19 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 359/6716/21
провадження № 61-15070св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста»,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лендінвес 3000»,
треті особи: Публічне акціонерне товариство «Український Професійний Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» на постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Оніщук М. І., Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
Описова частина
Історія справи
У липні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (далі - ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста») звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендінвес 3000» (далі - ТОВ «Лендінвес 3000»), треті особи: Публічне акціонерне товариство «Український Професійний Банк» (далі - ПАТ «УПБ»), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання позивача іпотекодержателем та звернення стягнення на предмет іпотеки.
В обґрунтування позову посилалось на те, що 03 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Український Професійний Банк» (далі - ВАТ «УПБ»), правонаступником якого є ПАТ «УПБ», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 889, за умовами якого банк відкрив кредитну лінію з лімітом в розмірі 5 700 000 грн, а позичальниця зобов'язалась щомісячно з 03 грудня 2007 року до 10 листопада 2022 року повертати кредит частинами та сплачувати проценти за користування ним в розмірі 18,5 % річних.
З метою забезпечення належного виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором, 10 листопада 2011 року між ПАТ «УПБ» та ТОВ «Лендінвест 3000» було укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку банку земельну ділянку площею 0,1789 га, кадастровий номер 3220888000:03:006:0056, з цільовим призначенням - для розташування і обслуговування (господарських будівель і дворів), розташовану на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області.
17 квітня 2015 року між ПАТ «УПБ» та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін до кредитного договору № 889 від 03 грудня 2007 року, відповідно до умов якого ОСОБА_4 набула статус позичальника за вказаним кредитним договором замість ОСОБА_3
27 квітня 2020 року ПАТ «УПБ», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Грошова С. В., уклало з ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» договір про відступлення прав вимоги за кредитними договорами фізичних осіб № 81/2.
За цим договором ПАТ «УПБ» відступило ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» право вимоги до ОСОБА_4 про повернення боргу за кредитним договором № 899 від 03 грудня 2007 року у загальному розмірі 2 738 818,11 грн, що складається з боргу по поверненню кредиту в розмірі 1 451 906,06 грн та боргу по сплаті процентів за користування ним в розмірі 1 286 912,05 грн.
У той же день, 27 квітня 2020 року, ПАТ «УПБ» уклало з ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» договір купівлі-продажу майнових прав за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки фізичних осіб.
За цим договором ПАТ «УПБ» відступило ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» право вимоги до ТОВ «Лендінвест 3000», зокрема, за іпотечним договором від 10 листопада 2011 року.
Постановою Правління Національного банку України № 293/БТ від 30 квітня 2015 року ПАТ «УПБ» було віднесено до категорії проблемних банків, за діяльністю банку був запроваджений особливий режим контролю.
Постановою Правління Національного банку України № 348 від 28 травня 2015 року ПАТ «УПБ» було віднесено до категорії неплатоспроможних банків.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 107 від 28 травня 2015 року в ПАТ «УПБ» була запроваджена тимчасова адміністрація.
У результаті проведення аудиторської перевірки фінансових операцій та укладених договорів стало відомо про те, що 18 травня 2015 року ПАТ «УПБ» уклало з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір поруки № 889-4, за яким ОСОБА_1 зобов'язався відповідати перед ПАТ «УПБ» за неналежне виконання ОСОБА_2 грошових зобов'язань за кредитним договором № 889 від 03 грудня 2007 року.
25 травня 2015 року за рахунок депозитних грошових коштів ОСОБА_1 в розмірі 50 488,49 євро грошові зобов'язання за вказаним кредитним договором були виконані повністю достроково, що стало підставою для припинення державної реєстрації обтяжень (іпотеки, заборони відчуження нерухомого майна) щодо земельної ділянки площею 0,1789 га з кадастровим номером 3220888000:03:006:0056 з цільовим призначенням для розташування і обслуговування (господарських будівель і дворів), розташованої на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 був кредитором ПАТ «УПБ» за депозитним договором, укладення з ним договору поруки № 889-4 від 18 травня 2015 року надало йому перевагу перед іншими кредиторами.
Тому позивач вважає, що на підставі частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вказаний договір поруки є нікчемним.
Посилаючись на викладене, ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» просило суд:
визнати ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» іпотекодержателем за іпотечним договором, укладеним 10 листопада 2011 року між ПАТ «УПБ» та ТОВ «Лендінвест 3000»;
звернути стягнення на земельну ділянку площею 0,1789 га з кадастровим номером 3220888000:03:006:0056 з цільовим призначенням для розташування і обслуговування об'єктів нерухомості (господарських будівель і дворів), розташовану на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, шляхом продажу цього об'єкта нерухомого майна на електронному аукціоні у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за ціною, не нижчою за звичайні ціни на такий вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, в рахунок погашення боргу ОСОБА_2 за кредитним договором № 889 від 03 грудня 2007 року у загальному розмірі 2 738 818,11 грн, що складається з боргу по поверненню кредиту в розмірі 1 451 906,06 грн та боргу по сплаті процентів за користування ним в розмірі 1 286 912,05 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2022 року позов задоволено.
Визнано ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» іпотекодержателем за іпотечним договором, укладеним 10 листопада 2011 року між ПАТ «УПБ» та ТОВ «Лендінвест 3000», посвідченим приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Мургою С. Г. та зареєстрованим в реєстрі за № 3219.
В рахунок погашення боргу ОСОБА_2 за кредитним договором № 889 від 03 грудня 2007 року у загальному розмірі 2 738 818,11 грн, що складається з боргу по поверненню кредиту в розмірі 1 451 906,06 грн та боргу по сплаті процентів за користування ним в розмірі 1 286 912,05 грн, звернуто стягнення на земельну ділянку площею 0,1789 га з кадастровим номером 3220888000:03: 006:0056 з цільовим призначенням для розташування і обслуговування об'єктів нерухомості (господарських будівель і дворів), розташовану на території Щасливської сільської ради Бориспільського району, шляхом продажу цього об'єкта нерухомого майна на електронному аукціоні у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за ціною, не нижчою за звичайні ціни на такий вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Стягнуто з ТОВ «Лендінвест 3000» на користь ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» витрати на оплату судового збору в розмірі 9 158 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір поруки № 889-4 від 18 травня 2015 року був нікчемним, на підставі частини першої статті 216 Цивільного кодексу України укладення цього договору та його виконання не створили жодних юридичних наслідків, кредитний договір № 889 від 03 грудня 2007року так і залишився не виконаним, а у ПАТ «УПБ» збереглось право вимоги за вказаним кредитним договором, договором поруки № 889-3 від 10 листопада 2011 року та іпотечним договором від 10листопада 2011 року. У зв'язку з тим, що 27квітня 2020 року ПАТ «УПБ» відступив позивачу право вимоги за вказаними договорами, на підставі пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу УкраїниТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» набулостатус кредитора за кредитним договором № 889 від 03грудня 2007 року та договором поруки № 889-3 від 10листопада 2011 року, а також статус іпотекодержателя за іпотечним договором від 10 листопада 2011року.
Разом із тим, місцевий суд відхилив посилання відповідача щодопропуску ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» строку позовної давності.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ТОВ «Лендінвест 3000» звернулось до суду з апеляційною скаргою.
Справа була предметом апеляційного та касаційного розгляду неодноразово.
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Лендінвест 3000» задоволено, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення у справі, яким у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що, оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не мав права самостійно застосовувати наслідки нікчемності договору поруки № 889-4, під час укладення між ПАТ «УПБ» та ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» договорів № 81/2, № 81/3 у ПАТ «УПБ» не було прав кредитора у зобов'язаннях за кредитним договором № 889, а також не було прав іпотекодержателя за іпотечним договором № 3219.
У зв'язку із тим, що у ПАТ «УПБ» на момент укладення договорів № 81/2, № 82/3 не було прав кредитора (прав вимог за кредитним договором № 889, прав вимог за іпотечним договором № 3219), у ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста»відсутні права іпотекодержателя за спірним іпотечним договором № 3219, оскільки фактично як кредитний договір № 889, так і іпотечний договір № 3219 були припинені у травні 2015 року у зв'язку з достроковим виконанням грошового зобов'язання за рахунок грошових коштів ОСОБА_5 .
При цьому апеляційний суд звернув увагу, що за інформацією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України ОСОБА_1 не звертався і не був включений до переліку кредиторів ПАТ «УПБ», а також не отримував відшкодування коштів за депозитними вкладами за рахунок коштів Фонду.
Вирішуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності, апеляційний суд зазначив, що строки давності для звернення до суду щодо спірних договорів закінчилися, оскільки, як з часу погашення кредиту та припинення іпотеки (травень 2015 року), так і з часу віднесення Фондом договору поруки до нікчемних (серпень 2015 року) минуло 8 років. Водночас, оскільки у задоволенні позовних вимог слід відмовити за їх необґрунтованістю, підстави для застосування наслідків строків позовної давності відсутні.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
12 листопада 2024 року ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року, сформованою в системі «Електронний суд».
У касаційній скарзі заявник просить скасувати вказану постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2022 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції оскаржувана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
16 грудня 2024 року ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_6 звернулась до Верховного Суду з відзивом, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
23 грудня 2024 року ТОВ «Лендінвест-3000» в особі представника Самборської Г. М. звернулось до Верховного Суду з відзивом, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
12 грудня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що 03 грудня 2007 року ВАТ «УПБ» уклало з ОСОБА_3 кредитний договір № 889, за яким банк відкрив кредитну лінію з лімітом в розмірі 5 700 000,00 грн, а позичальниця зобов'язалась щомісячно з 03 грудня 2007 року до 10 листопада 2022 року повертати кредит частинами та сплачувати проценти за користування ним в розмірі 18,5 % річних.
10 листопада 2011 року ПАТ «УПБ» уклало з ТОВ «Лендінвест 3000» іпотечний договір, за яким з метою забезпечення належного виконання ОСОБА_3 грошових зобов'язань за кредитним договором іпотекодавець передав в іпотеку банку земельну ділянку площею 0,1789 га з кадастровим номером 3220888000:03:006:0056 з цільовим призначенням для розташування і обслуговування (господарських будівель і дворів), розташовану на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області.
У той же день, 10 листопада 2011 року, ПАТ «УПБ» уклало з ОСОБА_3 та ТОВ «Лендінвест 3000» договір поруки № 889-3, за яким ТОВ «Лендінвест 3000» зобов'язалось відповідати перед ПАТ «УПБ» за неналежне виконання ОСОБА_3 грошових зобов'язань за кредитним договором № 889 від 03 грудня 2007 року.
17 квітня 2015 року ПАТ «УПБ» уклало з ОСОБА_2 договір про внесення змін до кредитного договору № 889 від 03 грудня 2007 року, за яким ОСОБА_2 набула статус позичальника за вказаним кредитним договором замість ОСОБА_3 .
Відповідно до укладеного 17 квітня 2015 року між ПАТ «УПБ» (іпотекодержатель) та ТОВ «Лендівест-3000» (іпотекодавець) Договору про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого 10 листопада 2011 року приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мургою С. Г. за реєстровим № 3219, сторони домовились, що ТОВ «Лендівест-3000» виступає майновим поручителем ОСОБА_2 .
Постановою Правління Національного банку України № 293/БТ від 30 квітня 2015 року ПАТ «УПБ» був віднесений до категорії проблемних, за діяльністю банку був запроваджений особливий режим контролю.
18 травня 2015 року ПАТ «УПБ» уклало з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір поруки № 889-4, за яким ОСОБА_1 зобов'язався відповідати перед ПАТ «УПБ» за неналежне виконання ОСОБА_2 грошових зобов'язань за кредитним договором № 889 від 03 грудня 2007 року.
ОСОБА_1 на момент укладення договору поруки був кредитором банку за депозитним договором № 336012.
25 травня 2015 року за рахунок депозитного вкладу ОСОБА_1 в розмірі 50 488,49 євро грошові зобов'язання позичальника за кредитним договором № 889 від 03 грудня 2007 року були достроково виконані в повному обсязі.
26 травня 2015 року було припинено державну реєстрацію обтяжень (іпотеку, заборону відчуження нерухомого майна) щодо земельної ділянки площею 0,1789 га з кадастровим номером 3220888000:03:006:0056 з цільовим призначенням для розташування і обслуговування (господарських будівель і дворів), розташованої на території Щасливської сільської ради Бориспільського району.
Постановою Правління Національного банку України № 348 від 28 травня 2015 року ПАТ «УПБ» було віднесено до категорії неплатоспроможних банків. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 107 від 28 травня 2015 року в ПАТ «УПБ» була запроваджена тимчасова адміністрація.
14 серпня 2015 року у виконання наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 26/ТА від 29 травня 2015 року була проведена перевірка договорів (інших правочинів), укладених ПАТ «УПБ» напередодні запровадження в банку тимчасової адміністрації.
Зі змісту протоколу засідання комісії № 18 від 14 серпня 2015 року вбачається, що договір поруки № 889-4, укладений 19 травня 2015 року між ПАТ «УПБ», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , був визнаний нікчемним у зв'язку з тим, що він був укладений з порушенням пункту 5 та пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
27 квітня 2020 року ПАТ «УПБ», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Грошова С. В., уклало з ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» договір про відступлення прав вимоги за кредитними договорами фізичних осіб № 81/2. За цим договором ПАТ «УПБ» відступило ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» право вимоги до ОСОБА_2 про повернення боргу за кредитним договором № 899 від 03 грудня 2007 року в загальному розмірі 2 738 818,11 грн, що складається з боргу по поверненню кредиту в розмірі 1 451 906,06 грн та боргу по сплаті процентів в розмірі 1 286 912,05 грн.
27 квітня 2020 року ПАТ «УПБ» також уклало з ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» договір купівлі-продажу майнових прав за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки фізичних осіб № 81/3. За цим договором ПАТ «УПБ» відступило ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», зокрема, право вимоги до ТОВ «Лендінвест 3000» за іпотечним договором, укладеним 10 листопада 2011 року між ПАТ «УПБ» та ТОВ «Лендінвест 3000».
Доказів на підтвердження того, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або ПАТ «УПБ» на момент проведення аукціону та укладення з ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» договорів № 81/2 та № 81/3 зверталися до суду з позовом щодо застосування наслідків нікчемного, на їх думку, правочину (договору поруки № 889-4), матеріали справи не містять.
За інформацією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України ОСОБА_1 не звертався і не був включений до переліку кредиторів ПАТ «УПБ», а також не отримував відшкодування коштів за депозитними вкладами за рахунок коштів Фонду.
04 січня 2022 року у суді першої інстанції ТОВ «Лендінвест 3000» заявило про застосування строку позовної давності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема: договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
У відповідності до частин першої, другої, четвертої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно із частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Тлумачення частини другої статті 215 ЦК України свідчить про те, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду. Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду від 11 липня 2025 року у справі № 216/6411/21 (провадження № 61-7841св24)).
Згідно з частиною другою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»правочин (у тому числі договори) неплатоспроможного банку єнікчемним, якщобанк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»правочин (у тому числі договори) неплатоспроможного банку єнікчемним, якщобанк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Аналіз змісту частини другої статті 38, пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» свідчить, що як нікчемні можуть бути кваліфіковані правочини, вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку.
У справі, яка переглядається, встановлено, що 14 серпня 2015 року на виконання наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 26/ТА від 29 травня 2015 року була проведена перевірка договорів (інших правочинів), укладених ПАТ «УПБ» напередодні запровадження в банку тимчасової адміністрації.
Зі змісту протоколу засідання комісії № 18 від 14 серпня 2015 року вбачається, що договір поруки № 889-4, укладений 19 травня 2015 року між ПАТ «УПБ», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , був визнаний нікчемним у зв'язку з тим, що він був укладений з порушенням пункту 5 та пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Разом із цим, правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ.
Наслідки нікчемності правочину також наступають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків, тому не може вважатись одностороннім правочином, адже він не є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків ані в банку, ані в іншої сторони правочину, віднесеного наказом до нікчемних.
Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органів управління та контролю банку, спрямованим на збереження активів і документації банку та який діє у межах цієї юридичної особи.
Накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть установлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема контрагентів банку. Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів. Оскільки наказ банку є його внутрішнім документом, який не створює жодних обов'язків для контрагентів банку, не можна вважати порушеними права контрагентів унаслідок прийняття такого наказу. Права позивача не можуть бути порушені внаслідок видання внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
У такій ситуації сторона правочину може вважати відповідні правочини чинними і не виконувати жодних дій з повернення майна чи грошових коштів банку. Повідомлення банку про виявлення ним нікчемних правочинів не підлягає примусовому виконанню. Якщо особа добровільно не погоджується з тим, що правочини є нікчемними, і не повертає активи, банк має право звернутися до суду з вимогою застосування наслідків нікчемності правочинів.
Такі правові висновки є усталеною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, аналогічна за змістом позиція відображена у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 та інших.
Правовідносини - одна з основоположних категорій права, структуру якої складають: учасники або суб'єкти правовідносин (особи, які беруть участь у правовідносинах); об'єкти правовідносин (немайнове або майнове благо, стосовно якого виникає певний зв'язок між суб'єктами правовідносин); зміст правовідносин (суб'єктивні цивільні права та суб'єктивні цивільні обов'язки їх учасників). Існування правовідносин неможливе за відсутності одного (або декількох) зі складових елементів їх структури.
Договір є однією з підстав виникнення правовідносин. Договір установлює суб'єктний склад конкретних правовідносин, а також їх зміст. При цьому визначення предмета договору (об'єкта, з приводу якого такий договір укладається) у його змісті виступає обов'язковою умовою для породження обумовлених договором правових наслідків.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача.
Разом з тим Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не може самостійно застосувати наслідки нікчемності договору поруки № 889-4, укладеного 19 травня 2015 року між ПАТ «УПБ», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Водночас встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази того, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або ПАТ «УПБ» на момент проведення аукціону та укладення з ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» договорів № 81/2 та № 81/3 зверталися до суду з позовом щодо застосування наслідків нікчемного, на їх думку, правочину (договору поруки № 889-4).
З огляду на зазначене договір поруки № 889-4 від 18 травня 2015 року був чинним як на момент проведення вказаного вище аукціону, так і на момент укладення договорів від 27 квітня 2020 року № 81/2 та № 81/3 купівлі-продажу майнових прав.
З викладеного вище слідує, що на момент укладення між ПАТ «УПБ» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» договорів від 27 квітня 2020 року№ 81/2 та № 81/3 купівлі-продажу майнових прав у ПАТ «УПБ» не було прав кредитора у зобов'язаннях за кредитним договором № 899 від 03 грудня 2007 року та за іпотечним договором, укладеним 10 листопада 2011 року між ПАТ «УПБ» та ТОВ «Лендінвест 3000».
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21).
У пунктах 139-140 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що в тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається. Аналогічно відступлення припиненого права вимоги (тобто майнового права вимоги, якого не існує на момент укладення відповідного договору у будь-якого суб'єкта) також не створює жодних правових наслідків для особи - власника майна, яке було обтяжено іпотекою.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, установивши, що на момент укладення між ПАТ «УПБ» та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» договорів від 27 квітня 2020 року№ 81/2 та № 81/3 купівлі-продажу майнових прав у ПАТ «УПБ» не було прав кредитора у зобов'язаннях за кредитним договором № 899 від 03 грудня 2007 року та за іпотечним договором, укладеним 10 листопада 2011 року між ПАТ «УПБ» та ТОВ «Лендінвест 3000», зробив правильний висновок, що права кредитора/іпотекодержателя в зобов'язанні до набувача не перейшли, відтак у ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» не виникли та відсутні права іпотекодержателя за спірним іпотечним договором, а тому підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні.
При таких обставинах апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста».
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи заявника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов