21 листопада 2025 року м. Рівне №460/16780/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення №057050012537 від 26.08.2025 про відмову у призначенні пенсії за вислугою років, згідно з п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зобов'язання призначити пенсію за вислугою років, згідно з п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у відповідності до п.14-6.2 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-з/2020 з 30.07.2022, зарахувавши до загального стажу роботи період з 01.09.1990 по 31.05.1991, з 01.08.1991 по 01.10.1992, до пільгового стажу період з 01.10.1992 по 28.02.1993, з 01.09.1990 по 31.05.1991, з 14.02.2000 по 01.04.2002, з 12.10.2017 по 21.09.2018, з 01.02.2019 по 30.09.2019, з 01.11.2019 по 31.03.2022, з 01.07.2022 по 29.07.2022.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років. Проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області було відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю спеціального стажу, що дає право для призначення цього виду пенсії. Позивач не погоджується з цим рішенням відповідача та вважає його таким, що порушує її право на соціальний захист.
Ухвалою суду від 19.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов не скористався, жодних заяв до суду від відповідача не надходило.
Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
18.08.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років згідно з п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 26.08.2025 № 057050012537 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» через відсутність необхідного спеціального стажу.
У цьому рішенні вказано, що вік заявниці становить 53 роки 4 місяці 23 днів, страховий стаж становить 28 років 9 місяців 1 день, стаж за вислугу років - 21 рік 9 місяців 19 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.1990, оскільки записи до трудової книжки внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, чинної впродовж періодів роботи заявниці, а саме:- з 01.09.1990 по 31.05.1991 (записи №№ 1-2), оскільки у графі 4 трудової книжки у підставі внесення запису про звільнення з роботи між датою звільнення з роботи і датою документа (Пр. № 70 від 01.06.1990) наявна розбіжність; - з 01.08.1991 по 01.10.1992 (записи №№ 3-4), оскільки у графі 4 трудової книжки не зазначено найменування документів, що слугували підставою внесення записів про прийняття на роботу та звільнення з роботи, їх дати та номери. Періоди роботи згідно записів №№ 1-2, 3-4 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.1990 доцільно підтвердити додатковими документами відповідно до положень пункту 3 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 12 серпня 1993 року № 637. До спеціального стажу не зараховано період роботи з 14.02.2000 по 01.04.2002 згідно записів №№ 11-13 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.1990, оскільки робота на посаді педагога-організатора позашкільного навчального закладу не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з Європейською соціальною хартією від 03.05.1996, що ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V та набрала чинності для України з 01.02.2007 (далі - Хартія), кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-ХІІ та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст. 1 Закону №1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
У преамбулі Закону №1788-XII зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із ст. 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до ст. 7 Закону №1788-XII, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Отже, особливістю пенсій за вислугу років є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення - наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно до ст. 51 Закону № 1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Пунктом «е» ст. 55 Закону №1788-XII в редакції Законів України №213-VIII від 02.03.2015 та №911-VIII від 24.12.2015, передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:
- з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
- з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
- з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
- 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
- з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
- з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 01 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 01 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 01 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 01 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 01 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 01 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 01 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 01 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 01 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 01 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 01 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 01 січня 1971 року.
04.06.2019 Конституційним Судом України ухвалено Рішення № 2-р/2019, яким визнано неконституційними положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII.
До внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII пункт "е" ст. 55 ЗУ №1788-ХІІ передбачав наступні вимоги для призначення пенсії за вислугу років: «Право на пенсію за вислугу років мають: е) працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку».
Отже, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 у справі №1-13/2018(1844/16, 3011/16) визнано неконституційними положення про наявність стажу роботи за вислугу років 26 років 6 місяців, а також про віковий ценз.
Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Відповідно до статті 51 Закону № 1788-XI пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З наведеного випливає, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Конституційний Суд України вказав, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону № 1788-XI, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788-XI, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Також Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, починаючи з 05.06.2019 положення пункту "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та Законом України від 24.12.2015 № 911-VIII.
Таким чином, на день звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров'я, пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти не залежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 440/1286/20.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Водночас, згідно з пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи, що дає право на призначення трудових пенсій, зараховуються, зокрема, навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а уточнюючі довідки підприємств необхідні в разі відсутності відповідних відомостей у трудовій книжці.
З даних трудової книжки серії НОМЕР_1 , суд встановив, що позивач:
- 01.09.1990 прийнята в ясла-сад №49 на посаду помічника вихователя (наказ №65 від 03.09.1990);
- 31.05.1991 звільнена із займаної посади (наказ №70 від 01.06.1990);
- з 01.08.1991 по 01.10.1992 працювала змітчицей машиністкою в Малому колективному підприємстві «Ліга» (трудова угода №12);
- 01.10.1992 зачислена в студенти 1-го курсу за спеціальністю «вихователь д/с» в Донецький відкритий університет (наказ №9/с від 19.09.1992);
- 01.03.1993 переведена на заочне відділення по тій же спеціальності (наказ №10/с від 15.03.1993);
- з 02.08.1993 по 10.11.1999 працювала вихователем в ясла-садку №49 (наказ №77 від 04.08.1993, №102 від 10.11.1999);
- з 14.02.2000 по 01.04.2002 працювала на посаді педагога-організатора дитячо-юнацького клубу «Ровесница» (наказ №37к від 11.02.2000, №85/к від 01.04.2002);
- з 02.04.2002 по 12.08.2018 працювала на посадах вихователя, практичного психолога у ясла-садку №55 (накази №16 від 01.04.2002, №151 від 08.09.2008, №75к від 31.07.2018);
- з 13.08.2018 по 21.09.2018, з 01.02.2019 по 30.09.2019 працювала на посаді вихователя у Комунальному дошкільному навчальному закладі «Ясла-садок №49 «Ромашка» Маріупольської міської ради Донецької області (наказ №133 від 01.08.2018, №165 від 21.09.2018, №19 від 28.01.2019; №145 від 16.09.2019);
- 01.11.2019 призначена на посаду вихователя у Комунальний дошкільний навчальний заклад «Ясла-садок №83» Маріупольської міської ради Донецької області (наказ №228-к від 30.10.2019).
Відповідні записи засвідчені печатками та підписами відповідальних осіб роботодавців.
Згідно відомостей про трудову діяльність застрахованих осіб позивач звільнена з роботи 29.07.2022 (наказ №45к від 13.07.2022).
Зі змісту спірного рішення вбачається, що відповідачем до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.1990, оскільки записи до трудової книжки внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, чинної впродовж періодів роботи заявниці, а саме:- з 01.09.1990 по 31.05.1991 (записи №№ 1-2), оскільки у графі 4 трудової книжки у підставі внесення запису про звільнення з роботи між датою звільнення з роботи і датою документа (Пр. № 70 від 01.06.1990) наявна розбіжність; - з 01.08.1991 по 01.10.1992 (записи №№ 3-4), оскільки у графі 4 трудової книжки не зазначено найменування документів, що слугували підставою внесення записів про прийняття на роботу та звільнення з роботи, їх дати та номери.
Так, на момент заповнення трудової книжки позивача вперше, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), яка не застосовується з 29.07.1993 відповідно до наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників».
Поряд з цим, суд зазначає, що Інструкція №58 містить аналогічні положення щодо заповнення трудових книжок, що й попередня Інструкція №162.
Підпунктом 1.1. Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.
Відповідно до п. 2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
Згідно з п. 2.3. Інструкції № 162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Пунктом 1.4. Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки працівників та службовців» (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, тому не може впливати на його особисті права.
Отже, законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємства, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до її страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням таких періодів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі №654/890/17 та у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Крім цього, Верховний Суд в іншій постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та наявність у ній печатки підприємства, і не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Суд звертає увагу, що записи в трудовій книжці позивача щодо її періодів роботи та навчання не містять перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали їх суть чи перекручували їх зміст, та виконані акуратно, чорнилом, завірені підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи позивача відповідачем суду не надано.
Отже, періоди роботи позивача з 01.09.1990 по 31.05.1991, з 01.08.1991 по 01.10.1992 підлягають до зарахування до страхового стажу позивача.
Разом з цим, відповідно до довідки форми РС-право (номер ПС 057050012537) період роботи з 01.09.1990 по 31.05.1991 врахований до страхового стажу позивача, однак такий не врахований до спеціального стажу як працівника освіти.
Як вже було встановлено судом, відповідно до даних трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач з 01.09.1990 по 31.05.1991 працювала на посаді помічника вихователя у ясла-садку №49.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 за № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, зокрема, Розділом 1 «Освіта» передбачено такі установи та посади: Дошкільні навчальні заклади всіх типів - директори (завідуючі), вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи.
Відтак, зазначений вище період підлягає врахуванню до спеціального стажу.
Щодо не зарахування до спеціального стажу періоду роботи з 14.02.2000 по 01.04.2002 згідно записів №№ 11-13 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.1990, оскільки робота на посаді педагога-організатора позашкільного навчального закладу не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про освіту» (у редакції Закону №2145-VIII від 05.09.2017) система освіти - сукупність складників освіти, рівнів і ступенів освіти, кваліфікацій, освітніх програм, стандартів освіти, ліцензійних умов, закладів освіти та інших суб'єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, органів управління у сфері освіти, а також нормативно-правових актів, що регулюють відносини між ними.
Відповідно до підпунктів 6, 21 пункту 1 статті 1 Закону України «Про освіту» заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність.
Педагогічна діяльність - інтелектуальна, творча діяльність педагогічного (науково-педагогічного) працівника або самозайнятої особи у формальній та/або неформальній освіті, спрямована на навчання, виховання та розвиток особистості, її загальнокультурних, громадянських та/або професійних компетентностей.
Згідно із статтею 10 Закону України «Про освіту» структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту.
Відповідно до статті 12 Закону України від 22.06.2000 №1841-III «Про позашкільну освіту» (далі Закон №1841-III) заклади позашкільної освіти можуть функціонувати у формі центрів, комплексів, палаців, будинків, клубів, станцій, кімнат, студій, шкіл мистецтв, малих академій мистецтв (народних ремесел), малих академій наук, мистецьких шкіл, спортивних шкіл, дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, фізкультурно-спортивних клубів за місцем проживання, фізкультурно-оздоровчих клубів осіб з інвалідністю, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, дитячих стадіонів, дитячих бібліотек, дитячих флотилій, галерей, бюро, оздоровчих закладів, що здійснюють позашкільну освіту.
Заклади позашкільної освіти можуть бути комплексними, профільними та спеціалізованими.
Комплексні заклади позашкільної освіти організовують роботу з вихованцями, учнями і слухачами за різними напрямами позашкільної освіти (художньо-естетичним, туристсько-краєзнавчим, еколого-натуралістичним, науково-технічним, дослідницько-експериментальним, фізкультурно-спортивним або спортивним, військово-патріотичним, бібліотечно-бібліографічним, соціально-реабілітаційним, оздоровчим, гуманітарним). До комплексних закладів позашкільної освіти належать палаци, будинки дітей та юнацтва, центри дитячої та юнацької творчості.
Профільні заклади позашкільної освіти організовують роботу за певним напрямом позашкільної діяльності. До профільних закладів позашкільної освіти належать центри, клуби туристсько-краєзнавчої, науково-технічної, еколого-натуралістичної, спортивно-оздоровчої, художньо-естетичної творчості, військово-патріотичного спрямування, станції юних туристів, натуралістів, техніків, школи мистецтв, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, дитячо-юнацькі спортивні школи, оздоровчі заклади, туристські бази.
Перелік типів закладів позашкільної освіти затверджується Кабінетом Міністрів України.
Переліком № 909 перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років установлено загальноосвітні навчальні заклади, учителі, логопеди, військові загальноосвітні вчителі-логопеди, навчальні заклади, музичні і вчителі-дефектологи, художні школи викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктора слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи (примітка 1 Переліку № 909).
Отже, записами трудової книжки підтверджується робота позивача у закладах освіти і відповідно такі підлягають зарахуванню до спеціального стажу відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Окрім того, відповідно до наявної в матеріалах справи довідки форми ОК-5 індивідуальні відомості про застраховану особу сформовану по позивачу, судом встановлено, що у період з 2005 по вересень 2018 року, з лютого 2019 року по липень 2022 року відповідно до відомостей по спеціальному стажу у позивача зазначений код підстави для обліку спецстажу - ЗП3055Е1.
Відповідно до Додатку 3 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного соціального внеску органам Пенсійного фонду України, який був чинний до 01.01.2022. Довідник кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства код ЗП3055Е1 в графі назва зазначено, працівники освіти при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за Переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Отже, вищенаведене підтверджує зайнятість позивача на посаді передбаченої відповідним переліком та віднесеної до категорії працівники освіти.
З оскаржуваного рішення, суд встановив, що страховий стаж позивача становить 28 років 9 місяців 1 день, стаж за вислугу років - 21 рік 9 місяців 19 днів.
Разом з тим, як вбачається з довідки форми РС-право (номер ПС 057050012537) загальний страховий стаж позивача складає 29 років 6 місяців 1 день, що не співпадає з тим, який визначено пенсійним органом в спірному рішенні.
При цьому, з відповідної довідки форми РС-право, суд також встановив, що спеціальний страховий стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" відповідачем обчислений по 11.10.2017.
Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 у справі № 240/24/21 вказав, що обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
У цьому ж рішенні суд касаційної інстанції звернувся до позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин:
«Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").
Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV».
За такого правового регулювання та встановлених обставин, доводи відповідача, що спеціальний стаж роботи позивача підлягає обрахунку саме по 11.10.2017 є помилковими. У спірних правовідносинах застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019, а не Закону № 1058-IV.
Відповідно, спеціальний стаж визначається не станом на 11.10.2017, а станом на дату звернення за призначенням пенсії.
Відтак, періоди роботи позивача з 12.10.2017 по 12.08.2018, з 13.08.2018 по 21.09.2018, з 01.02.2019 по 30.09.2019, з 01.11.2019 по 29.07.2022 також мають бути зараховані до спеціального стажу.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм суд дійшов висновку, що позивач обіймала посаду працівника закладу освіти, у тому числі і після 11.10.2017, робота на якій дає право на пенсію за вислугу років, та на момент звернення із заявою про призначення пенсії набула право на пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, тому відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії за вислугу років з підстав відсутності необхідного спеціального стажу, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області діяло протиправно, а відтак рішення від №057050012537 від 26.08.2025 необхідно скасувати.
У позовній заяві позивач також просить зарахувати до спеціального стажу період її навчання з 01.10.1992 по 28.02.1993, з цього приводу слід зазначити таке.
Згідно п. д ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Верховний Суд у постановах від 24.12.2019 по справі №442/4963/17 та від 18.06.2020 по справі №676/3013/17 сформулював висновок, що з огляду на положення п. е ст. 55 та п. д ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період навчання у ВНЗ входить до спеціального трудового стажу, що визначає право на пенсію за вислугу років та на виплату грошової допомоги.
Приписами пункту 3 Порядку №637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За даними трудової книжки позивача, остання 01.10.1992 зачислена в студенти 1-го курсу за спеціальністю «вихователь д/с» в Донецький відкритий університет; 01.03.1993 переведена на заочне відділення по тій же спеціальності; з 02.08.1993 по 10.11.1999 працювала вихователем в ясла-садку №49.
Згідно диплому від 12.07.1997 №011055 позивач закінчила Донецький інститут соціальної освіти за спеціальністю «Дошкільне виховання». Рішенням державної екзаменаційної комісії від 01.07.1997 присвоєно кваліфікацію спеціаліста Методист-організатор дошкільного виховання. Вихователь.
Отже, позивач у період навчання (частину такого періоду) та, зокрема, й на момент його закінчення працювала вихователем в ясла-садку №49, тобто за спеціальністю, яку здобула у відповідному навчальному закладі.
Таким чином, суд дійшов висновку, що період навчання на денній формі навчання (з 01.10.1992 по 28.02.1993) підлягає зарахуванню до спеціального стажу.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", то суд зазначає наступне.
Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Отже, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий та страховий стаж позивача.
Пункт 4.7 Порядку №22-1 визначає, що саме орган, що призначає пенсію повинен всебічно, повно і об'єктивно розглянути всі подані документи, після чого установити наявність чи відсутність права особи на одержання пенсії.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.04.2019 у справі №204/362/17, вказано, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою. При цьому за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим. У цій же справі Верховний Суд вказав, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, не надав оцінку відомостям, наявним або відсутнім у трудовій книжці позивача, в той час як суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданим виключно органам Пенсійного фонду.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено повноваження суду у разі задоволення позову прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, а також застосувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, для ефективного захисту прав позивачки позовні вимоги в цій частині слід задовольнити шляхом прийняття судом рішення про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (як органу ПФУ, який прийняв неправомірне рішення про відмову у призначенні пенсії) повторно розглянути заяву позивача від 18.08.2025 про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 26.08.2025 № 057050012537 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 01.08.1991 по 01.10.1992, до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, передбачену пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019, період роботи з 01.09.1990 по 31.05.1991, з 14.02.2000 по 01.04.2002, з 12.10.2017 по 12.08.2018, з 13.08.2018 по 21.09.2018, з 01.02.2019 по 30.09.2019, з 01.11.2019 по 29.07.2022, а також період навчання з 01.10.1992 по 28.02.1993.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.08.2025 про призначення пенсії за вислугу років передбачених пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням зарахованого вищезазначеного спеціального (педагогічного) стажу, та прийняти рішення про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати зі сплати судового збору в сумі 484,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Повний текст рішення складений 21.11.2025.
Суддя Олег ГРЕСЬКО