Справа № 357/8846/25
Провадження № 2/364/388/25
18.11.2025 року, Володарський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Ткаченко О. В.,
за участю секретаря Бондаренко Л. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Володарка Київської області цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_2 ,
до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ,
треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, Код за ЄДРПОУ 35615529, адреса: 09107, м. Біла Церква, вул. Першотравнева, 8,
Служба у справах дітей та сім'ї Володарської селищної ради, Код за ЄДРПОУ 45278463, адреса: 09301, Київська область, Білоцерківський район, селище Володарка, вул. Коцюбинського, 13,
про визначення місця проживання дитини,
за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_3 , № тел: НОМЕР_4 ,
до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_2 ,
треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Володарської селищної ради, Код за ЄДРПОУ 45278463, адреса: 09301, Київська область, Білоцерківський район, селище Володарка, вул. Коцюбинського, 13,
Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, Код за ЄДРПОУ 35615529, адреса: 09107, м. Біла Церква, вул. Першотравнева, 8,
про визначення місця проживання дитини, -
встановив:
До Володарського районного суду Київської області 30.07.2025 року надійшла цивільна справа за підсудністю з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області відповідно до ухвали від 16.06.2025 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, Служба у справах дітей та сім'ї Володарської селищної ради, про визначення місця проживання дитини. Даний позов мотивований тим, що 27.04.2018 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 24.09.2021 даний шлюб розірвано. Від шлюбу вони мають спільну доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після розлучення донька проживає з ОСОБА_2 , дитячий садок не відвідує, має вікові проблеми з вимовою, потребує допомоги лікаря-логопеда. ОСОБА_1 вказує, що вирішити питання місця проживання дитини ОСОБА_2 в добровільному порядку відмовляється, у матеріальному забезпечення доньки участі не бере. Періодично знаходячись у батька, донька проходить навчання за освітньо-віковим рівнем, відвідує лікарів. ОСОБА_1 зазначає, що не чинив жодних перешкод для спілкування матері із донькою і готовий зі свого боку усіма силами сприяти тому, щоб дитина через розлучення батьків не була позбавлена спілкування з матір'ю. Заборгованості по сплаті аліментів не має, забезпечує доньку усім необхідним, надає матеріальну допомогу, тому просить суд визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з ним.
18.08.2024 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Володарської селищної ради, Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про визначення місця проживання дитини. Свої вимоги ОСОБА_2 мотивувала тим, що між нею та ОСОБА_1 був укладений шлюб, який розірвано 24.09.2021 року. Від спільного проживання вони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після розірвання шлюбу, їх спільна донька постійно проживає разом з нею за адресою: АДРЕСА_3 . Дитина зареєстрована за місцем її проживання та вільно спілкується з батьком. Перебуває на обліку у педіатра за місцем проживання та отримує всі необхідні щеплення згідно графіка, відвідувала Володарський Центр творчості та юнацтва Володарської селищної рали Білоцерківського району Київської області гурток «АБВГедейка», а з вересня 2025 року буде навчатися у Володарському ліцеї Володарської селищної ради. ОСОБА_2 в позовній заяві вказує, що ОСОБА_1 працює не офіційно, має не стабільний дохід та приховав той факт що має контузію, яка зумовила проблеми зі слухом. Окрім цього, ОСОБА_1 надав характеристику з місця роботи, але на даному підприємстві він тривалий час не працює, тому просить суд відмовити у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов повність задовольнити та визначити місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 разом із матір'ю.
23.09.2025 року ухвалою Володарського районного суду Київської області прийнято до провадження зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Володарської селищної ради, Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про визначення місця проживання дитини, відкрито провадження по зустрічному позову та об'єднано в одне провадження із первісним позовом. По справ призначено підготовче судове засідання на 21.10.2025 року.
21.10.2021 року по справі закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду на 18.11.2025 року, зобов'язано Службу у справах дітей та сім'ї Володарської селищної ради, надати висновок щодо доцільної проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , із матір'ю.
У судовому засіданні позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 позовні вимоги первісного позову підтримав, проти доводів зустрічного позову заперечував. Просив задовольнити первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову.
У судовому засіданні відповідачка за первісним позовом (позивачка за зустрічним позовом) ОСОБА_2 проти первісного позову заперечувала, підтримала вимоги за зустрічним позовом. Просила суд задовольнити зустрічний позов та відмовити у задоволенні первісного позову.
Представник Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради в судове засідання не з'явилася.
Представник Служба у справах дітей та сім'ї Володарської селищної ради, підтримала вимоги зустрічного позову, просила його задовольнити, в задоволенні первісного позову просила відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги первісного позову не підлягають задоволенню, а вимоги за зустрічним позовом слід задовольнити, виходячи з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що з 27.04.2018 року по 24.09.2021 рік сторони перебували в зареєстрованому шлюбі (а.с. 19-21, 92). Від шлюбу вони мають спільну доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що стверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 (а.с. 22, 81).
В позовній заяві та в судовому засіданні позивач за первісним позовом вказує, що після розлучення донька проживає з матір'ю, дитячий садок не відвідує, має вікові проблеми з вимовою, потребує допомоги лікаря-логопеда. В добровільному порядку вирішити питання місця проживання дитини відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 відмовляється. Батько дитини стверджує, що періодично коли дитина знаходиться у нього донька проходить навчання за освітньо-віковим рівнем, відвідує лікарів. ОСОБА_1 зазначає, що не чинив жодних перешкод для спілкування матері із донькою і готовий зі свого боку усіма силами сприяти тому, щоб дитина через розлучення батьків не була позбавлена спілкування з матір'ю.
Твердження батька про неналежний догляд матір'ю за дитиною спростовуються наданими поясненнями самою відповідачкою за первісним позовом (позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_2 , яка в позовній заяві та судовому засіданні вказала, що після розірвання шлюбу, їх спільна донька постійно проживає разом з нею в квартирі яка належить їй відповідно до Договору дарування за адресою: АДРЕСА_3 . Дитина зареєстрована за місцем її проживання та вільно спілкується з батьком. Перебуває на обліку у педіатра за місцем проживання та отримує всі необхідні щеплення згідно графіка, відвідувала Володарський Центр творчості та юнацтва Володарської селищної рали Білоцерківського району Київської області гурток «АБВГедейка». З вересня 2025 року навчатися у Володарському ліцеї Володарської селищної ради. ОСОБА_2 , докази чого оглянуті та досліджені в судовому засіданні.
Окрім цього, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 в позовній заяві вказала, що батько дитини працює не офіційно, має не стабільний дохід та приховав той факт що має контузію, яка зумовила проблеми зі слухом. Також надав довідки про відвідування дитиною лікарів, які не вказують, що дитина має проблеми зі здоров'ям.
Мати дитини вказує, що дитина має сталий побут, проживає із нею та рідним неповнолітнім братом, має сформоване коло друзів.
Судом встановлено, що мати дитини має постійне офіційне місце роботи, що дає їй можливість забезпечувати дитину всім необхідним.
Із пояснень матері дитини встановлено, що вона ніколи не не обмежувала батька дитини у спілкуванні.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Відповідно до рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 14.10.2025 «Про надання до суду висновку щодо вирішення судового спору між батьками про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 », доцільним визначено місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір'ю ОСОБА_4 (а.с. 126-125).
Відповідно до висновку Служби у справах дітей та сім'ї Володарської селищної ради від 07.11.2025 № 357, вважають за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір'ю ОСОБА_4 (а.с. 137-139).
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі потрібно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору.
Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди передусім повинні враховувати інтереси самої дитини, оцінюючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров'я, (е) право дитини на освіту (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20).
У контексті наведеного, суд зазначає, що сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків. Батько ніколи не зможе замінити мати, а мати - батька. Діти є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)(стаття 89 ЦПК України).
З огляду на викладене суд, врахувавши наявність спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини, який вони у досудовому порядку вирішити не змогли, психофізіологічні особливості дитини, виходячи з балансу інтересів дитини та батьків, з найкращих інтересів дитини, дійшов висновку про те, що встановлення місця проживання дитини з матір'ю буде максимально відповідати інтересам дитини, спрямовано на забезпечення гармонійного розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному вихованню та розвитку.
При цьому суд зазначає, що визначення місця проживання дитини з матір'ю не впливає на її взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків. Указане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20).
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст. ст. 7, 19, 141, 160, 161, 171 СК України, ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
В задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, Служба у справах дітей та сім'ї Володарської селищної ради про визначення місця проживання дитини, - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Володарської селищної ради, Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про визначення місця проживання дитини, - задовольнити повністю.
Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір'ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення виготовлено 21.11.2025.
Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Володарський районний суд Київської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О. В. Ткаченко