майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
13 листопада 2025 р. м. Житомир Справа № 906/389/25
Господарський суд Житомирської області у складі: судді Сікорської Н.А.
секретар судового засідання: Рудницька Н.В.
за участю представника позивача: Бумба О.А. - адвокат, ордер серії АА №1536226 від 11.03.2025р. (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙФСЕЛЛ"
до Держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації
про стягнення 1692308,00 грн.
Процесуальні дії по справі.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАЙФСЕЛЛ" звернулося до суду з позовом про стягнення з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації 1692308,00 грн. (еквівалентно 44555 дол.США), 1332463,00 грн. (еквівалентно 35081,00 дол.США) збитків, 359845,00 грн. (еквівалентно 9474,00 дол. США) упущеної вигоди.
Ухвалою від 31.03.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 01.05.2025р.
01.05.2025р. в судовому засіданні оголошувалась перерва до 29.05.2025р.
26.05.2025р. від позивача надійшли письмові пояснення (т.2 а.с.15-195).
29.05.2025р. в судовому засіданні оголошено перерву до 09.06.2025р.
09.06.2025р. суд оголосив перерву в судовому засіданні до 04.07.2025р.
Ухвалою від 04.07.2025р. суд відклав підготовче засідання на 19.08.2025р.
07.08.2025р. позивач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (т.2 а.с. 211-220).
19.08.2025р. в судовому засіданні оголошувалась перерва до 02.09.2025р.
Ухвалою від 02.09.2025р. суд закрив підготовче провадження та призначив справу №906/389/25 до судового розгляду по суті на 25.09.2025р.
Ухвалою від 25.09.2025р. суд відклав розгляд справи по суті на 28.10.2025р.
В судовому засіданні 28.10.2025р. на стадії судових дебатів оголошено перерву до 13.11.2025р.
13.11.2025р. позивач направив до суду письмово викладену промову у судових дебатах (т.2 а.с. 240-244).
В судовому засіданні 13.11.2025р. перейшов до стадії ухвалення рішення. В судовомі засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є постачальником електронних комунікаційних послуг, якого внесено до Реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг за № 381.
На території Житомирської області розташовані базові станції мобільного зв'язку позивача - радіотехнічні об'єкти, структурні одиниці побудови мережі стільникового зв'язку, що забезпечують радіо інтерфейс між користувачами і мережею в межах зони обслуговування цієї базової станції, у тому числі базова станція з ідентифікатором ZH9111, яка розташована за адресою: Житомирська обл., Коростенський р-н., с. Українка.
В ході повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України внаслідок бомбових ударів військовою авіацією по території с. Українка, Коростенського р-н, Житомирської обл., які були здійснені 02.03.2022р. - 03.03.2022р., було пошкоджено базову станцію позивача ZH9111, в результаті чого позивач зазнав реальних збитків на загальну суму 1332463,00 грн., що еквівалентно 35081 дол. США.
Крім того, внаслідок не функціонування базової станції ZH9111 на території Житомирської області упущена вигода позивача становить 359845,00 грн., що еквівалентно 9474 дол. США.
Відповідач, в порядку статей 165, 251 ГПК України, не скористався правом подачі письмового відзиву на позовну заяву, доводи позивача не спростував.
Про відкриття провадження у справі повідомлений з дотриманням вимог процесуального закону про належне повідомлення відповідача про розгляд цієї справи.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Відповідними указами Президента України строк дії режиму воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Спосіб вручення судового доручення у порядку, встановленому міжнародним договором, зокрема, Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, не застосовується (ч. 2 ст. 367 ГПК України).
Міністерство юстиції України у листі "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 повідомило про те, що з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
За зверненням Міністерства юстиції України, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
У зв'язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗС РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.
Відтак діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року. У разі розриву відносин обидві сторони залишаються без двосторонньої комунікації у дипломатичній площині.
Крім того, комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади Російської Федерації за посередництва третіх держав не здійснюється.
Отже, подача будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами є неможливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин з 24.02.2022 року через повномасштабну агресію РФ проти України.
Спосіб надіслання копій судових рішень відповідачу безпосередньо за місцем його знаходження у Російській Федерації засобами поштового зв'язку України не застосовується.
На офіційному вебсайті Акціонерного товариства "Укрпошта" 25.02.2022 розміщено повідомлення про те, що у зв'язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану, АТ "Укрпошта" припинило поштове співробітництво з поштою Росії та Білорусі, посилки та перекази в ці країни не приймаються.
Можливий спосіб отримання відповідачем інформації про дату, час та місце розгляду (ч.1 ст. 9 ГПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 та ч.1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебсайті судової влади України.
На підставі викладеного, враховуючи розірвання дипломатичних відносин України з Російською Федерацією, повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань у даній справі здійснювалося шляхом розміщення на офіційному вебсайті судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України.
Ухвалою суду від 02.09.2025р. відповідача повідомлено про дату, час та місце судового засідання шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Судом було надано учасниками справи можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАЙФСЕЛЛ" (попереднє найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "АСТЕЛІТ", створене 12.12.1994р., основним видом економічної діяльності позивача є діяльність у сфері безпроводового електрозв'язку.
На території Житомирської області була розташована базова станція мобільного зв'язку ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ", зокрема: базова станція ZH9111, яка розташована за адресою: Житомирська область, Коростенський район (до 2020р. - Малинський район), село Українка.
Розроблена відповідно до Робочого проекту «Базова станція ZH9111 за адресою с. Українка, Малинський р-н, Житомирська обл.».
27.05.2010р. орган державного архітектурно-будівельного контролю засвідчив відповідність закінченого будівництвом об'єкта - базової станції ZН9111 - проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, та підтвердив готовність об'єкта до експлуатації. Це підтверджується Сертифікатом відповідності ЖТ № 000152 від 27.05.2010 року (т.1 а.с. 99).
Українським державним центром радіочастот позивачу видано дозволи на експлуатацію радіоелектронного засобу базової станції ZН9111, а саме:
- Дозвіл на експлуатацію радіоелектронного засобу міжнародного рухомого (мобільного) зв'язку IMT (LTE-1800) № LTЕ1800-9111-18-0602089 від 17.12.2019р. (т.1 а.с.100);
- Дозвіл на експлуатацію радіоелектронного засобу цифрового стільникового радіозв'язку IMT-2000 (UMTS) № БС2100-9111-18-0233944 від 21.03.2019р. (т.1 а.с. 101);
- Дозвіл на експлуатацію радіоелектронного засобу базової станції цифрового стільникового радіозв'язку GSM-900 № БС900-0388-18-0653876 від 09.11.2020р. (т.1 а.с. 102).
30.06.2015р. між ТОВ «АСТЕЛІТ» та ТОВ «УКРТАУЕР» укладено договір № АТМ15ULЕ400 користування виділеними місцями на вежах (баштах, щоглах), що належать ТОВ «УКРТАУЕР» на праві власності (т.1 а.с.104-196).
Базова станція з ідентифікатором ZН9111 розташована на вежі висотою 70 метрів, на земельній ділянці з кадастровим номером 1823487800:01:001:0128 площею 0,01 га.
07.03.2023р. комісією позивача проведено обстеження основних засобів на об'єкті ZН9111, за адресою: Житомирська обл., Коростенський р-н, Малинська міська громада, с. Українка та складено інвентаризаційний опис, відповідно до якого об'єкт частково зруйновано, перелік ідентифікованих та відсутніх елементів наведено в інвентаризаційному описі та здійснено фотофіксацію (т.1 а.с. 222-230).
Балансовою довідкою від 24.08.2023р. засвідчено перелік майна, яке є власністю позивача, пошкоджене у зв'язку з військовою агресією РФ та було виявлене на базовій станції ZН9111 за адресою: с. Українка, Коростенський р-н, Житомирська обл., з визначенням первинної вартості (т.1 а.с. 197-200).
З Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження №42022062350000041, вбачається, що 02.03.2022р. - 03.03.2022р. збройні сили Російської Федерації, застосовуючи засоби ведення війни, які заборонені міжнародним правом, порушуючи закони та звичаї війни, що передбачені міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, здійснили бомбові удари військовою авіацією по території с. Українка Коростенського району Житомирської області, в результаті чого пошкоджено майно ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" (т.1 а.с. 202).
19.09.2023р. позивач звернувся до Малинського міського відділу Національної поліції в Житомирській області із заявою №4162д про внесення відомостей про вищезазначене кримінальне правопорушення до ЄДР та залучити позивача в якості потерпілого (т.1 а.с.215, 216).
03.12.2024р. на адвокатський запит позивача, Головним слідчим управлінням Служби безпеки України було повідомлено, що на даний час здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42022062350000041 від 28.02.2022р., а заяву ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" за вих. №4162д від 19.09.2023р. приєднано до матеріалів вищевказаного кримінального провадження (т.1 а.с. 217).
Для встановлення розміру збитків, завданих внаслідок військової (збройної) агресії Російської Федерації, позивач звернувся до суб'єкта оціночної діяльності - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-Консалтинг" із запитом щодо визначення збитків (у тому числі упущеної вигоди).
За результатами оцінки був складений Звіт про оцінку реальних збитків та упущеної вигоди, що завдані ТОВ"ЛАЙФСЕЛЛ", у зв'язку з пошкодженням, втратою/знищенням майна ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" внаслідок військової (збройної) агресії Російської Федерації від 21.10.2024 року, відповідно до якого вартість реальних збитків, завданих рухомому майну, що належить позивачу в Житомирській області на 31 грудня 2023 року складає 1332463,00 грн., або за курсом Національного банку України (далі НБУ) на дату оцінки 35081 доларів США. Розмір упущеної вигоди позивача внаслідок не функціонування базової станції ZН9111 становить 359845,00 грн. або за курсом НБУ на дату оцінки 9474 доларів США (т.2 а.с. 46-56).
Враховуючи вищевикладене, позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку 1332463,00 грн., що еквівалентно 35081 дол США реальних збитків та 359845,00 грн., що еквівалентно 9474 дол США упущеної вигоди.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Відповідачем у цій справі є Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації.
Відповідно до частини першої статті 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи.
16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Відповідно до частини першої статті 11 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 31 липня 2006 року, Україна вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для ефективного, пропорційного й такого, що відраджує, покарання за злочини тероризму.
Згідно із статтею 13 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, Україна зобов'язана вжити необхідних заходів для захисту й підтримки жертв тероризму, здійсненого на території України.
Відповідно до частини четвертої статті 8 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму ратифікованої Верховною Радою України 12 вересня 2002 року, Україна має зобов'язання щодо створення механізмів компенсації жертвам злочинів тероризму. У той же час, відсутність спеціального визначеного державою механізму компенсації (захисту порушеного права) не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими законом, у тому числі шляхом звернення до суду.
Тож застосування судового імунітету Російської Федерації та відмова у розгляді по суті позову у цій справі означала би порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов'язань відповідно до згаданих Конвенцій щодо боротьби з тероризмом (постанова Верховного Суду від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21).
Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом
У своїй постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки "вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН". Зокрема, Верховний Суд встановив, що "такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача".
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22 російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
Згідно із частиною першою статті 1 Статуту ООН Організація Об'єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Крім того, аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 року у справі щодо звинувачень у геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, у тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Проте, станом на час ухвалення цього судового рішення Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ані Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022, ані наказу Міжнародного суду ООН від 16.03.2022 року, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об'єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.
Враховуючи те, що: предметом позову є відшкодування збитків, завданих збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН, суд зазначає, що судовий імунітет Російської Федерації у даному випадку на спірні правовідносини не поширюється.
Звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22).
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки події, які стали підставою для вимог про відшкодування шкоди, мали місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
Згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно з ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Згідно з частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до частини 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Причинний зв'язок, як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії відповідача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Водночас зі змісту частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
24.02.2022р. Російська Федерація розпочала широкомасштабний наступ на територію України.
Відповідно до ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.
Суд встановив, що обстріл, який був здійснений 02.03.2022р. - 03.03.2022р. на території с. Українка, Коростенського р-н, Житомирської обл. та знищення (пошкодження) майна позивача, а саме базової станції ZH9111 є прямим наслідком протиправної та неспровокованої збройної агресії Російської Федерації.
Згідно із ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі), відповідно до якої забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.
Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов'язання тягне за собою обов'язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".
Матеріали справи не містять доказів використання базової станції ZH9111 у воєнних цілях, а відтак, дії відповідача внаслідок яких пошкоджено майно позивача, вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідний обстріл, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.
Таким чином, позивачем доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні Господарського процесуального кодексу України факт заподіяння шкоди позивачу діями відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою майновою шкодою позивачу.
Щодо розміру завданих позивачу збитків, то суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, починаючи з 19 лютого 2014 року.
Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: 18) економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Пунктом 2 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації (додаток до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326) передбачено, що збитки - вартість втраченого, пошкодженого та (або) знищеного майно, що зазнало руйнівного впливу внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, ракетно бомбових ударів в ході збройної агресії Російської Федерації, а також розмір витрат, необхідний для відновлення порушеного права ( реальні збитки); та/або розмір доходу, який необхідний постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії Російської Федерації (упущена вигода).
Основні показники, які оцінюються, зокрема, вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності.
Відповідно до п. 5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Незалежна оцінка збитків проводиться суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - суб'єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.
Цим же Додатком до Порядку визначено, що звіт про оцінку збитків - документ, в якому викладаються результати незалежної оцінки збитків, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання (оцінювачем) відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну діяльність в Україні".
Спільним наказом від 18.10.2022 р. № 3904/1223 Міністерства економіки України та Фонду державного майна України, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 р. за № 1522/38858, затверджена Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Ця Методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання (п. 1 Методики).
Для визначення розміру збитків, на замовлення позивача ТОВ "Дельта-Консалтинг", яке є суб'єктом оціночної діяльності та діє на підставі Сертифікату суб'єкта оціночної діяльності № 583/2022 від 06.12.2022р., проведено оцінку, за результатами якої складено Звіт про оцінку реальних збитків та упущеної вигоди від 21.10.2024р., що завдані ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ", у зв'язку з пошкодженням, втратою/знищенням майна ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" внаслідок військової (збройної) агресії Російської Федерації (т.2 а.с. 20-195).
Суд встановив, що відповідно до звіту визначення розміру матеріальних збитків здійснювалося на підставі первинної бухгалтерської інформації замовника щодо первісної вартості майна, дати введення його в експлуатацію та строків корисного використання. У межах оцінювання проведено інвентаризацію пошкодженого, знищеного або втраченого обладнання, класифікацію його технічного стану та ступеня пошкодження.
Розрахунок розміру реальних збитків щодо рухомого майна здійснювався згідно з п. 4.1 та 4.2 Методики № 3904/1223 та передбачав визначення актуалізованих на дату оцінки витрат, необхідних для відтворення (замінення) майна, яке втратило придатність для подальшого використання. Актуалізація первісної вартості проводилася шляхом застосування відповідного індексу згідно з базисними ціновими індексами, а ступінь знецінення визначався через співвідношення фактичного віку майна та нормативного строку його служби. У випадку, коли розрахований ступінь знецінення перевищував 0,85, він приймався на рівні 0,85 відповідно до Методики (т.2 а.с. 46, 47).
Відповідно до вказаного звіту, реальні збитки, завдані позивачу внаслідок пошкодження майна, що розташоване в Житомирській області (базова станція ZH9111) становлять 1332463,00 грн., що еквівалентно 35081,00 доларів США на дату оцінки (т.2 а.с.118).
Оцінивши вказаний звіт, суд вважає його належним та достовірним доказом на підтвердження дійсного розміру реальних збитків на загальну суму 1332463,00 грн., що еквівалентно 35081,00 доларів США.
Також позивач просить стягнути упущену вигоду в розмірі 359845,00 грн., що еквівалентно 9474,00 доларів США.
Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Майном може бути як існуюче майно, так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні легітимні сподівання на реалізацію майнового права. Легітимні сподівання за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті.
Водночас аналіз змісту положень чинного законодавства свідчить про відсутність в них закріплених норм, що детально регламентують методику розрахунку критерії визначення (обчислення) збитків у вигляді упущеної вигоди.
Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.
Тож у з'ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суд зважає на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов'язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків та завдання - компенсацію дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.
Відтак, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.
Відмова у стягненні упущеної вигоди з огляду не доведення позивачем чіткого розміру заподіяних йому збитків не узгоджується із наведеним принципами та засадами цивільного законодавства, які є керівними ідеями, з яких мають виходити у своїй діяльності усі без винятку учасники цивільних (господарських) відносин та призводить до втрати захисної і відновлювальної функції відшкодування збитків.
Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується з метою захисту порушених (невизнаних) цивільних прав й інтересів, та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнових вигод, які потерпіла особа могла б мати, якби її суб'єктивне право не було порушеним (невизнаним).
Тобто така міра відповідальності як відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди перш за все є спрямованою на захист (відновлення) порушеного права потерпілого.
Тому справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв'язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав позивача.
Суд зазначає, що упущена вигода як правова категорія за своєю суттю є неотриманим доходом (майновими втратами), який з урахуванням розумних витрат на його отримання міг реально отримати позивач за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а відповідач додержувався правил здійснення господарської діяльності.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18.
Таким чином, розрахунок упущеної вигоди має бути обґрунтованим та документально підтвердженим.
В обґрунтування наявності у сукупності всіх елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування упущеної вигоди позивач посилається на ті ж обставини та доводи, що викладені ним в обґрунтування понесення реальних збитків.
Відповідно до пункту 5 розділу IV "Методичні засади оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди (неотриманого прибутку)" визначення розміру упущеної вигоди передбачає проведення таких оціночних процедур: аналіз та визначення тривалості строку компаундування, у межах якого враховується упущена вигода від активу (майна); обчислення річного розміру грошових потоків та переведення в розмір на місяць протягом усього строку компаундування; обґрунтування складових ставки компаундування та її визначення; визначення майбутньої вартості грошових потоків на кінець строку компаундування шляхом компаундування цих грошових потоків.
З наданого позивачем звіту про оцінку реальних збитків та упущеної вигоди вбачається, що строк компаундування, який ліг в основу визначення розміру упущеної вигоди позивача в Житомирській області, дорівнював періоду нефункціонування базової станції (який визначається періодом з моменту дати нанесення збитків (дати початку нефункціонування) по дату відновлення функціонування).
Такий строк компаундування щодо базової станції ZH9111 склав 7,23 місяця: з дати нанесення збитку (дати початку нефункціонування) - 02.03.2022р. по дату відновлення функціонування - 08.10.2022р. (т.2 а.с. 138 на звороті).
Відповідно до Звіту про оцінку реальних збитків та упущеної вигоди, упущена вигода позивача становить 359845,00 грн., що еквівалентно 9474,00 доларів США.
За наведених обставин, матеріалами справи підтверджується, що саме через збройну агресію Російської Федерації позивач не міг користуватись майном (базовою станцією ZH9111) при здійсненні господарської діяльності, у зв'язку з чим не отримав прибутку та був позбавлений можливості здійснювати звичайну господарську діяльність, у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з винної особи, крім реальних збитків, упущеної вигоди в розмірі 359845,00 грн., що еквівалентно 9474,00 доларів США, а тому зазначена позовна вимога також підлягає задоволенню.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд зазначає, що у п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, доведеним і таким, що ґрунтується на нормах українського і міжнародного права Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙФСЕЛЛ" до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації про стягнення реальних збитків у розмірі 1332463,00 грн., що еквівалентно 35081,00 доларів США та упущеної вигоди в розмірі 359845,00 грн., що еквівалентно 9474,00 доларів США підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати за результатами розгляду справи.
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАЙФСЕЛЛ" при зверненні з позовом не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати у встановленому законом порядку.
За змістом п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової шкоди у зв'язку з порушенням права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Частиною 2 ст. 129 ГПК України визначено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Згідно підп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При зверненні з позовом підлягав сплаті судовий збір у розмірі 25384,62 грн. (1692308,00 грн. х 1,5 : 100).
Отже, за наслідками розгляду справи судовий збір в розмірі 25384,62 грн., підлягає стягнення з відповідача в дохід Державного бюджету України.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15а, к. 1, МСП-3)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙФСЕЛЛ" (03110, м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 11, літ. "А", ідентифікаційний код 22859846):
- реальні збитки у розмірі 1332463,00 грн., що еквівалентно 35081,00 доларів США;
- упущену вигоду в розмірі 359845,00 грн., що еквівалентно 9474,00 доларів США.
3. Стягнути з держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15а, к. 1, МСП-3) в дохід державного бюджету України - 25384,62 грн. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 21.11.25
Суддя Сікорська Н.А.
1 - до справи
2 - відповідачу - шляхом розміщення оголошення на веб - порталі судової влади України