Справа № 946/3369/25
21 листопада 2025 року м. Кілія
Кілійський районний суд Одеської області
у складі:
головуючого судді - Масленикова О.А.
за участю секретаря судового засідання - Скрипкіної А.Ю.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження
за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ»
до
ОСОБА_1
про
стягнення заборгованості за кредитним договором
Відповідно до укладеного Кредитного договору № 9148 від 23.03.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» та ОСОБА_1 , Відповідач отримав кредит у розмірі 4100 гривень, строком на 365 днів (до 23.03.2025 року), шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,3 % від суми кредиту за кожен день користування (839,5% річних). Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації Відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua та підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію»..
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань, заборгованість Відповідача за Кредитним договором станом на 28.04.2025 року становить:- 3469,00 грн. - заборгованість за кредитом; 27526,52 грн. - заборгованість за нарахованими процентами за період з 23.03.2024 року по 23.03.2025 року, що нараховані відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 2,3 % за кожен день користування кредитом (839,5% річних) та Графіку платежів.
Всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на вжиті заходи досудового врегулювання спору, шляхом направлення досудової вимоги про сплату заборгованості, відповідач не виконав свої зобов'язання, у зв'язку із чим позивач змушений звернутися до суду з даним позовом, та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 30995,52 гривень, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 гривень, та понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.
Ухвалою судді Кілійського районного суду Одеської області від 15.09.2025 року відкрито провадження у справі призначено розгляд у порядку спрощеного позовного провадження, про що повідомлені сторони.
Беручи до уваги, що відповідач належним чином повідомлений про строк подання відзиву та не подав відзив, суд ухвалює заочне рішення по справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справ в порядку спрощеного провадження за відсутністю всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши позовну заяву та докази по справі, судом встановлено наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини:
Відповідно до укладеного Кредитного договору № 9148 від 23.03.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» та ОСОБА_1 , Відповідач отримав кредит у розмірі 4100 гривень, строком на 365 днів (до 23.03.2025 року), шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК" зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,3 % від суми кредиту за кожен день користування (839,5% річних). Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації Відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua та підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію»..
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань, заборгованість Відповідача за Кредитним договором станом на 28.04.2025 року становить:- 3469,00 грн. - заборгованість за кредитом; 27526,52 грн. - заборгованість за нарахованими процентами за період з 23.03.2024 року по 23.03.2025 року, що нараховані відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 2,3 % за кожен день користування кредитом (839,5% річних) та Графіку платежів.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, письмові докази надані позивачем на підтвердження позовних вимог, виходячи зі свого внутрішнього переконання, дійшов до наступних висновків.
Згідно п. 1 ч. 2 ст.11 Цивільного кодексуУкраїни підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно положень ч. 1 ст.1054 Цивільного кодексуУкраїни за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За ч. 2 ст.1050 Цивільного кодексуУкраїни якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як передбачено ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст.6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст.526, 530 Цивільного кодексуУкраїни зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст. 629 Цивільного кодексу України- договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Також, статтею 204 Цивільного кодексуУкраїни встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 205 ЦК України щодо форм правочину, способу волевиявлення встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.
Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що кредитний договір № 9148 від 23.03.2024 року укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо їх укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Щодо вимог представника позивача стосовно стягнення заборгованості за відсотками за невиконання кредитного договору № 9148 від 23.03.2024 року.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11.07.2013 № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість по тілу кредиту за кредитним договором становить 3469 грн., натомість відсотки за користування даними грошовими коштами становлять 27526,52 грн., тому з огляду на вищевикладене та з метою забезпечення відповідності заявленого позивачем до стягнення розмір заборгованості засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд вважає за необхідне розмір процентів за користування кредитом зменшити з 27526,52 грн. до 3469 грн.
03.06.2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» та адвокатом Руденко К.В. було укладено договір №03/06/2024 про надання юридичних послуг та за результатами наданих послуг їх вартість складає 10000 грн.
Частиною 3 ст. 133 ЦПК України закріплено, що до ви трат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, експертів та проведенням експертизи.
Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами, разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, на думку суду, не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Тому, враховуючи складність справи та обґрунтованість позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн.
Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони по справі, як на підстави своїх вимог, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частковому обсязі.
Судові витрати по справі підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 549, 611, 624, 629, 1048-1050, 1054 ЦК України, п. 18, 19 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України ст.ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст. 4,18, 19, 76-81, 95, 141, 206, 211, 247, 258-259, 263-265, 280-282, 288, 289 ЦПК України, суд, -
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» (ЄДРПОУ 41466388) - 6 938 гривень заборгованості за кредитним договором, витрати на правову допомогу в розмірі 3 000, 00 гривень та 542,23 гривень судових витрат, всього 10 480,23 гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Згідно ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Кілійського районного суду О. А. Маслеников