Справа № 627/712/25
13 листопада 2025 року с-ще Краснокутськ
Краснокутський районний суд Харківської області у складі
головуючої Вовк Л. В.,
з участю секретаря судового засідання Тішакіної Л.В.,
учасники справи :
позивач -ТОВ « ФК «ЄАПБ»
представник позивача Москаленко М.С.,
відповідачка ОСОБА_1 ,
представник відповідачки ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Краснокутськ Харківської області справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» ( далі - ТОВ « ФК'ЄАПБ» ) звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ « ФК'ЄАПБ» заборгованості за кредитним договором від 17.08.2020 у розмірі 25 225,49 грн, з яких: 14690,67 грн - прострочена заборгованість по тілу; 1,31 грн - прострочені відсотки; 10533,51грн - заборгованість по комісії; 0 грн - штрафи. Одночасно просив вирішити питання про стягнення судового збору у розмірі 3028,00 грн.
В обґрунтування позову було зазначено, що 17.08.2020 між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» ( далі- ТОВ «ФК «ЦФР» ) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №3754887000, відповідно до якого відповідачка отримала у первісного кредитора кредит у розмірі 18 870,00 грн , терміном 24 місяці. ( а.с. 5,7 )
07.10.2016 між ТОВ «ФК «ЦФР» та АТ «Таскомбанк» було укладено договір про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016, відповідно до умов якого, до АТ «Таскомбанк» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №3754887000. ( а.с.11-12) .
15.05.2024 між АТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №НІ/11/19-Ф, у відповідності до умов якого до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за за кредитним договором №3754887000. ( а.с. 13-16)
Відповідно до додатку №1 до договору факторингу №НІ/11/19-Ф б/н від 15.05.2024 реєстру прав вимог, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набув права грошової вимоги до відповідачки в сумі 18 870,00 грн., з яких: 14 690,67 грн - прострочена заборгованість по тілу; 1,31 грн- прострочена заборгованість по відсоткам ; 10 533,51 грн - заборгованість по комісії , 0 грн - штрафи. ( а.с. 18)
Оскільки з моменту отримання права грошової вимоги відповідачкою не було здійснено жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ані позивачеві, ані первинному кредитору, позивач був змушений звернутися до суду.
23.10.2025 відповідачка , в інтересах якої діє, адвокат Сікоза В.О., подала відзив на позовну заяву, в якій просить відмовити в позовних вимогах ТОВ « ЄАПБ» .
29.10.2025 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив ОСОБА_1 , в якій просить задовольнити позов ,а відзив відповідачки залишити без задоволення .
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
27.08.2025 ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області , відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
У судове засідання представник позивача не з'явився , просив розглянути справу у його відсутність , позов підтримав , просив задовольнити , про що зазначив у заяві .
Представник відповідачки до суду не з'явився , просив суд розглянути справу за його відсутності , позовні вимоги не визнав , просить відмовити.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 17.08.2020 ОСОБА_1 подала до ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» підписані особисто заяви про приєднання до умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦФР» та на отримання кредиту № 3754887000 на наступних умовах: сума кредиту -18 870,00 грн, строк кредитування - 24 місяці, початковий процент - 3,00%, щомісячні проценти 3,00%, річні проценти 0,01%, щоденна пеня 0,3%. ( а.с.5, 7)
Цей Договір, Паспорт кредиту та Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК"ЦФР" (розміщені на сайті ТОВ "ФК "ЦФР" www.kreditmarket.ua та з якими позичальник ознайомився до укладення Договору та до яких позичальник приєднався підписавши Договір) складають єдиний кредитний договір.
На підставі Договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 укладеного між ТОВ ФК «ЦФР» та АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «ТАСКОМБАНК» (АТ «ТАСКОМБАНК») Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору свої Права вимоги до Позичальників, а Новий кредитор набуває Права вимоги Первісного кредитора за Кредитними договорами та Договорами забезпечення до них та сплачує Первісному кредитору за відступлення Права вимоги грошові кошти у сумі, що до дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим Договором.
Сторони погодили, що Первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) Новому кредитору свої Права вимоги до Позичальників, а Новий кредитор зобов'язаний набувати такі Права вимоги, шляхом підписання відповідних Реєстрів прав вимоги із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей Позичальників.
15.05.2024 між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №НІ/11/19-Ф від 15.05.2024, у відповідності до умов якого, ТОВ «ФК «ЄАПБ» зобов'язується передати (сплатити) AT «ТАСКОМБАНК» суму фінансування, а AT «ТАСКОМБАНК» зобов'язується відступити ТОВ «ФК «ЄАПБ» Права Вимоги за Кредитними Договорами, Договорами Поруки в обсязі та на умовах, що існують на Дату відступлення Прав Вимоги.
Відповідно до Додатку №1до Договору факторингу №НІ/11/19-Ф від 15.05.2024 Реєстру Прав Вимог, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набув права грошової вимоги до відповідачки у сумі 25 225,49 грн, з яких: 14690,67 грн - прострочена заборгованість по тілу; 1,31 грн - прострочені відсотки; 10533,51 грн - заборгованість по комісії; 0 грн - штрафи.
Згідно з п. 2.3. Відступлення Права Вимоги і всіх інших прав належних AT «ТАСКОМБАНК» за Кредитними Договорами, Договорами Поруки та їх перехід від AT «ТАСКОМБАНК» до ТОВ «ФК «ЄАПБ» відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Прав Вимог згідно Додатку №2, але не раніше здійснення оплати ТОВ «ФК «ЄАПБ» згідно п. 3.1 цього Договору, після чого, ТОВ «ФК «ЄАПБ» стає кредитором по відношенню до Позичальників стосовно Боргу та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Прав Вимог - підтверджує факт переходу від Клієнта до ТОВ «ФК «ЄАПБ» Прав Вимоги Боргу та є невід'ємною частиною Договору факторингу.
Згідно з умовами кредитного договору , позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.
На підтвердження розміру заборгованості за кредитом відповідачки, позивачем наданий розрахунок заборгованості, відповідно до якого заборгованість ОСОБА_1 становить 25 225,49 грн, з яких: 14690,67 грн -прострочена заборгованість по тілу; 1,31 грн - прострочені відсотки; 10533,51грн - заборгованість по комісії; 0 грн - штрафи .
Незважаючи на це, ОСОБА_1 не виконала свого обов'язку та припинила повертати наданий їй кредит в строки, передбачені Кредитним договором.
Отже, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за Кредитним договором № 3754887000 від 17.08.2020 у сумі 25 225,49 грн.
Відповідно до витягу з реєстру прав боржників на думку позивача він отримав вимоги до відповідачки у розмірі вимог, які є ціною позову .
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зістаттею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положеннями Положеннями ст.639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст. 1048 ЦК України).
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ч. 1 ст.514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Згідно зі статтею 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
У постанові від 30 січня 2018 року в справі № 161/16891/15 Верховний Суд вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Пунктами 62, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75 передбачено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
Як передбачено умовами Кредитного договору № 3754887000 від 17.08.2020, кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника.
Разом із тим, позивачем ТОВ «ФК «ЄАПБ» не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що позикодавцем були перераховані грошові кошти відповідачці в розмірі, що передбачений договором позики, а відповідач ці кошти отримав.
Зі змісту наданого до суду Договору позики неможливо встановити, на який саме рахунок позичальника та яким чином були перераховані кредитні кошти. Відсутні також і докази фактичного користування відповідачем кредитними коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника).
Виписки з рахунку, платіжної інструкції, довідки про перерахування коштів за допомогою електронних платіжних систем, сервісів он-лайн платежів тощо, які б підтверджували перерахування ТОВ «ФК «ЦФР» ОСОБА_1 коштів у розмірі 18 870,00 грн за кредитним договором №4887000 від 17.08.2020, позивачем не надано.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про витребування доказів, зокрема, інформації щодо належності відповідачці карткового рахунку та надходження на нього коштів, відповідної виписки з рахунку.
Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості за кредитним договором , не є належним доказом надання відповідачці кредитних коштів та наявності заборгованості, оскільки сам розрахунок є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику, а будь-яких доказів перерахування коштів на картку чи на рахунок відповідачки, позивачем не надано.
Вказані висновки ґрунтуються на правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18.
Таким чином позивачем не доведено належними та допустимими доказами виконання обов'язку щодо переказу коштів у позику відповідачці на її рахунок, а також фактичного користування відповідачкою коштами, та неналежністю наданого ним розрахунку як доказу заборгованості.
Розрахунок заборгованості у разі його наявності , сам по собі без надання доказів отримання кредитних коштів відповідачем , не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру , а також укладення кредитного договору , що узгоджується висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 21.10.2020 у справі № 190/1419//19-2.
У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються приписи законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. На виконання вимог у тому числі п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 вказаного Закону Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Відповідно до п. 5 цих Правил, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом є витрати споживача, уключаючи комісії. Тож наведеними нормами права передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).
Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».
Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).
Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачяться на користь споживача.
Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі№ 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що «згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, в прострочену комісію за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку щодо стягнення з ОСОБА_1 простроченої комісії у розмірі 10 533,51 грн , що відповідно до ч. 1, 2 ст. 11, абз. 1 ч. 2, ч. 4, 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемними умовами. Матеріали справи також не містять доказів, що споживач користувався такими послугами.
Окрім того , для підтвердження факту відступлення права вимоги заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора .
Таким чином , суд має встановити факт набуття права вимоги за кредитним договором , зокрема на підставі договору про відступлення права вимоги та відповідних додатків до нього , якщо вони містять інформацію про кредитний договір , а також встановити факт підтвердження оплати за договором.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.10.2024 у справі № 172/209/24, яку суд повинен врахувати під час вирішення цивільної справи .
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази сплати Фактором АТ "Таскомбанк" на користь Клієнта ТОВ " ФК" ЦФР" ціни продажу , відповідно до умов договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 , що є однією з умов набуття прав вимоги за кредитним договром , укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 . Таким чином вказаний договір є неукладеним та він не має юридичної сили .
Таким чином , позивачем не доведено факт переходу до нього права вимоги за кредитним договором №3754887000 від 17.08.202 , де позичальником є відповідач у справі.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Отже, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки викладені в ньому обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. 525, 526, 549, 610, 612, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. 7, 10, 12, 13, 76, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд
В задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду в тридцятиденний строк з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування ( ім'я ) сторін :
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»: юридична адреса: вул. Симона Петлюри, буд.№ 30, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ: 35625014;
Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП : НОМЕР_1 .
Повний текст судового рішення складено 20.11.2025.
Суддя Л.В. Вовк