18 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 676/3819/22
провадження № 51-1502км25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
потерпілого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
представника
потерпілого ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора та представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду 20 січня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022242000000492, за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Городок Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 7 березня 2024 року ОСОБА_9 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
Згідно з вироком суду 27 травня 2022 року приблизно о 17:55 ОСОБА_9 , перебуваючи біля дверей закладу «BEER BAR» (вул. Героїв Небесної Сотні, 39 у м. Кам'янець-Подільський) під час словесного конфлікту з ОСОБА_7 , завдав останньому удару кулаком у ліву частину обличчя, чим спричинив потерпілому тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що призвели до тривалого розгляду здоров'я, у вигляді закритого перелому нижньої щелепи.
Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_9 , змінив вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, на підставі статей 75, 76 КК звільнив ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та поклав на нього певні обов'язки. В решті вирок залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м'якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.
На думку прокурора, висновок апеляційного суду про можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням є необґрунтованим, оскільки суд не врахував, що ОСОБА_9 у вчиненому не розкаявся, жодним чином не сприяв органу досудового розслідування та суду у встановленні фактичних обставин справи, та не примирився з потерпілим, котрий наполягав саме на призначенні суворого покарання засудженому.
Крім іншого, звертає увагу на те, що переказ коштів засудженим здійснено під час слухання справи апеляційним судом, що свідчить про намір ОСОБА_9 уникнути справедливого покарання за вчинений ним умисний злочин, вину в якому він так і не визнав, звинувачуючи у всьому самого потерпілого.
Отже, вказані обставини свідчать про відсутність у засудженого будь-якого щирого каяття та бажання стати на шлях виправлення.
У касаційній скарзі представник потерпілого, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м'якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі вирок місцевого суду.
Зазначає, що в апеляційній скарзі ОСОБА_9 вказував про непричетність до нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, просив скасувати вирок суду першої інстанції та закрити кримінальне провадження за відсутністю події та складу кримінального правопорушення. Під час апеляційного розгляду засуджений вказав, що визнає вину, однак не підтвердив обставини вчинення кримінального правопорушення, які викладені в обвинувальному акті. Отже, фактично засуджений вину у вчиненому не визнав.
Крім іншого зазначає, що при призначенні покарання поза увагою апеляційного суду залишилось те, що засуджений матеріальну шкоду в повному обсязі не відшкодував та перед потерпілим не вибачився, що не свідчить про відверту негативну оцінку ОСОБА_9 своєї кримінальної поведінки, дійсне засудження свого вчинку та готовність нести за нього відповідальність. Крім того апеляційний суд не врахував інформацію органу пробації та думку потерпілого, котрий просив суворо покарати засудженого.
У запереченнях на касаційні скарги прокурора та представника потерпілого, захисник просить залишити їх без задоволення, а судове рішення без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор, потерпілий та його представник підтримали касаційні скарги і просили їх задовольнити. Захисник заперечував проти задоволення цих скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 122 КК та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оспорюються.
Зі змісту касаційних скарг вбачається, що вказуючи на неправильне застосування судом апеляційної інстанції закону України про кримінальну відповідальність, прокурор та представник потерпілого фактично порушують питання про недотримання судом визначених законом вимог при застосуванні звільнення ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК, які пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
За приписами ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за певні кримінальні правопорушення, що визначенні у цій частині статті, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягується до кримінальної відповідальності. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв'язки; посткримінальну поведінку; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які знаходяться на його утриманні; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають з загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції під час призначення ОСОБА_9 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного (зокрема, що останній раніше не судимий, є особою молодого віку, позитивно характеризується за місцем роботи), дані органу пробації, відсутність обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Також суд врахував те, що завдані збитки потерпілому на відновлення стану здоров'я ОСОБА_9 не відшкодував, а також дій, які б свідчили про його щире розкаяння, не зробив.
Водночас, суд звернув увагу на те, що поведінка потерпілого сприяла конфлікту, а тому зазначив, що призначене покарання не може бути максимально суворим, як наполягав потерпілий та прокурор.
У підсумку, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_9 покарання за ч. 1 ст. 122 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки і не знайшов підстав для застосування вимог статей 69, 75 КК.
Разом з тим, апеляційний суд, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, обставин, що пом'якшують покарання, та відсутності обставин, які його обтяжують, даних про особу ОСОБА_9 , непогодився з висновками місцевого суду про те, що відсутні підстави для застосування до останнього вимог ст. 75 КК.
Переглядаючи вирок в порядку апеляційної процедури, суд зазначив, що місцевим судом не враховано належним чином ряд пом'якшуючих покарання обставин і позитивних даних про особу обвинуваченого, які дають правові підстави для звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням.
Зокрема, місцевим судом в достатній мірі не взято до уваги та не враховано ті обставини, що ОСОБА_9 раніше не судимий та до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, директором служби охорони ТОВ ПШР «Тигр» характеризується позитивно, а також те, що виникненню конфлікту сприяла поведінка потерпілого. Так, ОСОБА_9 разом з працівником служби охорони прибув до закладу на виклик працівника бару, у зв'язку з агресивною поведінкою потерпілого, що і стало підставою для виклику служби охорони.
Суд апеляційної інстанції врахував те, що ОСОБА_9 займається волонтерською діяльністю, головою правління Благодійної організації «Комітет боротьби з корупцією в державних і правоохоронних органах влади України» волонтер Комітету ОСОБА_9 характеризується тільки з позитивної сторони.
Крім цього, під час апеляційного розгляду стороною захисту було долучено документи, які свідчать про те, що ОСОБА_9 офіційно працевлаштувався на посаду водія у ФОП ОСОБА_10 , що підтверджується повідомленням про прийняття працівника (домашнього працівника) на роботу/укладення гіг-контракту, трудовим договором про прийняття працівника на роботу на посаду водія, довідкою вих. 15/01, що ОСОБА_9 з 15 січня 2025 року працює у ФОП ОСОБА_10 за основним місцем роботи на посаді водія з повним робочим днем та посадовим окладом 10 000 грн.
Також, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що захисником ОСОБА_6 зазначено, що оскільки потерпілий уникає зустрічі з ОСОБА_9 та відмовляється отримувати від нього будь-які відшкодування, на ім'я потерпілого ОСОБА_7 шляхом поштового переказу було перераховано 40 000 грн, як добровільне відшкодування завданої потерпілому матеріальної шкоди, що підтверджується копією квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки, платником якої є ОСОБА_9 , а отримувачем ОСОБА_7 .
Отже, суд зазначив, що крім встановлених та врахованих при призначенні покарання судом першої інстанції обставин, колегія суддів апеляційного суду також бере до уваги, що обвинувачений визнав вину, щиро розкаявся у вчиненому, відшкодував матеріальні збитки потерпілому, офіційно працевлаштувався, є волонтером, позитивно характеризується, що підтверджується відповідними документами, наявними в матеріалах справи.
На підставі викладеного, вказаний суд дійшов висновку, що усі наведені обставини в своїй сукупності свідчать про можливість виправлення ОСОБА_9 без відбування покарання, із встановленням йому іспитового строку, шляхом застосування положень ст. 75 КК. При цьому будь-які обмеження для застосування до ОСОБА_9 вказаної правової норми відсутні.
Враховуючи наведе, Верховний Суд вважає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку щодо можливості звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням відповідно до приписівст. 75 КК, з наведенням докладних мотивів постановленого рішення.
Підстав вважати, що при виборі форми реалізації кримінальної відповідальності у виді звільнення від відбування покарання із встановленням іспитового строку було неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, Суд не вбачає, оскільки у даному конкретному кримінальному провадженні досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Відносно доводів прокурора про те, переказ грошових коштів потерпілому ОСОБА_9 здійснив лише під час апеляційного розгляду справи, що свідчить про його намір уникнути справедливого покарання за вчинений ним умисний злочин, то слід звернути увагу, що сторона захисту в апеляційному суді вказувала про те, що потерпілий уникає зустрічі з обвинуваченим та відмовляється отримувати від нього будь-які відшкодування, а тому на його ім'я було здійснено поштовий переказ 40 000 грн, як добровільне відшкодування завданої матеріальної шкоди.
Твердження прокурора та представника потерпілого про те, що ОСОБА_9 вину у скоєному не визнав, спростовуються матеріалами справи, з яких убачається, що останній в судовому засіданні апеляційного суду повністю визнав свою вину, не заперечував проти висновків суду щодо доведеності його вини, кваліфікації дій за ч. 1 ст. 122 КК та просив лише звільнити його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.
Відносно тверджень представника потерпілого про те, що засудженим не відшкодовано потерпілому в повному обсязі матеріальну шкоду, то слід зазначити, що вироком районного суду цивільний позов ОСОБА_7 залишено без розгляду, на чому наполягав сам потерпілий.
В касаційній скарзі представник потерпілого зазначає, що ОСОБА_7 подав до місцевого суду заяву про залишення цивільного позову без розгляду, оскільки позов планувався подаватися в порядку цивільного судочинства.
Крім того, слід звернути увагу на те, що згідно матеріалів справи, ОСОБА_9 все ж таки було здійснено поштовий переказ 40 000 грн на ім'я потерпілого ОСОБА_7 , як добровільне відшкодування завданої матеріальної шкоди.
Відповідно до вимог ч. 7 ст. 128 КПК, особа цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин, потерпілий ОСОБА_7 , у разі необхідності, не позбавлений можливості скористатися вищевказаним правом та пред'явити цивільний позов в порядку цивільного судочинства.
Що стосується думки потерпілого, на яку посилаються скаржники, то вона не є вирішальною, адже, призначаючи покарання суд реалізує свої дискреційні повноваження відповідно до норм права.
Таким чином, апеляційний розгляд кримінального провадження проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК.
На думку колегії суддів, призначене ОСОБА_9 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65, 75 КК.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судове рішення слід залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора та представника потерпілого - без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Ухвалу Хмельницького апеляційного суду 20 січня 2025 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора та представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3