Справа № 136/2336/24
провадження № 2/136/588/24
18.11.2025 м. Липовець
Липовецький районний суд Вінницької області
в складі головуючого судді Шпортун С.В.,
за участю секретаря судового засідання Белінської С.І.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду міста Липовець, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про встановлення фактів, що мають юридичне значення,
У провадженні суду перебуває вищевказана цивільна справа.
Представник позивача через систему Електронний суд подав заяву про відмову від позовних вимог в частині встановлення факту, що ОСОБА_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняла спадщину на земельну частку (пай), за №188 у розмірі 3,42 умовних кадастрових гектарів, що належав ОСОБА_4 на підставі сертифікату від 16.06.1997 р. серія ВН №0254188, мотивуючи тим, що до початку судового розгляду у даній справі було встановлено, що на підставі рішенням від 19 березня 2014 року по справі 136/546/14-ц було задоволено заяву прокурора, яким визнано спадщину відумерлою та передано територіальній громаді с. Троща Липовецького району, Вінницької області, майно що залишилася після смерті ОСОБА_3 , у вигляді:
- земельної ділянки площею 3,3915 га, що розташована на території Трощанської сільської ради, яка належала спадкодавцю відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН №09299, виданого Липовецькою райдержадміністрацією Вінницької області 04 грудня 2002 року, на підставі розпорядження №236 Липовецької райдержадміністрації від 02.10.2002року, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництв;
- земельної ділянки площею 3,3851 га, що розташована на території Трощанської сільської ради, яка належала спадкодавцю відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН №09298, виданого Липовецькою райдержадміністрацією Вінницької області 04 грудня 2002 року, на підставі розпорядження №236 Липовецької райдержадміністрації від 02.10.2002 року, з цільовим призначенням - для веденнятоварного сільськогосподарського виробництва.
Із зазначеного рішення було встановлено, що взамін сертифікатів виданих на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було видано державні акти на право власності на земельні ділянки, тобто право на майно трансформувалось у право власності.
Ураховуючи викладене, представник зазначає у заяві, що вимоги про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті її чоловіка ОСОБА_4 у вигляді права на земельну частку (пай) є неможливими до вирішення питання про скасування рішення суду від 19 березня 2014 року по справі 136/546/14-ц, що стало підставою звернення до суду із заявою про відмову від таких вимог, а також представник просив вирішити питання про повернення 50% судового збору.
У судовому засіданні представник позивача заяву підтримав з підстав наведених у ній та просив задовольнити.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, дійшов висновку про наступне.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, що відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, передбачає, у тому числі, можливість для учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Частиною другою статті 256 ЦПК визначено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Ураховуючи те, що відповідно до наданих доказів на підтвердження повноважень представник позивача не обмежений на вчинення таких дій, така відмова не порушує права сторін чи інших осіб, відтак правових підстав для її неприйняття судом та закриття провадження у справі в частині зазначених вище позовних вимог не встановлено, тому суд задовольняє заяву.
Вирішуючи питання про повернення з державного бюджету сплаченої суми судового збору за вимогами від яких позивач відмовилась, суд встановив, що відповідно до платіжної інструкції від 10.12.2024 позивачем було сплачено 6056,00 гривень за усіма вимогами, а саме: за три вимоги окремого провадження та дві майнового характеру.
Представник позивача відмовився від позову в частині однієї із вимог окремого провадження до початку розгляду справи по суті.
Правилами ч.3 ст.142 ЦПК України та ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір», передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Ураховуючи викладене, суд вважає, що позивачеві слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову за вказаною вимогою окремого провадження, відтак заява в цій частині підлягає до задоволення.
Керуючись ст. 7 Закону України «Про судовий збір», ст.ст. 142, 255, 256, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд,
Заяву представника позивача задовольнити.
Прийняти відмову ОСОБА_1 від частини позовних вимог та закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про встановлення факту, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняла спадщину на земельну частку (пай), за №188 у розмірі 3,42 умовних кадастрових гектарів, що належав ОСОБА_4 на підставі сертифікату від 16.06.1997р. серія ВН №0254188 та закрити провадження у справі у цій частині.
Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову в частині зазначених вимоги відповідно до платіжної інструкції від 10.12.2024, що становить 302, 80 гривень.
Ухвала може бути оскаржена протягом 15-ти днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного суду. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 15-ти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15-ти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні уразі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Повний текст ухвали суду складено 21.11.2025.
Суддя Світлана ШПОРТУН