19.11.2025 Провадження по справі № 2/940/819/25
Справа № 940/2102/25
Іменем України
19 листопада 2025 року Тетіївський районний суд Київської області в складі :
головуючого судді Косович Т.П.
при секретарі Козуб І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 18.04.2025-100001136 від 18.04.2025 року у розмірі 26183,06 грн. та понесені судові витрати.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 18.04.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 18.04.2025-100001136, відповідно якого відповідачу надано грошові кошти в кредит в сумі 10000 гривень на строк 140 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1% в день та комісією за надання кредиту в розмірі 1500 гривень, в обмін на зобов'язання відповідача повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним у відповідності до умов договору. На виконання умов договору товариство свої зобов'язання виконало належним чином, перерахувавши ОСОБА_1 кредитні кошти, проте останній своїх зобов'язань належним чином не виконав, порушивши умови кредитного договору, в результаті чого виникла заборгованість за договором загальною сумою 26183,06 грн., яку позивач просить стягнути в примусовому порядку.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, розглянувши матеріали справи та дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За загальним правилом (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Із матеріалів справи встановлено, що 18.04.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 18.04.2025-100001136, відповідно якого відповідачу надано грошові кошти в кредит в сумі 10000 гривень на строк 140 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1% в день та комісією за надання кредиту в розмірі 1500 гривень, в обмін на зобов'язання відповідача повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним у відповідності до умов договору (копія договору - а.с. 21-33, паспорт споживчого кредиту - а.с. 34-37). На виконання умов договору товариство свої зобов'язання виконало належним чином, перерахувавши ОСОБА_1 кредитні кошти, що підтверджується копією договору про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 від 04.01.2024 року, укладеного між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (а.с. 38-47) та копією повідомлення ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 350-0210 від 02.10.2025 року (а.с. 50), проте останній своїх зобов'язань належним чином не виконав, порушивши умови кредитного договору, в результаті чого виникла заборгованість за договором загальною сумою 26183,06 грн., в тому числі 9992,02 грн. основного боргу, 11191,04 грн. заборгованості за відсотками та 5000 грн. неустойки (копія довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 18.04.2025-100001136 від 18.04.2025 року - а.с. 51).
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Із дослідженого судом кредитного договору № 18.04.2025-100001136 від 18.04.2025 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр», встановлено, що останній укладений в електронній формі та зі сторони споживача підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е935.
Отже, підписання кредитного договору № 18.04.2025-100001136 від 18.04.2025 року свідчить про те, що ОСОБА_1 всі умови цілком зрозумів та своїм підписом підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Разом з тим, статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З боку відповідача не надано до суду переконливих доказів необґрунтованості позовних вимог позивача, а також у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо нарахованих сум.
Таким чином, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача необхідно задовольнити, оскільки відповідачем порушено умови кредитного договору № 18.04.2025-100001136 від 18.04.2025 року, укладеного між ним та ТОВ «Споживчий центр», та не виконано взятих на себе зобов'язань.
Щодо стягнення неустойки суд зазначає наступне.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 15 договору передбачено неустойку в розмірі 100 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Разом з тим, суд зазначає, що п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Однак, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, було внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», зокрема, Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» були викладені в новій редакції.
Пункт 6.1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, що діяла до 24.12.2023) передбачав звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період дії воєнного стану. Проте, з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» цей пункт було виключено.
Нова редакція пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (діюча з 24.12.2023) встановлює, що споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов'язань лише за договорами про споживчий кредит, укладеними до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Датою набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» є 24 грудня 2023 року.
Відповідно, 30-й день включно з дня набрання чинності цим Законом припадає на 23 січня 2024 року (24.12.2023 + 30 днів).
У даній справі договір про споживчий кредит № 18.04.2025-100001136 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено 18.04.2025 року.
Отже, оскільки кредитний договір укладено після 23 січня 2024 року, тобто, пізніше 30-го дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» до відповідача ОСОБА_1 не застосовуються положення пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» щодо звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов'язань за договорами про споживчий кредит.
При цьому, варто окремо наголосити, що положення пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України мають загальний характер та стосуються всіх категорій грошових зобов'язань, незалежно від їх природи. Водночас, у даній справі йдеться саме про правовідносини, що виникли з договору про споживчий кредит, тобто, такі правовідносини підпадають під спеціальне правове регулювання, яке міститься у Законі України «Про споживче кредитування».
Відповідно до загальновизнаного принципу lex specialis derogat legi generali (спеціальний закон скасовує дію загального), у випадку конкуренції між загальною нормою ЦК України та спеціальними положеннями галузевого закону перевага надається саме спеціальній нормі. Закон «Про споживче кредитування» у чинній редакції містить чітке застереження щодо строків дії звільнення споживача від відповідальності, а саме, що такі пільги застосовуються виключно до договорів, укладених до 23 січня 2024 року включно.
Відтак, застосування загальної норми пункту 18 Прикінцевих положень ЦК України до договору, який укладено після цієї дати (як у даному випадку, 18.04.2025 року), є юридично необґрунтованим та суперечить нормам спеціального законодавства.
А тому, виходячи з вищенаведеного, суд вважає обґрунтованим нарахування неустойки ОСОБА_1 за невиконання грошового зобов'язання в період дії воєнного стану на території України та задовольняє позовні вимоги позивача в цій частині.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати. При цьому відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог , інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як встановлено в судовому засіданні, позивач поніс судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 2422,40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № СЦ00044505 від 07.10.2025 року (а.с. 18), а тому суд у відповідності ст. 141 ЦПК України стягує його з відповідача.
Керуючись ст.ст. 525-527, 530, 536, 610, 625, 629, 1046, 1048, 1054 ЦК України, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження юридичної особи: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133А, р/р НОМЕР_2 , МФО 305299, - 26183 (двадцять шість тисяч сто вісімдесят три) гривні 06 копійок заборгованості за кредитним договором № 18.04.2025-100001136 від 18.04.2025 року та 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок сплаченого судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення.
Суддя: Т.П.Косович