Іменем України
21 листопада 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/2042/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі також - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 104650023833 від 02.10.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 23.08.2025, зарахувавши до її загального страхового стажу періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 11.10.1986 у кількості 18 років 8 місяців 11 днів.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 25.09.2025 звернулась до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком у зв'язку з досягненням пенсійного віку 63 роки та наявності страхового стажу понад 22 роки, як це передбачено частиною другою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До вказаної заяви позивачем надано всі необхідні документи, у тому числі копію трудової книжки НОМЕР_1 .
02.10.2025 позивач отримала рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 104650023833 про відмову у призначенні пенсії, у якому зазначено, що її страховий стаж становить лише 5 років 3 місяці 25 днів, а періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 11.10.1986 не враховано, оскільки дату народження власника на титульній сторінці дописано та не засвідчено належним чином. Для зарахування необхідно долучити уточнюючі довідки про періоди роботи, видані на підставі первинних документів.
Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Ухвалою суду від 21.10.2025 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі надіслати суду через підсистему Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи відзив на позовну заяву (відзив) і всі докази разом з документами, що підтверджують надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів. Також витребувано у відповідача докази, необхідні для розгляду справи.
Ухвалою суду від 05.11.2025 у відповідача повторно витребувано необхідні докази.
14.11.2025 від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, які долучені судом до матеріалів справи ухвалою від 20.11.2025.
Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.
Оскільки відзив на позовну заяву у встановлений судом строк відповідачем не надано, суд вирішує справу за наявними матеріалами відповідно до положень частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-79, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини, що склалися між сторонами.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями паспорта громадянина України, картки платника податків.
25.09.2025 позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було направлено на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 02.10.2025 № 104650023833 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
В обґрунтування вказаного рішення зазначено, що вік заявника 63 роки 01 місяців 02 дні. Необхідний страховий стаж згідно з статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 29 років. Після досягнення віку 63 років з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року необхідний страховий стаж становить від 22 до 32 років та після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу не менше 15 років. Страховий стаж особи становить 05 років 03 місяці 25 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 11.10.1986, оскільки дату народження власника на титульній сторінці дописано та не завірено належним чином. Для зарахування необхідно долучити уточнюючі довідки про періоди роботи видані на підставі первинних документів. Згідно наданих документів право на пенсійну виплату відсутнє.
Позивач, не погоджуючись з таким рішенням відповідача, звернулась до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги позивача, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частина 1 статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-ІV від 09.07.2003, пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Положеннями частини першої статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно;
55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;
56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;
56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;
57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;
57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;
58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;
58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;
59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;
59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;
60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
При цьому, згідно з абзацом 9 частини 2 статті 26 Закону № 1058-IV - у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Судом встановлено, що станом на момент звернення за призначенням пенсії, ОСОБА_1 досягла 63 років, що є достатнім пенсійним віком, відповідно до вищенаведених положень статті 26 Закону № 1058-IV.
Зарахований відповідачем страховий стаж позивача склав 05 років 03 місяці 25 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, відповідно до наведених положень законодавства та, зокрема, абзацу 9 частини 2 статті 26 Закону № 1058-IV.
Відповідач у спірному рішенні вказує, що ним не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 11.10.1986, оскільки дату народження власника (позивача) на титульній сторінці дописано та не засвідчено належним чином.
Згідно з абзацом першим пункту 1.1 розділу I «Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II «Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку № 22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Водночас, як вже вказувалось вище, відповідачем не враховано відомості, що зазначені в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 11.10.1986 через те, що, на думку відповідача, запис про дату народження власника трудової книжки дописано та не засвідчено належним чином.
Судом встановлено, що страховий стаж позивача розраховано відповідачем за дипломом про навчання серії НОМЕР_3 та за відомостями, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), а саме зараховано до страхового стажу період навчання позивача з 01.09.1979 по 25.06.1984 та період роботи з 01.06.2000 по 30.11.2000, щодо якого містяться відомості про сплату страхових внесків.
Щодо наведених посилань відповідача, викладених у спірному рішенні, суд зазначає таке.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 було затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 1.5 Інструкції № 58 встановлено, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 58 до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження.
Також відповідно до пункту 2.13 Інструкції № 58 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Водночас, станом на час заповнення трудової книжки позивача в частині спірного періоду роботи діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Державного комітету СРСР з праці і соціальним питанням від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки працівників та службовців» (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). У трудову книжку вносяться, зокрема відомості про працівника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.
Згідно з пунктом 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Також відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Схожі положення містить й пункт 18 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки працівників та службовців».
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей.
Суд вважає, що недотримання підприємством вимог законодавства не є відповідальністю працівника та не може бути причиною позбавлення останнього права на належне пенсійне забезпечення. Адже позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи та ці записи є доказами для підтвердження його трудового стажу. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, від 07.02.2018 у справі № 275/615/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
До того ж слід вказати, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.
З огляду на наведене, певні недоліки в записах у трудовій книжці, не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів трудової діяльності при обчисленні стажу роботи (до впровадження персоніфікованого обліку), оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.
Крім того слід вказати, що запис в трудовій книжці про дату народження позивача, дає можливість належним чином встановити, що такою датою є 23.08.1962, що відповідає паспортним даним позивача.
Також судом встановлено, що записи в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 про періоди її трудової діяльності, не містять жодних виправлень або неточностей, вказані, внесені у хронологічному порядку, засвідчені підписами відповідних посадових осіб, які вносили такі записи, з посиланням на документи, на підставі яких їх внесено, а тому такі періоди мають бути зараховані до страхового стажу позивача.
Таким чином, аргументи відповідача про наявність недоліків у заповненні трудової книжки, як підставу для незарахування згідно із записами цієї трудової книжки до страхового стажу позивача періодів трудової діяльності, що враховуються до стажу роботи для призначення пенсії, на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, є необґрунтованими та безпідставними.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
З урахуванням викладеного суд зазначає, що рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії від 02.10.2025 № 104650023833 прийнято не на підставі Конституції та законів України, без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, а тому є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Вирішуючи позовні вимоги про призначення пенсії за віком, судом враховано, що станом на момент звернення за призначенням пенсії ОСОБА_1 досягла 63 років, що є достатнім пенсійним віком.
Зарахований відповідачем страховий стаж позивача склав 05 років 03 місяці 25 днів, з урахуванням періоду роботи з 01.06.2000 по 30.11.2000, який зараховано до страхового стажу позивача за відомостями, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. При цьому, враховуючи вищенаведені висновки суду щодо необхідності зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача за трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , які у загальному обчисленні складають більше 18 років, навіть без урахування вищевказаного періоду трудової діяльності позивача з 01.06.2000 по 30.11.2000, щодо якого у трудовій книжці також містяться відомості, є очевидним, що страховий стаж позивача складає більше 22 років, що також є достатнім для призначення пенсії у відповідності до абзацу 9 частини 2 статті 26 Закону № 1058-IV.
Отже, є законні підстави для призначення позивачу пенсії за її заявою від 25.09.2025.
Такий спосіб захисту порушених прав позивача, відповідає позиції щодо способу захисту прав особи, викладеній у постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 08.10.2025 у справі № 200/2464/25.
Разом з тим, щодо дати призначення пенсії за віком, судом враховано таке.
Пунктом 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Так, судом встановлено, що 23.08.2025 позивач досягла пенсійного віку, а із заявою про призначення пенсії за віком звернулась 25.09.2025, відтак пенсійним органом має бути призначено пенсію позивачу з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 24.08.2025, а не з 23.08.2025, як помилково зазначено позивачем у позові.
Крім того, обчислення стажу роботи позивача, є компетенцією відповідача як пенсійного органу. Відтак, суд не вбачає підстав для повного та детального розрахунку розміру страхового стажу під час розгляду цієї справи.
До того ж, вищенаведений спосіб захисту порушених прав позивача із покладенням на відповідача обов'язку призначити їй пенсію, є належним, достатнім та ефективним з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для висновків суду про протиправність рішення відповідача, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Позивачем при поданні позову був сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією від 17.10.2025 № 3212-5909-8022-1523.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправильних дій (рішення) відповідача, судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у загальному розмірі 968,96 грн.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ідентифікаційний код 13814885, місцезнаходження: м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 від 02.10.2025 № 104650023833.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 24.08.2025, за її заявою про призначення пенсії від 25.09.2025, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її трудової діяльності, що зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 11.10.1986: з 01.08.1984 по 12.09.1986, з 04.11.1986 по 30.05.2000 та з 31.05.2000 по 01.06.2003, з урахуванням попередньо зарахованої частини цього періоду роботи з 01.06.2000 по 30.11.2000.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 21.11.2025.
Суддя О.М. Качанок