П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/11298/24
Перша інстанція: суддя Лісовська Н. В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.
суддів - Бойка А.В., Єщенка О.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018;
- зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, враховуючи базовий місяць - січень 2008 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час проходження служби відповідач не в повному обсязі нараховував та виплачував грошове забезпечення, зокрема, у спірний період не виплачував індексацію грошового забезпечення, попри те, що це прямо передбачено Законом №1282-ХІІ. Позивач посилається на те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її виплата є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Стосовно вимог про обов'язок відповідача нарахувати та виплатити поточну індексацію за спірний період позивач вважає, що місяцем обчислення індексу споживчих цін (базовим місяцем) у цей період має бути січень 2008 року, оскільки на законодавчому рівні, посадові оклади військовослужбовців були підвищені з 01.01.2008 та до 01.03.2018 підвищення не відбувалося.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року позов ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, враховуючи базовий місяць - січень 2008 року.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ВЧ НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Мотивуючи доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права апелянт зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги той факт, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду із позовом, встановлений статтею 233 КЗпП, у зв'язку з чим, на думку апелянта, суд першої інстанції мав би застосувати наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, передбачені статтею 123 КАС України. Апелянт також зазначає, що виплата індексації грошового забезпечення у спірний період не здійснювалося через неналежне фінансування на вказані виплати, а нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалося в межах кошторисних призначень.
Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема, у період з 06.03.1995 по 17.12.2022 у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з Наказу командира ВЧ НОМЕР_2 від 12.12.2022 №64-РС/дск майстер-старшина ОСОБА_1 звільнений у запас за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 №397 від 17.12.2022 виключений зі списків особового складу частини.
Листом від 23.11.2024 №154/54/23/1/2335 військова частина НОМЕР_1 розглянула адвокатський запит та повідомила про те, що індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 ОСОБА_1 не нараховувалася та не виплачувалася, з огляду на відсутність фінансового ресурсу у Міністерстві Оборони України та на такий вид виплат у вище зазначений період кошти не виділялись.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що позивачу у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 поточна індексація грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася, а відтак, спираючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26.01.2022 у справі №400/1118/21, суд дійшов висновку, що така бездіяльність є протиправною та у цей період відповідні нарахування та виплати мають бути проведені із застосуванням місяцем обчислення індексу споживчих цін (базовим місяцем) - січень 2008 року. Суд зауважив, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на встановлені положеннями Порядку №1078 правила й умови нарахування індексації, відповідач повинен був здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення у спірний період.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частина друга статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга).
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством (частина третя).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі і вище - Закон №1282-ХІІ).
Положення статті 1 Закону №1282-XII передбачають, що індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Перелік об'єктів індексації установлений частиною 1 статті 2 Закону № 1282-ХІІ, згідно з якою індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.
До таких об'єктів індексації в силу абзацу 4 частини 1 статті 2 Закону № 1282-ХІІ належить оплата праці (грошове забезпечення).
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.
На підставі аналізу вищенаведених положень законодавства, можливо дійти висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Суд першої інстанції, встановивши не нарахування та не виплату позивачу у спірний період індексації, обґрунтовано визнав таку бездіяльність з боку військової частини протиправною, адже відсутність фінансової можливості щодо проведення таких виплат не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, а обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Таке твердження знайшло своє відображення в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005), в якому Суд наголосив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Стосовно доводів апелянта про допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права, зокрема, не застосування наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає таке.
Частина 1 статті 122 КАС України передбачає, що позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини перша і друга статті 233 КЗпП України викладені в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Окрім викладеного, слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 КЗпП України, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 24:00 год 30.06.2023 скасований карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Варто зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини 2 статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині 2 статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства, з урахуванням позиції Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, у спірний період працівник не обмежувався будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право відповідно до державних гарантій, установлених законодавством.
Таким чином, враховуючи, що позивач звільнений зі служби наказом від 17.11.2022, отримав інформацію про те, що індексація грошового забезпечення у спірний період не виплачувалася листом від 23.11.2024, а з позовом звернувся до суду 02.12.2024, а також те, що спірні правовідносини стосуються періоду з 01.01.2016 по 28.02.2018, під час якого застосуванню підлягає норма статті 233 КЗпП України в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, колегія суддів дійшла висновку, що строк звернення до суду, визначений чинним законодавством України позивачем не пропущений.
Колегія суддів також враховує, що Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів дійшов висновку про поширення дії частини 1 статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, які в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
З огляду на викладене, посилання апелянта на пропуск позивача строку звернення до суду є помилковими, оскільки право на звернення до суду із цим позовом, відповідно до положень частини 2 статті 233 КЗпП України на час виникнення спірних правовідносин не було обмежене будь-яким строком.
Таким чином, слід констатувати, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.
Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуюча суддя О. А. Шевчук
суддя А. В. Бойко
суддя О. В. Єщенко