Справа № 752/13904/25
Провадження № 2/752/7431/25
Іменем України
17 листопада 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Слободянюк А.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення неустойки та моральної шкоди, -
Позивач звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення неустойки та моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивачка є замовником послуги з ремонту посудомийної машини та 17 грудня 2024 року фактично уклала договір на ремонт посудомийної машин із сервісним центром «Ремонт на дому», що підтверджується актом про надання послуги по ремонту №1722 від 17 грудня 2024 року. Фактично вказаний договір укладено з ФОП ОСОБА_2 .
Зазначає, що послуга з ремонту повинна булла відбуватися після огляду майстром посудомийної машини та внесення передоплати, відповідно до розрахунку вартості ремонту. Загальна вартість ремонту склала 7 440 грн, в якості передоплати нею внесено 5600 грн, які нею були сплачені майстрові готівкою, на що їй було сказано, що відремонтують машинку протягом місяця.
Натомість пройшло півроку та ремонту не було зроблено, вказані зобов'язання не виконано і на момент подання даної позовної заяви.
Позивач намагалася зв'язатися з менеджером та врегулювати вказане питання, кошти в розмірі 5600 грн їй повернули лише після того, як вона повідомила, що звернеться за правовою допомогою.
Відповідно до ч.9 ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо всупереч вимогам цієї статті протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійсню повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей.
Крім того зазначає, що у зв'язку із невиконанням відповідачкою договірних зобов'язань та сплатою їй значної суми коштів, позивач дуже нервувала та була засмучена, не могла користуватися посудомийною машиною. Дана ситуація значно вплинула на її моральний стан, у неї почалися головні болі, втрата сну.
Посилаючись на вказані обставини, просить суд:
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на її користь неустойку в розмірі 5600 грн;
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 20 000 грн;
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на її користь витрати на правничу допомогу в розмірі 12 000 грн.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 09 червня 2025 року справу прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Вказаною ухвалою сторонам встановлено строки для подання відповідних заяв по суті.
Відповідачу за адресою його місцезнаходження направлялась копія ухвали про відкриття провадження та копія позовної заяви разом з копіями доданих документів, поштове відправлення повернулось до суду без вручення, з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду вважається днем вручення судової повістки.
Отже, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи, тому справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою ч. 5 ст. 279 ЦПК України.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1, п.п. 5, 6, 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 11 ЦК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод (правочинів), передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтею 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
З положень ст. 509 ЦК України, вбачається, що один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 ЦК України визначає як порушення зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Відповідно до ч.1. ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Статтею 846 ЦК України встановлено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду, якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч.2 ст. 849 ЦК України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
За змістом ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 100 ЦПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21).
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року, справа №916/3027/21.
З наведених обставин справи вбачається, що між ОСОБА_1 та сервісним центром «Ремонт на дому», ФОП ОСОБА_2 , було досягнуто згоди про ремонт посудомийної машини за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить акт гарантія про надання послуги з ремонту №1722 від 17 грудня 2024 року, відповідно до якого позивачкою замовлено ремонт посудомийної машини, з внесенням передоплати в розмірі 5600 грн.
Крім того, позивачкою надано суду скріншоти переписок з менеджеру Viber, з яких вбачається, домовленість про строки виконання ремонту, замовлення деталей та повернення коштів.
Тобто поведінка сторін у справі свідчить про їх волю до настання відповідних правових наслідків, отже фактично між сторонами виникли правовідносини, які виникають з договорів підряду.
Матеріали справи не містять даних про вчинення відповідачем дій спрямованих на виконання зобов'язань щодо ремонту пральної машини.
З наведеного вбачається, що відповідач своєчасно не розпочав роботи, а тому позивач виходячи з положень ч.2 ст. 849 ЦК України мала право відмовитись від договору підряду та вимагати повернення грошових коштів.
Відповідно до ч.9 ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо всупереч вимогам цієї статті протягом устанволених строків продавець (виконавець) не здійсню повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей.
Як встановлено судом з переписки з менеджеру Viber, позивач звернулася до відповідача з вимогою щодо повернення коштів зазначивши номер платіжної картки, однак не наддала суду доказів дати фактичного повернення цих коштів. Зазначене позбавляє суд вирішити питання про стягнення неустойки, визначеної позивачем на підставі ч.9 ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому заявляючи вимогу про стягнення неустойки в розмірі 5600 грн, позивачем не обґрунтовано у позові вказаного розміру.
Щодо відшкодування моральної шкоди.
Положеннями статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У цій справі встановлено, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з ремонту, які надає відповідач.
Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов'язальних відносин).
Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4, 22 Закону про захист прав споживачів).
Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону про захист прав споживачів чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.
У спорах про захист прав споживачів відшкодування моральної шкоди прямо встановлено спеціальним законом, який регулює відносини у сфері захисту прав споживачів.
Статті 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Пункт 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів передбачає, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону про захист прав споживачів термін «продукція» у цьому Законі вживається в значенні будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Так, вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб'єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.
Такий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року (справа № 216/3521/16-ц, провадження № 14-714 цс 19).
Частиною першою статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору
Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності, період завдання шкоди
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що відповідачем порушено зобов'язання щодо ремонту посудомийної машини, яка належить позивачці, внаслідок чого остання була порушена нормальна життєдіяльність через неможливість задоволення побутових потреб, суд вважає, що позивачу завдана моральна шкода.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує роз'яснення наведені в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, та взято до уваги конкретні обставини по справі, глибину і ступінь моральних страждань у наслідок порушена нормальної життєдіяльності через неможливість задоволення побутових потреб, у зв'язку з невиконанням відповідачем договору про проведення ремонту належної позивачці посудомийної машини, та в подальшому повернення коштів сплачених нею в якості передоплати, та визначає розмір моральної шкоди у розмірі 5 000 грн.
Зазначений розмір моральної шкоди відповідає вимогам добросовісності, розумності та справедливості.
Отже, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню на суму 5 000 грн.
На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню сума судових витрат за подання позивачкою позовної заяви пропорціно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 302,80 грн.
Позивачем також заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000 грн.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно із статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано копію договору про надання правової допомоги, укладеного між позивачкою та ТОВ «Правова допомога 24/7», підписаного директором вказаного товариства Яковлевим О.А., а також акт приймання передачі №16052512 від 16 травня 2025 року, відповідно до якого товариством надано позивачці наступні послуги: проект претензії, проект позовної заяви, вартістю 12 000 грн.
При стягнені витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надає має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідно до договору (статті 12,46, 56 ЦПК України).
Всупереч зазначеному, позивачкою не надано доказів, що правнича допомога їй надавалася адвокатом, що б давало їй підстави для компенсації вказаних витрат за рахунок іншої сторони.
Таким чином, у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення неустойки та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в сумі 302 (триста дві) гривні 80 копійок.
В задоволенні іншої частини позовних вимог, відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Повний текст судового рішення складений 17 листопада 2025 року.
Суддя А.В.Слободянюк