вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" листопада 2025 р. Справа№ 910/12587/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Сибіги О.М.
Гончарова С.А.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 12.11.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 (повний текст ухвали складено 20.10.2025) про забезпечення позову
у справі №910/12587/25 (суддя Турчин С.О.)
за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі:
1) Київської міської державної (військової) адміністрації;
2) Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру
до Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «АКЦЕПТ ЛОГИСТИК ГРУП»
про скасування державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі, припинення права постійного користування земельною ділянкою та її повернення державі
Заступник Генерального прокурора (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської державної (військової) адміністрації (далі - позивач-1), Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - позивач-2) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України (далі - відповідач, Інститут), відповідно до прохальної частини якої просить суд:
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0004 площею 215,6506 га в Державному земельному кадастрі з одночасним закриттям Поземельної книги;
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0003 площею 14,5058 га в Державному земельному кадастрі з одночасним закриттям Поземельної книги;
- припинити Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України право постійного користування земельною ділянкою площею 14,5058 га, якій наразі присвоєно кадастровий номер 8000000000:75:151:0003, що є частиною земельної ділянки, наданої в постійне користування Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-КВ № 005064 від 09.04.2001, зобов'язавши повернути цю ділянку державі в особі Київської міської державної (військової) адміністрації.
Позовні вимоги обґрунтовані неправомірним віднесенням спірних земельних ділянок водного фонду до категорії "Землі житлової та громадської забудови", а також нецільовим використанням земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:151:0003.
Так, у 1999 році Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України надано в постійне користування земельну ділянку площею 240,85 га з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001, яка майже повністю зайнята ставками для риборозведення, які забезпечують діяльність дослідного господарства "Нивка".
У 2001 році при реєстрації цієї ділянки в Державному земельному кадастрі їй протиправно не вказано категорію земель водогосподарського призначення, а лише зазначено вид використання - для обслуговування та експлуатації комплексу будівель і споруд Інституту та дослідного господарства "Нивка".
У 2006 році між Інститутом та ТОВ "НОВЕ МІСТО" (в подальшому замінено на ТОВ "АКЦЕПТ ЛОГИСТИК ГРУП") укладено договір часткової участі в будівництві житла малої та середньої поверховості, щодо будівництва на частині земельної ділянки орієнтовною площею 14 га.
Прокурор зазначає, що у порядку підготовки до спорудження котеджного містечка, ставки на згаданій ділянці повністю засипано, а територію вирівняно, що свідчить про використання Інститутом цієї земельної ділянки не за цільовим призначенням.
У 2021 році Інститут звернувся до Київської міської державної адміністрації з заявою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001.
У розробленій технічній документації із землеустрою за рахунок території, ставки на якій знищені, сформовано окрему земельну ділянку площею 14,5058 га (кадастровий номер 8000000000:75:151:0003). Другій ділянці площею 215,6506 га, ставки на якій збереглися, присвоєно кадастровий номер 8000000000:75:151:0004.
При реєстрації обох новоутворених ділянок в Державному земельному кадастрі вказано категорію "Землі житлової та громадської забудови", хоча первинна ділянка з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001 до такої категорії не належала і уповноважений орган рішення про зміну цільового призначення не приймав.
На переконання прокурора віднесення зайнятих ставками земель до категорії "Землі житлової та громадської забудови" є незаконним та створює передумови для неправомірного будівництва, що також підтверджується договором від 27.02.2006 № 12-14/77 про часткову участь в будівництві житла малої та середньої поверховості на вул. Обухівській, 135 у Святошинському p-ні м. Києва.
15.03.2012 Інститут отримав дозвіл № КВ 11412038443 на виконання будівельних робіт та розроблену проектну документацію на будівництво, що свідчить про можливість продовження будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:151:0003.
Прокурор наголошує, що враховуючи, що у 2001 році ділянка надана Інституту в постійне користування як земля водогосподарського призначення, до вирішення цієї справи важливим є її збереження у сучасному частково відновленому природному стані і недопущення подальшого проведення будівельних робіт.
Ухвалою Господарського суду міста Києві від 13.10.2025, зокрема відкрито провадження у справі №910/12587/2, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження відкрито провадження та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "АКЦЕПТ ЛОГИСТИК ГРУП" (далі - третя особа).
Разом із позовом прокурором подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом:
1. заборони Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України та іншим особам, у тому числі державним кадастровим реєстраторам і державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, вчиняти дії щодо об'єднання/поділу земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:75:151:0003 i 8000000000:75:151:0004, а також реєстрації будь-яких речових прав або обтяжень на ці ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зокрема, але не виключно, права власності чи права постійного користування;
2. заборони Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України та іншим особам здійснювати будівельні й підготовчі роботи або будь-які інші дії, які можуть призвести до пошкодження земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0003, зокрема, але не виключно, огороджувати, розорювати, проводити земляні роботи, роботи з підготовки будівельного майданчика і розчистку території, намив ґрунту чи піску, знищувати рослинний покрив будь-яким способом тощо.
Заява мотивована тим, що існує ризик ускладнення виконання судового рішення у разі задоволення позову в частині скасування державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:75:151:0003 i 8000000000:75:151:0004, оскільки Інститут як постійний землекористувач вказаних земельних ділянок, який на момент подачі позову не зареєстрував своє права, може у будь-який момент здійснити таку державну реєстрацію, що спричинить необхідність звернення з окремим позовом про припинення зареєстрованих речових прав, для захисту інтересів держави.
Крім того, прокурор наголосив на тому, що об'єднання або поділ земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:75:151:0003 i 8000000000:75:151:0004 також ускладнить виконання рішення суду, у разі задоволення позову у вказаній частині, оскільки при поділі або об'єднанні земельних ділянок новоутвореним ділянкам присвоюється новий кадастровий номер, а попередній кадастровий номер скасовується.
Прокурор зазначає, що заборона Інституту реєструвати речові права на земельні ділянки та вчиняти дії щодо їх об'єднання/поділу не порушує права відповідача, оскільки не припиняє права постійного користування земельними ділянками, так як акт на право постійного користування землею серії І-КВ №005064 від 09.04.2001 є чинним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 задоволено заяву Заступника Генерального прокурора.
З метою забезпечення позову у справі №910/12587/25:
- заборонено Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України та іншим особам, у тому числі державним кадастровим реєстраторам і державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, вчиняти дії щодо об'єднання / поділу земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:75:151:0003 і 8000000000:75:151:0004, а також реєстрації будь-яких речових прав або обтяжень на ці ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зокрема, але не виключно, права власності чи права постійного користування.
Заборонено Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України та іншим особам здійснювати будівельні й підготовчі роботи або будь-які інші дії, які можуть призвести до пошкодження земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0003, зокрема, але не виключно, огороджувати, розорювати, проводити земляні роботи, роботи з підготовки будівельного майданчика і розчистку території, намив ґрунту чи піску, знищувати рослинний покрив будь-яким способом тощо.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду першої інстанції, Інститут рибного господарства Національної академії аграрних наук України звернувся 23.10.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 23.10.2025, у якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 та відмовити заступнику Генерального прокурора у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала є передчасною, а застосовані заходи забезпечення позову є неспівмірними та грубо порушують охоронювані законом права Інституту.
Судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали не досліджено доводи відповідача про безпідставність тверджень прокурора щодо протиправних дій при реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0001. Прокурор не довів, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, а не до земель житлової та громадської забудови.
Оскаржувана ухвала порушує не тільки права відповідача, а й Державного підприємства «Дослідне господарство «Нива», яке розташоване на спірній земельній ділянці, оскільки у зв'язку з вжиттям заходів забезпечення позову відповідач не може реалізувати права землекористувача, визначені ст. 95 Земельного кодексу України та врегулювати функціонування вказаного підприємства.
Прокурором не доведено обставини, які б могли бути підставою для обмеження відповідача у праві користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:75:151:0004.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2025 справу №910/12587/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.10.2025. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, заперечення на відзив. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали. Розгляд справи №910/12587/25 призначено на 12.11.2025. Витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 у справі №910/12587/25.
06.11.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 15.10.2025.
06.11.2025 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів (канцелярію) Північного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому прокурор просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, ухвалу господарського суду першої інстанції залишити без змін.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги прокурор зазначив, що доводи апеляційної скарги зводяться до заперечень проти позовних вимог по суті спору.
Апелянтом не наведено обґрунтованих доводів порушення права Інституту як землекористувача у зв'язку з тимчасовою забороною реєстрації речових права та забороною здійснювати будівельні роботи.
Прокурор також зазначив, що ризик продовження забудови на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:75:151:0003 є реальним, оскільки, як повідомив представник третьої особи, договір від 27.02.2006 №12-14/77 часткової участі в будівництві житла малої та середньої поверховості на вул. Обухівській, 135 у Святошинському районі м. Києва є чинним і ТОВ «АКЦЕПТ ЛОГИСТИК ГРУП» не відмовилося від його виконання.
06.11.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «АКЦЕПТ ЛОГИСТИК ГРУП» надійшли додаткові пояснення у справі у яких Товариство зазначило, що прокурором не доведено протиправну зміну категорії (цільового призначення) земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:75:151:0001.
Також матеріалами справи підтверджується, що в межах земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:75:151:0003 фактично ніколи не було водних об'єктів, зокрема водоймищ, водотоків та ставків, а також не встановлювалися у визначеному законом порядку водоохоронні зони та прибережні захисні смуги.
Відтак, прокурор не надав доказів, які б свідчили про існування реальної небезпеки відчуження, поділу або забудови спірних земельних ділянок. Заява містить лише загальні припущення про можливість вчинення відповідачем та третьою особою певних дій, які можуть вплинути на виконання рішення суду у разі задоволення позову.
11.11.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло заперечення на відзив у якому останній зазначив, що у відзиві на апеляційну скаргу містяться лише припущення про те, що відповідач та третя особа можуть вчинити дії з поділу чи об'єднання земельних ділянок або реєстрації прав і що це ускладнить виконання рішення. Прокурором не подано доказів про планування чи початок здійснення вказаних дій, зокрема проекту рішення, звернень до реєстратора, звернень про зміну меж тощо.
У судове засідання 12.11.2025 з'явилися прокурор, представники відповідача та третьої особи.
Представники позивачів у судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце судового засідання були повідомленні належним чином.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники позивачів, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників Київської міської державної (військової) адміністрації та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру.
Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги просив її задовольнити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Прокурор у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу, ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 залишити без змін.
Представник третьої особу у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу відповідача та просив її задовольнити.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 255 ГПК України ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.
Частиною 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Згідно з частиною 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення учасників справи, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у рішенні від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 у справі «Продан проти Молдови» Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.
Відповідно до частини другої статті 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із статтею 136 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Положеннями частини 1 статті 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Відповідно до ч.4 ст.137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина 11 статті 137 ГПК України).
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі № 925/1316/22, від 18.05.2023 у справі №910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зазначила, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №921/290/23, від 29.06.2023 у справі №925/1316/22, від 24.05.2023 у справі №906/1162/22.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Варто зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Аналіз змісту наведеного свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Також колегія суддів звертає увагу, що під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
З матеріалів справи вбачається, що прокурор звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом у якому просив , зокрема скасувати державну реєстрацію земельних ділянок 8000000000:75:151:0004 та 8000000000:75:151:0003 в Державному земельному кадастрі з одночасним закриттям Поземельної книги.
Позов прокурора спрямований, зокрема, на скасування кадастрової реєстрації земельних ділянок з кадастровими 8000000000:75:151:0004 і 8000000000:75:151:0003 як земель житлової та громадської забудови, адже, на переконання прокурора, віднесення зайнятих ставками земель до такої категорії є незаконним та створює передумови для неправомірного будівництва.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.
Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.
Приписами ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України державна реєстрація скасовується в разі поділу або об'єднання земельних ділянок, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Станом на дату подачі позову речові права на земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:75:151:0003 і 8000000000:75:151:0004 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровані.
Водночас, Інститут, як постійний землекористувач може у будь-який момент здійснити державну реєстрацію права постійного користування зазначеними ділянками у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що ускладнить або навіть унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Відтак, на переконання колегії суддів, встановлення заборони Інституту та іншим особам, у тому числі державним кадастровим реєстраторам і державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, вчиняти дії щодо об'єднання / поділу земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:75:151:0003 і 8000000000:75:151:0004, а також реєстрації будь-яких речових прав або обтяжень на ці ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зокрема, але не виключно, права власності чи права постійного користування, співвідноситься з предметом заявленого позову, та існує зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а тому вжиття судом такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Другою позовною вимогою у даній справі є припинення Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України право постійного користування земельною ділянкою площею 14,5058 га, якій наразі присвоєно кадастровий номер 8000000000:75:151:0003, що є частиною земельної ділянки, наданої в постійне користування Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-КВ № 005064 від 09.04.2001, зобов'язавши повернути цю ділянку державі в особі Київської міської державної (військової) адміністрації.
Разом з тим, Інститут має дозвіл від 15.03.2012 № КВ 11412038443 на виконання будівельних робіт, а тому в будь-який момент може здійснювати підготовчі та будівельні роботи на земельній ділянці 8000000000:75:151:0003, що може призвести до пошкодження земельної ділянки.
Відтак початок будівельних робіт на вказаній земельній ділянці, істотно ускладнить виконання рішення суду.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з доводами прокурора та висновками суду першої інстанції щодо необхідності накладення заборони відповідачу та іншим особам здійснювати будівельні й підготовчі роботи або будь-які інші дії, які можуть призвести до пошкодження земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:75:151:0003, зокрема, але не виключно, огороджувати, розорювати, проводити земляні роботи, роботи з підготовки будівельного майданчика і розчистку території, намив ґрунту чи піску, знищувати рослинний покрив будь-яким способом тощо.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За наведених обставин апеляційний господарський суд доходить висновку, що прокурор навів достатньо переконливе припущення наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову та довів необхідність обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача на цьому етапі судового розгляду.
Доводи скаржника про те, що прокурор не подав до суду доказів на підтвердження наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, не подав жодних доказів, які свідчать про можливе істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або позбавлення заявника можливості ефективно захистити порушені чи оспорювані права та інтереси держави, за захистом яких він звернувся до суду, у разі невжиття таких заходів забезпечення позову, спростовуються висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22.
Твердження апелянта про те, що застосовані господарським судом першої інстанції заходи забезпечення позову порушують права та законні інтереси Інституту та ТОВ "НОВЕ МІСТО", є необґрунтованими, оскільки, як правильно зазначив місцевий господарський суд, обрані заходи забезпечення позову пов'язані з предметом спору та відповідають позовним вимогам, а правові наслідки їх застосування не призведуть до невиправданих і надмірних обмежень прав відповідача та третьої особи. Крім того, такі заходи забезпечення позову є тимчасовими, а їх дія пов'язана з перебуванням справи у провадженні суду.
Інші доводи скаржника фактично стосуються вирішення справи по суті позовних вимог, а тому не можуть бути предметом розгляду в суді апеляційної інстанції під час перегляду ухвали господарського суду першої інстанції щодо забезпечення позову.
За таких обставин колегія суддів вважає, що вжиті місцевим господарським судом заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з тим, що застосовані заходи забезпечення позову не призведуть до невиправданого обмеження прав відповідача чи третіх осіб, оскільки земельна ділянка залишається в користуванні відповідача, а обмеження застосовуються на певний час.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 ГПК України.
Частиною 1 ст.73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не спростовують висновку місцевого господарського суду щодо задоволення заяви про забезпечення позову.
При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі не впливають на вирішення питання забезпечення позову у даній справі.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Приписами статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оцінюючи вищенаведені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 15.10.2025, постановлена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим має бути залишена без змін.
Судові витрати за перегляд ухвали судом апеляційної інстанції у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, у відповідності до статті 129 ГПК України, мають бути вирішені судом першої інстанції, за результатом розгляду справи по суті.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Інституту рибного господарства Національної академії аграрних наук України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 у справі №910/12587/25 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 у справі №910/12587/25 залишити без змін.
3. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 у справі №910/12587/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текс постанови підписаний 20.11.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді О.М. Сибіга
С.А. Гончаров