Справа № 282/1467/25
Провадження № 2/282/610/25
про відмову у відкритті провадження
21 листопада 2025 року селище Любар
Суддя Любарського районного суду Житомирської області Вальчук В.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Гарбузюк О.О. до Житомирської обласної прокуратури про скасування арешту майна,-
Представник позивача Гарбузюк О.О. звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати арешт, накладений на майно ОСОБА_1 за постановою слідчого в ОВС прокуратури Житомирської області від 05.10.2012 року у кримінальній справі №085044/12 (обтяження №13220023, зареєстроване 07.11.2012 року Житомирською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України).
Ознайомившись з поданою позовною заявою та доданими до неї матеріалами суддя дійшов наступного висновку.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частина перша статті 19 ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У вказаній справі позивач оскаржує арешт, накладений у межах кримінального провадження за правилами КПК України 1960 року.
Згідно з п.9 Перехідних положень КПК України (2012 року), запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Отже, у визначенні порядку звільнення майна з-під арешту потрібно керуватися правилами КПК України 1960 року.
Порядок щодо скасування арешту на майно було передбачено таким чином - на підставі постанови слідчого в порядку частини шостої 126 КПК України 1960 року, або судом під час попереднього судового засідання в порядку статті 253 КПК України 1960 року, під час ухвалення вироку в порядку статті 324 КПК України 1960 року, або судом в порядку виконання вироку в порядку статей 409, 411 КПК України 1960 року.
Згідно зі статтею 126 КПК України 1960 року забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б це майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Згідно з пунктами 7 та 8 частини першої статті 324 КПК України 1960 року, постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.
У порядку, передбаченому статтею 411 КПК України1960 року, суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема щодо виконання вироку у частині цивільного позову чи конфіскації майна.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала про таке.
Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 року та завершено у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18)) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19)). Залежно від суб'єктного складу учасників такого спору його потрібно розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.
Якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №766/21865/17).
Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правилами КПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц).
У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) (на яку й посилається представник позивача) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені висновки щодо юрисдикції спорів та зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу (пункти 51, 52).
У цій же справі вбачається, що ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.09.2013 року по справі №5- 3434 к 13 касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задоволено. Вирок Апеляційного суду Житомирської області від 02.04.2013 року щодо ОСОБА_1 змінити - застосувати до нього ст. 75 КК України і звільнити його від відбування основного призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. На підставі ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_1 не виїжджати за межі України без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти ці органи про зміну місця проживання й роботи та періодично з'являтися для реєстрації в зазначені органи.
Згідно постанови Любарського районного суду Житомирської області від 23.10.2013 року по справі № 613/1-165/12 провадження №1/282/5/13 вирок колегії судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області від 02.04.2013 року відносно ОСОБА_1 засудженого за ч. 3 ст. 368 КК України із застосуванням ст. 69 КК України та ч. 1 ст. 366 КК України з приміненням ст. 70 КК України та визначення йому остаточного покарання у вигляді 3 (трьох) років; позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади, пов'язані з виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій в органах місцевого самоврядування строком на 3 /три/ роки, конфіскацією всього майна, яке його власністю та у відповідності із ст. 54 КК України позбавленням засудженого ОСОБА_1 7 рангу 4 категорії посадової особи місцевого самоврядування - в частині застосування додаткового покарання у вигляді конфіскації майна залишити без виконання.
Судами не вирішувалось питання щодо накладеного постановою слідчого прокуратури від 05.10.2012 року арешту на майно засудженого в межах кримінальної справи.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 409 КПК України 1960 року питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішуються судом, який постановив вирок.
Тобто, зняття арешту має здійснювати суд, який постановив вирок по цій справі.
З огляду на вказане вище у сукупності, суд приходить до висновку, що питання про скасування арешту, за встановлених обставин цієї справи, який був накладений за правилами кримінального судочинства 1960 року, підлягає розгляду у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом, оскільки арешт було накладено на майно позивача (обвинуваченого) під час досудового слідства у кримінальній справі, за результатами розгляду якої було ухвалено вирок.
При цьому, Верховний Суд у своїх постановах від 30.07.2021 у справі № 185/9002/20, від 01.12.2021р. у справі № 272/469/21, в ухвалі від 01.11.2022р. у справі № 522/9324/21 за подібних правовідносин, що виникли у справі, зазначив, що «питання про скасування арешту, за встановлених обставин цієї справи, який був накладений за правилами кримінального судочинства 1960 року, підлягає розгляду у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом, оскільки арешт було накладено на майно позивача (обвинуваченого) під час досудового слідства у кримінальній справі, за результатами розгляду якої було ухвалено вирок».
Оскільки арешт на нерухоме майно позивача ОСОБА_1 був накладений в межах кримінального провадження, та беручи до уваги те, що при ухваленні вироку судом не було вирішено питання про зняття арешту з майна, питання про зняття арешту з майна має вирішуватись в порядку, передбаченому КПК України, який діяв на час розгляду кримінального провадження.
На підставі п.1 ч.1ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду у судах у порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вищезазначене, вважаю, що подана позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тому у відкритті провадження у справі слід відмовити.
Керуючись ст.ст.19,186, 259 - 261, 353 ЦПК України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Гарбузюк О.О. до Житомирської обласної прокуратури про скасування арешту майна.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження у справі разом із позовною заявою та доданими до неї документами невідкладно надіслати позивачу.
Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її проголошення.
С Суддя: В. В. Вальчук