19 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 920/794/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМД+"
на рішення Господарського суду Сумської області
(суддя - Резніченко О.Ю.)
від 09.06.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Скрипка І.М., Гончаров С.А. )
від 16.09.2025
у справі № 920/794/24
за позовом Комунального некомерційного підприємства "Центральна міська клінічна лікарня" Сумської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМД+"
третя особа: Державне підприємство "Медичні закупівлі України"
про стягнення 4 255 550,00 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - не з'явилися
відповідача - Поцепов А.О.
третьої особи - не з'явилися
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Комунальне некомерційне підприємство "Центральна міська клінічна лікарня" Сумської міської ради (далі - КНП "ЦМКЛ") звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМД+" (далі - ТОВ "ІМД+") збитків у розмірі 4 255 550,00 грн.
1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що він є кінцевим набувачем товару за договором про закупівлю від 06.11.2020 - томографу комп'ютерного, який введено в експлуатацію 07.07.2021. У березні 2024 виявлені несправності у роботі томографу, а саме вихід з ладу рентгенівської трубки КТ. Відповідно до акта технічного стану обладнання від 16.04.2024 зроблено висновок про необхідність заміни трубки КТ. Позивач вважає, що вихід з ладу рентгенівської трубки КТ мав місце протягом строку гарантійного обслуговування, тому, відповідно до умов договору, відповідач був зобов'язаний усунути недоліки за власний рахунок. Відповідач відмовився у добровільному порядку виконати свої гарантійні зобов'язання за договором, тому позивач просить стягнути 4 000 000,00 грн вартості рентгенівської трубки КТ та 255 550,00 грн збитків по оплаті послуги з КТ, яка виконувалась іншим медичним закладом за замовленням позивача.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 09.06.2025 у справі №920/794/24 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ІМД+" на користь КНП "ЦМКЛ" 4 000 000,00 грн збитків, 96 947,79 грн витрат на проведення судової експертизи, 60 000,00 грн витрат по сплаті судового збору. У позові в частині стягнення 255 550,00 грн збитків відмовлено.
2.2. Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач відмовляється усунути недоліки обладнання, у зв'язку з чим КНП "ЦМКЛ" змушено здійснити ремонт власними силами (із залученням відповідних спеціалістів). При цьому, витрати на проведення такого ремонту відносяться до збитків. Також у пункті 5 висновку експерта зазначено, що станом на жовтень 2024 року розмір матеріальних збитків, завданих у результаті виходу з ладу (вартість ремонту) системи КТ становить в діапазоні 4 000 000,00 грн до 4 590 000,00 грн. З огляду на наведене, суд першої інстанції вважає, що позов у частині стягнення 4 000 000,00 грн збитків, які позивач мусить зробити для ремонту системи КТ (реальні збитки) є обґрунтованими. У той же час, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову, в частині стягнення 255 550,00 грн збитків, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами того факту, що укладення між ним та Товариством обмеженою відповідальністю "Медея Суми" договору від 26.03.2024, оплата позивачем послуг по цим договорам є наслідком невиконання відповідачем гарантійних зобов'язань.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 рішення Господарського суду Сумської області від 09.06.2025 у справі №920/794/24 залишено без змін.
2.4. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову з тих самих мотивів, що і суд першої інстанції.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Сумської області від 09.06.2025 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 у справі №920/794/24, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМД+" подало касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог скасувати, а справу в цій частинінаправити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3.2. Підставами касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМД+" визначило пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМД+" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування викладених у постановах Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20, від 21.03.2019 у справі № 904/2292/18, від 24.07.2018 у справі № 904/9754/17, від 23.10.2018 у справі № 904/7804/16, від 24.10.2022 у cправі № 908/1092/21 (щодо застосування статті 22 Цивільного кодексу України та 224 Господарського кодексу України); від 07.06.2023 у справі № 916/334/22, від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19, від 21.04.2020 у справі № 904/3189/19, від 10.12.2018 у справі № 902/320/17 (щодо застосування статті 74 Господарського процесуального кодексу України), від 16.03.2023 у справі №925/400/21 (щодо застосування статей 13, 79, 86, 104 Господарського процесуального кодексу України).
3.5. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
3.6. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
3.7. У відзиві на касаційну скаргу КНП "ЦМКЛ" заперечує проти вимог та доводів останньої, просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Вказує, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки судами попередніх інстанцій повно, всебічно та відповідно до вимог закону встановлено наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для притягнення до відповідальності, суди встановили порушення відповідачем своїх договірних обов'язків, визначених пунктами 7.2 та 7.7 договору в частині виконання гарантійного ремонту системи КТ у межах гарантійного строку.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
06.11.2020 між Державним підприємством "Медичні закупівлі України" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІМД+" (Постачальник) було укладено договір про закупівлю №09/142-11/2020 (далі - договір) в результаті проведення закупівлі ДК 021:2015: 33110000-4 (ідентифікатор: UA-P-2020-10-28-006236-с).
Відповідно до пункту 1.1 договору, постачальник бере на себе зобов'язання у строки, в порядку та на умовах визначених цим договором, поставити замовнику Томограф комп'ютерний (Код згідно з УКТЗЕД 9022) ДК 021:2015:33110000-4 - Візуалізаційне обладнання для потреб медицини, стоматології та ветеринарної медицини (Томограф комп'ютерний (не менше, ніж 64 фізичних зрізів за оберт та 128 реконструйованих зрізів) (далі - товар), а замовник прийняти такий товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Кінцевим набувачем товару за договором стало Комунальне некомерційне підприємство "Центральна міська клінічна лікарня" Сумської міської ради.
Відповідно до акта від 07.07.2021 Введення в експлуатацію обладнання та навчання персоналу роботі на поставленому обладнанні комп'ютерний томограф був введений в експлуатацію 07.07.2021 в місті Суми.
З моменту введення в експлуатацію обслуговування системи рентгенівської комп'ютерної томографії всього тіла SCENARIA View здійснювалося виключно ТОВ "ІПС-Україна", як уповноваженим представником в Україні, про що зазначено в гарантійному талоні на систему рентгенівську комп'ютерної томографії всього тіла SCENARIA View (серійний номер - V0093, рік випуску - 2020, рентгенівська трубка - тип: МСS-7070HP, серійний номер 18700-0W).
Обслуговування здійснювалось на умовах, визначених договором про проведення технічного обслуговування медичного обладнання ТОВ "ІПС-Україна", який укладався щорічно.
03.03.2024 були виявлені несправності в роботі медичного обладнання, а саме: рентгенівської комп'ютерної томографії всього тіла SCENARIA View, про що в телефонному режимі було повідомлено ТОВ "ІПС-Україна" та безпосередньо сервісному інженеру ТОВ "ІПС -Україна".
04.03.2024 був надісланий лист директору ТОВ "ІПС-Україна" з вимогою проведення діагностики та оцінки стану апарату.
05.04.2024 адміністрація КНП "ЦМКЛ" СМР звернулася до директора ТОВ "ІМД+" з вимогою направити сервісного інженера для виконання діагностики, гарантійного ремонту та обслуговування даного медичного обладнання, про що було повідомлено ДП "Медичні закупівлі України".
16.04.2024 сервісним інженером ТОВ "ІПС-Україна" була проведена перевірка технічного стану медичного обладнання, а саме проведена діагностика та виявленні причини несправності системи рентгенівської комп'ютерної томографії всього тіла SCENARIA View.
Результати перевірки технічного стану медичного обладнання викладені в акті технічного стану обладнання від 16.04.2024 №160424/Т2 підписаному керівником ТОВ "ІПС-Україна".
Відповідно до акта технічного стану обладнання від 16.04.2024 №160424/Т2 в ході перевірки технічного стану товару було встановлено наступне: «Від моменту введення в експлуатацію трубка пройшла 439760 сканів. Виявлено шум в підшипнику аноду із-за закінчення ресурсного стану трубки" та зроблено висновок: "Необхідна заміна трубки".
Листом від 17.04.2024 № 01-22/1276 КНП "ЦМКЛ" СМР повідомило ДП "Медзакупівлі України" про вихід з ладу рентгенівської трубки КТ.
КНП "ЦМКЛ" СМР направило ТОВ "ІМД+" претензію від 18.04.2024 № 01-22/11/1284 щодо виконання зобов'язань за договором про закупівлю від 06.11.2020 №09/142-11/2020.
ДП "Медзакупівлі України" направило лист до ТОВ "ІМД+" від 01.05.2024 № 05/1817-05/2024 "Щодо виконання гарантійних зобов'язань за договором про закупівлю від 06.11.2020 №09/142-11/2020". За результатом листування, постачальником своїх обов'язків не виконано.
Тому позивач звернувся до суду з даним позовом.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
5.3. Касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМД+" обґрунтована посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Товариство вважає, що судами попередніх інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20, від 21.03.2019 у справі № 904/2292/18, від 24.07.2018 у справі № 904/9754/17, від 23.10.2018 у справі № 904/7804/16, від 24.10.2022 у cправі № 908/1092/21 (щодо застосування статті 22 Цивільного кодексу України та 224 Господарського кодексу України); від 07.06.2023 у справі № 916/334/22, від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19, від 21.04.2020 у справі № 904/3189/19, від 10.12.2018 у справі № 902/320/17 (щодо застосування статті 74 Господарського процесуального кодексу України), від 16.03.2023 у справі №925/400/21 (щодо застосування статей 13, 79, 86, 104 Господарського процесуального кодексу України).
5.4. Положення статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовано на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.
Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу правовідносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі №910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15, від 06.09.2017 у справі №910/3040/16, від 13.09.2017 у справі №923/682/16 тощо);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі №760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах №305/1180/15-ц і №369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах №308/6914/16-ц, №569/1651/16-ц та №372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі №648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц тощо).
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
5.5. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги, виходили з наступного.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Частинами першою та другою статті 675 Цивільного кодексу України встановлено, що товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк).
Гарантійний строк починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу (частина перша статті 675 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 679 Цивільного кодексу України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.
Частиною шостою статті 269 Господарського кодексу України передбачено, що постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни.
Відповідно до частини третьої статті 680 Цивільного кодексу України, якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку.
За приписами частин першої та другої статті 678 Цивільного кодексу України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару.
За змістом статті 708 Цивільного кодексу України у разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право за своїм вибором: вимагати від продавця або виготовлювача безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат, здійснених покупцем чи третьою особою, на їх виправлення; вимагати від продавця або виготовлювача заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі різниці в ціні; вимагати від продавця або виготовлювача відповідного зменшення ціни; відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.
Правові наслідки, передбачені вказаною нормою, наступають тоді, коли покупець знайшов у придбаному товарі недоліки, про які він не був попереджений продавцем.
В разі знаходження в товарі недоліків, не застережених продавцем, покупець має право на власний вибір пред'явити одну з вимог, передбачених пунктом 1 статті 708 Цивільного кодексу України, скориставшись своїм правом протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що пунктом 7.2 договору сторони погодили, що якість товару, який постачається, гарантується постачальником на термін, не менше 36 місяців, починаючи з дати його введення в експлуатацію, та підтверджується гарантійним зобов'язанням на товар (гарантійний лист, гарантійне свідоцтво тощо), наданим постачальником. Всі роботи, пов'язані з гарантійним ремонтом та/або обслуговуванням, виконуються постачальником.
Гарантійний ремонт та/або обслуговування полягає у виконанні робіт, пов'язаних із забезпеченням використання товару за призначенням, усуненням недоліків товару для забезпечення його функціонування за призначенням (що включає зобов'язання здійснювати заміну чи ремонт товару чи окремих складових, регулювальні роботи тощо).
За умовами пункту 7.7 договору, якщо протягом гарантійного строку товар виявиться дефектним, або таким, що не відповідає умовам цього договору, постачальник зобов'язаний замінити дефектний товар або усунути недоліки. Всі витрати, пов'язані із заміною товару неналежної якості, або усунення недоліків, несе постачальник.
Гарантійні зобов'язання відповідача також викладені у гарантійному талоні.
Судами встановлено, що гарантійні зобов'язання відповідача почалися з 07.07.2021 (дата підписання акта про введення в експлуатацію). Строк дії гарантії - до 07.07.2024.
Гарантійний строк експлуатації - це період в часі, протягом якого постачальник гарантує використання товару за призначенням за умови дотримання споживачем прави експлуатації.
Факт виявлення під час дії гарантійних зобов'язань відповідача виходу з ладу трубки КТ підтверджується актом технічного стану обладнання від 16.04.2024 №160424/Т2, складеного представником ТОВ "ІПС-Україна", яке є уповноваженим представником виробника КТ.
Згідно з пунктом 8.3.12 договору умови гарантійного обслуговування визначаються в технічній документації, гарантійному зобов'язанні (гарантійному листі) на товар. Так, відповідно до умов гарантійних зобов'язань, викладених у гарантійному талоні, умови гарантійних зобов'язань не поширюються, серед іншого, у випадку, якщо товар вийшов з ладу у замовника (кінцевого набувача) внаслідок недотримання правил експлуатації.
З метою з'ясування питань щодо причин виходу обладнання з ладу, щодо дотримання позивачем правил експлуатації, судом першої інстанції призначена судова товарознавча експертиза.
За результатами проведеної експертизи, відповідно до висновку експерта від 27.03.2025 №005-ГКВ/24, надано наступні відповіді на поставлені питання:
1. В обсязі наданих документів, можливо підтвердити дефекти Системи рентгенівської комп'ютерної томографії всього тіла SCENARIA View (серійний номер - V0093, рік випуску - 2020, рентгенівська трубка - тип: MCS-7070 HP, серійний номер 18700-0W, виявлені в акті технічного стану обладнання від 16.04.2024 №160424/Т2, підписаному керівником ТОВ "ІПС-Україна".
2. Експлуатація Системи рентгенівської комп'ютерної томографії всього тіла SCENARIA View (серійний номер - V0093, рік випуску - 2020, рентгенівська трубка - тип: MCS-7070 HP, серійний номер 18700-0W) за наявності виявлених дефектів не можлива.
3. Експлуатація Системи рентгенівської комп'ютерної томографії всього тіла SCENARIA View (серійний номер - V0093, рік випуску - 2020, рентгенівська трубка - тип: MCS-7070 HP, серійний номер 18700-0W) здійснювалась відповідно до правил експлуатації.
4. Встановити причину виходу з ладу рентгенівської трубки як складової Системи рентгенівської комп'ютерної томографії всього тіла SCENARIA View (серійний номер - V0093, рік випуску - 2020, рентгенівська трубка - тип: MCS-7070 HP, серійний номер 18700-0W) не уявилось можливим.
5. Розмір матеріальних збитків, завданих у результаті виходу з ладу (вартістю ремонту) Системи рентгенівської комп'ютерної томографії всього тіла SCENARIA View (серійний номер - V0093, рік випуску - 2020, рентгенівська трубка - тип: MCS-7070 HP, серійний номер 18700-0W) становить:
- станом на жовтень 2024 року - в діапазоні 4 000 000,00 грн до 4 590 000,00 грн.
- станом на момент висновку судової експертизи не уявилось можливим.
Суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши надані сторонами письмові докази, пояснення та заперечення, викладені у заявах по суті, висновок експерта, встановили факт виходу трубки КТ з ладу під час дії гарантійних зобов'язань та факт здійснення позивачем експлуатації системи КТ відповідно до правил експлуатації.
При цьому відхили доводи відповідача щодо припинення з 03.04.2024 гарантійних зобов'язань за договором, внаслідок укладення 03.04.2024 позивачем з ТОВ "Торговий дім Еліт-Едвайс" договору, оскільки договір про закупівлю та договір про проведення технічного обслуговування медичного обладнання з ТОВ "ІПС-Україна" не обмежують КНП "ЦМКЛ" в укладенні договорів на проведення технічного обслуговування медичного обладнання з іншими уповноваженими особами.
Суди дійшли висновків, що у відповідача виник обов'язок, встановлений в пункті 7 договору, замінити виявлений протягом гарантійного строку дефектний товар або усунути його недоліки. При цьому, всі витрати, пов'язані з заміною товару неналежної якості несе відповідач (пункт 7.7 договору).
Крім того, згідно з пунктом 8.3.10 договору, у випадку виникнення несправності у роботі товару протягом строку гарантійного обслуговування постачальник зобов'язаний забезпечити усунення всіх несправностей протягом 30 календарних днів з дати отримання письмового повідомлення від замовника та/або кінцевого набувача про факт виникнення несправності у роботі товару.
Вище зазначений обов'язок відповідач не виконав, у зв'язку з чим позивач не експлуатує КТ та несе збитки.
Пунктом 8 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що одним зі способів захисту порушеного права є відшкодування збитків.
Статтею 224 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
За приписами статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.
Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Відповідно до частин першої та другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач відмовляється усунути недоліки обладнання, КНП "ЦМКЛ" змушено здійснити ремонт власними силами (із залученням відповідних спеціалістів). При цьому, витрати на проведення такого ремонту відносяться до збитків.
У пункті 5 висновку експерта зазначено, що станом на жовтень 2024 року розмір матеріальних збитків, завданих у результаті виходу з ладу (вартість ремонту) системи КТ, становить в діапазоні 4 000 000,00 грн до 4 590 000,00 грн.
З огляду на викладене, суди обох інстанцій дійшли висновків про задоволення позову в частині стягнення збитків в розмір 4 000 0000,00 грн, заявленого в сумі вартості ремонту системи КТ.
5.6. Проаналізувавши зазначені скаржником постанови Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.
За доводами касаційної скарги товариство вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано положення статті 22 Цивільного кодексу України та 224 Господарського кодексу України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20, від 21.03.2019 у справі № 904/2292/18, від 24.07.2018 у справі № 904/9754/17, від 23.10.2018 у справі № 904/7804/16, від 24.10.2022 у cправі № 908/1092/21.
У справі № 910/18489/20 покупець уклав із постачальником договір поставки. За його умовами постачальник мав поставити покупцеві лінію підготовки насіння соняшника та гарантував дотримання під час її роботи параметрів якості та продуктивності, передбачених у цьому договорі. Вважаючи неналежним виконання постачальником гарантій щодо якості та продуктивності зазначеної лінії, покупець звернувся до суду з такими вимогами: (1) визнати недійсними ті пункти договору поставки, які обмежують відповідальність постачальника за неналежне виконання зобов'язань; (2) відшкодувати збитки, завдані неналежним виконанням договору поставки, а саме витрати: (а) на додаткове придбання обладнання; (б) на його встановлення; (в) на реконструкцію виробничого приміщення; (г) за час простою виробництва; (ґ) на проведення експертних досліджень; (д) на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору; (3) стягнути штраф, передбачений договором. Постачальник подав зустрічний позов та просив стягнути з покупця три проценти річних через прострочення сплати вартості товару. Суд першої інстанції задовольнив обидва позови частково: за первісним позовом - відмовив покупцеві тільки у визнанні окремих пунктів договору недійсними; за зустрічним позовом - відмовив постачальникові у стягненні частини нарахованих відсотків річних через сплив позовної давності. Апеляційний суд скасував рішення першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про визнання недійсними окремих пунктів договору поставки та задоволення вимог про стягнення витрат (г) за час простою виробництва, (ґ) на проведення експертних досліджень і (д) на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору. Виклав резолютивну частину рішення суду першої інстанції у новій редакції, задовольнивши всі вимоги покупця, крім як про стягнення витрат (г) за час простою виробництва, (ґ) на проведення експертних досліджень і (д) на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору. Вважав ці декілька вимог безпідставними. Також задовольнив повністю зустрічний позов постачальника про стягнення трьох процентів річних за прострочення покупця. Верховний Суд, скасовуючи рішення попередніх судів та направляючи справу на новий розгляд, погодився із судами, що постачальник порушив умови договору поставки щодо гарантованих технічних параметрів лінії підготовки насіння соняшника, проте зазначив, що суди не встановили, що усунення порушень, які допустив постачальник за умовами договору поставки, неминуче вимагали реконструкції приміщень задля усунення саме тих порушень та вимог про відшкодування витрат покупця на встановлення додаткового обладнання.
У справі №904/2292/18 про стягнення збитків на суму 291 374,82 грн, позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань зі зберігання транспортного засобу за договором про надання послуг, що призвело до викрадення двигуна, коробки передач, ресор переднього мосту, паливного баку та інших деталей, пошкодження переднього мосту та інших деталей. Суди обох інстанцій, з висновками яких погодився і Верховний Суд, позов задовольнили та визнали доведеним про наявність збитків, завданих позивачу неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань щодо зберігання зазначеного майна.
У справі №904/9754/17 заявлено позов про розірвання договору, внаслідок істотного порушення умов договору відповідачем, стягнення з відповідача на користь позивача 888 120,00 грн, сплачених за договором та 203 000,00 грн реальних збитків. Верховний Суд погодився із рішенням місцевого суду щодо відмови у задоволенні позову, скасувавши при цьому постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову, з тих підстав, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки відповідач виконав взяті на себе зобов'язання за договором та поставив позивачу у визначений договором строк обладнання, та не довів вини відповідача у невиконанні взятих на себе зобов'язань з поставки товару, які позивач кваліфікував як реальні збитки.
Верховний Суд у постанові від 23.10.2018 у справі № 904/7804/16, де предметом позову було стягнення попередньої оплати та штрафу та зобов'язання з повернення майна з ремонту та зустрічний позов про стягнення оплати за ремонт, дійшов висновків, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи часткового первісні вимоги, не застосували до їх врегулювання норми права, які є спеціальними щодо цих правовідносин, та визначають умови і підстави права на збитки саме у спірних правовідносинах, а також припустились неправильного застосування приписів Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
У справі №908/1092/21 про стягнення збитків, витрат на проведення експертизи, позов обґрунтовано тим, що відповідачем позивачу була поставлена продукція, до складу якої входив підшипник; цей підшипник був установлений позивачем у генератор, який під час експлуатації вертольоту вийшов з ладу; за результатами проведених досліджень встановлено, що причиною виходу з ладу генератору є руйнування підшипнику внаслідок його дефекту; гарантійний строк зазначеного підшипника на час поломки генератора не сплив, тому позивач звернувся до відповідача з вимогою його заміни; відповідач відмовився замінити неякісний підшипник, що стало підставою для звернення позивача з позовом у справі №920/2937/19, відповідач здійснив заміну неякісного підшипника. Позивач вказував, що вартість відновлювального ремонту генератора (за вирахуванням вартості заміненого неякісного підшипника) є додатковими витратами підприємства, які позивач поніс внаслідок протиправної поведінки відповідача. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, з висновками яких погодився і Верховний Суд, встановили, що поданими доказами не підтверджується, що генератор вийшов з ладу саме внаслідок руйнування підшипника. Також відхилили посилання позивача на акт дослідження, складений позивачем в односторонньому порядку та без повідомлення відповідача, та висновок експертизи, в якому не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Надаючи оцінку доводам скаржника щодо не врахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що відповідні позиції Верховного Суду, пов'язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду. Аналіз висновків апеляційного господарського суду у цій справі та у наведених скаржником постановах суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення. Окрім цього Верховний Суд зауважує, що посилання скаржника на загальні висновки у наведених постановах Верховного Суду самі по собі не підтверджують неправильне застосування чи порушення судами норм матеріального та процесуального права, натомість такі посилання носять суто декларативний характер.
5.7. Також скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування статей 13, 74, 79, 86, 104 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах від 07.06.2023 у справі № 916/334/22, від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19, від 21.04.2020 у справі № 904/3189/19, від 10.12.2018 у справі № 902/320/17, від 16.03.2023 у справі №925/400/21.
Колегія суддів зазначає, що процитовані скаржником висновки з вказаних скаржником постанов щодо наявності/відсутності підстав для стягнення збитків та застосування статей 13, 74, 79, 86, 104 Господарського процесуального кодексу України мають загальний та універсальний характер, адже стосуються застосування норм процесуального права, і підлягають застосуванню у тому числі й щодо спірних правовідносин, а тому відповідні докази оцінюються за загальними правилами Господарського процесуального кодексу України. Застосування зазначених скаржником статей залежить від предмету доказування, доводів і аргументів сторін, які є вагомими і ключовими з точки зору доказів та обставин справи, і які впливають на кваліфікацію спірних правовідносин. Тобто застосування вказаних норм процесуального права відбувається з урахуванням особливостей конкретної справи, доказів, доводів, предмету доказування, тощо.
Суд ураховує, що судові рішення у даній справі ухвалені за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу (подані сторонами докази), які не є аналогічними як у наведених скаржником справах. Доводи скаржника про їх неврахування зводяться до власного трактування таких висновків (без урахування конкретних обставин справи та наявних доказів у справі), що вочевидь не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у відповідності до приписів статей 236, 310 Господарського процесуального кодексу України.
Доводи скаржника (в тому числі із посиланнями на ряд постанов Верховного Суду без належного обґрунтування цих посилань) зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Наведене вище свідчить про те, що скаржник лише виокремлює певні висновки Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи. Однак скаржник не враховує їх дійсного змісту, а також можливості їх застосувати у спірних відносинах сторін з огляду на фактичні обставини спору.
Слід зазначити, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в інший спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Тобто рішення у справі ухвалене за інших обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 свідчить про неподібність справи, що розглядається (№ 920/794/24) та означених скаржником справ за змістовим критерієм.
5.8. Згідно з пунктом 5 частин першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
5.9. Скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, в цьому випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з'ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення. Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів.
При цьому, Верховний Суд в силу приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України не вдається до переоцінки доказів та встановлених на підставі їх обставин, оскільки дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.4. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції.
7. Судові витрати
7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 236, 238, 240, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМД+" на рішення Господарського суду Сумської області від 09.06.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 у справі №920/794/24 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМД+" з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 09.06.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 в оскаржуваній частині у справі №920/794/24 - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді О. Кібенко
І. Кондратова