21 листопада 2025 року м. Рівне №460/15393/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач) про:
визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 21.11.2024 № 172050006437 про відмову у призначенні пенсії позивачу із зниженням пенсійного віку на п'ять років, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка є постраждалою внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;
зобов'язання відповідача прийняти рішення про призначення та виплату позивачу пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на п'ять років у відповідності до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 19.09.2024.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.
За змістом позовної заяви вимоги позивача ґрунтуються на тому, що в листопаді 2024 року він звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання з заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на п'ять років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Заява позивача за принципом екстериторіальності була скерована для розгляду по суті до відповідача. Відповідач рішенням від 21.11.2024 № 172050006437 відмовив позивачу в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993. Такі дії пенсійного органу позивач вважає протиправними, оскільки факт його проживання в зоні гарантованого добровільного відселення протягом необхідного періоду стверджується наявністю у нього посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та відповідною довідкою органу місцевого самоврядування. З наведених мотивів, просить позов задовольнити в повному обсязі.
16.01.2025 через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що за наслідками опрацювання заяви позивача про призначення пенсії та доданих до неї документів встановлено, що період його проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 02 роки 08 місяців 12 днів, а загальний період такого проживання - 04 роки 04 місяці 12 днів. Наведеного, в силу вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", недостатньо для набуття права на зниження пенсійного віку та, як наслідок, на дострокове призначення пенсії за віком. При цьому, відповідач наголошує, що надане позивачем посвідчення безумовно підтверджує його статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, однак не дає можливості зробити розрахунок періоду проживання (роботи) у відповідній зоні з метою визначення кількості років зниження пенсійного віку. Таким чином, відповідач стверджує, що у спірних правовідносинах він діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим просить відмовити в задоволенні позову повністю.
ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Інших заяв та клопотань, які мають значення для вирішення спору до суду не надходило.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою суду від 20.12.2024 позовна заява залишалася без руху та позивачу встановлювався строк для усунення недоліків позову.
30.12.2024 через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду представник позивача подав заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 31.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.
Розглянувши матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) має статус особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Волинською обласною державною адміністрацією 09.12.1992.
13.11.2024 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання із заявою про призначення пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
На підставі пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, за принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії від 13.11.2024 направлено для розгляду до відповідача.
21.11.2024 відповідачем прийнято рішення № 172050006437, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Підставою прийняття пенсійним органом такого рішення, як слідує з його змісту, слугувало те, що наданими позивачем документами підтверджено період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 протягом 02 років 08 місяців 12 днів. Також в рішенні вказано, що загальний період проживання позивача в названій зоні радіоактивного забруднення становить 04 роки 04 місяці 12 днів. З огляду на вказане, в рішенні відповідач констатував відсутність підстав для призначення позивачу пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Законів України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993.
Позивач, не погоджуючись з рішенням про відмову в призначенні пенсії та вважаючи таке рішення протиправним, звернувся до суду з цим позовом.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Суд зауважує, що з огляду на предмет спору та зміст спірних правовідносин, ключовим питанням у цій справі є визначення наявності у позивача права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Згідно з Преамбулою, цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Водночас, Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Згідно з частиною першою статті 55 Закону № 796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до частини третьої статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII є факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993.
Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.
Тотожна правова позиція щодо умов визначення наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку згідно з абзацом 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII висловлена Верховним Судом у постанові від 07.05.2024 у справі № 460/38580/22 (адміністративне провадження № К/990/634/24).
Водночас, суд відхиляє як безпідставне та таке, що не ґрунтується на приписах чинного законодавства, твердження позивача про підтвердження факту проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01.01.1993 наявністю у нього посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), з огляду на наступне.
Відповідно до підпункту 7 пункту 2.1 Розділу Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 22-1), документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є:
документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Отже, у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії із застосуванням статті 55 Закону № 796-XII, для підтвердження права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку заявником надається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
На переконання суду, необхідність додаткового надання особою довідки про періоди проживання на території зони радіоактивного забруднення зумовлена наступним.
Так, 09.12.1992 позивачу було видане посвідчення серії НОМЕР_1 , згідно з яким позивач є громадянином, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986 році (категорія 3). При цьому, бланк такого посвідчення містить застереження: "Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня 1991 р. № 44".
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.1991 № 44 "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" були затверджені Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок № 44) та зразки посвідчень, що видаються особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до абзацу третього пункту 5 Порядку № 44, громадянам, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія А - учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1988 - 1990 роках і серія Б - громадянина, який постійно працював чи працює, або проживав чи проживає на територіях безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення.
Згідно з пунктом 7 Порядку № 44, видача посвідчень встановленого зразка громадянам, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи, провадиться, зокрема громадянам, які постійно проживають та працюють у районах з підвищеним рівнем радіоактивного забруднення і віднесені до категорій 3 і 4, - відповідними облвиконкомами за місцем їх проживання на підставі довідок (додатки № 3, 5).
В свою чергу, бланки довідок, форми яких затвердженні у додатках №№ 3, 5 до Порядку № 44, складені таким чином, що вони не містять відомостей про період (часові межі в календарному обчисленні) проживання та/або роботи у відповідній зоні радіоактивного забруднення.
З огляду на вказане, суд констатує, що посвідчення серії НОМЕР_1 від 09.12.1992 не може підтверджувати саме факт постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01.01.1993, як про це зазначає позивач у позовній заяві, оскільки законодавство, яке регулювало умови його оформлення, не встановлювало такої підстави для видачі відповідного посвідчення.
Більше того, таке посвідчення не містить відомостей про проживання (роботу) позивача у зоні гарантованого добровільного відселення у період з моменту аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986) по 31.07.1986, а також про часові межі та загальну кількість років проживання (роботи) позивача у такій зоні. В свою чергу, Порядок № 44 не визначає такі обставини як умови для видачі посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 3.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що наявність у позивача лише посвідчення серії НОМЕР_1 від 09.12.1992 не може підтверджувати набуття ним права як на застосування початкової величини зниження пенсійного віку (3 роки), так і додаткової (5 років).
Тому, на переконання суду, Порядок № 22-1 і встановлює, що документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є не лише посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, а й документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
Також, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов:
1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період;
2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас, застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 років.
Згідно з наявною в матеріалах справи довідкою Маневицької селищної ради від 08.12.2023 № 1003 (далі - довідка № 1003), ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) дійсно був зареєстрований та проживав в селі Костюхнівка Маневицького району Волинської області з 01.01.1986 по 06.09.1986 та з 22.10.1990 по 31.08.1994.
Відповідно до довідки Відділу освіти Маневицької районної державної адміністрації від 30.10.2015 № 140 (далі - довідка № 140), ОСОБА_1 дійсно з 01.09.1990 по 26.08.1994 працював на посаді вчителя історії загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів села Костюхнівка.
З даного приводу суд зауважує, що за загальним правилом місце постійного проживання особи нерозривно пов'язане з місцем її постійного навчання або роботи.
Село Костюхівка Маневицького району Волинської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
Суд зауважує, що відповідно до наведених вище положень законодавства, підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29.01.2020 у справі № 572/245/17 (адміністративне провадження № К/9901/45843/18) та від 17.06.2020 у справі № 572/456/17 (адміністративне провадження № К/9901/22569/18, К/9901/22573/18).
Крім того, у постановах від 11.03.2024 у справі № 500/2422/23 (провадження № К/990/40765/23), від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22 (адміністративне провадження № К/990/11776/23), від 02.10.2024 у справі № 500/551/23 (адміністративне провадження № К/990/28639/23) Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням, або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання (роботи) в ній особи.
Аналізуючи надані позивачем разом з заявою про призначення пенсії документи, суд констатує, що представленими довідками №№ 140, 1003 підтверджено період його проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 протягом 02 років 08 місяців 12 днів (з 26.04.1986 по 06.09.1986 та з 01.09.1990 по 01.01.1993).
Щодо твердження представника позивача про те, що у період навчання в Луцькому державному педагогічному інституті імені Лесі Українки позивач під час канікул проживав в зоні гарантованого добровільного відселення, то суд відхиляє його як без підставне і необґрунтоване, оскільки хоч тривалість надання канікул і підтверджена наявною в матеріалах судової справи копією архівної довідки Волинського національного університету імені Лесі Українки від 25.04.2025 № 03-24/01/1233, однак в ході судового розгляду адвокат не надав, а суд не здобув, жодних доказів на підтвердження обставин щодо проживання (фізичного перебування) позивача в зоні гарантованого добровільного відселення під час таких канікул.
Більше того, суд зауважує, що довідка Волинського національного університету імені Лесі Українки від 25.04.2025 № 03-24/01/1233 з огляду на дату її видачі не була предметом розгляду відповідачем, а тому не може вказувати на протиправність прийнятого ним рішення.
Будь-яких інших належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження обставин щодо проживання в зоні гарантованого добровільного відселення протягом періоду, неохопленого довідками №№ 140, 1003, сторонами в ході судового розгляду не надано та судом не здобуто.
Таким чином, в ході розгляду справи суд встановив, що станом на 01.01.1993 позивач прожив на території зони гарантованого добровільного відселення менше трьох років, а саме 02 років 08 місяців 12 днів (з 26.04.1986 по 06.09.1986 та з 01.09.1990 по 01.01.1993), тому з урахуванням приписів статті 55 Закону № 796-XII він не набув права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
Відповідні мотиви були покладені відповідачем в основу рішення від 21.11.2024 № 172050006437 про відмову у призначенні пенсії (на підставі статті 55 Закону 796-ХІІ), у зв'язку з чим таке рішення є обґрунтованим та правомірними.
Частинами першою, другою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності його дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини спростовують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а тому в задоволенні позовної заяви слід відмовити повністю.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл судових витрат між сторонами у відповідності до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 21.11.2025.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, буд. 83А, м. Чернігів, Чернігівська обл., 14005; код ЄДРПОУ/РНОКПП 21390940).
Суддя Ольга ПОЛІЩУК