справа № 619/5772/25
провадження № 2/619/2500/25
іменем України
17 листопада 2025 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіБолибока Є.А.
за участю:секретаря судового засіданняЛоманової І.А.
Справа № 619/5772/25
Ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:
позивач: КП «ХАРКІВСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ»;
відповідач: ОСОБА_1 ;
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження позов про стягнення заборгованості.
Стислий виклад позиції сторін.
26 вересня 2025 року КП «ХТМ», в особі представника Шевченка В.Я., через систему «Електронний суд», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому, з урахування його уточнення, просив стягнути заборгованість в сумі 52 620,66 грн, з яких: 46 412,16 грн за послуги з постачання теплової енергії за період з 01.03.2018 по 31.08.2025; 2 189,79 грн за послуги з постачання гарячої води за період з 01.03.2018 по 31.08.2025; 1 191,68 грн за абонентську плату з Індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01.04.2022 по 31.08.2025; 528,24 грн за абонентську плату з Індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01.04.2022 по 31.08.2025; інфляційні втрати в сумі 638,65 грн; 3% річних в сумі 1 662,14 грн.
Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги визнала, про що надала заяву, також просила врахувати її матеріальний стан, та те, що вона є особою з інвалідністю 3 групи, та при можливості просила розстрочити виплату заборгованості.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
01 жовтня 2025 року було постановлено ухвалу про прийняття справи до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, призначено перше судове засідання на 10 год 00 хв 17 листопада 2025 року. Також запропоновано відповідачам подати до суду відзив на позов в строк до 06 листопада 2025 року. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив у строк до 10 листопада 2025 року. Запропоновано відповідачам подати до суду в строк до 13 листопада 2025 року заперечення, в яких викласти свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань і аргументів і мотиви їх визнання або відхилення. Витребувано докази.
28 жовтня 2025 року на виконання ухвали суду від 01.10.2025 приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Пугачова І.В. надала до суду належним чином засвідчені копії документів щодо ОСОБА_1 , а саме, договору дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідченого нею 09.02.2018 за реєстровим № 225.
У судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з'явилася, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги визнала, просила врахувати її матеріальний стан, та не, то вона є особою з інвалідністю 3 групи, та при можливості розстрочити виплату заборгованості.
У судове засідання представник позивача КП «ХТМ» не з'явився, у позовній заяві просить справу розглядати без його участі.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
З огляду на інформаційну Довідку № 443244479 від 12.09.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 на підставі договору дарування квартири, серія та номер: 225, виданий 09.02.2018, видавник: приватний нотаріус Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Пугачова І.В.
На підставі договору дарування квартири від 09.02.2018 посвідченого приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Пугачовою І.В., за реєстровим № 225, ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 49,6 м2 .
ОСОБА_1 є споживачем послуг з опалення та гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_2 , та на неї відкритий особовий рахунок НОМЕР_1 .
Відповідно до відомості про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу споживач ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , о/рах НОМЕР_1 , за період з 01.03.2018 по 31.08.2025 має заборгованість за послугу з постачання теплової енергії у сумі 46 412,16 грн; 2189,79 грн за послуги з постачання гарячої води за період з 01.03.2018 по 31.08.2025.
З огляду на Розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, споживачу ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , о/рах НОМЕР_1 , за період з 03.2019 по 11.2021 нараховано 3% річних у сумі 638,65 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 662,14 грн.
Згідно з Відомістю про нарахування та оплату за абонентське обслуговування по послузі з постачання теплової енергії, по послузі з постачання гарячої води, споживачу ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , о/рах НОМЕР_1 , за період з 01.04.2022 по 31.08.2025 нараховано борг у розмірі 1191,68 за абонентське обслуговування по послузі з постачання теплової енергії; 528,24 грн за абонентську плату з Індивідуальним договором з постачання гарячої води.
Мотиви суду.
Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.
Відповідач подала до суду заяву про визнання позову.
Частинами 1, 2 та 4 ст. 206 ЦПК України передбачено, що відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідач позов визнала, визнання позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, в зв'язку з чим, суд вважає необхідним позовні вимоги задовольнити.
За змістом статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 319 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном, власність зобов'язує.
Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24.06.2004 року визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24.06.2004 року відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово- комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Пунктом першим частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24.06.2004 року визначено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» № 2633-IV від 02.06.2005 встановлено обов'язок споживача оплатити надані послуги.
Відповідно до абзацу 22 частини першої статті 1 Закону України № 2633-IV від 02.06.2005 «Про теплопостачання», теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Постачання теплової енергії у житловий фонд на потреби опалення, здійснюється на підставі розпоряджень місцевих органів влади про початок та закінчення опалювального сезону, а на потреби гарячого водопостачання протягом року.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до вимог ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до вимог п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 1875-IV від 24.06.2004 року та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної води та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з центрального опалення, постачання холодної води та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів від 21.07.05 року № 630 (надалі Правила), споживач зобов'язаний вчасно вносити плату за комунальні послуги.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Положення ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права і зобов'язання виникають не тільки з основ передбачених законодавством, а також з дії громадян.
Такими діями відповідача є фактичне користування послугами, що надаються позивачем.
Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг саме по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року № 6-2951цс15.
Ні ЦК України, ні Законами України «Про житлово-комунальні послуги», «Про теплопостачання», ні Правилами не передбачено випадків, коли недодержання письмової форми договору про надання послуг з теплопостачання має наслідком його недійсність. Відсутність письмового договору про надання послуг з теплопостачання та постачання гарячої води не свідчить про відсутність певних договірних відносин і не звільняє відповідачів від оплати за фактично надані послуги.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду у цивільній справі № 334/2789/15-ц, викладеною у постанові від 27 лютого 2019 року.
Відповідачем не доведено, що КП «ХТМ» послуги за теплопостачання не надавало.
Статтями 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Згідно з положеннями ст. 525 ЦК України однобічна відмова від виконання прийнятих зобов'язань не допускаються.
Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом установлено, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з опалення та гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_2 , та є власником цієї квартири, на неї відкритий особовий рахунок НОМЕР_1 .
Тобто відповідач перебуває у фактичних договірних відносинах з КП «Харківські теплові мережі».
Відповідно до відомості про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу споживач ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.08.2025 має заборгованість за послугу з постачання теплової енергії у сумі 46 412,16 грн; 2189,79 грн за послуги з постачання гарячої води за період з 01.03.2018 по 31.08.2025.
З огляду на Розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, споживачу ОСОБА_1 за період з 03.2019 по 11.2021 нараховано 3% річних у сумі 638,65 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 662,14 грн.
Згідно з Відомістю про нарахування та оплату за абонентське обслуговування по послузі з постачання теплової енергії, по послузі з постачання гарячої води, споживачу ОСОБА_1 за період з 01.04.2022 по 31.08.2025 нараховано борг у розмірі 1191,68 за абонентське обслуговування по послузі з постачання теплової енергії; 528,24 грн за абонентську плату з Індивідуальним договором з постачання гарячої води.
Аналіз вищенаведених положень свідчить про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Отже, судом установлено, що позивачем надавалися послуги з теплопостачання та постачання гарячої води у період з 01.03.2018 по 31.08.2025, та у зв'язку із невиконанням обов'язку по оплаті наданих послуг утворилася заборгованість у загальному розмірі 52 620,66 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Отже, суд дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 52 620,66 грн.
Відповідач надала до суду заяву, у якій просить суд про розстрочення виплати заборгованості, посилаючись на тяжке матеріальне становище, а також те, що вона є особою з інвалідністю 3 групи.
Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може надати відстрочення або розстрочення виконання, про що зазначає в рішенні.
Згідно з п. 2 ч. 7 ст. 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.
Згідно з положеннями частин першої та третьої ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до ч. 4 ст. 435 ЦПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочка виконання рішення суду - це розподіл виконання рішення на частини, що підлягають виконанню протягом певного періоду часу або через певні періоди часу, що призводять до перенесення строку виконання рішення на пізніші періоди, зокрема, полягає в розподілі належних до сплати сум платежу на певні частини із встановленням конкретного строку для виконання кожної з визначених частин рішення. При розгляді заяв щодо розстрочки виконання рішення суд виходить з міркувань доцільності та об'єктивності необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому; наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки такого відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання такого додаткового строку до повного виконання рішення суду. Надання строку для розстрочки виконання рішення суд не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, розстрочка має бути компромісом між заінтересованими сторонами.
Як роз'яснив Європейський суд з прав людини в пілотному рішенні «Іванов проти України», право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, як би національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції»).
Відповідно до ст. 1291 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 10 постанови від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім'ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25.09.2015 року № 8 встановлено, що судам при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суду слід враховувати те, що розстрочкою виконання рішення є встановлення періоду, протягом якого рішення суду виконається частинами з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини мають визначатись судом. Це стосується виконанням рішення суду щодо предметів, які діляться (грошей, майна тощо). Суди, задовольняючи заяви про розстрочку та відстрочку виконання рішень, не враховують що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для невиконання судових рішень, які набрали законної сили, та не є обставиною, що утруднює виконання рішень суду.
Водночас відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа зобов'язань залишається незмінною. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом.
Така правова позиція сформована Великою Палатою ВС у постанові від 04 06.2019 у справі №916/190/18.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідачем до заяви про розстрочку виплати заборгованості додано копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 від 04.12.2007, копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 серії НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_1 з якого установлено, що вона є особою з інвалідністю 3 групи, загального захворювання.
Інших доказів на підтвердження існування підстав для розстрочення виконання рішення суду відповідачем суду не надано.
Наведені відповідачем обставини не є такими, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Таким чином, ОСОБА_1 не доведено обставин заяви, які б суд міг визнати особливими.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду, не підлягає задоволенню, оскільки нею не доведено належними та допустимими доказами обставин, які мають характер особливих або виняткових та, які б давали підстави для відстрочення виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
З огляду на Платіжну інструкцію № 18590 від 15.09.2025 на рахунок № НОМЕР_5 КП «Харківські теплові мережі» був сплачений судовий збір за подання позову до суду у розмірі 2 422,40 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною першою статті 142 ЦПК України визначено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у рішенні вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 позов визнала до початку розгляду справи по суті, про що свідчить наявна в матеріалах справи відповідна заява, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення КП «Харківські теплові мережі» з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
У зв'язку з тим, що суд повертає КП «Харківські теплові мережі» 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а саме 1 211,20 грн, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 211,20 грн, а не 2 422,40 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 89, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 351, 352, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість в сумі 52 620 (п'ятдесят дві тисячі шістсот двадцять) гривень 66 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області повернути Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», з державного бюджету 50% судового збору в розмірі 1 211,20 грн, сплаченого за Платіжною інструкцією № 18590 від 15.09.2025 на рахунок № UA878999980313161206000020599, отримувач: ГУК Харків обл/МТГ Дергачі/22030101 Код отримувача: 37874947, Надавач платіжних послуг отримувача: Казначейство України.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду у справі - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи:
позивач: КП «ХАРКІВСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ», місцезнаходження: 61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, буд. 11, ідентифікаційний код 31557119;
відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Повне судове рішення складено 21 листопада 2025 року.
Суддя Є. А. Болибок