П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/4796/25
Перша інстанція: суддя Іванов Е.А.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.
суддів - Бойка А.В., Єщенка О.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом до 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (далі - відповідач, 6 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність, яка виразилась у невиплаті індексації грошового забезпечення за період з 14.04.2017 по 28.02.2018 включно;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 14.04.2017 по 28.02.2018, включно, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час проходження служби відповідач не в повному обсязі нараховував та виплачував грошове забезпечення, зокрема, індексацію грошового забезпечення, попри те, що це прямо передбачено Законом України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ). При цьому, позивачка посилається на те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її виплата є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Стосовно вимог про обов'язок відповідача нарахувати та виплатити поточну індексацію за спірний період позивачка просить врахувати, що місяцем обчислення індексу споживчих цін (базовим місяцем) у цей період має бути січень 2008 року, оскільки на законодавчому рівні, посадові оклади військовослужбовців були підвищені з 01.01.2008 та до 01.03.2018 підвищення не відбувалося.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року позов ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність 6 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області, яка виразилась у невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 14.04.2017 по 28.02.2018 включно.
Зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.04.2017 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 6 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Мотивуючи доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права апелянт зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги той факт, що позивачка пропустила тримісячний строк звернення до суду із позовом, встановлений статтею 233 КЗпП, у зв'язку з чим, на думку апелянта, суд першої інстанції мав би застосувати наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, передбачені статтею 123 КАС України.
Заперечуючи висновок суду першої інстанції про обов'язок нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення апелянт зазначає, що позивачка була посадовою особою служби цивільного захисту та звільнилася із органів ДСНС України, а отже застосування норм чинного законодавства, які регулюють правовідносини у сфері нарахування і виплати грошового забезпечення військовослужбовців не розповсюджується на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.
З огляду на викладене, апелянт вважає, що відсутні підстави для задоволення заявлених позовних вимог.
Позивачка своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в органах Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, зокрема, у 6 ДПРЗ ГУ ДСНС в Одеській області .
Згідно витягу з наказу №970-НК/6033 від 06.12.2024 головний майстер-сержант цивільного захисту ОСОБА_1 звільнена зі служби цивільного захисту за пунктом 176 підпункт 3 (за станом здоров'я), вислуга років календарна складає 25 років 05 місяців 01 день.
ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період проходження служби, однак листом від 29.01.2025 відповідач повідомив про відсутність правових підстав для виплати індексації.
З наявної в матеріалах справи довідки від 14.01.2025 про грошове забезпечення головного майстер-сержанта цивільного захисту ОСОБА_1 вбачається, що у період 14.04.2017 по 28.02.2018 відповідач не нараховував та не виплачував, останній індексацію грошового забезпечення, відповідно до положень Закону №1282-ХІІ та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що позивачці у період з 14.04.2017 по 28.02.2018 поточна індексація грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася, а відтак, спираючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26.01.2022 у справі №400/1118/21, суд дійшов висновку, що така бездіяльність є протиправною та у цей період відповідні нарахування та виплати мають бути проведені із застосуванням місяцем обчислення індексу споживчих цін (базовим місяцем) - січень 2008 року. Суд зауважив, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на встановлені положеннями Порядку №1078 правила й умови нарахування індексації, відповідач повинен був здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення у спірний період.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частина друга статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі і вище - Закон №1282-ХІІ).
Положення статті 1 Закону №1282-XII передбачають, що індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Перелік об'єктів індексації установлений частиною 1 статті 2 Закону № 1282-ХІІ, згідно з якою індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.
До таких об'єктів індексації в силу абзацу 4 частини 1 статті 2 Закону № 1282-ХІІ належить оплата праці (грошове забезпечення).
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.
На підставі аналізу вищенаведених положень законодавства, можливо дійти висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Суд першої інстанції, встановивши не нарахування та не виплату позивачці у спірний період індексації, обґрунтовано визнав таку бездіяльність з боку відповідача протиправною, адже відсутність фінансової можливості щодо проведення таких виплат не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, а обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Таке твердження знайшло своє відображення в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005), в якому Суд наголосив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Стосовно доводів апелянта про те, що на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не розповсюджується норми чинного законодавства, які регулюють правовідносини у сфері нарахування і виплати грошового забезпечення військовослужбовців, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 101 Кодексу цивільного захисту України, служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Статтею 115 Кодексу цивільного захисту України визначено, що держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків.
Відповідно до положень статті 125 Кодексу цивільного захисту України розміри, порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.
З огляду на викладене, доводи апелянта про те, що на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не розповсюджується норми чинного законодавства, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України, які регулюють правовідносини у сфері нарахування і виплати грошового забезпечення військовослужбовців, як то Постанова №704 та Порядок №45, колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідаючи на доводи апелянта про допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права, зокрема, щодо незастосування наслідків пропуску позивачкою строку звернення до суду, колегія суддів зазначає таке.
Частина 1 статті 122 КАС України передбачає, що позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини перша і друга статті 233 КЗпП України викладені в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Варто зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини 2 статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині 2 статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Колегія суддів також враховує, що Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів дійшов висновку про поширення дії частини 1 статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, які в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
Таким чином, враховуючи, що позивачка звільнений зі служби наказом від 06.12.2024, отримала інформацію про те, що індексація грошового забезпечення у спірний період не виплачувалася листом від 29.01.2025, а з позовом звернулася до суду 14.02.2025, а також те, що спірні правовідносини стосуються періоду з 14.04.2017 по 28.02.2018, під час якого застосуванню підлягає норма статті 233 КЗпП України в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, колегія суддів дійшла висновку, що строк звернення до суду, визначений чинним законодавством України не пропущений.
З огляду на викладене, посилання апелянта на пропуск позивачкою строку звернення до суду є помилковими, оскільки право на звернення до суду із цим позовом, відповідно до положень частини 2 статті 233 КЗпП України на час виникнення спірних правовідносин не було обмежене будь-яким строком.
Відтак, слід констатувати, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .
Колегії суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять аргументів, яким би не була надана правова оцінка судом першої інстанції. Будь-яких інших доводів, з боку апелянта, які б могли свідчити про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, апеляційна скарга не містить. За таких підстав колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуюча суддя О. А. Шевчук
суддя А. В. Бойко
суддя О. В. Єщенко