справа № 362/3602/25
провадження № 2/362/2552/25
(заочне)
13.11.25 року
Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого - судді Поповича О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кострубіцької Т.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Василькові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна.
Учасники справи, які взяли участь у судовому розгляді:
позивач ОСОБА_1 ;
представник позивача - адвокат Константинов О.Г.
Суд установив:
Зміст і підстави позову, позиція сторін
Позивач звернулася до суду з указаним позовом, в якому просить визнати за нею право власності на 1/2 частину майнових прав житлового будинку АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначає, що між сторонами наявний спір про поділ спільного майна подружжя, набутого за час шлюбу та оскільки, таке майно належить сторонам, як подружжю на праві спільної сумісної власності, позивач має намір поділити вищезазначене майно, шляхом визначення за собою 1/2 його частини.
Відповідач правом подати відзив на позовну заяву не скористався.
Процедура
Ухвалою від 19 травня 2025 року суд залишив позовну заяву без руху.
Ухвалою від 29 травня 2025 року суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 06 серпня 2025 року суд витребував докази.
Ухвалою від 20 жовтня 2025 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.
Відповідач брав участь у судовому засіданні на стадії підготовчого провадження, належним чином повідомлявся про відкриття провадження по справі, про що свідчить відповідна розписка останнього у матеріалах справи. Відповідач у судове засідання не з'явився повторно, про розгляд справи повідомлявся належним чином, тому суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без його участі та провести по справі заочний розгляд відповідно до статті 280 ЦПК України.
За результатом судового розгляду суд 06 листопада 2025 року суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення.
Вступна та резолютивна частини судового рішення оголошені 13 листопада 2025 року.
Встановлені судом фактичні обставини справи
18 лютого 1997 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, зареєстрований відділом запису актів цивільного стану м. Чита РФ, актовий запис за № 98.
Від цього шлюбу сторони мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджуються свідоцтвом серія НОМЕР_1 .
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року у справі № 753/21716/21 розірвано шлюб між сторонами.
За час шлюбу між позивачем та відповідачем набуто спільне майно, а саме: будинок АДРЕСА_1 .
Так, на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 05 березня 2004 року, посвідченого Приватним нотаріусом Васильківського нотаріального округи Київської області Кізім С.О., зареєстрованого у реєстрі за номером 396, ОСОБА_2 придбав житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 133,0 кв.м., житловою площею: 89,1 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_2 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказане домоволодіння (реєстраційний номер майна 4623323) належить відповідачу на праві приватної власності.
Відповідно до довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 03 травня 2025 року оціночна вартість житлового будинку становить 4 168 168,00 грн.
Предметом даного спору є поділ зазначеного будинку, набутого за час шлюбу.
Нормативно-правове регулювання та мотиви, з яких виходить суд
За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п'ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно зі статтею 68 СК України зазначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Отже, законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Якщо шлюбним договором змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умов такого договору. При цьому слід мати на увазі, що в силу частини четвертої статті 93, частини першої статті 103 СК України положення шлюбного договору, що ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними з підстав, установлених ЦК України. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, частини третьої статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо (пункти 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11).
Нормами статей 317, 319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яке він здійснює на власний розсуд і усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Частиною першою статті 358 ЦК України визначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Аналіз наведених нормативних положень дає підстави для висновку, що нерухоме майно набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, хто з них є титульним його володільцем, якщо не буде встановлено інших обставин, а отже, у випадку, якщо вони не домовилися про порядок його поділу в натурі, спір може бути вирішений судом, зокрема, шляхом визначення їх ідеальних часток у ньому.
З матеріалів справи встановлено, що спірний житловий будинок придбано під час перебування сторін у шлюбі, а питання про його поділу сторони не порушували.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).
Таким чином, враховуючи позицію сторін, обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, визнання спірного будинку спільним сумісним майном подружжя та проведення його поділу у рівних частках, що не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог.
Керуючись статтями 263-265 ЦПК України, суд
ухвалив:
1. Задовольнити позов ОСОБА_1 .
2. Визнати житловий будинок АДРЕСА_1 , спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
3. Провести поділ спільного сумісного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таким чином:
3.1. Виділити у приватну власність ОСОБА_1 1/2 частину майнових прав на житловий будинок АДРЕСА_1 ;
3.2. Виділити у приватну власність ОСОБА_2 1/2 частину майнових прав на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку останній має право подати протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення. Інші учасники справи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення: 20 листопада 2025 року.
Суддя О.В. Попович