Справа № 355/1903/25
Провадження № 2/355/1101/25
19 листопада 2025 року селище Баришівка
Баришівський районний суд Київської області у складі:
головуючої судді Цирулевської М. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Верби Ю. О., Бережної Ю. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Баришівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (надалі також позивач, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», кредитодавець, кредитор) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі також відповідач, ОСОБА_1 , позичальник, клієнт) про стягнення заборгованості за договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 07.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 101696067 (надалі також договір № 101696067 від 07.11.2021, кредитний договір, договір).
Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «МІЛОАН» (надалі також ТОВ «МІЛОАН», товариство, первісний кредитор) взяло на себе зобов'язання надати ОСОБА_1 на умовах, визначених договором, на строк, визначений п. 1.3 договору, грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.
Сума (загальний розмір) кредиту становить 4000,00 грн. Проценти за користування кредитом: 1800,00 грн, які нараховуються за ставкою 3,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Умовами кредитного договору передбачена видача кредитних коштів позичальнику безготівково, а саме шляхом переказу коштів на картковий рахунок.
Розділом 2 кредитного договору сторонами узгоджені умови, щодо сплати за кредитом, пролонгації строку користування кредитом, повернення кредиту тощо.
Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.
ТОВ «МІЛОАН» виконало свої зобов'язання, перерахувавши суму кредиту ОСОБА_1 . Відповідач не виконав належним чином взяті на себе договірні зобов'язання.
10.02.2022 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено договір № 10-02/2022-50, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 101696067 від 07.11.2021.
10.03.2023 було укладено договір № 10-03/2023/01 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 101696067 від 07.11.2021.
Таким чином, за доводами позовної заяви, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 101696067 від 07.11.2021.
Станом на день формування позовної заяви відповідач має заборгованість за кредитним договором в розмірі 21760,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) 4000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 16600,00 грн; заборгованість за комісіями 1160,00 грн.
З огляду на викладене, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача означену заборгованість в загальній сумі 21760,00 грн, понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 13000,00 грн.
Відповідач скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву. 26.09.2025 засобами поштового зв'язку відповідач, ОСОБА_1 , подав відзив на позовну заяву, доводи якого зводяться до наступного: відповідач не погоджується з пред'явленим позовом, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення у повному обсязі, оскільки проценти за користування кредитом нараховані позивачем поза межами строку кредитування (15 днів). Також відповідач зазначає про несправедливість умов кредитного договору щодо нарахування відсотків, оскільки умови договору щодо процентів (за ставкою 3,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом та щодо стандартної (базової) процентної ставки за користування кредитом у розмірі 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом) є суперечливим, завуальованими та дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку кредитування.
Також відповідач доводить неправомірність та неспівмірність заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та зазначає про їх обґрунтований розмір - 3000,00 грн.
Позивачем 03.10.2025 через систему «Електронний суд» подана відповідь на відзив, якою позивач не погоджується із доводами відповідача, викладеними у відзиві; позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
ІІ. Рух справи. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання учасників справи.
04 вересня 2025 року через систему «Електронний суд» до Баришівського районного суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», за підписом керівника Ткаченко Марії Миколаївни (а.с 2-7).
Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 09.09.2025 відкрито провадження (спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін) в означеній справі, судове засідання призначено на 17.10.2025 (а.с 65-66).
26.09.2025 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву (а.с. 72-74). У відзиві на позов відповідач не заявляє клопотання про розгляд справи за його відсутності.
03.10.2025 через систему «Електронний суд» представником позивача Ткаченко М.М. подана відповідь на відзив (а.с. 78-81).
У позовній заяві, поданій через систему «Електронний суд», міститься клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, проти заочного розгляду справи позивач не заперечує.
До суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу із позначкою «вручено особисто», проставленою 03.10.2025 (а.с. 77), що відповідно до пункту 1 частини 8 статті 128 Цивільного процесуального кодексу України (надалі також ЦПК України) є належним повідомленням про дату, час та місце розгляду справи.
У судове засідання 17.10.2025 сторони та/або їх представники не з'явилися. Інших заяв та/або клопотань від сторін не надходило.
Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 17.10.2025 розгляд справи відкладено на 12.11.2025.
Ухвалою суду від 11.11.2025 задоволено заяву представника позивача Пономаренка Дениса Юрійовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
У судовому засіданні 12.11.2025 представник позивача, адвокат Пономаренко Д. Ю., надав пояснення по суті справи, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
У судовому засіданні 12.11.2025, після переходу до стадії ухвалення судового рішення, суд відклав ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення 19.11.2025 о 12:45 год.
У судове засідання 17.10.2025 сторони та/або їх представники не з'явилися. 19.11.2025 ухвалено та складено повне рішення суду в цій справі.
Зважаючи на неявку в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося (з огляду та на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України).
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом. Зміст правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Судом встановлено, що 07.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 101696067 (а.с. 8-12), за умовами якого ТОВ «МІЛОАН» взяло на себе зобов'язання надати ОСОБА_1 на умовах, визначених договором, на строк, визначений п. 1.3 договору, грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором (п. 1.1 договору).
Пунктом 6.1. кредитного договору передбачено, що цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Як слідує із матеріалів справи, для підписання договору про споживчий кредит №101696067 від 07.11.2021 відповідачу було надано (надіслано на номер телефону НОМЕР_1 ) одноразовий ідентифікатор L47890, яким підписано кредитний договір зі сторони відповідача, що підтверджується також довідкою про ідентифікацію ТОВ «МІЛОАН» (а.с. 17).
Додатком № 2 до договору про споживчий кредит №101696067 від 07.11.2021 є паспорт споживчого кредиту №101696067 (а.с. 12).
За умовами договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 4000,00 грн (п. 1.2 договору). Кредит надається строком на 15 днів з 07.11.2021 по 22.11.2021, що становить строк кредитування (п. 1.3 договору).
Кінцевий термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 22.11.2021 (п. 1.4 договору).
Комісія за надання кредиту: 1160,00 грн, яка нараховується за ставкою 29,00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (п. 1.5.1 договору).
Відповідно до п.п. 1.5.2, 1.6 договору проценти за користування кредитом: 1800,00 грн, які нараховуються за ставкою 3,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п. 2.2.3 кредитного договору проценти нараховуються за стандартною (базовою) процентною ставкою, що визначена п. 1.6 цього договору, якає незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п. 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку, встановлену п. 1.6 договору.
Загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів платежів та інших витрат позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 2960,00 грн в грошовому виразі. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом, складає 6960,00 грн (п. 1.5 договору).
Відповідно до п. 2.1. договору кредитні кошти надаються позичальнику шлязом переказу на картковий рахунок.
ТОВ «МІЛОАН» виконало свої зобов'язання за кредитним договором, надавши ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. На підтвердження означеного позивач надав квитанцію про перерахування кредитних коштів через систему платежів LiqPay, згідно якої ТОВ «МІЛОАН» 07.11.2021 перерахувало кошти на картковий рахунок відповідача НОМЕР_2 в сумі 4000,00 грн згідно договору 101696067, ID платежу 1815630776 (а.с. 18).
Факт та обставини отримання кредитних коштів у означеній сумі (4000,00 грн) не заперечується відповідачем у відзиві на позов.
В матеріалах справи містяться Правила надання фінансових кредитів ТОВ «МІЛОАН» (а.с. 14-16).
Відповідач ОСОБА_1 у повному обсязі взяті на себе договірні зобов'язання не виконав. Згідно відомості про щоденні нарахування та погашення, складеної ТОВ «МІЛОАН», заборгованість за кредитним договором станом на дату відступлення права вимоги на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» становила 18960,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) 4000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами - 13800,00 грн; заборгованість за комісіями- 1160,00 грн (а.с. 19).
10 лютого 2022 року між ТОВ «МІЛОАН» (Клієнт) та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (Фактор) укладено договір факторингу № 10-02/2022-50 (а.с. 33-37), за умовами якого ТОВ «МІЛОАН» передає (відступає) ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» за плату, а ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» набуває права вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників до означеного договору факторингу, в тому числі і до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №101696067 від 07.11.2021 (а.с. 41-45). Позивачем надані докази на підтвердження виконання зобов'язань, у тому числі, проведення розрахунків між сторонами означеного договору факторингу (а.с. 38).
Згідно із розрахунком заборгованості, складеним ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», з-заборгованість за кредитним договором, укладеним із відповідачем, становить 21760,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) 4000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 16600,00 грн; заборгованість за комісіями 1160,00 грн (а.с. 20).
10 березня 2023 року між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (первісний кредитор) та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено договір № 10-03/2023/1 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги (а.с. 23-28), за умовами якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» передає (відступає) шляхом продажу ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», а ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуває права вимоги первісного кредитора до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників до означеного договору факторингу, в тому числі і до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №101696067 від 07.11.2021 (а.с. 29-32). Позивачем надані докази на підтвердження виконання зобов'язань, у тому числі, проведення розрахунків між сторонами означеного договору відступлення прав вимоги (а.с. 22).
Згідно із реєстром боржників до договору № 10-03/2023/1 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.03.2023, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» отримало право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №101696067 від 07.11.2021 на загальну суму заборгованості 21760,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) 4000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами - 16600,00 грн; заборгованість за комісіями - 1160,00 грн (а.с. 32).
На час розгляду справи судом відповідачем не надано даних та належних і допустимих доказів, що свідчать про погашення заборгованості за кредитним договором або про причини несвоєчасного погашення заборгованості за договором у добровільному порядку.
Крім того, суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідно до ст. 617 ЦК України.
Більше того, відповідачем визнається наявність у нього заборгованості за кредитним договором в сумі тіла кредиту (4000,00 грн) та відсотків, нарахованих за 15 днів строку кредитування.
Позивач вважає, що відповідачем порушені умови договору про споживчий кредит №101696067 від 07.11.2021, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.
IV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Висновки Верховного Суду у релевантних правовідносинах. Зміст спірних правовідносин.
Щодо змісту кредитного договору, а також правового регулювання питань стягнення заборгованості за кредитним договором, що складаються із сум основного боргу та процентів за користування кредитними коштами, суд застосовує такі норми права.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із статтею 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якого договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Положеннями ст. 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що закріплено вимогами ст. 611 ЦК України.
За змістом ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, що визначено положеннями ст. 599 ЦК України.
Щодо правового регулювання питання відступлення прав вимоги за кредитним договором на умовах факторингу.
Пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором (статті 514 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Згідно із статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Вирішуючи питання підставності стягнення комісії, як складової заборгованості за кредитним договором, суд застосовує такі норми права та висновки Верховного Суду.
За статтею 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ст. 627 ЦК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 зроблено правовий висновок: «10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (надалі також Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне управління кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.1 щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за управління кредиту без конкретного переліку які саме послуги надаються є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.
При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст.1054ЦК України є обов'язком фінансової установи, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об'єктивно надаються позичальнику
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 09 грудня 2019 року в справі №524/5152/15.
Норми процесуального права, що підлягають застосуванню.
Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України (надалі також ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Частинами 2, 3 ст. 12 ЦПК України унормовано, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За п. 2, 4, п. 6, п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
За ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зміст спірних правовідносин полягає у виконанні/невиконанні сторонами своїх зобов'язань за кредитним договором. Предметом позову є стягнення заборгованості позичальника (відповідача) внаслідок неповернення суми кредиту та несплати процентів річних, суми комісії.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов'язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, а на відповідача - спростувати розмір існуючої заборгованості.
V. Мотивована оцінка аргументів учасників справи. Висновки суду за результатами розгляду позову.
За результатами дослідження фактичних обставин, що мають визначальне значення для розгляду цієї справи, зважаючи на докази, надані на їх підтвердження, а також застосувавши релевантні норми права, суд зазначає та виснує таке.
Судом встановлено, що договір про споживчий кредит №101696067 від 07.11.2021 укладений між сторонами в електронній формі.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.
Суд дійшов висновку, що при укладенні договору його сторонами було погоджено усі істотні умови договору.
Договір про споживчий кредит №101696067 від 07.11.2021 є домовленістю сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд доходить до переконання, що відповідачем порушено вимоги ст. 526 ЦК України, згідно з якими зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а також вимоги ст. 1049 ЦК України, яка вказує, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Добровільно відповідач не здійснив розрахунок за договором в строки, визначені його умовами, тому сума боргу підлягає примусовому стягненню.
Позивач, пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками, а також заборгованість за комісіями.
З розрахунку заборгованості, наданого позивачем (а.с. 21), вбачається, що заборгованість за кредитним договором станом на 22.08.2025 становить 21760,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) 4000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами - 16600,00 грн; заборгованість за комісіями - 1160,00 грн.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, позивач зобов'язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються, і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Водночас, саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).
Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов'язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього зі сторони відповідача.
Щодо стягнення суми основного боргу.
Як встановлено судом, відповідачу були перераховані кошти у загальному розмірі 4000,00 грн на виконання умов кредитного договору. Спосіб перерахування коштів відповідає умовам договору.
Відповідачем не спростовано факт отримання кредитних коштів та/або їх розмір (суми основного боргу). Більше того, як отримання кредитних коштів, так і їх розмір відповідачем підтверджено у відзиві на позов.
Оцінюючи надані позивачем докази у їх сукупності, суд доходить висновку про підтвердження факту отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 4000,00 грн за договором про споживчий кредит №101696067 від 07.11.2021.
Належних доказів того, що відповідач повернув кошти у заявленій позивачем сумі 4000,00 грн за означеним кредитним договором, матеріали справи не містять.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в сумі 4000,00 грн основного боргу.
Щодо заборгованості зі сплати процентів.
За доводами позовної заяви, розмір заборгованості відповідача за процентами за кредитним договором становить - 16600,00 грн.
Детального розрахунку заборгованості з відсотків, із зазначенням періоду їх нарахування, ні позовна заява, ні додані до неї матеріали не містять.
Разом з тим, з огляду та на підставі п.п. 1.3, 1.5.2, 1.6, 2.2.3 кредитного договору розмір процентів за користування кредитом має становити: 3000,00 грн (4000,00 грн отриманих кредитних коштів х 5,00 % в день х 15 днів кредитування).
Відтак, суд констатує, що заявлена до стягнення з відповідача сума процентів за кредитним договором в розмірі 16600,00 грн не відповідає умовам укладеного між сторонами договору; проценти за користування кредитом нараховані поза межами строку кредитування, що не узгоджується із послідовними висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц.
Відтак, суд доходить висновку про необґрунтованість суми та періодів нарахування процентів за кредитним договором на суму заборгованості за тілом кредиту, яка заявлена до стягнення з відповідача.
Таким чином, зважаючи на означені розрахунки суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за нарахованими процентами в сумі 3000,00 грн.
Щодо стягнення суми комісії.
Позивачем, в якості заборгованості за кредитним договором, заявлена сума комісії в розмірі 1160,00 грн - як комісія за надання кредиту, що нараховується за ставкою 29,00 відсотків від суми кредиту одноразово (п. 1.5.1 договору).
В розділі IV цього судового рішення викладені позиції Верховного Суду щодо можливості/підставності нарахування та стягнення кредитором сум комісії за кредитним договором.
Враховуючи такі висновки Верховного Суду в аспекті обставин цієї справи, суд доходить висновку, що оскільки надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України є обов'язком кредитодавця, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Така дія, як надання фінансового інструменту, не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь кредитодавця. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція відповідає економічним потребам лише самого кредитодавця та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії останнього не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Відтак, суд доходить висновку про нікчемність відповідних положень кредитного договору щодо сплати позичальником (відповідачем) додаткових платежів у вигляді суми комісії, зважаючи на що суд доходить висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача суми комісії у сумі 1160,00 грн.
Таким чином, враховуючи все вищевикладене, судом досліджені докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті, в даному випадку обґрунтування, викладені в позовній заяві (із доданими до неї доказами), у відзиві на позов, а також у відповіді на відзив.
За результатами, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи все вищевикладене, прийшов до переконання, що позов підлягає задоволенню частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про споживчий кредит №101696067 від 07.11.2021 в сумі 7000,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 4000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами - 3000,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором по процентах в розмірі 13600,00, а також комісії в сумі 1160,00 грн слід відмовити, оскільки такі вимоги, з огляду на вищевикладені висновки суду, є необґрунтованими.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено сплату позивачем судового збору за подачу позову в сумі 2422,40 грн (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією № 0550770017 від 29.08.2025 (а.с. 1).
Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 779,29 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (7000,00 грн х 100 % : 21760,00 грн = 32,17 %. 2422,40 грн х 32,17 % = 779,29 грн).
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, які просить стягнути позивач із відповідача, суд зазначає та виснує таке.
В обґрунтування підставності та розміру понесених позивачем ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» витрат на правничу допомогу в розмірі 13000 грн, разом з позовною заявою подано копії наступних документів: договір про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024, укладений між Адвокатським об'єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР»; прайс-лист на послуги АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС», в яких зазначені види послуг та їх вартість; заявка на надання юридичної допомоги № 1265 від 01.07.2025 на суму 13000 грн; витяг з акту № 12 про надання юридичної допомоги від 31.07.2025, в якому міститься детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС» (а.с. 52-56).
Відповідач заперечив проти розміру заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зазначив щодо її неспівмірності із ціною позову та складністю справи, зважаючи на що погодився на присудження означених витрат на суму 3000,00 грн.
Відтак, суд має надати правову оцінку доводам сторін щодо питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, визначивши їх розмір, що підлягає стягненню із відповідача.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушення, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Не належить до інших видів правничої допомоги лобіювання, що здійснюється відповідно до Закону України «Про лобіювання» (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України).
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 143 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих за складністю доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19).
Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (див. пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
В аспекті фактичних обставин цієї справи судом встановлено, що зазначені у витязі з акту № 12 про надання юридичної допомоги від 31.07.2025 надані адвокатським об'єднанням послуги достатньо деталізовані, аби суд дійшов висновку, що такі послуги (надана правнича допомога) стосуються цієї справи.
Разом з тим, розмір гонорару адвокатського об'єднання/адвоката складає: за надання усної консультації з вивченням документів - 2 год, 4000,00 грн; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 3 год, 9000,00 грн.
Суд зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвокатського об'єднання/адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвокатського об'єднання/адвоката та його клієнта.
Водночас, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатським об'єднанням/адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, насамперед, їх необхідність та розумність.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зважаючи на все вищевикладене, зважаючи на всі означені критерії, суд доходить висновку, що зазначені у витязі з акту № 12 про надання юридичної допомоги від 31.07.2025 послуги не повною мірою відповідають критерію розумності та необхідності, оскільки зазначені в п. 1.2 означеного акту послуги фактично є складовою послуг щодо підготовки позовної заяви у цій справі, а тому суд не вважає обґрунтованим розмір витрат на надання таких послуг у загальній сумі 4000,00 грн.
Що стосується витрат на надання послуг, зазначених в п. 3.1 витязі з акту № 12 про надання юридичної допомоги від 31.07.2025, суд бере до уваги доводи відповідача, що такі послуги, з огляду на досить сталу судову практику у спорах щодо стягнення заборгованості за кредитними договорами, складність саме цієї справи та ціну позову, не є співмірними та розумними.
Відтак, суд доходить висновку про розумність розміру таких витрат у сумі 3500,00 грн, яка, відповідно, підлягає стягненню з відповідача.
Враховуючи все вищевикладене, керуючись положеннями Законів України «Про споживче кредитування», «Про електронну комерцію», ст. 1, 3, 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-514, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 638, 639, 641, 642, 1046, 1048 - 1050, 1054, 1055, 1077, 1078 ЦК України, ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором про споживчий кредит №101696067 від 07.11.2021 в сумі 7000,00 грн (сім тисяч гривень 00 копійок), з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 4000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами - 3000,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 13600,00, а також комісії в сумі 1160,00 грн, - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 779,29 грн (сімсот сімдесят дев'ять гривень 29 копійок) та 3500,00 грн (три тисячі п'ятсот гривень 00 копійок) витрат на правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 19.11.2025.
Дані відносно позивача:
Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР»
код ЄДРПОУ 44276926
місцезнаходження: вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306, місто Київ, 01133
Дані відносно відповідача:
ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1
РНОКПП: НОМЕР_3
АДРЕСА_1
Суддя
Баришівського районного суду
Київської області Марина ЦИРУЛЕВСЬКА