19 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 619/1348/23
провадження № 22-ц/818/3195/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивач - Дергачівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Харківської районної військової адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України,
відповідачі - Солоницівська селищна рада Харківського району Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція»,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги заступника керівника Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської районної військової адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України та ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06 березня 2025 року в складі судді Нечипоренко І.М.
У березні 2023 року Дергачівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Харківської районної військової адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України звернулася до суду з позовом до Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» про скасування рішення, визнання недійсним державного акту, визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що в провадженні Відділу поліції № 3 ХРУП № 3 Головного управління національної поліції в Харківській області перебували матеріали кримінального провадження № 1202122123000212 від 02.06.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 364 та ч.2 ст. 366 КК України, зокрема, за фактом незаконного відчуження земельної ділянки з кадастровим номером: 6322057600:00:002:0713.
В ході досудового розслідування встановлено, що у 2009 році ОСОБА_1 видано технічне завдання на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1500 га.
В подальшому ОСОБА_1 надано довідку про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1500 га.
На підставі вказаних документів ПП «НВП Укрпроект» у 2009 році розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1500 га.
Вказану технічну документацію затверджено висновком Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області.
На підставі вказаного висновку Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області та рішення Солоницівської селищної ради LXIII сесії V скликання від 25.03.2010 передано ОСОБА_1 безоплатно у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1500 га. по АДРЕСА_1 .
В подальшому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 101861, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за N?011069300420, за ОСОБА_1 , зареєстровано право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,1500 га (кадастровий номер 6322057600:00:002:0713).
На підставі вищезазначеного державного акту серії ЯЛ № 101861 з державної власності на користь фізичної особи ОСОБА_1 безоплатно вибула земельна ділянка з кадастровим номером: 6322057600:00:002:0713, що знаходиться на території Солоницівської ради Дергачівського району, Харківської області за межами населеного пункту, яка знаходиться в постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» Українського ордена «Знак пошани» науково-дослідного інституту лісового господарства і агролісомеліорації ім. Г.В. Висоцького, розпорядження якою можливе лише за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, загальна вартість якої, відповідно до висновків судової оціночно-земельної експертизи ННЦ «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса» №212/213/214/215/216-226 від 06.04.2021 складає 111 161,00 грн.
Разом з цим, окружною прокуратурою встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером: 6322057600:00:002:0713, передана у приватну власність ОСОБА_1 без достатніх на те правових підстав, оскільки на момент виділу вона знаходилась на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області за межами населеного пункту та відносилась до земель лісового фонду.
У подальшому, як встановлено окружною прокуратурою з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 6322057600:00:002:0713 на підставі договору купівлі - продажу від 04.01.2019, серія та номер: 9, перейшло до ОСОБА_2 .
Разом з тим, відчуження земельної ділянки відбувалося з порушенням вимог Земельного кодексу України, у зв'язку з чим порушені права держави, як дійсного власника спірної земельної ділянки, а тому вони підлягають відновленню в судовому порядку.
Зазначив, що вказана земельна ділянка 0,1500 га (кадастровий номер: 6322057600:00:002:0713), знаходиться на території земель держлісгоспу та будь-якої згоди на передачу її у власність ОСОБА_1 - ДІ «Харківська лісова науково-дослідна станція» або попередник Данилівський дослідний держлісгос не надавали. Зазначені обставини підтверджуються листом ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 22.09.2022 № 102/02, з якого вбачається, що земельна ділянка з кадастровим 6322057600:00:002:0713 накладається на квартал 376 Дергачівського лісництва ДП «Харківська ЛНДС», орієнтовна площа накладання 0,07 га.
Згідно листа ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 24.10.2022 №327, земельна ділянка з кадастровим номером 6322057600:00:002:0713 частково знаходиться в межах кв. 376 Дергачівського лісництва ДІ «Харківська лісова науково-дослідна станція», площа перетину земельної ділянки з кадастровим номером 6322057600:00:002:0713 з межами кв. 376 Дергачівського лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» становить 0,052 га з загальної площі ділянки 0,15 га. Вказані документи у відповідності до вимог чинного законодавства є підтверджуючими документами віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду.
Як вбачається з листа Державного агентства лісових ресурсів України від 28.09.2022, погодження на вилучення з постійного користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» земельних ділянок лісогосподарського призначення, розташованих в межах кварталу 376 Дергачівського лісництва, Держлісагенством не надавалося.
Враховуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером: 6322057600:00:002:0713 фактично знаходиться на землях Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» та перебуває в постійному користуванні зазначеного державного лісогосподарського підприємства на підставі чинних матеріалів лісовпорядкування, які згідно з п. 5 Прикінцевих положень ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками є документами, що підтверджують право на раніше надані землі.
Просив визнати незаконним та скасувати рішення Солоницівської селищної ради LXIII сесії V скликання від 25.03.2010 № 85, яким ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку у розмірі 0, 1500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 ; визнати недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку серії № 101861, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011069300420; визнати недійним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 04.01.2019, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Арнаутовою Т.А., зареєстрований в реєстрі за номером № 9; зобов?язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку, загальною площею 0,1500 га з кадастровим номером: 6322057600:00:002:0713, яка розташована в АДРЕСА_1 , у власність держави в особі Харківської районної державної адміністрації?; вирішити питання щодо судових витрат.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 06 березня 2025 року позов Дергачівської окружної прокуратури, яка діє в інтересах держави в особі Харківської районної військової адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України задоволено частково, визнано незаконним та скасовано рішення Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області LXIII сесії V скликання № 85 від 25.03.2010, яким ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку у розмірі 0,1500 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 ; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №101861, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011069300420 на ім'я ОСОБА_1 ; зобов'язано ОСОБА_2 повернути земельну ділянку загальною площею 0,1500 га з кадастровим номером: 6322057600:00:002:0713, яка розташована в АДРЕСА_1 , у власність держави в особі Харківської районної державної адміністрації; в іншій частині позову відмовлено; стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Солоницівської селищної ради на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 10736,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду заступник керівника Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської районної військової адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, в яких прокуратури просила рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04.01.2019, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Арнаутовою Т.А., зареєстрованого в реєстрі за номером № 9, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. ОСОБА_2 просив рішення скасувати в повному обсязі, в позові відмовити по строкам позовної давності згідно внесених змін до ЦК України ч.3 п.1 Закону України від 12 березня 2025 року.
Апеляційна скарга заступник керівника Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської районної військової адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України мотивована тим, що з огляду на те, що спірні землі вибули без відповідної правової підстави з власності держави, без згоди їх користувача, вони повинні бути повернуті за вимогою власника (користувача), а документи, на підставі яких їх було передано, визнано незаконними, скасовано, а також визнано недійсними. Положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не містять у собі інших підстав для припинення речових прав, окрім як скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав. Саме формулювання вимог «Зобов'язати повернути» покладає саме на відповідача обов'язок звернутися до державного реєстратора з заявою про припинення речових прав на нерухоме майно, що робить фактично неможливим виконання рішення суду.
Апеляційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що на теперішній час з дати виділення у власність земельної ділянки та побудови будинку минуло 15 років, що перевищило позивачем строків позовної давності звернення до суду.
15 травня 2025 року до суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому посилався на те, що держава, територіальна громада не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років, а він є добросовісним набувачем з 2009 року.
27 травня 2025 року до суду апеляційної інстанції від керівника Дергачівської окружної прокуратури надійшли заперечення на відзив ОСОБА_2 , в якому зазначив, що особа не може набути статусу добросовісного володільця земельної ділянки у складі земель з особливим правовим режимом без належного дозволу уповноваженого на те органу, оскільки в силу зовнішніх, об?єктивних обставин, явних і видимих природних ознак земельної ділянки така особа, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про це, зважаючи на презумпцію знання закону.
09 червня 2025 року суду апеляційної інстанції від керівника Дергачівської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в якому виклав доводи позовної заяви, апеляційної скарги та заперечення на відзив.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу заступника керівника Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської районної військової адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України необхідно залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно задовольнити.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням LIV сесії V скликання Солоницівської селищної ради № 8 надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,1500 га (а.с.6 том 1).
Рішенням LXIII сесії V скликання Солоницівської селищної ради № 85 від 25 березня 2010 року передано ОСОБА_1 безоплатно у власність земельну ділянку в межах населеного пункту на території Солоницівської селищної ради, розташовану в АДРЕСА_1 , площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с.7 том 1).
На підставі зазначеного рішення на ім'я ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 101861, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011069300420 (а.с.23-24 том 1).
За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 04.01.2019 ОСОБА_1 продала спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6322057600:00:002:0713 площею 0,15 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_2 (а.с.128-129 том 1).
Аналогічна інформація міститься в інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 313341157 від 26.10.2022 (а.с.126-127 том 1).
Відповідно до висновку експерта № 212/213/214/215/216-226 за результатами проведення судової оціночно-земельної експертизи за матеріалами кримінального провадження № 4201722180000016, складеного 06.04.2021 Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса» ринкова вартість земельної ділянки з кадастровим номером 6322057600:002:0713 станом на 24.12.2010 складає 111161,00 грн (а.с.64-101 том 1).
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 01.02.2022 по справі № 619/3113/21 кримінальне провадження №12021221230000212 щодо ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364 КК України закрито на підставі ст. 49 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності. За змістом цієї ухвали установлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6322057600:00:002:0713 знаходиться на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району, Харківської області за межами населеного пункту в постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» Українського ордена «Знак пошани» науково-дослідного інституту лісового господарства і агролісомеліорації ім. Г.В. Висоцького та має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення, безоплатно вибула з державної власності. Ухвала набрала законної сили 09.02.2022 (а.с.110-125 том 1).
З листів Державного агентства лісових ресурсів України від 28.09.2022 та від 09.02.2023, вбачається, що згідно наданої ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» інформації, земельна ділянка з кадастровим номером № 6322057600:00:002:0713 дійсно накладається на квартал № 376 Дергачівського лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» з орієнтовною площею перетину - 0,07 га. Будь-яких звернень юридичних або фізичних осіб щодо вказаної земельної ділянки до підприємства не надходило, жодних погоджень не надавалося (а.с.194,200,226 том 1).
Згідно листа ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 24.10.2022 №327, земельна ділянка з кадастровим номером 6322057600:00:002:0713 частково знаходиться в межах кв. 376 Дергачівського лісництва ДІ «Харківська лісова науково-дослідна станція», площа перетину земельної ділянки з кадастровим номером 6322057600:00:002:0713 з межами кв. 376 Дергачівського лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» становить 0,052 га з загальної площі ділянки 0,15 га (а.с.211 том 1).
Що стосується позовних вимог прокурора про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування державного акта, визнання недійсним договору купівлі-продажу, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження№ 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)).
Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).
Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі правові висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі№ 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74).
Також, згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання незаконним та скасування рішення про передачу приватну власність земельну ділянку, визнання недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку та про визнання недійним договору купівлі-продажу земельної ділянки за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.
У цій справі мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що заявлені прокурором позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення про передачу приватну власність земельну ділянку, визнання недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку та про визнання недійним договору купівлі-продажу земельної ділянки не є належними й ефективними способами захисту вимоги.
Саме такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 619/1365/21 (провадження № 61-6864св23).
Щодо позовних вимог керівника прокурора про зобов'язання повернути земельну ділянку, колегія суддів виходить з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.
Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.
Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.
Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також положеннями статей 56, 57 ЗК України.
Про зазначене також вказувала Велика Палата Верховного Суду у пункті 53 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка, яка передана у приватну власність ОСОБА_1 , яка в подальшому відчужила її ОСОБА_2 , частково накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».
Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, яка перебуває у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, у зв'язку із чим рішення органу місцевого самоврядування підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка - поверненню у державну власність.
Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо така особа не набула права власності. Водночас ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).
Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).
Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов, не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.
З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.
Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) (пункт 95), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19) (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19) (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15ц (провадження № 14-31цс20), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21) (пункт 37)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновки, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
Схожий висновок також зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що «витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_4 ».
Встановивши, що спірна земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави, право власності на неї наразі зареєстроване за ОСОБА_2 , а прокурором заявлений негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки не спрямований у контексті зазначених обставин справи на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду, яка накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».
Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.
Таким чином, встановивши, що спірна земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави, право власності на неї наразі зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 , колегія суддів дійшла висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки, у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову Дергачівської окружної прокуратури у частині зобов'язання ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку, оскільки обраний прокурором спосіб захисту про повернення спірної земельної ділянки є неефективним. В контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Такі висновки узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду, яка є сталою та сформованою.
Схожий висновок також зроблено у постановах Верховного Суду від 09 квітня 2025 року у справі № 686/10902/22 (провадження № 61-4908св24), від 11 червня 2025 року у справі № 552/2493/22 (провадження № 61-16995св24).
У цьому контексті колегія суддів зауважує, що витребування земельної ділянки у власність держави потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, який набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі правочину, а також пропорційності втручання у його право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Гусєв проти України» від 14 січня 2021 року (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливості цивільного провадження, принципу змагальності судового процесу.
Отже, застосування принципу jura novit curia не є безмежним, оскільки, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. У контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння земельною ділянкою.
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (пункт 11.12)).
Варто звернути увагу на постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 619/1365/21, від 05 лютого 2025 року у справі № 619/1143/21,від 28 травня 2025 року у справі № 953/3240/22, в яких підкреслено, що суд при вирішення спору про захист права власності держави на земельну ділянку лісового фонду не позбавлений можливості визначити норму, яка підлягає застосуванню, належним чином інтерпретувати позовні вимоги.
При вирішенні питання про витребування у ОСОБА_2 на користь держави в особі Харківської районної державної адміністрації (Харківської районної військової адміністрації) земельної ділянки з кадастровим номером 6322057600:00:002:0713, площею 0,15 га, колегія суддів виходить з того, що земельна ділянка, у частині якої наявні підстави для витребування, має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі.
Вирішуючи питання про витребування частини земельної ділянки, що накладається, суд має враховувати, що виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19).
Між тим, матеріли справи не містять відповідного висновку експерта, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення цих позовних вимог.
В суді першої інстанції ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про застосування строку позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) зробила висновок про те, що «виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону».
Відмова в задоволенні позову у зв'язку з обранням позивачем неналежного способу захисту в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.
За таких обставин рішення суду в частині позовних вимог Дергачівської окружної прокуратури про визнання незаконним та скасування рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та про зобов'язання повернути спірну земельну ділянку у власність держави необхідно скасувати.
В частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки суд першої інстанції правильно виходив з того, що ця вимога є неефективним способом захисту, у зв'язку з чим в цій частині рішення суду необхідно залишити без змін.
Оскільки у задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено у повному обсязі, тому у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду і в частині стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Солоницівської селищної ради судового збору.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 по суті задоволено, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 5367,90 грн підлягає стягненню з Дергачівської окружної прокуратури на користь ОСОБА_2 .
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу заступника керівника Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської районної військової адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , - задовольнити.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06 березня 2025 року в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області LXIII сесії V скликання № 85 від 25.03.2010, яким ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку у розмірі 0,1500 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 ; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №101861, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011069300420 на ім'я ОСОБА_1 ; зобов'язання ОСОБА_2 повернути земельну ділянку загальною площею 0,1500 га з кадастровим номером: 6322057600:00:002:0713, яка розташована в АДРЕСА_1 , у власність держави в особі Харківської районної державної адміністрації, а також в частині стягнення в рівних частинах з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Солоницівської селищної ради на користь Харківської обласної прокуратури судового збору у розмірі 10736,00 грн- скасувати та у задоволенні цих вимог відмовити.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06 березня 2025 року в частині відмови у задоволенні позивних вимог про визнання недійним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 04.01.2019, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Арнаутовою Т.А., зареєстрований в реєстрі за номером № 9 - залишити без змін.
Стягнути з Дергачівської окружної прокуратури на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 5367,90 грн за подачу апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова