Справа № 645/3838/25
Провадження № 2/645/2214/25
19 листопада 2025 р. м. Харків
Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді - Федорової О.В.
за участю секретаря судового засідання - Федоровської Д.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу №645/3838/25 в порядку спрощеного провадження за позовом:
Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
до ОСОБА_1
третя особа: Комунальний заклад охорони здоров'я КЗОЗ «Обласний центр медико-соціальної експертизи»
про стягнення надміру виплаченої пенсії, -
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в особі начальника головного управління Баєвої Г., звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Комунальний заклад охорони здоров'я КЗОЗ «Обласний центр медико-соціальної експертизи», в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму переплати пенсії в розмірі 54230,36 грн, а також судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 , перебуває на обліку та отримував пенсію по інвалідності ІІ групи з 06.03.2024 року, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» на підставі особистої заяви, виписки з акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААВ №690788 від 06.03.2023, виданої міжрайонною Слобідською медико-соціальною експертною комісією м. Харкова. Рішенням від 03.04.2023 року за №204650017886 було призначено ОСОБА_1 пенсію по інвалідності II групи. Рішенням відділу перерахунків пенсій №2 управління пенсійного забезпечення, надання страхових -виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №204650017886 від 12.03.2025 року припинено виплату пенсії та скасоване рішення від 03.04.2023 року за №204650017886 про призначення пенсії по інвалідності ОСОБА_1 відповідно до п. 1 п.п. 1, 5 статі 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року за №1058-ІУ (далі - Закон №1058) на підставі довідки виданої Харківською обласною адміністрацією Департаментом охорони здоров'я КЗОЗ "Обласний центр медико-соціальної експертизи", від 25.12.2024 року №82 про невизнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю з 06.03.2023 року. Листом від 14.03.2025 року №2000-0308-8/40268 ОСОБА_1 повідомлялося про те, що виплату пенсії призупинено у зв'язку зі скасуванням II групи інвалідності та запропоновано внести зазначені кошти на рахунок Пенсійного фонду України як зайво виплачену пенсію. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 права на отримання пенсії по інвалідності не має. На момент звернення до суду кошти на рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області не надходили.
Ухвалою Немишлянського районного суду м. Харкова від 18.06.2025 року провадження по справі відкрито та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.
10.09.2025 року від уповноваженого представника відповідача адвоката Стрикаль М.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Так, у відзиві вказано, що повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення зазначених сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме через зловживання, зокрема, у випадку надання недостовірної інформації або взагалі ненадання відповідної інформації. З наданих позивачем до суду матеріалів вбачається, що 06.03.2023 року ОСОБА_1 вперше проведено огляд та з 06.03.2023 року встановлена ІІ група інвалідності; інвалідність встановлена до 01.04.2025 року; дата чергового переогляду 06.03.2025 року. Позивач просить стягнути кошти за період 06.03.2023 року по 28.02.2025 року. Щодо підстав скасування визнання ОСОБА_1 інвалідом позивачем надано тільки довідку № 82 про невизнання інвалідом ОСОБА_1 (без дати), де зазначено, що він 25.12.2024 оглядався заочно РЕК №1 КЗОЗ «ОЦ МСЕ» та визнаний неінвалідом з 06.03.2023 року. З наданих позивачем доказів неможливо установити у чому полягають зловживання та недобросовісність ОСОБА_1 при визнанні його інвалідом. Жодного посилання на такі обставини позивачем не вказано. За таких обставин, сторона відповідача вважає, що жодних підстав для стягнення коштів з ОСОБА_1 не вбачається.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином. В матеріалах справи міститься заява представника позивача Галдіної Л.Г. про проведення судового засідання без участі сторони позивача за наявними в матеріалах справи документами.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_1 та його уповноважений представник адвокат Стрикаль М.В. в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомили, будь-яких заяв та клопотань не надали.
У зв'язку з тим, що розгляд справи відбувався за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами письмові докази, суд встановив наступне.
Відповідно до виписки з акта огляду медико-соціальної експертної комісії до довідки серії 12ААВ №690788 ОСОБА_1 з 06.03.2023 року встановлено ІІ групу інвалідності до 06.03.2025 виданої міжрайонною Слобідською медико-соціальною експертною комісією /а.с. 9/.
Рішенням від 03.04.2023 року за №204650017886 було призначено ОСОБА_1 пенсію по інвалідності II групи.
Згідно з довідкою № 82 виданою КЗОЗ «Обласний центр медико-соціальної експертизи» Харківської обласної адміністрації департаменту охорони здоров'я від 25.12.2024 року ОСОБА_1 заочно оглядався та за результатами з 06.03.2024 невизнаний інвалідом, рішення Слобідського міжрайонного МСЕК скасовано /а.с. 11/.
Рішенням відділу перерахунків пенсій №2 управління пенсійного забезпечення, надання страхових - виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №204650017886 від 12.03.2025 року припинено виплату пенсії та скасоване рішення від 03.04.2023 року за №204650017886 про призначення пенсії по інвалідності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до п. 1 п.п. 1, 5 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року за №1058-ІУ (далі - Закон №1058) на підставі довідки виданої Харківською обласною адміністрацією Департаментом охорони здоров'я Комунальним закладом охорони здоров'я "Обласний центр медико-соціальної експертизи" від 25.12.2024 року №82 про невизнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю з 06.03.2023 року. Рішення від 03.04.2023 за №204650017886 про призначення ОСОБА_1 пенсії по інвалідності ІІ групи визначено скасувати з дати призначення пенсії 06.03.2023 року та ініціювано питання стягнення з ОСОБА_1 незаконно отриманих пенсійних коштів за період з 06.03.2023по 28.02.2025 у судовому порядку /а.с. 18-19/.
Відповідно до службової записки №11246/03-16 від 12.03.2025 року ОСОБА_1 виплату пенсії призупинено з 06.03.2024, сума переплаченої пенсії за період з 06.03.2023 по 28.02.2025 складає 54230,36 грн. /а.с. 20/.
14.03.2025 року ГУ ПФУ в Харківській області направило ОСОБА_1 лист №2000-0308-8/40268 щодо повернення зайво виплаченої пенсії в сумі 54230,36 грн за період з 06.03.2023 по 28.02.2025 /а.с. 13-14/.
Отже, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем виник спір щодо повернення надміру виплаченої відповідачу пенсії, яка була призначена та виплачувалась йому за період з 06.03.2023 по 28.02.2025 безпідставно.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Статею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; інше майно, якщо це встановлено законом.
Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання територіальними органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення урегульовано Порядком відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затвердженим Постановою Правління Пенсійного фонду України від 21.03.2003 №6-4 (далі Порядок).
Відповідно до пункту 3 Порядку суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у постанові від 02.07.2014 у справі №6-91цс14 до правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є пенсійною виплатою, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення статті 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають.
Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц, провадження №14-445цс18, дійшла висновку, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №404/4822/15-ц (провадження №14-55цс19) зазначено, що повернення надмірно сплачених сум пенсій можливе шляхом стягнення таких сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, зокрема, у випадку надання ним недостовірних (явно неправильних) даних, тобто у випадку недобросовісної поведінки набувача.
Отже, механізм повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення зазначених сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме через його зловживання.
Зазначене узгоджується з правовими позиціями викладеними у постановах Верховного Суду від 31.01.2019 (справа №554/6495/17-ц), від 31.10.2019 (справа №607/657/17) та від 20.03.2019 (справа №345/1493/17-ц).
Предметом позову у даній справі є стягнення з ОСОБА_1 на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області надмірно отриманих коштів у розмірі 54230,36 грн.
За ч.1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, то стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 року у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.
Також, зазначена позиція підтверджується, зокрема, постановою Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №910/1531/18.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Вказані положення відповідають визначенню пенсії, наведеному у ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, згідно якої пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно зі ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи з судовому порядку.
Отже, відрахування виплаченої надміру суми пенсії можливе за наявності однієї з двох умов: зловживання з його боку або подання страхувальником недостовірних даних. Вищевказаний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Проте, в матеріалах справи відсутня будь-яка підстава для відповідальності ОСОБА_1 та стягнення з нього переплати пенсії.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Жодного з цих трьох критеріїв для незастосування ст. 1215 ЦК України позивач не довів, у діях ОСОБА_1 відсутні ознаки недобросовісності та ознаки порушень закону.
Зазначене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові 27.02.2019 у справі №404/4822/ 15-ц; №14-55цс19 (пункт 30 позиції Верховного Суду) та загалом сформованій у цих правовідносинах судовій практиці. Крім того, як роз'яснила Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі №753/15556/15 (провадження №14-445цс18), правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і, відповідно, тягар доказування недобросовісності набувача покладається на платника відповідних сум.
Доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про те, що у спірних правовідносинах наявна недобросовісність ОСОБА_1 , не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються матеріалами справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер'їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року і Тошкуце та інші проти Румунії від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року та «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Отже, відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи.т. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З врахуванням викладеного, суд вважає, що поданий ГУ ПФУ в Харківській області позов задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 273, 289, 354, 355 ЦПК України,-
Позов Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області до ОСОБА_1 , третя особа Комунальний заклад охорони здоров'я КЗОЗ «Обласний центр медико-соціальної експертизи» про стягнення надміру виплаченої пенсії - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості щодо учасників справи:
позивач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, код ЄДРПОУ 14099344, адреса місцезнаходження: м. Харків, м-н Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов.
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
третя особа - Харківська обласна державна адміністрація Департаменту охорони здоров'я «Обласний центр медико-соціальної експертизи», код ЄДРПОУ 03327753, місцезнаходження: м. Харків, вул. Літературна, буд. 6.
Повне рішення виготовлено та підписано без проголошення 21.11.2025 року.
Суддя О.В. Федорова