Іменем України
19 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 621/2345/25
провадження № 22-ц/818/4544/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Пилипчук Н.П.
суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Львової А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, заінтересована особа Слобожанська міська рада Чугуївського району Харківської області, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 25 липня 2025 року, постановлену суддею Овдієнко В.В.,-
У липні 2025 року адвокат Браславська О. А. в інтересах ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" звернулася до суду із заявою, в якій просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт того, що ОСОБА_1 , з грудня 2024 року постійно проживала разом з ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі на час смерті спадкодавця.
Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 25 липня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі у порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Зазначає, що будь-які особи, які мають право претеднувати на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 відсутні, ніхто не порушує та не оспорює або не визнає прав ОСОБА_1 на спадщину. Таким чином, заява не містить спору про право і встановлення факту, про який просить заявник, є безспірним.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1ст. 367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі у порядку окремого провадження, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення факту постійного проживання заявника ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини породжує виникнення спору щодо права на спадкове майно.
Такі висновки суду першої інстанції є передчасними.
За правилами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
За положеннями частини першої та другої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження.
Частиною першою статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Частинами третьою, четвертою, шостої статті 294 ЦПК України встановлено, що справи окремого провадження розглядаються положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц (провадження № 14-139цс18) та постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 536/1039/17 (провадження № 14-610цс18).
Таким чином, визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати заявника, ОСОБА_3 . Після смерті матері відкрилась спадщина.
За життя ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений 26 лютого 2015 року приватним нотаріусом Зміївського нотаріального округу Сапко І.М., згідно якого усе належне їй майно заповіла заявнику. (а.с. 10 зв.)
ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Чугуївського районного нотаріального округу Кожушної Л.М. із заявою про прийняття спадщини.
Згідно постанови приватного нотаріуса Чугуївського районного нотаріального округу Кожушної Л.М. №381/02-31 від 16 липня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва на право на спадщину. (а.с. 7)
Зі змісту постанови вбачається, що ОСОБА_1 не була зареєстрована та не проживала разом з ОСОБА_3 на час смерті останньої та протягом шести місяців не подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Звертаючись до суду із заявою, заявник посилалася на те, що вона є спадкоємцем за заповітом на майно після смерті матері. Проте, вчасно у встановлений законом шестимісячний строк після смерті матері не подала до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. Однак, вважає себе такою, що прийняла спадщину, так як з грудня 2024 року постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому для отримання спадщини їй необхідно встановити факт постійного проживання зі спадкодавцем. З метою підтвердження відсутності інших спадкоємців заявник просила суд витребувати у приватного нотаріуса копію спадкової справи, заведеної після сметрі ОСОБА_4 .
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилами статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У відповідності до статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
Необхідність встановлення факту проживання зі спадкодавцем для отримання спадщини саме по собі не свідчить про наявність спору про право.
Положення статті 1277 ЦК України визначають відумерлість спадщини і при певних обставинах перехід спадщини у власність територіальної громади, у разі коли спадкоємці відсутні або відмовилися від прийняття спадщини (частина перша). Такий обов'язок виникає у територіальної громади після спливу одного року з дня відкриття спадщини. Строк для звернення до суду Слобожанською міською радою Чугуївського району Харківської області із заявою про визнання спадщини відумерлою станом на час звернення заявника до нотаріуса не настав.
Даних про наявність інших спадкоємців та про прийняття ними спадщини матеріали справи не містять.
ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори із заявою до спливу одного року після відкриття спадщини, тому встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не пов'язане з подальшим вирішенням спору про право, оскільки надасть можливість заявникові оформити свої спадкові права у нотаріуса.
Під час розгляду справи, суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним (див. постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц, від 14 квітня 2021 року у справі №205/2102/19-ц, від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20 (провадження № 61-12758св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21 (провадження № 61-126св22)).
Суд першої інстанції виходив з того, що подана ОСОБА_1 заява про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, оскільки вбачається спір про право.
Однак, суд не встановив, між ким існує спір, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.
Отже, висновок суду про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним і нічим не підтверджений. Без відкриття провадження у справі неможливо встановити фактичні обставини щодо наявності спору про право.
Статтями 12,81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції вказаних обставин та положень закону не врахував, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження у справі у порядку окремого провадження.
Згідно ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
У зв'язку з викладеним, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.365,367,369,374,379,381 - 384 ЦПК України, суд ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити.
Ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 25 липня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова