11 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 903/314/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Руда Г. В.,
за участю представників:
прокуратури - Єреп В. В.,
позивача - не з'явилися,
відповідача - Мельничука С. М. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 (колегія суддів: Крейбух О. Г. - головуюча, Саврій В. А., Юрчук М. І.) у справі
за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради
до Приватного підприємства "Будівельна компанія "Інвестор"
про стягнення 2 216 674,29 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У березні 2025 року заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області (далі - Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради до Господарського суду Волинської області з позовом до Приватного підприємства "Будівельна компанія "Інвестор" (далі - ПП "Будівельна компанія "Інвестор") про стягнення 2 216 674,29 грн, з яких: 2 007 649,74 грн - безпідставно збережені кошти пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту, 178 877,79 грн - інфляційні втрати, 30 146,76 грн - 3 % річних.
1.2. Позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради обґрунтовані порушенням відповідачем як замовником будівництва після 01.01.2020 вимог пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", оскільки ПП "Будівельна компанія "Інвестор" не виконало свій обов'язок щодо сплати пайової участі в розвитку інфраструктури міста у зв'язку з будівництвом житлового будинку із вбудованими приміщеннями господарського призначення в період із вересня 2020 року до вересня 2024 року.
На підставі викладеного Прокурор вважав, що грошові кошти в розмірі 2 007 649,74 грн є безпідставно збереженими та підлягають стягненню на підставі приписів статті 1212 Цивільного кодексу України. Оскільки будівництво розпочато в 2020 році, то Прокурор здійснив розрахунок розміру пайового внеску на підставі пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні". Крім того, Прокурор на суму безпідставно збережених коштів нарахував інфляційні втрати та 3 % річних.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Волинської області від 21.05.2025 у справі № 903/314/25 задоволено позов Прокурора в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради.
Вирішено стягнути з ПП "Будівельна компанія "Інвестор" на користь Підгайцівської сільської ради 2 216 674,29 грн, з яких: 2 007 649,74 грн безпідставно збережених коштів пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту, 178 877,79 грн інфляційних втрат, 30 146,76 грн 3 % річних.
2.2. Задовольняючи позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради, господарський суд першої інстанції встановив, що Прокурор здійснив розрахунок пайової участі на підставі приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", а саме: з урахуванням величини загальної площі квартир об'єкта будівництва (згідно з даними акта готовності об'єкта до експлуатації, який видано 22.08.2024, і сертифіката від 10.09.2024 № ІУ122240827533) та показників опосередкованої вартості спорудження житла, які діяли на момент введення об'єкта в експлуатацію. Господарський суд першої інстанції, перевіривши розрахунок пайової участі, дійшов висновку про те, що такий розрахунок відповідає положенням Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Оскільки відповідач у добровільному порядку не виконав законодавчо визначений обов'язок та самостійно не перерахував кошти пайової участі до дати прийняття об'єкта в експлуатацію, то, за висновком місцевого господарського суду, саме з моменту введення об'єкта будівництва в експлуатацію замовник без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав сплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту. На підставі викладеного господарський суд першої інстанції виснував, що під час розрахунку пайової участі враховуються показники опосередкованої вартості спорудження житла у відповідному регіоні, які були чинними станом на момент введення об'єкта будівництва в експлуатацію. Крім того, суд, перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних, дійшов висновку про правильність таких розрахунків. Тому господарський суд вирішив стягнути з відповідача на користь позивача нараховані Прокурором на суму безпідставно збережених коштів інфляційні втрати та 3 % річних.
2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 змінено рішення Господарського суду Волинської області від 21.05.2025 у справі № 903/314/25 у частині стягнутої суми безпідставно збережених коштів пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту, інфляційних втрат, 3 % річних, судових витрат.
Вирішено викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Волинської області від 21.05.2025 у справі № 903/314/25 у такій редакції:
"1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Будівельна компанія "Інвестор" (вул. Коперника, 13-В, м. Луцьк, Волинська область, 43000, код ЄДРПОУ 38796184) на користь Підгайцівської сільської ради (вул. Шкільна, 30, с. Підгайці, Луцький район, Волинська область, 45602, код ЄДРПОУ 04332331) 1 294 081 грн (один мільйон двісті дев'яносто чотири тисячі вісімдесят одна) гривень 53 коп., з них 1 172 054,22 грн безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 104 427,81 грн інфляційних втрат, 17 599,50 грн 3 % річних.
Видати наказ.
У позові про стягнення 835 595,52 грн безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 74 449,98 грн інфляційних втрат, 12 547,26 грн 3 % річних - відмовити.
3. Стягнути з Приватного підприємства "Будівельна компанія "Інвестор" (вул. Коперника, 13-В, м. Луцьк, Волинська область, 43000, код ЄДРПОУ 38796184) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 15 529 грн (п'ятнадцять тисяч п'ятсот двадцять дев'ять) гривень 13 коп. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ".
2.4. Змінюючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд зазначив, що пайовий внесок замовника у створення та розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населеного пункту має розраховуватися саме на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення в замовника будівництва обов'язку щодо сплати пайового внеску, а не на момент, коли орган місцевого самоврядування дізнався про його несплату замовником, оскільки одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію відповідно до частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником збудованого об'єкта, а відтак правовідносини забудови земельної ділянки припиняються. Крім того, як зазначив апеляційний господарський суд, прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зобов'язання зі сплати пайової участі щодо об'єкта будівництва. Оскільки дозвіл на виконання будівельних робіт виданий 24.09.2020, то, за висновком апеляційного господарського суду, відповідач був зобов'язаний у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва до 04.10.2020 та до введення об'єкта в експлуатацію 10.09.2024 сплатити пайові внески. Однак, як установив апеляційний суд, Прокурор здійснив розрахунок пайової участі станом на 10.09.2024 - дату введення об'єкта будівництва в експлуатацію. Крім того, апеляційний господарський суд установив, що Прокурор, здійснюючи розрахунок пайової участі, виходив із загальної площі квартир будинку та нормативу, передбаченого наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 31.07.2024 № 764 "Про затвердження показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розрахованих станом на 01 липня 2024 року)", згідно з яким опосередкована вартість спорудження житла у Волинській області становила 21 338,00 грн/м2. Однак, за висновком апеляційного господарського суду, застосування Прокурором під час здійснення розрахунку розміру пайової участі нормативів, які не діяли станом на момент виникнення у відповідача обов'язку щодо його сплати, суперечить положенням статті 5 Цивільного кодексу України.
При цьому апеляційний господарський суд зазначив, що станом на момент виникнення у відповідача обов'язку щодо сплати пайового внеску - 04.10.2020 (10 днів з початку будівництва 24.09.2020) діяв норматив, встановлений наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 26.06.2020 за № 151 "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 01 квітня 2020 року)", згідно з яким опосередкована вартість спорудження житла у Волинській області становила 12 457,00 грн/м2. У подальшому вказаний наказ від 26.06.2020 № 151 було визнано таким, що втратив чинність, наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 16.12.2020 за № 311.
Оскільки, як зазначив апеляційний господарський суд, акти цивільного законодавства не мають зворотньої дії в часі, то суд під час розрахунку розміру пайової участі застосував показник опосередкованої вартості спорудження житла у Волинській області в розмірі 12 457,00 грн/м2, встановлений наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 26.06.2020 № 151, який був чинним на момент виникнення обов'язку зі сплати пайової участі. За розрахунком апеляційного господарського суду, розмір пайового внеску, який відповідач повинен був сплатити до дати введення будинку в експлуатацію - 10.09.2024 та який слід стягнути з відповідача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, складає 1 172 054,22 грн. У частині вимог про стягнення з відповідача 835 595,52 грн безпідставно збережених коштів пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту, за висновком апеляційного господарського суду, слід відмовити. Оскільки в цьому випадку відповідач прострочив сплату 1 172 054,22 грн пайової участі, то, за висновком апеляційного господарського суду, позовні вимоги Прокурора про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є частково обґрунтованими та підлягають стягненню з відповідача інфляційні втрати в розмірі 104 427,81 грн та 3 % річних в розмірі 17 599,50 грн. У стягненні 74 449,98 грн інфляційних втрат та 12 547,26 грн 3 % річних, за висновком апеляційного господарського суду, слід відмовити.
3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
3.1. Не погоджуючись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 у справі № 903/314/25, до Верховного Суду звернувся перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену постанову, а рішення Господарського суду Волинської області від 21.05.2025 у справі № 903/314/25 залишити в силі.
3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури зазначає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду ухвалена з порушенням норм процесуального права, та неправильним застосуванням норм матеріального права. Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. На думку скаржника, апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, порушив приписи статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосував наказ Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 31.07.2024 № 764 "Про затвердження показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розрахованих станом на 01 липня 2024 року)", пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22, від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23, від 20.05.2025 у справі № 915/476/24, від 17.12.2024 у справі № 903/283/24, від 20.03.2025 у справі № 903/601/24, від 20.02.2025 у справі № 918/618/24, від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23, від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 23.05.2024 у справі № 915/149/23.
3.4. Крім того, перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури зазначає, що апеляційний господарський суд неповно з'ясував обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення.
3.5. ПП "Будівельна компанія "Інвестор" у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. ПП "Будівельна компанія "Інвестор" вважає правильним висновок апеляційного господарського суду про те, що пайовий внесок замовника у створення та розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населеного пункту має розраховуватися саме на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення в замовника будівництва обов'язку щодо сплати пайового внеску, а не на момент, коли орган місцевого самоврядування дізнався про його несплату замовником.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що згідно з актом готовності об'єкта до експлуатації від 22.08.2024 в період із вересня 2020 року до липня 2024 ПП "Будівельна компанія "Інвестор" на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 24.09.2020 № ІУ012200924514 здійснило будівництво об'єкта: "Нове будівництво багатосекційного житлового будинку з вбудованими приміщеннями господарського призначення на вул. Парковій, 72, в с. Струмівка, Луцького району, Волинської області, (1 черга будівництва)".
4.2. Згідно з пунктом 12 акта готовності об'єкта до експлуатації (дата створення: 22.08.2024) пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі: пункт 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні").
4.3. 10.09.2024 Державна інспекція архітектури та містобудування України видала відповідачу сертифікат № ІУ 122240827533, яким засвідчила відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтвердила його готовність до експлуатації.
4.4. Згідно із сертифікатом від 10.09.2024 № ІУ122240827533 загальна площа квартир об'єкта будівництва складає 4704,4 м2.
4.5. За доводами Прокурора, у період із вересня 2020 року до липня 2024 року відповідач на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 24.09.2020 № ІУ012200924514 здійснив будівництво об'єкта: "Нове будівництво багатосекційного житлового будинку з вбудованими приміщеннями господарського призначення на вул. Парковій, 72, в с. Струмівка, Луцького району, Волинської області, (1 черга будівництва)".
4.6. Як зазначав Прокурор, на дату прийняття об'єкта в експлуатацію (згідно із сертифікатом № ІУ122240827533, виданим 10.09.2024) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 31.07.2024 № 764. Вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Волинської області складала 21 338,00 грн.
4.7. Прокурор, зазначаючи про невиконання відповідачем свого обов'язку щодо сплати пайової участі в розвиток інфраструктури міста у зв'язку з будівництвом житлового будинку із вбудованими приміщеннями господарського призначення в період із вересня 2020 року до вересня 2024 року, звернувся до Господарського суду Волинської області із цим позовом.
5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
5.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2025 у справі № 903/314/25 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуюча, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 15.09.2025 № 32.2-01/2284 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 903/314/25 у зв'язку з перебуванням судді Дроботової Т. Б. на лікарняному. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2025 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуюча, Зуєв В. А., Чумак Ю. Я.
Ухвалою Верховного Суду від 25.09.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 у справі № 903/314/25; вирішено здійснити розгляд справи у відкритому судовому засіданні.
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 06.10.2025 № 32.2-01/2459 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 903/314/25 у зв'язку з відпусткою судді Зуєва В. А. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2025 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуюча, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.
Ухвалою Верховного Суду від 07.10.2025 відмовлено в задоволенні заяви ПП "Будівельна компанія "Інвестор" про відвід колегії суддів у складі: Багай Н. О. - головуючої, Зуєва В. А., Чумака Ю. Я. у справі № 903/314/25. Ухвалою Верховного Суду від 07.10.2025 відкладено розгляд касаційної скарги заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 у справі № 903/314/25.
5.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.3. Заслухавши суддю-доповідачку, прокурора, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
5.4. Предметом позову в цій справі є вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради до ПП "Будівельна компанія "Інвестор" про стягнення 2 216 674,29 грн, з яких: 2 007 649,74 грн - безпідставно збережені кошти пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту, 178 877,79 грн - інфляційні втрати, 30 146,76 грн - 3 % річних.
5.5. Позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради обґрунтовані порушенням відповідачем як замовником будівництва після 01.01.2020 вимог пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", оскільки ПП "Будівельна компанія "Інвестор" не виконало свій обов'язок щодо сплати пайової участі в розвитку інфраструктури міста у зв'язку з будівництвом житлового будинку із вбудованими приміщеннями господарського призначення в період із вересня 2020 року до вересня 2024 року.
На підставі викладеного Прокурор вважав, що грошові кошти в розмірі 2 007 649,74 грн є безпідставно збереженими та підлягають стягненню на підставі приписів статті 1212 Цивільного кодексу України. Оскільки будівництво розпочато в 2020 році, то Прокурор здійснив розрахунок розміру пайового внеску на підставі пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні". Крім того, Прокурор на суму безпідставно збережених коштів нарахував інфляційні втрати та 3 % річних.
5.6. Господарський суд першої інстанції, розглянувши справу по суті позовних вимог, дійшов висновку про задоволення позову Прокурора в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради.
5.7. Апеляційний господарський суд, переглянувши рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, частково не погодився з висновками місцевого господарського суду у частині стягнутої суми безпідставно збережених коштів пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту, інфляційних втрат, 3 % річних. Тому апеляційний господарський суд вирішив змінити рішення господарського суду першої інстанції та викласти його резолютивну частину в редакції, наведеній у резолютивній частині постанови апеляційного суду.
5.8. Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури не погоджується з висновками апеляційного господарського суду, а тому звернувся з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції в цій справі. Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.9. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.10. Касаційна скарга з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував наказ Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 31.07.2024 № 764 "Про затвердження показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розрахованих станом на 01 липня 2024 року)", пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22, від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23, від 20.05.2025 у справі № 915/476/24, від 17.12.2024 у справі № 903/283/24, від 20.03.2025 у справі № 903/601/24, від 20.02.2025 у справі № 918/618/24, від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23, від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 23.05.2024 у справі № 915/149/23.
5.11. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.12. Дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі, Верховний Суд установив, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:
"7.10. Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI випливає, що у наведених у цьому законі випадках перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов'язковим на підставі закону".
5.13. Скаржник зазначає, що подібні висновки також викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.
5.14. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови:
"69. Суд зауважує, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування (в інтересах якого у цій справі діє прокурор) з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України".
5.15. Крім того, за доводами першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури, апеляційний господарський суд не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22, від 20.05.2025 у справі № 915/476/24, від 17.12.2024 у справі № 903/283/24, від 20.03.2025 у справі № 903/601/24, від 20.02.2025 у справі № 918/618/24, від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23, про правильність здійснення розрахунку розміру пайової участі на підставі основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, чинних на момент прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
5.16. Колегія суддів, проаналізувавши висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури, зазначає, що правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".
5.17. До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту регулювалися приписами статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
5.18. 01.01.2020 набрали чинності положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", якими статтю 40 виключено із Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
5.19. Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
5.20. При цьому, за змістом Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
5.21. Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
5.22. Отже, починаючи з 01.01.2020 відсутній передбачений до цього статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов'язок замовників будівництва у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23.09.2025 у справі № 910/9916/24, від 17.12.2024 у справі № 903/283/24, від 20.08.2024 у справі № 910/7707/19.
5.23. Водночас законодавець при внесенні змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (шляхом виключення статті 40 цього Закону на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні") встановив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці в населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (абзац другий пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні") в такому порядку та розмірі:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом десяти робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
5.24. Верховний Суд зазначає, що передбачений розділом ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
5.25. Таким чином, у наведених двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", замовник будівництва зобов'язаний протягом десяти робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23.09.2025 у справі № 910/9916/24, від 17.12.2024 у справі № 903/283/24, від 20.08.2024 у справі № 910/7707/19.
5.26. Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення в 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато в попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом десяти робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом десяти робочих днів після початку такого будівництва.
5.27. У постановах від 20.02.2025 у справі № 918/618/24, від 17.04.2025 у справі № 911/65/24, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 Верховний Суд зауважив, що у випадку, якщо замовниками об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого розділом ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" обов'язку стосовно перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені в постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
5.28. У справі, що розглядається, господарський суд першої інстанції установив, що Прокурор здійснив розрахунок пайової участі на підставі приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" з урахуванням величини загальної площі квартир об'єкта будівництва (згідно з даними акта готовності об'єкта до експлуатації, який створено 22.08.2024, і сертифіката від 10.09.2024 № ІУ122240827533) та показників опосередкованої вартості спорудження житла, які діяли на момент введення об'єкта в експлуатацію. При цьому господарський суд першої інстанції, перевіривши розрахунок пайової участі, дійшов висновку про те, що такий розрахунок Прокурора відповідає положенням Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
5.29. Разом з тим апеляційний господарський суд не погодився з висновками місцевого господарського суду та зазначив, що пайовий внесок замовника у створення та розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населеного пункту має розраховуватися саме на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення в замовника будівництва обов'язку щодо сплати пайового внеску, а не на момент, коли орган місцевого самоврядування дізнався про його несплату замовником, оскільки одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію відповідно до частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником збудованого об'єкта, а відтак правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Крім того, як зазначив апеляційний господарський суд, прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зобов'язання зі сплати пайової участі щодо об'єкта будівництва. Оскільки дозвіл на виконання будівельних робіт виданий 24.09.2020, то, за висновком апеляційного господарського суду, відповідач був зобов'язаний у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва до 04.10.2020 та до введення об'єкта в експлуатацію - 10.09.2024 сплатити пайові внески. Однак, як установив суд, Прокурор здійснив розрахунок пайової участі станом на 10.09.2024 - дату введення об'єкта будівництва в експлуатацію. Крім того, апеляційний господарський суд установив, що Прокурор, здійснюючи розрахунок пайової участі, виходив із загальної площі квартир будинку та нормативу, передбаченого наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 31.07.2024 за № 764 "Про затвердження показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розрахованих станом на 01 липня 2024 року)", згідно з яким опосередкована вартість спорудження житла у Волинській області становила 21 338,00 грн/м2. Однак, за висновком апеляційного господарського суду, застосування Прокурором під час здійснення розрахунку розміру пайової участі нормативів, які не діяли станом на момент виникнення у відповідача обов'язку щодо його сплати, суперечить положенням статті 5 Цивільного кодексу України.
При цьому апеляційний господарський суд зазначив, що станом на момент виникнення у відповідача обов'язку щодо сплати пайового внеску 04.10.2020 (10 днів з початку будівництва 24.09.2020) діяв норматив, встановлений наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 26.06.2020 за № 151 "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 01 квітня 2020 року)", згідно з яким опосередкована вартість спорудження житла у Волинській області становила 12 457,00 грн/м2. У подальшому вказаний наказ від 26.06.2020 № 151 було визнано таким, що втратив чинність, наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 16.12.2020 за № 311, який встановлював показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 01 жовтня 2020 року). Оскільки, як зазначив апеляційний господарський суд, акти цивільного законодавства не мають зворотньої дії в часі, то суд під час розрахунку розміру пайової участі застосував показник опосередкованої вартості спорудження житла у Волинській області в розмірі 12 457,00 грн/м2, встановлений наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 26.06.2020 № 151, який був чинний на момент виникнення обов'язку зі сплати пайової участі.
За розрахунком апеляційного господарського суду розмір пайового внеску, який відповідач повинен був сплатити до дати введення будинку в експлуатацію - 10.09.2024 та який слід стягнути з відповідача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, складає 1 172 054,22 грн. У частині вимог про стягнення з відповідача 835 595,52 грн безпідставно збережених коштів пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту, за висновком апеляційного господарського суду, слід відмовити.
5.30. Колегія суддів з урахуванням доводів скаржника, перевіривши наведені висновки апеляційного господарського суду, встановила, що такі висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 12.08.2025 у справі № 910/6623/24, від 23.09.2025 у справі № 910/9916/24, від 17.12.2024 у справі № 903/283/24, від 20.08.2024 у справі № 910/7707/19.
5.31. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20, пайовий внесок замовника у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту має розраховуватися саме на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у замовника будівництва обов'язку щодо сплати пайового внеску, а не на той момент, коли орган місцевого самоврядування дізнався про його несплату замовником, оскільки одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію відповідно до частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак правовідносини забудови земельної ділянки припиняються. Подібні висновки викладені також викладені в постанові Верховного Суду від 12.08.2025 у справі № 910/6623/24 та враховані апеляційним господарським судом при ухваленні оскаржуваної постанови.
5.31. При цьому Верховний Суд зазначає, що застосування Прокурором при здійсненні розрахунку розміру пайової участі нормативів, які не діяли станом на момент виникнення у відповідача обов'язку щодо його сплати, суперечить приписам статті 5 Цивільного кодексу України, оскільки станом на момент виникнення між сторонами спірних відносин положеннями підпункту 4 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" було визначено, що пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
5.33. З урахуванням викладеного колегія суддів не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував наказ Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 31.07.2024 № 764 "Про затвердження показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розрахованих станом на 01 липня 2024 року)", пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22, від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23, від 20.05.2025 у справі № 915/476/24, від 17.12.2024 у справі № 903/283/24, від 20.03.2025 у справі № 903/601/24, від 20.02.2025 у справі № 918/618/24, від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23, від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 23.05.2024 у справі № 915/149/23, оскільки Верховний Суд у цьому випадку враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20, відповідно до яких пайовий внесок має бути розрахований на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у відповідача обов'язку щодо сплати пайового внеску, а не на той момент, коли позивач дізнався про його несплату відповідачем.
5.34. При цьому висновки, викладені в оскаржуваній постанові, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 23.05.2024 у справі № 915/149/23, на які посилається скаржник, оскільки враховані апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови.
5.35. Крім того, скаржник, посилаючись на постанови Верховного Суду від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22, від 20.05.2025 у справі № 915/476/24, від 17.12.2024 у справі № 903/283/24, від 20.03.2025 у справі № 903/601/24, від 20.02.2025 у справі № 918/618/24, від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23, не зазначає конкретну норму (норми) права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку, на думку скаржника, неправильно застосував апеляційний господарський суд. Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу та встановлювати, які саме висновки Верховного Суду та щодо застосування якої саме норми права не були враховані судом під час ухвалення оскаржуваного судового рішення. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.03.2025 у справі № 916/808/24, від 10.12.2024 у справі № 904/5475/23, від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 30.04.2024 у справі № 914/4115/21.
5.36. При цьому колегія суддів не може взяти до уваги доводи першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури про те, що апеляційний господарський суд неповно з'ясував обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, оскільки скаржник не зазначає, які саме обставини неповно з'ясував апеляційний господарський суд та не посилається на недослідження доказів, наданих учасниками справи.
5.37. При цьому Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
5.38. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
5.39. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення в сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
5.40. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів чи неповне з'ясування обставин справи за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2025 у справі № 910/11210/24, від 27.05.2025 у справі № 914/3670/21, від 08.07.2025 у справі № 922/3697/24, від 13.06.2024 у справі № 906/392/23, від 13.06.2024 у справі № 906/211/23, від 14.05.2024 у справі № 916/2779/23.
5.41. Крім того, Верховний Суд не встановив порушення апеляційним господарським судом приписів статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.
5.42. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови із цих підстав.
5.43. За результатами перегляду оскаржуваної постанови в касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації спірних правовідносин судом із правильним застосуванням норм матеріального права та процесуального права. Тому в цьому випадку відсутні правові підстави для скасування чи зміни постанови, що оскаржується.
5.44. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками апеляційного господарського суду, які покладені в основу оскаржуваної постанови.
5.45. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених господарським судом, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
7. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржницю.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури залишити без задоволення.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2025 у справі № 903/314/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак