про залишення позову без розгляду
21 листопада 2025 року м. Рівне №460/18969/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 , у якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_3 в періоди з 19 липня 2022 року по 12 січня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_3 перерахунок грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 12 січня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Ухвалою суду від 24.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
06.11.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.
Ухвалою суду від 13.11.2025 позовну заяву було залишено без руху та надано п'ять днів для усунення недоліків позовної заяви з дня її вручення.
17.11.2025 від представника позивача надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав, яка обґрунтована тим, що позивач отримав достовірну та документально підтверджену інформацію щодо обсягу і характеру виплачених йому сум при звільнення лише 01 вересня 2025 року, з моменту надходження відповіді на адвокатський запит. Оскільки позов подано 15 жовтня 2025 року, встановлений ст.233 КЗпП України строк позивачем не пропущено.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно залишити без розгляду, виходячи з такого.
Згідно з частинами першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 КАС України обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Втім положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували строк звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 19.07.2022 №2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин; далі - Закон №2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом №2352-ІХ, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Дія статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX поширюється на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Тобто, з 19.07.2022 для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк (частини перша статті 233 КЗпП України).
Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків: Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023 (підпункти 65.1 - 65.2 пункту 65 постанови).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.01.2023 № 13 солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби за станом здоров'я. Військова частина НОМЕР_1 в наказі про виключення із списків військової частини повідомила позивача про нараховані та виплачені суми.
Спірні правовідносини у цій справі стосується питання нездійснення військовою частиною НОМЕР_1 позивачу нарахування та виплати грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 19.07.2022 по 12.01.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Суд зазначає, що чинна на момент виникнення спірних правовідносин редакція статті 233 КЗпП України передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні/ виключенні зі списків особового складу частини.
При цьому, початок перебігу тримісячного строку для подання позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, суд зазначає, що таке ознайомлення відбувається шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, в якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні/виключенні зі списків особового складу частини).
Пунктом 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України 22.05.2017 №280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 № 104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у таких випадках:
- вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини;
- зарахування військової частини, що не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, на фінансове забезпечення від однієї військової частини до іншої;
- звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби);
- відрядження військовослужбовців до органів виконавчої влади та інших цивільних установ із залишенням на військовій службі.
Згідно з абзацом першим пункту 11.3 розділу 11 Правил № 280 грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо (друкованим способом або ручкою), підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації.
Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунку військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий залишається в діловодстві фінансового органу військової частини (абзац п'ятий пункту 11.3 розділу 11 Правил № 280).
Відповідно до пункту 11.2 розділу 11 Правил № 280 у грошовому атестаті зазначаються, зокрема та невиключно, дані про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням станом на день видання цього атестата.
Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил № 280. Ця форма передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.
Крім цього, форма грошового атестата передбачає пункт 14 такого змісту:
«14. Правильність даних, зазначених в атестаті, підтверджую (підпис військовослужбовця)».
Відтак про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який вибуває до нового місця служби, або який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті.
Водночас слід наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Отже, позивач, отримавши в день виключення зі списків особового складу військової частини (12.01.2023) перший примірник грошового атестата володів інформацією про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення.
Слід зазначити, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату заробітної плати, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Законодавче обмеження строку, протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними (постанови Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №380/893/20, від 04.07.2023 у справі №620/4707/22 та від 27.03.2024 у справі №380/1105/23).
Отже, обмеження строку на звернення до адміністративного суду не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя; такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
Також суд звертає свою увагу, що ОСОБА_2 в особі представника Мандрика Владислава Володимировича звертався до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії (справа № 460/7740/24). Звертаючись до суду із зазначеним позовом, ОСОБА_2 просив суд: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду за період з 25.08.2022 по 23.11.2022, з 16.12.2022 по 12.01.2023 року. 26 червня 2024 року у відповідь на адвокатський запит ОСОБА_4 від 30.05.2024 військовою частиною НОМЕР_1 було надано: 1) витяг з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 15.03.2022 № 20/1; 2) витяг з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 12.01.2023 № 13; 3) витяг з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 24.04.2022 № 274; 4) витяг з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 31.10.2022 № 480; 5) довідку про доходи ОСОБА_2 від 17.06.2024; 6) картку особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_2 6) довідку про безпосередню участь ОСОБА_2 . Зазначені документи приєднанні до матеріалів справи № 460/7740/24.
Отже, з червня 2024 року, а саме з моменту отримання довідки про доходи та картки особового рахунку ОСОБА_2 був відомо про розмір грошового забезпечення та з яких складових воно складається.
Поряд із тим, представник позивача Єрьоміна Вікторія Анатоліївна, в серпні 2025 року звернулася до відповідача із заявою, в якій просила відповідача нарахувати та виплатити позивачу, починаючи з 19 липня 2022 року по 12 січня 2023 року грошове забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званням у 2022,2023 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
В подальшому, Єрьоміна Вікторія Анатоліївна в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (справа № 460/18133/25) та просила суд перерахувати та виплатити грошове забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 01.07.2022 по 12.01.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 року у справі №460/18133/25 визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду, а позовну заяву ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій - залишити без руху.
Також надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення (отримання) ухвали про залишення позовної заяви без руху. На виконання ухвали представником позивача було подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 10.10.2025 позовну заяву ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 12.01.2023 - повернуто позивачу. Одночасно, ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 10.10.2025 позовну заяву ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій - прийняти до розгляду (за період з 01.07.2022 по 18.07.2022) та відкрито провадження в адміністративній справі №460/18133/25
Вказана ухвала набрала законної сили та не була оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Наведене свідчить про безпідставність тверджень представника позивача щодо отримання інформації щодо обсягу і характеру виплачених йому сум при звільненні лише 01.09.2025.
Отож, стороною позивача не зазначено жодних поважних причин, які об'єктивно не залежали від позивача та позбавляли його права на звернення до суду протягом тримісячного строку після отримання підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Із цим позовом представник позивача адвокат Єрьоміна В.А. звернулася до суду 15.10.2025, тобто із пропуском тримісячного строку звернення до суду.
Для поновлення строку недостатньо лише посилання на наявність тієї чи іншої обставини. Необхідним є наведення конкретних обставин та надання відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації своїх прав.
Суд зазначає про те, що у випадку, коли позивачем не наведено обґрунтованих аргументів та переконливих доказів, які могли б свідчити про об'єктивну неможливість вчинення ним всіх необхідних і можливих дій щодо реалізації процесуальних прав у передбачені процесуальним законом строки, застосування судами передбачених законом наслідків пропущення строків звернення до суду, не є порушенням права особи на доступ до суду.
Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 13.02.2024 у справі №140/9165/23.
Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено поважності пропущеного ним строку звернення до суду, тому суд не визнає причини пропуску строку поважними та не вбачає правових підстав для поновлення строку звернення до суду.
Наведені позивачем причини пропущення строку на звернення до суду не дають підстав для визнання їх поважними та поновлення строку звернення до суду, оскільки позивач, на думку суду, мав об'єктивну можливість своєчасно звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
Додатково, суд звертає увагу при вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду і на практику Європейського суду з прав людини. У справах Стаббігс та інші проти Великобританії, Девеер проти Бельгії, суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до пункту восьмого частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
В свою чергу частиною третьою статті 123 КАС України передбачено, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Оскільки судом після відкриття провадження в даній адміністративній справі виявлено факт пропуску строку звернення до адміністративного суду, тому, відповідно до пункту восьмого частини першої статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає даний позов без розгляду.
Отож, враховуючи те, що позивач пропустив встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України строк звернення до суду, належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку звернення до суду із зазначеними позовними вимогами позивач не надав, тому суд дійшов висновку, що підстави вказані ним у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду визнані судом неповажними, відтак суд залишає позовну заяву без розгляду на підставі частини третьої статті 123, пункту восьмого частини першої статті 240 КАС України.
Керуючись статтями 240, 241, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_2 строку звернення до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, з підстав, визначених у заяві про поновлення процесуального строку.
Позовну заяву залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повну ухвалу суду складено 21 листопада 2025 року.
Суддя С.М. Дуляницька