Справа № 569/19861/25
1-кс/569/8598/25
14 листопада 2025 року Рівненський міський суд Рівненської області
у складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
підозрюваного ОСОБА_4 ,
захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне клопотання виконувача обов'язків керівника Третього слідчого відділу (з дислокацією в м. Рівному) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому ОСОБА_6 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України,уродженця міста Львів, який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, -
Виконувач обов'язків керівника Третього слідчого відділу (з дислокацією в м. Рівному) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому ОСОБА_6 за погодженням із прокурор Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оброни Західного регіону ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.405 КК України в межах строку досудового розслідування тобто до 17 грудня 2025 року без визначення розміру застави.
В обґрунтування клопотання вказав, що слідчими третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Рівному) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62025240030008568 від 08.08.2025за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального Кодексу України.
Із клопотання вбачається, що солдат ОСОБА_4 , у порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 11, 16, 128, 129 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ч.1 ст.1, ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», будучи військовослужбовцем Збройних Сил України за призовом під час мобілізації на особливий період, проходячи військову службу на посаді курсанта навчального взводу навчальної роти 1 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану, близько 20 год. 00 хв.21.06.2025(точніше досудовим розслідуванням не встановлено, однак саме в цей час виявлено його відсутність на службі) самовільно залишив місце розташування військової частини НОМЕР_1 , що знаходиться у АДРЕСА_2 , після чого перебуваючи поза межами вказаної військової частини, почав проводити службовий час на власний розсуд, не пов'язаний із проходженням військової служби, припинивши тим самим виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України, після чого 16.09.2025 його протиправна діяльність припинена.
Тому, 17.09.2025 слідчим, за погодженням з процесуальним керівником, складено повідомлення про підозру зазначеної особиу вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, вчинене в умовах воєнного стану, яке йому вручено із дотриманням вимог ст.ст. 111, 135, 278 КПК України.
Отже, 17.09.2025вказана особа набула статусу підозрюваного у вказаному кримінальному провадженні.
17.09.2025 о 16 год. 46 хв. з урахуванням того, що в органу досудового розслідування є обґрунтовані обставини, які дають підстави вважати, що можлива втеча такого підозрюваного з метою ухилення від кримінальної відповідальності, його було затримано на підставі абз. 10 ч. 1 ст. 615 КПК України.
Обґрунтованість підозри такої особидо вчинення кримінального правопорушення, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, підтверджується зібраними у ході досудового розслідування матеріалами, а саме: актом службового розслідування військової частини, у якій він проходив службу за фактом вчинення вищевказаного правопорушення; протоколами допиту свідків, а також іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
Таким чином, вказана особаобґрунтовано підозрюються у вчиненні тяжкого умисного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (у сфері проти встановленого порядку несення військової служби) за скоєння якого законом передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Водночас, частиною 1 статті 1 Кримінального процесуального кодексу України (далі за текстом - КПК України) передбачено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
На цьому етапі кримінального провадження, до встановлення судом фактичної істини у ньому, сукупність зазначених матеріалів є достатньою для висновку про обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, відповідає критеріям, сформованих в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, позиції у рішенні від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», якою відзначено, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення; а також позиції у рішенні від 30 серпня 1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства», якою відзначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Так, 22.09.2025 слідчий суддя Рівненського міського суду Рівненської області постановив ухвалу про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 05.11.2025включно без визначення розміру застави.
Також, 04.11.2025 слідчий суддя Рівненського міського суду Рівненської області постановив ухвалу про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 17.11.2025 включно без визначення розміру застави.
Як вказує зміст низки Постанов об'єднаної палати Верховного суду, зміст диспозиції статті 407 КК України був достатньо ясним і передбачуваним для особи, тобто ОСОБА_4 , який не міг не усвідомлювати, що здійснювані ним дії за фабулою кримінального провадження є суспільно небезпечними кримінально караним діянням.
Відповідно до вимог ст. 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінальних правопорушень, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваних, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують їх покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Двохмісячний строк досудового розслідування у провадженні закінчується 17.11.2025.
Водночас, закінчити досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні в зазначений вище строк, який в цьому кримінальному провадженні закінчується 17.11.2025, неможливо, внаслідок складності даного кримінального провадження, що зумовлено обсягом та специфікою процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування. Крім того, в ході проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні проводяться слідчі дії спрямовані на встановлення інших осіб, якісприяли ОСОБА_4 у самовільному залишенні військової частини та ухиленні від проходження військової служби.
Для завершення досудового розслідування необхідно виконати слідчі та процесуальні дії, проведення і завершення яких потребує додаткового часу, а саме: встановити та допитати свідків, серед котрих військовослужбовці та цивільні особи, які перебувають на значній відстані від органу досудового розслідування, оголосити кінцеву підозру у вчиненні злочину, провести інші слідчі (розшукові) дії, з метою подальшого надання стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України доступ до матеріалів досудового розслідування, скласти обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування.
Виконати вищезазначені процесуальні дії не представилося за можливе раніше, у зв'язку тривалим встановленням осіб, які сприяли йому у вчиненні самовільного залишення військової частини, віддаленим місцем перебування низки свідків. Разом з тим свідки у кримінальному провадженні є військовослужбовцями які здійснюють заходи з оборони та відсічі збройної агресії російської федерації в зоні проведення бойових дій, що ускладнює їх явку до органу досудового розслідування для надання показів.
Вказані процесуальні дії мають важливе значення для судового розгляду, так як їх результати можуть бути використані як докази вчинення підозрюваним інкримінованогойому кримінального правопорушення.
Здійснення вказаних слідчих (розшукових) і процесуальних дій під час досудового розслідування має суттєве значення для всебічного, повного та неупередженого дослідження всіх обставин вчинених підозрюваним кримінального правопорушення та об'єктивного судового розгляду, дотримання основних засад кримінального провадження, зокрема, верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо.
Незважаючи на те, що підозрюваному вручене повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України на вказаній стадії досудового слідства у матеріалах кримінального провадження наявні відомості, які дають підстави вважати, що є реальна необхідність у дослідженні всіх обставин вчинення ним як вказаного так і інших злочинів, а також причетності до нього інших осіб, які, будучи обізнані про притягнення підозрюваного до кримінальної відповідальності за вчинення такого злочину та його перебування на волі, можуть отримувати відомості про хід розслідування цього провадження.
З огляду на викладене та інші зазначені у клопотанні обставини, у 2-х місячний строк, який спливає 17.11.2025, неможливо завершити досудове розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (16.11.2025) через складність кримінального провадження і значну кількість вищевказаних слідчих та процесуальних дій, які у ньому необхідно провести для забезпечення повного і неупередженого розслідування, зокрема дотримання вимог ст. 2 КПК України, а саме.
З огляду на вищевказані обставини є необхідність у виконанні органом досудового розслідування вимог Європейської конвенції з прав людини щодо обов'язку здійснення повного й ефективного розслідування (справ: «Конррада проти Італії» від 24.08.1998, «Кайя проти Туреччини» від 19.02.1988, «Epsi проти Туреччини» від 28.07.1998, «Рамсагаї і інші проти Нідерландів» від 15.05.2017, а також інших їм подібних).
Для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час у сторони обвинувачення є необхідність у продовженні строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно підозрюваного.
Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п.п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного покладається необхідність запобігання спробам:
переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що підтверджується, тим що вінпідозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину за який, передбачено безальтернативне понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв'язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваноговинним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання.При цьому, можливі посилання сторони захисту на відсутність на даний час спроб втечі підозрюваного будуть безпідставними, оскільки його належна процесуальна поведінка наразі обумовлена не його правосвідомістю, а відсутністю запобіжного заходу, що жодним чином не свідчить про неможливість переховування підозрюваного у разі не обрання йому запобіжного заходу.
Також, є достатні підстави вважати, що підозрюваний ймовірно обізнаний про місця перетину державного кордону з іншими державами, які охороняються меншим складом прикордонних нарядів або у час коли наряд відсутній, що дасть можливість перетнути такий кордон без проблем та без документів або обрати поширений на даний час механізм виготовлення фальсифікованих документів, які можна використати для виїзду за кордон, і таким чином ухилятися від органів слідства та суду. Здійснити ці дії останній зможе у тому числі за допомогоюінших осіб, а відповідно ускладнення можливості з'ясувати істину у цьому кримінальному провадженні є беззаперечним інтересом з їх сторони, а отже, у сукупності, він може за їх допомогою переховуватися у невідомому органу досудового розслідуванню місці з метою уникнення від кримінальної відповідальності, що не сприятиме завданням кримінального судочинства у цілому.
Також, підозрюваний, у тому числі за допомогою виготовлення підроблених документів, буде мати можливість перетнути державний кордон, а отже таким чином ухилитися від слідства та суду.
- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що підозрюваний може вплинути на свідків, які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій. Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.
Тобто, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
У такий спосіб, підозрюваний як особисто, такі і через інших осіб, будучи обізнаним із колом осіб, котрим відомо або може бути відомо згадані обставини, шляхом умовлянь, чиненням тиску, погрозами та/або будь-яким іншим чином може вплинути на цих осіб з метою серед іншого зміни показань про обставини провадження, або взагалі відмови, як на стадії досудового розслідування, так і під час судового розгляду.
- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином що підтверджується тим, що підозрюваний,розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому як військовослужбовець маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців може будь-яким чином здійснювати вплив на свідків.Імовірність впливу на свідків за допомогою насилля складатиме суть ризику вчинити інше кримінальне правопорушення або перешкоджання кримінальному провадженню будь-яким чином. Крім цього, підозрюванийперебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому підозрюється, як військовослужбовець може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення досудового розслідування.
вчиняти інші кримінальні правопорушення підтверджується тим, що підозрюваний, вчиняючи дезертирство в умовах воєнного стану, фактично відмовився виконувати будь-які накази командира підрозділу щодо виконання свої службових обов'язків в умовах воєнного стану, та у подальшому вибув за межі дислокації військової частини, а отже знизив можливість функціонування підрозділу у випадку надходження наказу про виконання бойового завдання та тим самим сприяв у підриві обороноздатності ЗС України, демонстрування перед іншими військовослужбовцями у відкритій формі можливість відмовитися від проходження від військової служби, що підсилює його схильність до вчинення протиправних дій.
Більше того, вказаний ризик тісно переплітається із ризиком, що підозрюваний буде переховуватися від органу досудового розслідування та суду, оскільки за ним зберігається статус військовослужбовця, і у разі відсутності законних підстав перебування поза межами підрозділу - настає кримінальна відповідальність.
Фактично, підозрюваний вчинив це кримінальне правопорушення під час виконання обов'язків, порушуючи вимоги ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності й територіальної цілісності України, що у подальшому і слугувало причинно-наслідковим зв'язком настанню негативних наслідків для держави України під час відсічі збройної агресії рф та дискредитації ЗС України.
Тому, з урахуванням вказаних фактів сторона обвинувачення вбачає, що підозрюваний може продовжувати вчиняти такий злочин та/або вчинити новий злочин чи інше суспільно-небезпечне діяння.
Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту та особистої порукивідносно підозрюваного пов'язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення хоча не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Так, у справі «Ілійков проти Болгарії», Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Також, вартує уваги факт проходження підозрюваним військової служби, наявність в останніх численних зв'язків серед військовослужбовців, які за його проханням чи вказівками можуть сприяти в уникненні від кримінальної відповідальності у різноманітних формах, зокрема у підміні/знищенні документів.
Аналіз поведінки підозрюваного свідчить про стійкий намір запобігати встановленню органом досудового розслідування всіх фактичних обставин вчинюваний вищевказаного злочину та таким чином перешкоджати кримінальному провадженню, зокрема такі факти мають місце, оскільки останній фактично уникає від кримінального судочинства, відмовляється повертатися до військової частини для продовження проходження військової служби, тобто вчиняв заходи, які б унеможливили притягнення його до кримінальної відповідальності.
Ці факти дають достатні підстави вважати, що підозрюванийне тільки буде намагатися ввести в оману орган досудового розслідування шляхом висування неправдивих версій, а навпаки умисно вчиняти дії задля запобігання виявлення всього злочинного механізму, до якого можуть бути причетні й інші особи, що також є предметом дослідження у цьому провадженні.
Сам факт проходження військової служби вказує на те, що стан здоров'я підозрюваного дозволяє йому перебувати в місцях ув'язнення або позбавлення волі.
Слід врахувати той факт, що злочин, передбачений ч. 4 ст. 408 КК України, є суспільно небезпечним діянням, що порушують функції збройних формувань України, не сприяють зміненню дисципліни та фактично утворюють деструктивні прояви у інших осіб, а у сукупності також стимулюють інших осіб не виконувати накази командирів та проходити військову службу без поважних на те причин.
Крім того, такі злочини є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність держави.
На підставі викладеного орган досудового розслідування приходить до висновку про неможливість запобігати вищевказаним ризикам шляхом застосування стосовно підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою (наприклад особисто порука, застава, домашній арешт, особисте зобов'язання) на цій стадії в інтересах найбільш повного, оперативного та ефективного досудового розслідування, оскільки лише наявність запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою спроможна забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, орган досудового розслідування виходить у тому числі з тих обставин, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, присутність якої, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи підозрюваного та існує доцільність забезпечити високі стандарти охорони загально суспільних прав та інтересів, порушення яких може вкрай негативно вплинути на суспільство у цілому.
Заразом, з метою забезпечення у повному обсязі вимог ст.ст. 2, 91-94 КПК України, а також інших положень цього Кодексу, суду за доцільно врахувати складність цього кримінального провадження, необхідністю проведення значної кількості слідчих та процесуальних дій, та на основі такої мотивації продовжувати підозрюваному саме найсуворіший запобіжний захід, який зможе забезпечити найбільш повне, оперативне та ефективне досудове розслідування, та спроможне забезпечити належну його процесуальну поведінку, оскільки інші запобіжні заходи цього забезпечити не здатні.
Зокрема, у рішенні по справі «Летельє проти Франції», Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати особи у вчиненні злочинів, зокрема тяжких та особливо тяжких є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою.
До того ж, у рішенні по справі «W проти Швейцарії», Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистою свободи.
При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи, а саме: характер, обставини і тяжкість кримінального правопорушення; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила кримінальне правопорушення; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Більш того, у п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.2007 року Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Основною метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання.
Обгрунтованість вищевказаних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, підтверджується також вищевказаними матеріалами кримінального провадження.
Також, ч. 8 ст. 176 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України, тобто тримання під вартою.
При цьому, згідно із вимогами статті 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Однак, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Одночасно, розмір застави не визначається під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідно до статей 629-631 цього Кодексу.
Прокурор у судовому засіданні підтримали клопотання, просили його задоволити.
Підозрюваний ОСОБА_4 та його захисник в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні клопотання.
Заслухавши думку прокурора, підозрюваного, захисника, дослідивши надані матеріали кримінального провадження, слідчий суддя прийшов до висновку, що клопотання підлягає до задоволення із наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст.197 КПК України, строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Слідчими третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Рівному) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62025240030008568 від 08.08.2025за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального Кодексу України.
17.09.2025 слідчим, за погодженням з процесуальним керівником, складено повідомлення про підозру зазначеної особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
12 листопада 2025 року керівником рівненської спеціалізованої прокуратури в сфері оборони Західного регіону ОСОБА_7 строк досудового розслідування кримінального провадження № 62025240030008568 від 08.08.2025за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України продовжено до трьох місяців, тобто до 17 грудня 2025 року.
Таким чином, враховуючи, що строк досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні до 17 грудня 2025 року, а також те, що надані слідчим докази довели обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.407 КК України, а також наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме: переховуватись від органів досудового розслідування, незаконно впливати на свідків, у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому останній підозрюється, які не зменшились та не відпали, а застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання вищевказаним ризикам буде недостатнім, слідчий суддя прийшов до висновку, що слід продовжити строк тримання під вартою в межах строку досудового розслідування до 17 грудня 2025 року.
Разом з тим, враховуючи, що злочин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 а саме ч.4 ст.407 КК України, слідчий суддя вважає необхідним не визначати розмір застави на підставі ч.4 ст.183 КПК України.
Керуючись ст.ст.131-132, 176, 177, 182, 183, 194, 196, 199, 205 КПК України, слідчий суддя -
Клопотання задоволити.
Продовжити строк тримання під вартою щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України в межах строку досудового розслідування, а саме до 17 грудня 2025 року без визначення розміру застави.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя Рівненського міського суду Рівненської області ОСОБА_8