місце судового засідання не з'явилися
Представник позивача про розгляд справи повідомлений належним чином, у заявах та відповіді на відзив просив суд провести розгляд справи без його участі.
Представник відповідача подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, та подала додаткові пояснення, в яких просила суд прийняти пояснення відповідача до уваги та винести відповідне рішення про часткове задоволення позовних вимог в сумі 6 492,5 грн. (тіло кредиту та сума процентів за 30 днів, як передбачено умовами Договору).
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 08.11.2021 р. між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 77641179 , згідно умов якого позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату( проценти) від суми позики.
Згідно умов договору позики сума позики складає 5000 грн. Строк позики на 30 днів. Дата повернення позики - 08.12.2021.
Відповідно до Договору позики та додатку №1 до нього - загальна вартість - для споживача за весь строк користування кредитом становить 6 492, 50 грн., з яких: 5 000 грн. - тіло кредиту, 1 492,50 грн - проценти.
Сторони погодили всі істотні умови договору та підписали його.
Первісний кредитор свої зобов'язання належним чином виконав, кошти відповідачу надав. Проте відповідач свої зобов'язання належним чином не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість.
14.06.2021 між ТОВ « 1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до умов якого до позивача перейшли права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, у тому числі і до ОСОБА_1 .
Відповідно до реєстру боржників № 11 від 27.10.2023 до Договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.21, ТОВ « ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 13556,99 грн., з яких: 5000 грн.-сума заборгованості за основною сумою боргу, 8556,99 грн.-сума заборгованості за відсотками.
З моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
На підставі ухвали суду від 17.09.2025, АТ «Державний ощадний банк України» суду надана інформація про те, що на ім'я ОСОБА_1 рнокпп НОМЕР_1 емітована банківська платіжна картка НОМЕР_2 . На картковий рахунок № НОМЕР_2 що належить ОСОБА_1 були зараховані кошти у сумі 5000, 00 грн.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Щодо укладення кредитних договорів в електронному вигляді.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі Закон).
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».
Судом встановлено, що договір позики від 08.11.2021 року між ТОВ « 1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 останнім підписано одноразовим ідентифікатором у виді коду tfP0VbPNtv, який було надіслано на номер відповідача +380957206803.
Укладений договір містить усю необхідну для ідентифікації позичальника інформацію (паспортні дані, РНОКПП, електронну адресу, номер телефону, адресу проживання) та підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором «tfP0VbPNtv,», відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію». Отже, відповідний договір між ТОВ « 1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 є укладеним.
Відповідно до Закону кредитні договори вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення договорів, так і належності відповідачу зазначеного номеру телефону чи ненадходження на нього смс-кодів, тобто не спростовано відповідачем, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав про те, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає що стороною позивача було доведено наявність між сторонами договірних відносин, які виникли на підставі договору позики від 08.11.2021 року.
З приводу виконання кредитором обов'язку щодо переказу (надання) кредитних коштів та виникнення обов'язку щодо погашення заборгованості з боку позичальника, суд зазначає таке.
За змістом частини першої статті 1050 ЦК України, згідно з вимогами статей 526, 527, 530 ЦК України банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23) міститься висновок, «що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором».
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, провадження № 61-22315сво18, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18.
Доктрина venirecontrafactumproprium (заборони суперечливої поведінки), є проявом принципу доброї совісті та базується ще на римській максимі- «nonconceditvenirecontrafactumproprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою, про що мається висновок у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21, провадження № 61-11609сво23, постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22, провадження № 61-5252сво23.
Як убачається з умов договору позики №77641179 від 08.11.2022 року, зокрема пункту п.1, згідно умов якого позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату( проценти) від суми позики.
Факт перерахування грошових коштів ОСОБА_1 підтверджено інформацією по рух коштів за картковим рахунком платіжної картки згідно листа АТ «Державний ощадний банк України».
Вказані докази є належними та такими, що підтверджують факт перерахування позичальнику на вказаний ним рахунок кредитних коштів.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 31січня 2025 року у справі № 235/8060/15-ц, провадження № 61-6952св24.
Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідачем отримано кредитні кошти за договором позики №77641179 від 08.11.2011 у сумі 5000 грн, однак належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання та не повернув кредитні кошти у передбачений договором строк.
Позивачем надано розрахунок за договором позики №77641179 від 08.11.2021, у якому зазначено, що загальна заборгованості становить 13556,99 грн, яка складається з: 5000 грн.-сума заборгованості за основною сумою боргу, 8556,99 грн.-сума заборгованості за відсотками.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення відповідачем отриманих коштів та відсотків за користування кредитом.
Разом з тим,як встановлено з умов договору позики №77641179 від 08.11.2021, строк кредитування за договором був погоджений сторонами та становив 30 днів, тобто 08.12.2021 року.
Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.
Отже, розмір відсотків відповідно до умов договору позики №77641179 від 08.11.2021 становить 1492,50 грн за період з 08.11.2021 року по 08.12.2021 року, який розрахований згідно додатку №1 до Договору позики №77641179 від 08.11.2021 року.
Тому зазначена позивачем сума заборгованості за відсотками нарахована за межами визначеного договором строку, що суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що кредит надається строком на 30 днів з 08.11.2021 по 08.12.2021 року - строк кредитування.
Отже, позивач відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає наявними підстави для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5000 грн та суми заборгованості за відсотками у розмірі 1492,50 грн., в загальному розмірі 6492,50 грн. Вимоги стягнення розміру заборгованості за відсотками в частині суми 7064,49 грн., не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах та не підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі позовної заяви ТОВ «ФК «ЄАПБ» сплатило судовий збір у розмірі 3028,00 грн за платіжною інструкцією № 109398 від 18.04.2025.
Позовні вимоги позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» задоволено частково, тому з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» підлягають стягненню кошти сплаченого судового збору у розмірі 1453,44 грн.
Керуючись ст. 7, 12, 19, 141, 264, 265, 274, 280-282 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором позики №77641179 від 08.11.2021 у розмірі 6492,50 гривень, з яких 5000 грн. - заборговані за тілом кредиту, 1492,50 грн. заборгованість за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» сплачений судовий збір в розмірі 1453,44 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги.
Учасники справи:
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,місцезнаходження:01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, 30, ЄДРПОУ 35625014;
Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .
Повний текст рішення складено 18.11.2025.
Суддя М.О.Материнко