ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/24181/25
провадження № 2/753/14432/25
"17" листопада 2025 р. суддя Дарницького районного суду міста Києва Шаповалова К.В. вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна,
10 листопада 2025 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла вказана вище позовна заява.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи № 753/24181/25 між суддями від 11 листопада 2025 року головуючим суддею обрано Шаповалову К.В.
За результатами вивчення позову та доданих до нього документів, встановлені підстави для відмови у відкритті провадження у справі, враховуючи таке.
Як вбачається із тексту позовної заяви та доданих до неї документів, позивач просить суд скасувати арешт, накладений на все його майно постановою заступника начальника відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві від 13 липня 2015 року у виконавчому провадженні № 44123564.
В обґрунтування такої вимоги зазначає, що 27 липня 2014 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, на підставі виконавчого листа № 2602/74/2012, що виданий 24 квітня 2014 року було відкрито виконавче провадження ВП №44123564. Вказаний виконавчий лист було видано на підставі вироку Дарницького районного суду міста Києва від 14 травня 2013 року у справі 2602/74/2012 (провадження № 1/753/123/13).
Відповідно до вироку ОСОБА_1 було засуджено на п'ять років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, що є його власністю.
Постановою про арешт майна боржника та заборони на його відчуження серії ВП №44123564 від 13 липня 2015 року було накладено арешт на все майно ОСОБА_1 . Дана постанова винесена задля забезпечення конфіскації майна ОСОБА_1 , яке є його власністю.
В постанові державного виконавця від 29 грудня 2017 року про повернення виконавчого листа без виконання головним державним виконавцем Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Стеценко Н.В. встановлено факт відсутності майна у ОСОБА_1 .
25 травня 2023 року ОСОБА_1 , внаслідок смерті ОСОБА_2 (що є матір'ю останнього) отримав у спадщину одну другу частки квартири АДРЕСА_1 . Незважаючи на той факт, що вироком суду не було передбачено конфіскацію майна ОСОБА_1 , право власності на яке він набуде після відбування покарання, на дату подання позову, на належне позивачу нерухоме майно безпідставно в реєстрі заборон внесено інформацію щодо накладеного арешту на квартиру, що й стало підставою для звернення до суду.
Питання про конфіскацію майна вирішується у порядку, встановленому КПК України та Кримінально-виконавчим кодексом України (далі - КВК України).
Згідно з частиною другою статті 52 Кримінального кодексу України (далі - КК України) додатковим покараннями є, зокрема, конфіскація майна.
Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (частина перша статті 59 КК України).
Статтею 48 КВК України передбачено, суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється Державною виконавчою службою за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Конфіскації підлягає майно, що є у власності засудженого. Спори, пов'язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом (частини перша, третя статті 49 КВК України).
Спеціальним законом, що регулював порядок вчинення виконавчих дій на час виконання вироку в частині конфіскації майна, був Закон № 606-XIV.
Згідно з частиною другою статті 40-1 Закону № 606-XIV виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених пунктами 2-6 частини першої статті 40 цього Закону, повертається до суду або іншого органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.
Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві: якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; якщо у боржника відсутнє майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу, або майно, визначене виконавчим документом, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (пункти 2-6 частини першої статті 40 Закону № 606-XIV).
У цій справі, позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з цивільним позовом про скасування арешту, накладеного в порядку виконання вироку суду про конфіскацію майна, як додаткового покарання, оскільки на даний час виконавче провадження - відсутнє.
На час звернення з позовом порядок судового оскарження урегульовано Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), відповідно до частини першої статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
Тому необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (рішень, ухвал, постанов судів різних юрисдикцій) та в порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень інших органів (постанов, наказів, ухвал та інших документів), які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до статті 3 Закону № 1404-VIII.
Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Враховуючи, що виконавчий лист був виданий на виконання вироку в частині конфіскації майна, а не на виконання судового рішення у цивільній справі, позовні вимоги ОСОБА_1 не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.
Статтею 537 КПК України 2012 року (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) урегульовані питання, які вирішуються під час виконання вироків. Положеннями статті 539 КПК України 2012 року визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку. Проте зазначеними нормами закону не встановлено порядку скасування арешту, накладеного в порядку виконання вироку про конфіскацію майна як вид покарання. Відсутнє і посилання на можливість такого скасування за правилами ЦПК України.
Крім того, положеннями КПК України 2012 року (розділом VIII) не встановлено порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб стосовно виконання судового рішення щодо конфіскації майна у кримінальному провадженні.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
З огляду на те, що у ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві на виконанні перебувало виконавче провадження по виконанню виконавчого листа № 2602/74/2012, від 24 квітня 2014 року, виданого на виконання вироку в частині конфіскації майна, відтак ОСОБА_1 як учасник виконавчого провадження на підставі положень статті 287 КАС України має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено його права, свободи чи інтереси (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 383/493/18).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вище викладене, з огляду на те, що арешт на спірне майно накладено в межах кримінального провадження, вказана позовна заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства та позивачу слід звернутися з відповідним позовом у порядку, передбаченому КАС України.
Керуючись ст.ст. 186, 258-260 ЦПК України, суд,-
відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна.
Роз'яснити позивачу право на звернення з такими вимогами в порядку, передбаченому положеннями Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 15 днів з дня складання повного тексту ухвали суду.
Суддя: К.В. Шаповалова