20 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 460/7717/24 пров. № А/857/31597/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області,
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року (суддя-Гресько О.Р., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Рівне, дата складання повного тексту рішення- 26.09.2024),
в адміністративній справі №460/7717/24 за позовом Дубенського районного споживчого товариства до Головного управління ДПС у Рівненській області,
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
У липні 2024 року позивач Дубенське районне споживче товариство звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Головного управління ДПС у Рівненській області, в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення - рішення відповідача №270917000709-22 від 19.03.2024; 2) стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Рівненській області від 19.03.2024 №270917000709-22. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Рівненській області на користь Дубенського районного споживчого товариства сплачений судовий збір в сумі 3028,00 грн..
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, не відповідністю обставинам справи і з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт, зазначає, що наказ «Про проведення фактичної перевірки було прийнято на підставі п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України. Судом не враховано, що позивач не наводить відомостей, які б свідчили про причинно-наслідковий зв'язок між порядком і підставами проведення перервірки та встановленими порушеннями. Апелянт стверджує, що Положенням про зміст та форму розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №13 від 21.01.2016р., визначено обов'язкові реквізити фіскального чеку, серед яких QR-код, який містить в собі код автентифікації повідомлення (МАС) цього чеку, дату та час здійснення розрахункової операції, фіскальний номер касового чека / фіскальний номер електронного касового чека, суму розрахункової операції, фіскальний номер РРО / фіскальний номер ПРРО. Судом не досліджено та не враховано, що одним із обов'язкових реквізитів фіскального чека є цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої. Відсутні будь-які документи, які підтверджують облік та походження підакцизних товарів на місці продажу на загальну суму 8143,50 грн. ГУ ДПС у Рівненській області діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду та винести рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому висловив незгоду із її доводами. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення суду без змін.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Позивач Дубенське районне споживче товариство є юридичною особою, яка зареєстрована та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом 01764679.
Види діяльності за КВЕД: роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний); лісозаготівлі; виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання»; виробництво готової їжі та страв; діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами; неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. має податковий борг за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості.
Наказом Головного управління ДПС у Рівненській області від 20.02.2024 №443-П на підставі листа ДПС України від 23.01.2024 №2024/7/99-00-07-04-02-07 щодо зменшення обсязів реалізації тютюнових виробів суб'єктами господарювання та відповідно до пп.80.2.2, п.80.2, керуючись статтею 20, підунктом 75.1.3 пункту 75, пунктом 80.8 ст.80, пунктом 82.3 ст. 82 ПК України від 02.12.2010 №2755-VI призначено проведення фактичної перевірки за адресою: Дубенський район, смт.Смига пров.Квітковий 1/А, де здійснює господарську діяльність Дубенське районне ст (ЄДРПОУ 1764679) з 23 лютого 2024 року терміном 10 діб, з питань дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі порядку ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, ведення касових операцій, наявності ліцензій, у тому числі на виробнитво, обіг та зберігання підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) відповідно до ст.102 ПК України (а.с. 60).
За результатами проведеної перевірки позивача, складено Акт фактичної перевірки від 27.02.2024 за №2157/Ж5/17-00-07-05-17/01764679 (а.с. 56-59), яким встановлено порушення, а саме:
-не забезпечено використання режиму попереднього програмування РРО найменування, цін, обліку кількості кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно УКТ ЗЕД;
-неведення обліку товарних запасів за місцем їх продажу;
-не забезпечення відображення цифрового значення штрихкодового коду марки акцизного податку при реалізації алкогольних напоїв;
-не проведення розрахункових операцій РРО.
На підставі цього Акту перевірки, відповідачем ГУ ДПС у Рівненській області 19.03.2024 прийнято податкове повідомлення-рішення №270917000709-22, яким за порушення п.п. 1, 2, 11, 12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та на підставі п.1,7 ст.17 та ст.20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» застосовано суму штрафних санкцій (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у загальному розмірі 17412,75 грн (а.с. 68).
Позивачем направлено на адресу органу ДПС скаргу від 05.04.2024 №67 на податкове повідомлення рішення №270917000709-22 від 19.03.2024. До вказаної скарги позивач приєднав 5 додатків (а.с.19-24).
За результатом розгляду скарги позивача ДПС України було прийнято рішення №16722 від 05.06.2024, яким залишено без змін ППР ГУ ДПС у Рівненській області від 19.03.2024 №270917000709-22, скаргу - без задоволення (а.с.25-27).
Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з даним позовом до адміністративного суду.
Суд апеляційної інстанції частково не погоджується з висновками суду першої інстанції, зокрема, в частині мотивів щодо задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відносно доводів апелянта (відповідача) щодо наявності у контролюючого органу підстав для призначення і проведення перевірки, та відносно висновків суду першої інстанції про те, що фактична перевірка, де здійснює господарську діяльність позивач, була проведена безпідставно, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Пунктом 20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового Кодексу України визначено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України, контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
Відповідно до п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно із пп.75.1.3 п.75.1 ст.75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Згідно з пунктом 80.1 статті 80 ПК України, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу (пункт 80.5 статті 80 ПК України).
Відповідно до п.81.1 ст.81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
У розглядуваній справі суд зауважує, що контролюючий орган був допущений до проведення перевірки за наслідком якої ним було складено відповідний Акт, а в подальшому на підставі його висновку винесено оскаржуване ППР.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 (справа №804/1113/16), від 24.05.2019 (справа №826/16221/15), від 03.10.2019 (справа №820/850/16), від 16.10.2019 (справа №820/11291/15), від 22.11.2019 (справа №815/4392/15) тощо.
Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
У розглядуваній справі судом встановлено, що підставою для проведення описаної вище фактичної перевірки згідно наказу від 20.02.2024 №443-П «Про проведення фактичної перевірки» є підпункт 80.2.2 п.80.2 статті 80 ПК України.
За приписами підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Отже, передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб'єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.
Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.
Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об'єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
У постанові 26.03.2024 у справі №420/9909/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював наступний правовий висновок, щодо застосування вказаної норми ПК України.
Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації яка свідчить про можливі порушення дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.
Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов'язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.
Аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №420/9909/23 (постанова від 26.03.2024).
Також зазначені висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 27.03.2025 у справі №280/6830/23, від 27.03.2025 у справі №560/15692/23, від 06.02.2025 у справі №120/11036/23, від 18.06.2025 у справі №380/11678/24, від 17.09.2025 у справі №380/10906/24.
Більше того, жодною нормою ПК України не передбачено обов'язку розкриття у наказі про призначення перевірки змісту інформації та фактів, які свідчать про порушення/ймовірне порушення платником податків законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган.
Як свідчать матеріали справи, направлення на перевірку містять належні відомості, передбачені ПК України, зокрема, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та дані про суб'єкта, який перевіряється або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), а також підстави.
Згідно наказу, направлень та акту перевірки, фактична перевірка проведені двома посадовими особами контролюючого органу у присутності представника Дубенського районного споживчого товариства з врученням останньому до її проведення наказу, направлень на перевірку та пред'явленням службових посвідчень.
Враховуючи зазначене, колегією суддів не встановлено обставин про порушення податковим органом положень законодавства в частині наявності підстав та процедури проведення перевірки.
Таким чином, суд першої інстанції у відповідній частині сформував помилкові висновки про наявність процедурних порушень щодо здійснення фактичної перевірки, зокрема, щодо відсутності підстав для проведення фактичної перевірки.
З огляду на наведене, доводи апелянта (відповідача) у відповідній частині являються обгрунтованими, а висновки суду першої інстанції - помилковими.
Відносно правомірності податкового повідомлення-рішення від 19.03.2024 №270917000709-22 в частині застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за порушення п. 1, 2, 11 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», колегія суддів виходить з наступного.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначаються Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», дія якого поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Відповідно до приписів пунктів 1, 2, 11 статті 3 Закону №265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані:
- проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.
- надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
- проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або через програмні реєстратори розрахункових операцій для підакцизних товарів з використанням режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, найменування товарів, цін товарів та обліку їх кількості, а також із зазначенням цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (серія та номер) при роздрібній торгівлі алкогольними напоями.
Отже, для застосування санкції, передбаченої вказаною статтею необхідне надання контролюючим органом доказів проведення розрахункової операції без використання реєстратора розрахункових операцій та не зазначення підкатегорії товару з УКТ ЗЕД.
Згідно з визначеннями, наведеними у статті 2 Закону № 265/95-ВР:
розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця;
розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.
Отже, за змістом наведених вимог суб'єкти господарювання зобов'язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи та видавати (в паперовому вигляді та/або електронній формі) розрахунковий документ встановленої форми та змісту, що підтверджує виконання розрахункової операції.
За змістом ст.17 Закону №265/95 за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення в ході перевірки факту проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання: 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що пункт 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР встановлює відповідальність за невиконання суб'єктом господарювання щонайменше одного з трьох обов'язків: 1) непроведення розрахункової операції через РРО; 2) проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки; 3) невидача відповідного (тобто такого, що відповідає вимогам щодо форми і змісту) розрахункового документа.
Перші два обов'язки суб'єкта господарювання випливають зі змісту пункту 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР, а третій - з пункту 2 статті 3 Закону №265/95-ВР.
Відповідно, наявність будь-якої з таких обставин (у сукупності або окремо) і утворює склад правопорушення.
У випадку притягнення суб'єкта господарювання до фінансової відповідальності за невиконання обов'язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону №265/95-ВР перевірці підлягають як обставини видачі/невидачі розрахункового документа, так і обставини відповідності такого вимогам щодо форми і змісту.
Обов'язковим реквізитом фіскального касового чека є саме цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку, тобто такий реквізит у фіскальному касовому чеку може бути відображений лише при продажу алкогольних напоїв, маркованих акцизними марками нового зразка, які мають штрих-код.
Вказаний факт обов'язково необхідно враховувати при притягнені особи до відповідальності за невидачу відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції».
Наказом від 21.01.2016 року №13 Міністерство фінансів України затвердило «Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів» (далі Положення №13).
Згідно з редакцією Положення №13, що була чинною до 01.07.2021 року (пункт 2 розділу ІІ), цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої не було обов'язковим реквізитом фіскального чеку.
Пунктом 1 наказу від 08.06.2021 року №329 (далі Наказ №329) Міністерство фінансів України затвердило зміни до Положення №13. Цими змінами (чинні з 01.07.2021 року) перелік обов'язкових реквізитів фіскального чеку було доповнено «цифровим значенням штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством)».
Крім того, з 01.01.2022 року (дата набрання чинності Законом України від 30.11.2021 року №1914-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень») суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або через програмні реєстратори розрахункових операцій для підакцизних товарів з використанням режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, найменування товарів, цін товарів та обліку їх кількості, а також із зазначенням цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (серія та номер) при роздрібній торгівлі алкогольними напоями.
Відповідно до підпункту 14.1.107 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України марка акцизного податку - спеціальний знак для маркування алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в e-сигаретах, віднесений до документів суворого обліку, який підтверджує сплату акцизу, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів.
Кожна марка акцизного податку на алкогольні напої повинна мати окремий номер, місяць і рік випуску марки та позначення про суму сплаченого акцизного податку за одиницю маркованої продукції, крім суми акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі алкогольних напоїв (пункт 226.7 статті 226 Податкового кодексу України).
Верховний Суд у постанові від 16 травня 2024 року у справі № 520/4564/23 вказав, що аналіз, податкового законодавства України, свідчить про те, що маркування продукції маркою акцизного податку підтверджує сплату акцизу та легальність ввезення та реалізації на території України відповідних виробів.
Пунктом 3 розділу І Положення № 13 передбачено, що установлені в цьому Положенні вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов'язкові реквізити розрахункових документів/електронних розрахункових документів. У разі відсутності в документі хоча б одного з обов'язкових реквізитів, а також недотримання сфери його призначення, такий документ не прийматиметься як розрахунковий. Отже, розрахунковим може вважатися лише документ, який відповідає вимогам зазначеного Положення. При цьому, цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої є обов'язковим реквізитом фіскального касового чеку, а отже відсутність цього реквізиту у фіскальному чеку має кваліфікуватися як те, що такий документ не є розрахунковим.
Так, Верховний Суд у постанові від 2 лютого 2023 року № 500/6845/21 сформував правовий висновок, відповідно до якого за змістом норм Положення необхідно розрізняти недолік реквізиту у розрахунковому документі від відсутності відповідного реквізиту взагалі. У першому випадку дійсно неможливо стверджувати, що документ втрачає статус розрахункового, натомість, у другому випадку безпосередньо Положення № 13 вказує, що такий документ не прийматиметься як розрахунковий. Відсутність такого реквізиту у фіскальному чеку на товари (послуги), виданому суб'єктом господарювання - платником акцизного податку, як назва податку, літерне позначення, розмір ставки такого податку, загальна сума такого податку за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами) позбавляє такий документ статусу розрахункового, відповідно, створення і роздрукування, а так само видача покупцеві документу з таким недоліком не може вважатися належним виконанням обов'язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону №265/95-ВР .
Відповідні висновки також застосовано Верховним Судом у постановах від 16.01.2025 року у справі №240/24491/23, від 06.02.2025 року у справі №120/11036/23, від 21.02.2025 року у справі №280/2615/24, від 19.02.2025 року у справі №280/2619/24.
Пунктом 2 розділу II Положення №13 передбачено, що фіскальний чек на товари (послуги) має містити такі обов'язкові реквізити: код товарної підкатегорії згідно з УКГ ЗЕД (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством) (рядок 7): назва товару (послуги), вартість, літерне позначення ставки ПДВ (рядок 9).
Тобто, у розрахункових документах, які створюється реєстратором розрахункових операцій/програмних РРО при проведенні розрахункових операцій з продажу підакцизних товарів, має відображатися такий обов'язковий реквізит як код УКТ ЗЕД.
В свою чергу, підакцизні товари (продукція) - це товари за кодами згідно з УКГ ЗЕД на які Податковим кодексом України встановлено ставки акцизного податку (пп.14.1.145 п.14.1 ст.14 ПК України).
До підакцизних товарів належать: спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво; тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну; пальне; автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли, транспортні засоби, призначені для перевезення 10 осіб і більше, транспортні засоби для перевезення вантажів; електрична енергія (п.215.1 ст.215 ПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, висновки контролюючого органу щодо порушення позивачем п. 1, п. 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» ґрунтуються на твердженні про проведення оперцій через РРО з фіскальним номером 3000495711 при реалізації підакцизних товарів ( алкогольних напоїв) на загальну суму 3029,50 грн (в т.ч. порушення, вчинене вперше 04.01.2022 на суму 750 грн, додаток до акт перевірки) із створенням та видачею розрахункових документів без обов'язкового реквізиту, а саме у фіскальних чеках РРО не забезпечено відображення цифрового значення штрихкодового коду марки акцизного податку на алкогольні напої.
Також, в ході перевірки на підставі чек РРО від 29.11.2023 №20902 встановлено проведення розрахункової операції без використання режиму програмного найменування кожного підакцизного товару (горілки «Воздух» 0,5 л) із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, а саме у фіскальному чеку не зазначено десятизначний код товарної категорії згідно з УКТ ЗЕД 2208601100, чим порушено п.11 ст.3 Закону №265.
Позивачем не заперечується факт продажу товару. Однак, ним зазначається, що згідно з видатковими накладними внесено товари до реєстратора розрахункових операцій.
Однак, як встановлено судом, відповідачем не надано жодних доказів самого факту реалізації горілки «Воздух», об'ємом 0,5 л., а також не надано чеку продажу алкогольної продукції, зокрема, який би підтвердив факт, що проведення розрахункової операції з реалізації підакцизної групи товарів відбулось без використання режиму попереднього програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД.
Колегія суддів звертає увагу, що чек, який доданий до матеріалів справи (Х звіт денний) здійснено Дубенським районним споживчим товариством, в той час, як жодних фіскальних чеків чи інших доказів (покази свідків, відеофіксація тощо), які б змогли підтвердити незаконну реалізацію алкогольних напоїв саме Дубенським районним споживчим товариством без відповідних ліцензій у матеріалах адміністративної справи відсутні, та відповідачем не надано.
Тому позиція податкового органу, що позивачем здійснено продаж підакцизної групи товарів, належними та допустимими доказами не підтверджена і трактується судом як припущення, які спростовуються, доказами наявними у справі.
Відносно правомірності податкового повідомлення-рішення від 19.03.2024 №270917000709-22 в частині застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за порушення п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 3 Закону № 265/95-ВР, а зокрема, пункту 12 статті 3 цього Закону, суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті). Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Таким чином, пункт 12 статті 3 Закону №265/95-ВР зобов'язує суб'єктів господарювання (як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців (за виключенням перелічених в абзаці 3 цієї норми осіб)) вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті). При цьому до 01 січня 2022 року суб'єкт господарювання зобов'язаний був надати такі документи під час проведення перевірки, а після цієї дати такий обов'язок має бути виконаним саме на початок її проведення.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 11.01.2024 у справі № 420/12275/22, від 27.08.2024 у справі № 300/2879/22.
Статтею 20 Закону №265/95-ВР передбачено, що до суб'єктів господарювання, які здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Отже, суб'єкт господарювання несе відповідальність за (окремо або в сукупності): 1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку; 2) ненадання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 січня 2024 року у справі №420/12275/22.
Відтак, не надання на початок проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу, є підставою для застосування штрафної санкції на підставі статті 20 Закону №265/95-ВР.
Як уже зазначалось судом вище та слідує з Акту перевірки від 27.02.2024, посадовими особами контролюючого органу встановлено порушення пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме, що в кафетерії, що знаходиться за адресою: Рівненська область, Дубенський р-н, смт. Смига, пр.Квітковий, буд.1А, відсутні документи щодо обліку та походження товарних запасів.
Під час перевірки надані наступні документи: реєстраційне посвідчення на реєстратор розрахункових операцій, довідка про опломбування реєстратора розрахункових операцій, книга обліку розрахункових операцій на реєстратор розрахункових операцій.
Водночас, матеріали справи не містять інформації щодо того, якими саме доказами підтверджується позиція відповідача про те, що посадовими особами контролюючого органу в період перевірки було виявлено та зафіксовано факт порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, зокрема, в частині щодо не надання позивачем посадовим особам контролюючого органу документів, що підтверджують облік та походження товарних запасів.
Оскаржуване позивачем ППР від 19.03.2024 не містять формулювання про те, за які саме порушення приписів пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР позивача притягнено до відповідальності у виді штрафу. Однак, виходячи із змісту Акту фактичної перевірки, можна припустити, що такий штраф накладено саме за не надання під час проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
З цього приводу, колегія суддів враховує також наступне.
Відповідно до положень пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності визначені Законом України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-ХІV).
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону №996-ХІV, бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.
Відповідно до приписів частини 1, 2 та 5 статті 8 Закону №996-ХІV, бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належить до компетенції мого власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Підприємство самостійно: визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.
Відповідно до статті 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю за впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у чому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
У розділі V Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачена відповідальність за порушення вимог лише цього Закону.
Норми Закону допускають ведення обліку товарних запасів як на складах, так і за місцем їх реалізації та не містять чіткого та однозначного визначення місця знаходження (зберігання) первинних облікових документів на товар.
Відповідно до п.85.4 ст.85 ПК України, при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п'ять робочих днів до дати закінчення перевірки.
Судом встановлено, що відсутні в матеріалах справи запити контролюючого органу про надання документів, що становлять предмет перевірки за період діяльності.
Разом з тим, судом встановлено, що позивачем надсилався до контролюючого органу лист від 04.03.2024 №44 із додатками, а саме: копії видаткових накладних у кількості 7 шт.
Позивач у позовній заяві стверджує, що представниками контролюючого органу під час перевірки не було надано можливості надати для перевірки (фактично не прийняли до уваги) первинну документацію. Всі первинні документи наявні в бухгалтерії та торгових залах і закладах громадського харчування.
Відповідно до п.85.7 ст.85 Податкового кодексу України - отримання копій документів оформляється описом. Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами контролюючого органу, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику. Якщо платник податків або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові (службові) особи контролюючого органу, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису.
Згідно з п. 85.6 ст. 85 Податкового кодексу України передбачено, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акту в ньому вчиняється відповідний запис.
В матеріалах справи відсутні та відповідачем не долучені докази про те, що представники контролюючого органу під час здійснення перевірок складали акт про відмову Дубенського РСТ надати копії документів, що належать та пов'язані з предметом перевірки в порядку, визначеному п.85.6 статті 85 Податкового кодексу України.
Згідно з абз.11 п. 1 розд. ІV Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015р. (надалі - Порядок №727) при ненаданні платником податків документів (їх копій), пояснень, довідок, інформації тощо, які необхідні для проведення перевірки у визначений у запиті строк (у разі його складання), складається відповідний акт: акт про ненадання платником податків, відмови від надання або надання не в повному обсязі документів (їх копій), пояснень, довідок та інформації, який додається до акту документальної перевірки.
За приписами ч.2 п.44.6 ст.44 ПК України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку п.86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Як передбачено п.86.7 ст. 86 ПК України, у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід'ємною частиною матеріалів перевірки.
Як уже зазначалось, суд встановив, що до своїх заперечень на Акт перевірки Дубенське РСТ надіслало до ГУ ДПС у Рівненській області документи, а саме, видаткові накладні про отримання товарів, які на момент перевірки знаходились в магазинах, відповідно контролюючий орган зобов'язаний був їх долучити до матеріалів перевірки та врахувати при винесенні податкового повідомлення-рішення.
Верховний Суд у постанові від 10.05.2023 у справі № 640/966/20 вказав, що при поданні первинних документів, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку вони повинні бути досліджені в судовому засіданні та їм повинна бути надана правова оцінка.
У постанові від 21.09.2023 у справі №280/1310/22 Верховний Суд прийшов до висновку, що документи, надані разом із запереченнями, є наданими під час проведення перевірки, тому мають бути враховані при прийнятті рішення: До заперечень на акт перевірки позивач надав підтвердження установленого порядку ведення обліку товарів […]. Заперечення на акт перевірки і додані до них документи є невід'ємною частиною матеріалів перевірки і мають бути враховані контролюючим органом під час прийняття рішення в силу пункту 86.1, підпункту 86.7.4 пункту 86.7 статті 86ПК України. Наведене підтверджує, що саме під час проведення перевірки суб'єкт господарювання надав контролюючому органу у паперовій формі документи, які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
За наявності заперечень платника податків до акту перевірки та додаткових документів і пояснень, зокрема документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, поданих у порядку, встановленому цією статтею, податкове повідомлення-рішення приймається в порядку та строки, визначені пунктом 86.7 цієї статті.
За змістом наведених норм податкового законодавства, ця процедура сприяє забезпеченню справедливості та об'єктивності під час проведення перевірок та розгляду спорів між платниками податків та контролюючими органами. Неврахування контролюючим органом при прийнятті податкового повідомлення-рішення своєчасно поданих заперечень на Акт перевірки є підставою для його скасування.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 12.07.2023 року у справі №200/4704/21.
Отже, як встановлено судом у розглядуваній справі, контролюючим органом не вчинено належних дій для отримання документів під час проведення перевірки позивача Дубенського РСТ у кафетерії, що розташовані за адресою: Рівненська область, Дубенський р-н, смт.Смига, пр.Квітковий, буд.1А на підтвердження чи спростування обставин наявності складу порушення передбаченого ст.20 Закону №265/95-ВР, тим самим порушено такі складові принципу «належного урядування» як послідовність, ясність дій та юридичну визначеність у спірних правовідносинах. Відповідачем не подано доказів в підтвердження обставин відсутності таких документів за місцем реалізації товарів.
З огляду на вищенаведене, являються необгрунтованими доводи апелянта (відповідача) про те, що позивачем допущено порушення у виді «не надання під час проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті)», що являється порушенням п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Перевіривши правомірність прийнятих відповідачем ППР від 19.03.2024 згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, апеляційний суд приходить до висновку, що це податкове повідомлення-рішення про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій вказаним вище критеріям не відповідає, тому є протиправним та підлягє скасуванню.
З огляду на наведене, доводи апелянта (відповідача) у відповідній частині являються необгрунтованими, а висновки суду першої інстанції - вірними.
Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно вирішено спір по суті позовних вимог, однак, наведено частково помилкові обгрунтування щодо підстав для задоволення позову, а саме, в частині щодо безпідставності проведення перевірки у Дубенському РСТ.
Тому рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині мотивів щодо підстав для задоволення позову.
У решта ж частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області - задоволити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року в адміністративній справі №460/7717/24 за позовом Дубенського районного споживчого товариства до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - змінити в частині мотивів щодо підстав для задоволення позову.
У решта частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року в адміністративній справі №460/7717/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
З. М. Матковська