21 листопада 2025 року м. Київ справа №320/27992/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в в Хмельницькій області (далі - відповідач 2) та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 3), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним рішення №103950000453 від 31.01.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
визнати протиправними рішення №103950000453 від 05.03.2024 та №103950000453 від 28.03.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.08.1983 по 08.12.1986; з 17.12.1986 по 23.06.1987; з 08.10.1987 по 15.03.1988; з 16.03.1988 по 21.03.1990; з 22.03.1990 по 17.11.1998;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 25.01.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачами неправомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком, зазначивши, що позивач не досягла необхідного пенсійного віку, з огляду на незарахування спірних періодів трудового стажу. Позивач вважає дії пенсійних органів незаконними та такими, що не відповідають діючому законодавству, а свої права порушеними, у зв'язку з чим звернулась до суду з відповідним позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачі не скористались своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Розглянувши позовну заяву, відзив відповідача на позовну заяву, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.
Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що позивач 25.01.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за правилами екстериторіальності за результатами розгляду вищезазначеної заяви позивача прийняло рішення №103950000453 від 31.01.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком через відсутній необхідний стаж роботи, а саме не зараховано період з 16.03.1988 по 20.03.1990, оскільки виправлено дату розпорядження на звільнення з роботи.
Крім того, рішеннями №103950000453 від 05.03.2024 та №103950000453 від 28.03.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, через відсутній необхідний стаж роботи, а саме не зарахування періоду роботи з 16.03.1988 по 20.03.1990, оскільки наявне виправлення дати наказу про звільнення та необхідність надання уточнюючих довідок.
Вважаючи протиправними рішення про відмову у призначенні пенсії, тому позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, який набрав чинності 01.01.2004.
Статтею 5 Закону № 1058-IV (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначені наступні види державних пенсій: а) трудові пенсії: за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років; б) соціальні пенсії.
У частині першій статті 9 Закону № 1058-IV наведено види пенсійних виплат: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно із статтею 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії, призначається один із цих видів за її вибором.
Статтею 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, в тому числі і спеціальний, є трудова книжка.
Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 637 у разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудовою стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно абзаців 1, 2, 4 пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада: характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи, первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 2.1 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.14 Інструкції № 58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301 визначено, що за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків.
Дослідивши наявні записи із наданої копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , суд встановив наступне:
з 01.08.1983 по 08.12.1986 позивача працювала кухаром в Тресті столових Залізничного району міста Київ;
з 17.12.1986 по 23.06.1987 - касиром, бухгалтером Фастівського міжрайонного палива;
з 08.10.1987 по 15.03.1988- касиром у Фастівському виробничому управлінні водопровідно-каналізаційного господарства;
з 16.03.1988 по 21.03.1990 - статистом Фастівського міського комітету ЛКСМ України;
з 22.03.1990 по 17.11.1998 - бухгалтером в Київському обласному комітет Добро вільного товариства сприяння армії, авіації та флоту.
Дослідивши останні записи трудової книжки, судом встановлено наявність виправлень.
Водночас, варто зазначити, що виправлення або неточність записів належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства, не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанов від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а.
Так, Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 зазначив, що в силу постанови Кабінету Міністрів № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
У постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Крім того, у постанові від 11.11.2020 у справі № 677/831/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. При цьому витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу.
На підставі викладеного, суд вважає, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірні періоди, а ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача.
Згідно зі статтею 101 Закону № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також: за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Виходячи з викладеного, відповідач наділений Законом повноваженнями щодо перевірки наданих позивачем документів, зробити відповідні запити, витребувати необхідні підтверджуючі документи.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду доказів того, що ним вчинялися дії з метою з'ясування відповідності записів про роботу позивача у спірний період з метою усунення сумнівів щодо дійсності цього факту, зокрема, шляхом направлення запитів до колишнього роботодавця позивача або архівних установ задля перевірки обґрунтованості відповідних записів.
У зв'язку з цим, суд вважає, що записи у трудовій книжці позивача не викликають сумнівів щодо його роботи у спірні періоди, а тому вказані періоди пенсійний орган зобов'язаний зарахувати до стажу позивача.
З огляду на встановлені обставини справи, спірні рішення відповідачів є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Щодо вимоги про зобов'язанн ГУ Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 25.01.2024 року, суд зазначає наступне.
Після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Згідно з пунктом 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Разом з цим, ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
До компетенції суду не належить здійснення призначення пенсії та первісного визначення права особи на призначення пенсії, судом здійснюється лише контроль правомірності рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень (відповідача) щодо вказаних питань.
Заяву про призначення пенсії позивач подав за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Вперше подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яке й прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Разом з тим, суд зауважує, що формулювання позовних вимог в частині зобов'язати виплачувати пенсію не підлягає задоволенню, оскільки має на меті вчинення дій на майбутнє, а суд вирішує спір щодо правовідносин, які вже виникли. Суд захищає порушене право, а не те, яке можливо може бути порушене у майбутньому.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, позовні вимоги суд вважає частково обґрунтованими, в зв'язку із чим адміністративний позов належить задовольнити частково.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позов належить задовольнити частково, а позивач поніс судові витрати із сплати судового збору у розмірі 3633,60 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією, суд дійшов висновку про стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1 на користь позивача у сумі 2422,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №103950000453 від 31.01.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Визнати протиправними рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області №103950000453 від 05.03.2024 та №103950000453 від 28.03.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.08.1983 по 08.12.1986; з 17.12.1986 по 23.06.1987; з 08.10.1987 по 15.03.1988; з 16.03.1988 по 21.03.1990; з 22.03.1990 по 17.11.1998.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 25.01.2024 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.