21 листопада 2025 року м. Київ справа №320/9896/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частина НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частина НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 06 березня 2022 року №12, відносно солдата запасу ОСОБА_1 , який перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби і списків військової частини ОСОБА_1 .
Позов мотивовано тим, що після введення в Україні воєнного стану та оголошення загальної мобілізації у квітні 2022 року він був призваний на військову службу під час мобілізації, направлений до військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби та наказом командира цієї військової частини зарахований до списків її особового складу. Позивач зазначає, що він не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, оскільки з 2017 року був студентом 1 курсу денної форми здобуття освіти Національного технічного університету України «КПІ ім. І. Сікорського», тобто здобувачем фахової вищої освіти.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач є здобувачем фахової вищої освіти Національного технічного університету України «КПІ ім. І. Сікорського» з 2017 року на денній формі навчання, однак з 22.04.2022 перебуває у академічній відпустці згідно наказу №НС/91/2020 від 26.04.2022 «Про надання академічної відпустки».
Наказом ВЧ НОМЕР_1 від 06.03.2022 №12 солдата запасу ОСОБА_1 , який прибув у добровільному порядку, зараховано у розпорядження командира військової частини.
Позивачем подано звернення стосовно його звільнення з військової служби, за результатом розгляду якого відповідач листом від 04.08.2023 №1707/2242 вказав, що заявником не було реалізовано право на відстрочку від привозу.
Позивач вважає протиправним наказ командира військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування його до особового складу військової частини, у зв'язку з чим звернувся з позовною заявою до суду.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами п.20 ч.1 ст.106 Конституції України визначено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє станом на теперішній час.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 р. № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ)
Згідно ч.1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
В ст. 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (ч.1). Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5). Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для робіт із забезпечення оборони держави (ч.9)
З досліджених матеріалів справи вбачається, що позивач в добровільному порядку прибув до Оболонського районного у м. Києві ТЦКСП та в подальшому був зарахованих до ВЧ НОМЕР_1 , згідно наказу від 06.03.2022 №12.
З огляду на це, позивачем оформлено академічну відпустку, згідно наказу Національного технічного університету України «КПІ ім. І. Сікорського» №НС/91/2020 від 26.04.2022 «Про надання академічної відпустки».
Приписами ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», визначалося, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: здобувачі фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 2232-ХІІ, громадяни призовного віку в добровільному порядку можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на умовах, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, та в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Постановою Кабінету Міністрів України №921 від 07.12.2016 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин та визначав механізм організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та виконавчими апаратами районних, обласних рад, військовими комісаріатами, військовими частинами, підприємствами, установами, організаціями та закладами освіти незалежно від їх підпорядкування та форми власності.
Пунктом 1 Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних, які є додатком 1 до цього Порядку, було передбачено, що призовники і військовозобов'язані повинні зокрема особисто повідомляти у семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади.
Вказані норми дають підстави для висновку, що саме на військовозобов'язаного покладено обов'язок самостійно повідомити відповідний орган, в якому така особа стоїть на військовому обліку, про наявність у неї підстав для відстрочки від призову на військову службу і надати документи, які це право підтверджують. (див. постанову Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі №560/8238/22).
Верховний Суд у постанові від 18.01.2024 у справі №280/6033/22 вказав, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов'язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця. З метою ведення районними ТЦКСП спеціального обліку військовозобов'язаних, резервістів, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на останніх покладено обов'язок своєчасного повідомлення органу, в якому вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади. Отже, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, особливого періоду, кореспондує з обов'язком військовозобов'язаного дотримуватися правил військового обліку, зокрема щодо своєчасного повідомлення органу про зміну рівня освіти.
У ході розгляду справи позивач не довів, а суд не здобув доказів того, що позивач після зарахування його 2017 році до вищого навчального закладу для здобуття освіти за денною формою навчання відповідно до вимог частини 11 статті 38 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та чинних на той час Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних повідомляв територіальний відділ ТЦКСП, в якому він перебував на військовому обліку військовозобов'язаних, про зміну облікових даних щодо його освіти.
Матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення мобілізаційних процедур позивач надавав відповідачу заяву про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документи для підтвердження наявності у нього такого права, зокрема ті, які підтверджували наявність у нього статусу здобувача фахової вищої освіти денної формами навчання.
Тож позивач не скористався можливістю реалізації свого права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та оформлення його у відповідний спосіб. Відповідач не вчиняв щодо нього протиправних дій під час призову його на військову службу під час мобілізації. Тому суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.
Щодо решти позовних вимог про скасування наказа командира військової частини НОМЕР_1 та про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби, суд дійшов до таких висновків.
Оскарження у цій справі наказу командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування до складу військової частини та призначення на посади, вимогу про звільнення з військової служби позивач пов'язує з незаконним призовом на військову службу під час мобілізації та стверджує, що він має бути звільнений з військової служби як здобувач вищої освіти за денною формою навчання, що не підлягав призову на військову службу під час мобілізації.
Суд зазначає, що накази командира військової частини про прийняття на військову службу та переміщення по службі є актами індивідуальної дії, тобто актами одноразового застосування, які вичерпали свою дію внаслідок їх реалізації. Після видання цих наказів виникли нові правовідносини, пов'язані зі вступом позивача на військову службу до Збройних Сил України, які регулюються Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Цими актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов (прийняття) на військову службу або про призначення до військової частини чи переміщення по службі.
Військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема за віком, за станом здоров'я, у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин.
У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався із рапортом про звільнення з військової служби до командира військової частини, який має право приймати рішення щодо звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану.
Суд вважає, що оскільки оскаржуваний наказ вже реалізований, тому його скасування у судовому порядку не відновить початкове становище і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові, оскільки не тягне за собою припинення відносин військової служби.
Законодавство України не передбачає закінчення військової служби у спосіб скасування наказів про призначення на військову службу, а також не надає суду право визнавати нечинними на майбутнє рішення суб'єктів владних повноважень - індивідуальні акти про прийняття чи проходження особою публічної (військової) служби.
Оскільки у ході розгляду справи суд не встановив протиправних дій відповідача щодо призову позивача на військову службу, то підстави для задоволення позовних вимог, які є похідними, відсутні. Підстав для скасування наказу командира військової частини з підстав його незаконності суд також не знайшов.
За таких обставин, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За таких обставин суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частина НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.