ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.11.2025Справа № 910/4362/25
Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., за участю секретаря судового засідання Севериненко К.Р., розглянувши
заяву Державного підприємства «Гарантований покупець»
про відстрочення виконання судового рішення
у справі №910/4362/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут»
до Державного підприємства «Гарантований покупець»
про стягнення 203 521 724,83 грн
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Севериненко К.Р.
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Прокопів Н.М.;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Гарантований покупець» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 203 521 724,83 грн, з яких: 145 597 723,89 грн інфляційні втрати та 57 924 000,00 грн 3% річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» 145 232 197,00 інфляційних втрат, 57 924 000,94 грн 3% річних та 1 057 896,58 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовити.
03.11.2025 від відповідача надійшла заява про відстрочення виконання судового рішення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2025 прийнято заяву Державного підприємства “Гарантований покупець» про відстрочення виконання рішення у справі №910/4362/25 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 19.11.2025.
12.11.2025 від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача на про відстрочку виконання рішення.
У судове засідання 19.11.2025 з'явилися представник позивача та представник відповідача.
Розглянувши заяву про відстрочку виконання рішення, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, суд дійшов висновку про таке.
Частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Тобто, підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.
При цьому, вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Відстрочення - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.
Так, в обґрунтування поданої заяви відповідач зазначає наступне.
По-перше, у період воєнного стану Державне підприємство «Гарантований покупець» бере участь у функціонуванні критичної сфери інфраструктури. Разом з іншими учасниками ринку, на яких покладено виконання спеціальних обов'язків, Державне підприємство «Гарантований покупець» здійснює забезпечення населення України доступною електричною енергією за фіксованим, пільговим тарифом до 31.05.2024 - 4,32 грн за 1 кВт/год.
По-друге, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» стосуються виключно нарахувань 3% річних та інфляційних втрат за період з квітня по червень 2023 року, тоді як основний борг за вказаний період відсутній. У той же час, Положенням про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії від 05.06.2019 №483 (надалі - Положення) не передбачено джерела для фінансування для сплати позивачу 3% річних та інфляційних втрат.
По-третє, у зв'язку з окупацією державою-агресором найбільшого об'єкту генеруючого електричну енергію в Україні - Запорізької АЕС, знищенням великої кількості об'єктів генерації електричної енергії, в т.ч. з альтернативних джерел енергії та зменшенням виробництва електричної енергії, істотно зменшилось надходження коштів у електроенергетичну галузь.
За таких умов, сплата позивачу грошових коштів на виконання рішення суду у надзвичайно складних умовах воєнного часу ще більше ускладнить ситуацію на ринку електричної енергії та призведе до недоотримання багатьма учасниками ринку коштів та як наслідок неможливості здійснення ними господарської діяльності у критичній сфері інфраструктури, якою є сфера електроенергетики.
Так, статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
У відповідності до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".
У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначені судом.
Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини зазначає, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.
З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення судом встановлено, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Суд зазначає, що Державне підприємство «Гарантований покупець» хоч і є суб'єктом господарювання, однак договірні правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі вказівки закону, і майнова самостійність Державного підприємства «Гарантований покупець» обмежена обсягом прав, закріплених за ним власником.
Також суд враховує, що фінансування діяльності Державного підприємства «Гарантований покупець» здійснюється лише в межах кошторису затвердженого регулятором, відсутність вини щодо несвоєчасної оплати послуг та складний фінансовий стан Державного підприємства «Гарантований покупець», участь Державного підприємства «Гарантований покупець» в функціонуванні критичної сфери інфраструктури.
У той же час, суд враховує, що за практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть два роки та сім місяців не визнавались надмірними і не розглядалися як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого статтею 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява №60858/00).
Отже, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заяви Державного підприємства "Гарантований покупець" та відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 у справі № 910/4362/25 на 7 місяців, тобто до 14.05.2026.
Згідно з ч. 7 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Керуючись ст. 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву Державного підприємства “Гарантований покупець» про відстрочення виконання судового рішення у справі №910/4362/25 задовольнити частково.
2. Відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 у справі № 910/4362/25, до 14.05.2026.
3. У задоволенні іншої частини заяви відмовити.
4 Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і може бути оскаржена в порядку та строк встановлені статтями 254-257 ГПК України.
Повна ухвала складена та підписана 20.11.2025.
Суддя Я.А.Карабань