Справа № 362/3110/25
Провадження № 2/362/2411/25
17.11.25 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді Лебідь-Гавенко Г.М.,
за участю секретаря Тельнової О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Василькові Київської області в порядку спрощеного позовного провадження в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
До суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій вона просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь на неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі 7 000 грн. щомісячно та вирішити питання щодо розподілу судових витрат у цій справі.
Вказуючи на те, що між сторонами було укладено шлюб, від шлюбу мають неповнолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між нею та Відповідачем було розірвано на підставі рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30.08.2022 року. Між нею та Відповідачем не має домовленості щодо способу виконання обов'язку з утримання їх неповнолітньої дитини. Вона неодноразово зверталась до Відповідача із проханням про надання фінансової допомоги на утримання дитини, проте такі звернення залишилися проігнорованими.При цьому, Відповідач має можливість забезпечувати дитину: є працездатного віку, перебуває на військовій службі, не має на утриманні інших осіб, має у власності нерухоме майно.
До витрат на отримання спільної дитини Позивачка відносить: забезпечення дитини належним житлом, харчуванням, одягом, забезпеченням фізичного та духовного розвитку дітей, навчання. Відвідування закладів позашкільної освіти. Дитина подружжя проживає з Позивачем, знаходиться на повному її утриманні, здобуває середню освіту, відвідує КЗ Глевахівської селищної ради «Дитяча школа мистецтв», бере участь в культурно-освітніх заходах, змаганнях. Відповідач жодного разу не виконав свій відповідальний обов'язок як батька з виховання та утримання дитини.
Відповідно до ЗУ «Про Державний Бюджет на 2025 рік» встановлено прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років, який складає 3196 грн.. Отже, з січня 2025 року мінімальний гарантований розмір аліментів становить для дітей від 6 до 18 років-1598 грн.
Водночас, витрати з утримання дитини Позивача складають значно більшу суму. Так, розмір виплат на проживання, харчування, забезпечення одягом та лікування складає на місяць близько 4000 грн. на дитину. Також оплата навчання та позашкільної освіти на місяць складає 2000 грн. на дитину. Інші витрати, такі як забезпечення дозвілля дитини складає близько 1000 грн. на місяць.
Крім того, Позивач несе великі витрати на лікування дитини. Так, зокрема 31.01.2025 року, Позивачем було сплачено медичні стоматологічні послуги дитини в сумі 10 300 грн. При цьому позивач зверталася до Відповідача з пропозицією розділити витрати на дитину. І знову Відповідачем проігноровані такі звернення.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16.05.2025 року прийнято цивільну справу до свого провадження та відкрито спрощене позовне провадження (а.с. 26).
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17.06.2025 року, позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків (а.с.28).
23.06.2025 року через систему «Електронний суд» представник заявниці ОСОБА_1 - адвокат Черепахіна А.Р. направила заяву про усунення недоліків, в якій просила проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
ОСОБА_2 належним чином повідомлявся про відкриття провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження за останнім відомим місцем реєстрації, конверти повернулися з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 38, 43, 50), за допомогою смс повідомлення на зазначений номер телефону в позовній заяві (а.с.42, 48), правом подати відзив на позовну заяву не скористався, тому в силу ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Отже, зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою частини п'ятої статті 279 та частини 8 статті 178 ЦПК України.
На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними в справі матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, оскільки сторони не з'явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутністю відзиву відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про ухвалення заочного рішення та часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, якій був зареєстрований 14.02.2015 року, який на підставі рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30.08.2022 року було розірвано шлюб, що підтверджується копією рішення суду (а.с. 19-20).
Від шлюбу сторони мають неповнолітню дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 21).
Відповідно до Акту обстеження житлово-побутових умов депутатом Васильківської міської ради Заменського Д.Д. вбачається, що ОСОБА_1 та неповнолітня дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає та знаходиться на утриманні матері (а.с.8).
Згідно до довідки наданої КЗ Глевахівської селищної ради «Глевахівська дитяча школа мистецтв» від 10.02.2025 року №16/01-08 ОСОБА_3 дійсно навчається в даному закладі, в якому встановлена щомісячна батьківська плата 400 грн. (а.с.11).
Відповідно до довідки виданої Путрівським Академічним Ліцеєм Глевахівської селищної ради Київської області від 11.02.2025 року №20 ОСОБА_3 дійсно навчається в 4-і класі Путрівського академічного ліцею (а.с.12).
Як вбачається з доданих доказів, а саме Акту виконаних робіт від ТОВ «МАМАДЕНТІСТ», дитині надавалося стоматологічне лікування загальною вартістю 10 300,00 грн. (а.с. 10).
Звертаючись з позовом про стягнення аліментів, позивачка посилається на те, що відповідач не надає ніякої матеріальної допомоги на утримання дитини, хоча має змогу, на утриманні непрацездатних немає та на користь інших осіб аліменти не сплачує.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За змістом ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до ст. 141 Сімейного Кодексу (далі -СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно до ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Статтею 180 СК України визначено обов'язок батьків утримувати дитину, а саме батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч.1-3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Враховуючи наведене суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовано заявлено позовні вимоги про стягнення аліментів, оскільки між сторонами виник спір щодо способу виконання батьками обов'язку по утриманню дитини і у даному випадку розмір щомісячного утримання на неповнолітню дитину має бути визначений рішенням суду, оскільки таке вирішення спору забезпечить саме інтереси дитини, які не можуть бути проігноровані у ситуації спору між батьками.
Частиною 1 ст.182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Частиною 3 ст. 182 СК України визначено, що мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
За положеннями статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Пунктом 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 р. передбачено, що згідно з ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно.
У відповідності до положень ч.1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Вказана правова позиція узгоджується в постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року № 461/4936/16.
Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік", встановлено прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2024 р. - 3196 гривень.
Визначаючи розмір аліментів, який має сплачувати відповідач на утримання малолітньої дитини у твердій грошовій сумі, суд враховує наступне:
- заявляючи вимоги про стягнення аліментів у розмірі 7 000,00 грн. щомісячно, позивачем не наведено жодного розрахунку таких витрат із вказанням конкретних щомісячних трат на конкретні товари та послуги для дитини та їх вартості із підтвердженням доказів цього;
- стосовно стану здоров'я та матеріального становища дитини, суд зазначає, що сторонами у справі не подавалось будь-яких доказів щодо незадовільного стану здоров'я дитини та не подавалось доказів на підтвердження матеріального становища дитини, який в т.ч. має характеризуватись розміром заробітку самої позивачки;
- стосовно стану здоров'я та матеріального становища платника аліментів, суд зазначає, що відповідач не посилався та не надавав жодних доказів стосовно свого незадовільного стану здоров'я. При цьому, відповідач знаходиться у працездатному віці і суд виходить із того, що батько, як працездатна та здорова людина, не позбавлена можливості працювати, отримувати дохід та відповідно надавати матеріальну допомогу на утримання неповнолітньої доньки.
Крім того, судом враховується відсутність будь-яких даних про здійснення стягнень з відповідача за будь-якими іншими рішеннями суду, виконавчими документами, кредитними зобов'язаннями тощо.
Будь-яких інших обставин, передбачених ст. 182 СК України судом не встановлено та сторонами у справі не доводилось і не заперечувалось.
Підстав для звільнення відповідача від обов'язку утримувати дітей, передбачених ст.188 СК, не встановлено.
Відповідач повинен у відповідності до вимог закону утримувати дитину, відчувати відповідальність за неї, забезпечувати їй добрі умови для проживання та виховання, у тому числі, забезпечувати матеріально.
Згідно ст.ст. 76-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст.ст. 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Врахувавши всі зазначені вище обставини справи, суд приходить до висновку, що з метою дотримання вимог закону про те, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, визначений законом прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, і враховуючи рівність обов'язків обох батьків щодо матеріального забезпечення дитини, заявлений розмір аліментів слід в даному випадку зменшити та визначити його у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на одну дитину в сумі 4 000,00 грн., адже цей розмір забезпечить загалом існування дитини, а його подвійний розмір, який має бути забезпечений матір'ю дитини, ураховуючи рівність обов'язків батьків по утриманню дитини, забезпечить достатній загальний розмір утримання для гармонійного розвитку дитини. Крім того, суд враховує, що відповідач не посилався на те, що в нього немає матеріальної змоги сплачувати аліменти у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Визначаючи саме такий розмір аліментів суд виходить із того, що відповідач є здоровою та працездатною людиною, отже відсутні непереборні обмеження, які б не дозволяли відповідачу працювати, а відтак відповідач може та має працювати для отримання доходу і надання утримання дочки. Також суд враховує відсутність у відповідача інших утриманців, та будь-яких інших стягнень з відповідача і відсутність посилань останнього на неможливість сплати аліментів у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Суд вважає визначений розмір аліментів достатнім та справедливим. Стягнення аліментів у такому розмірі відповідатиме вимогам закону та інтересам дітей, та не порушить прав сторін.
Щодо вимог зазначених в позовній заяві, що орієнтовна сума щомісячних витрат на утримання дитини складає приблизно до 7 000,00 грн., що складається з 4000,00 грн.- харчування, одяг, проживання та ліки; 2000,00 грн. - оплата навчання та позашкільних закладів; 1000,00 грн. - інші витрати, такі як забезпечення дозвілля дитини. Це здебільшого є додаткові витрати на дитину і тому наявність додаткових витрат на дитину не може слугувати обставиною для визначення судом розміру аліментів.
Статтею 185 Сімейного кодексу України передбачено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дітей.
Таким чином, з положень Сімейного кодексу України вбачається, що у разі понесення позивачем додаткових витрат на розвиток особливих здібностей дітей, відвідування гуртків, лікування дитини, кишенькові витрати - це є додаткові витрати на дитину, а вимог щодо стягнення додаткових витрат на дитину позивачем в позовній заяві заявлено не було, тому суд їх не вирішує.
Згідно ч.1, 2 ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Згідно ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Крім того, суд роз'яснює, що розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше.
Частиною першою ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.
Законом України №1368-VIII від 17.05.2016 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі» частину першу статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» доповнено абзацом сьомим, яким зазначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема й розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів. Індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, які проводять відповідні відрахування аліментів із доходу платника аліментів, а тому додатково у рішенні суду не підлягає зазначенню.
Судом встановлено, що до суду з позовом про стягнення аліментів позивачка звернулася 01 травня 2025 року, у зв'язку з чим суд вважає можливим присудити аліменти з 01 травня 2025 року, а саме з дня подачі позову до суду.
Згідно ст. 430 ч. 1 п. 1 ЦПК України рішення про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
На підставі п.3 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення аліментів.
Згідно ч. 6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь Держави в розмірі 1211 грн. 20 коп.
Керуючись статтею 51 Конституції України, Законом України «Про охорону дитинства», Законом України «Про судовий збір», статтями 104, 110, 114, 115, 180, 182, 184, 191 СК України, статтями 12, 13, 76, 81, 89, 133, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 273, 279, 280-284, 430 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 4 000,00 грн., щомісячно, починаючи з 01 травня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь держави 1 211 грн. 20 коп. судового збору.
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Заочне рішення може бути переглянуте Васильківським міськрайонним судом Київської області за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення його повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 .
Текст рішення складено 17.11.2025 року.
Суддя Г.М. Лебідь-Гавенко