Справа № 128/3352/23
Провадження № 22-ц/801/2194/2025
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондаренко О. І.
Доповідач:Голота Л. О.
21 листопада 2025 рокуСправа № 128/3352/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Голоти Л. О. (суддя - доповідач),
суддів Оніщука В.В., Рибчинського В.П.,
розглянув у порядку письмового провадження справу № 128/3352/23 за позовом Комунальної організації «Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 14.12.2023, ухвалене у складі судді Бондаренко О.І. в приміщенні суду в м. Вінниця, -
28.08.2025 Комунальна організація «Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву» (далі - КО «Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву») звернулося до суду із позовом (вх № 19643) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просила : (1) стягнути з ОСОБА_1 на користь КО «Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву» кошти в сумі 29775,27 грн, з яких основний борг 15324 грн; 3 % за користування позикою 1610 грн; інфляція 9252,51 грн, 3 % від основної суми боргу 3588,76 грн; (2) стягнути з ОСОБА_1 на користь КО «Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву» кошти в сумі 2684 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 16.07.2002 між КО «Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 3-11-1 на будівництво житлового будинку. Умовами договору між сторонами було погоджено : Фонд надає відповідно до «Положення про надання та погашення довгострокової пільгової позики на індивідуальне житлове будівництво» позичальнику пільгову позику строком на 20 років для завершення будівництва житлового будинку і надвірних господарчих будівель в сумі 48500,00 грн під 3 % річних в гривнях за користування позикою, а позичальник зобов'язується погасити позику до 30.11.2021 (пункт 1.1); Фонд надає позичальнику позику для виконання робіт 1 етапу шляхом перерахування коштів постачальникам матеріалів, будівельним організаціям та коштів в безготівковій формі при наявності коштів у Фонді. Етапи будівництва: внутрішні та зовнішні оздоблювальні роботи; благоустрій та огорожа. Фінансування наступного етапу здійснюється тільки після завершення будівництва попереднього етапу, що засвідчується актом та при наявності коштів у Фонді на фінансування наступних етапів будівництва (пункт 2.2); Позичальник зобов'язується вносити одночасно з погашенням основного боргу і відсотків за користування позикою з розрахунку 3 (три) відсотки річних з моменту отримання початкової позики з урахуванням індексу інфляції на момент погашення позики і відсотків (пункт 2.7); відповідно до домовленості з позичальником видача йому позики здійснюється матеріалами та коштами у безготівковій формі (пункт 4.5).
Свої зобов'язання по договору, позивачем було виконано шляхом перерахування на рахунок відповідача коштів та оплати матеріалів та робіт на замовлення відповідача, в загальній сумі 48421,62 грн.. В свою чергу, відповідач виконав свої зобов'язання перед Фондом частково, сплативши лише 33176,00 грн суми кредиту, 13667,00 грн 3 % за користування позикою, 9960,24 грн інфляції.
Станом на 23.08.2023 за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 15324,00 грн сума основного боргу, 1610,00 грн 3 % за користування кредитом, 9252,51 грн інфляції. Відповідач повинен також сплатити суму боргу 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення, що в даному випадку становить 3588,76 грн (стаття 625 ЦК України).
Відповідач не виконав свої зобов'язання за договором щодо погашення позики та відсотків за користування нею, чим порушив законні інтереси позивача.
Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 14.12.2023 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КО «Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву» заборгованість за договором позики №3-11-1 від 16.07.2002 у розмірі 29775 грн 27 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КО «Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву» судовий збір в розмірі 2684 грн.
30.06.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою (вх № 13455, № 13477 від 1.07.2025) про перегляд заочного рішення /а. с. 70-76/.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 8.09.2025 поновлено відповідачу строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення. Заяву відповідача про перегляд заочного рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 14.12.2023 по справі № 128/3352/23 залишено без задоволення /а. с. 135-138/.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу (вх. № 10321), в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог; здійснити розподіл судових витрат.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не було повідомлено відповідача про дату, час і місце розгляду справи; заяву про перегляд заочного рішення розглянуто судом першої інстанції з порушенням строків її розгляду; платіжне доручення № 2 віл 1.08.2002 на суму 979,30 грн та платіжне доручення № 11 від 9.08.2002 на суму 5000 грн не підтверджує надання вказаної суми відповідачу; накладна № 103 від 29.08.2003, відповідно до якої позивачем відпущено товару на суму 6000 грн не містить підпису відповідача; відповідач зазначає, що на виконання умов договору отримав на свою користь від позивача грошових коштів і матеріалів на загальну суму 36442,32 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 328 від 17.07.2002 на суму 10000 грн, накладною № 64 від 27.06.2003 на суму 3290,40; накладною № 103 від 31.07.2003 на суму 1152 грн, випискою з банку на суму 20000 грн.
До апеляційної скарги відповідачем додано наступні документи : копію постанови від 25.06.2025 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (ВП № 78415214) /а. с. 150-151/; копію постанови від 19.06.2025 про арешт коштів боржника (ВП № 78415214), копію запиту/скарги від 30.06.2025 ОСОБА_2 адресованого АТ «Укрпошта» та начальнику сільського відділення № 23223 «АТ «Укрпошта»; розрахунок.
22.09.2025 до Вінницького апеляційного суду надійшов відзив (вх № 10680) КО «Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву», в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції - без змін.
До відзиву позивачем додано наступні докази : копію контракту № 1 від 2.08.2002, копію договору № 27 від 1.08.2002, копію заяви ОСОБА_1 про виділення матеріалів в рахунок договору на отримання позики на будівництво житлового будинку.
23.09.2025 до суду надійшла відповідь на відзив (вх № 10763) ОСОБА_1 , в якій зазначено, що додані до відзиву докази подані з порушенням строку, встановленого статтею 83 ЦПК України лише на стадії апеляційного провадження, позивач не обґрунтував причини пропуску строку на їх подання, та не ставиться питання про поновлення строку на їх подання. З огляду на наведене, відповідач просить не приймати до розгляду подані позивачем докази одночасно з відзивом. Крім цього, відповідно до пункту 1.1. Фонд надає позичальнику пільгову позику строком на 20 років для завершення будівництва житлового будинку і надвірних господарчих будівель в сумі 48500,00 грн під 3 % річних в гривнях за користування позикою, а позичальник зобов'язується погасити позику до 30.11.2021. Пунктом 4.1 договору передбачено, що за згодою сторін погашення позики може виконуватися іншою, ніж м'ясо ВРХ в живій вазі, сільгосппродукцією за цінами або об'єднаними коефіцієнтами, що затверджені управлінням сільського господарства та продовольства облдержадміністрації. Однак, позивачем самостійно погоджено повернення позики в натурі (м'ясом) т відповідно до п. 4.1 лише за згодою сторін в інший спосіб. Предметом спору є вимоги про стягнення грошових коштів, що суперечить погодженим сторонами умовам договору. Нарахування інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України можливе лише в разі не виконання грошового зобов'язання, яке в даному випадку відсутнє. Відповідач повністю повернув позивачу отриману позику в грошовій формі та інші суми, які були нараховані позивачем за договором, тобто відповідач повністю виконав свої зобов'язання за договором перед позивачем.
У постанові ВС від 13.01.2021 у справі № 264/949/19 зазначено, що: вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні».
Колегія суддів, ознайомившись із поданими доказами до апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу дійшла висновку про приєднання до матеріалів справи зазначених вище доказів (документів) поданих сторонами відповідно до частини другої, третьої статті 367 ЦПК України, оскільки в суді першої інстанції справа розглянута у відсутності відповідача, яка не подавала відзив на позовну заяву, не заперечувала проти позовних вимог, ці докази (документи) подаються відповідачем на спростування позовних вимог, а позивачем подаються як спростування аргументів, наведених відповідачем в апеляційній скарзі, про які не заявлялось в суді першої інстанції, надані сторонами докази мають виключне значення для правильного вирішення справи, вони стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, тому наявні підстави для їх прийняття задля забезпечення повного, справедливого та об'єктивного вирішення спору.
Щодо розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу на заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 14.12.2023 у справі з ціною позову 29775,27 грн, що є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90840 грн).
Перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до наступних висновків.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України).
Заочне рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.
У справі встановлено наступні обставини.
16.07.2002 між КО «Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 3-11-1 на будівництво житлового будинку, відповідно до п. 1.1. якого Фонд надає відповідно до «Положення про надання та погашення довгострокової пільгової позики на індивідуальне житлове будівництво» Позичальнику пільгову позику строком на 20 років для завершення будівництва житлового будинку і надвірних господарчих будівель в сумі 48500,00 грн під 3% річних в гривнях за користування позикою, а Позичальник зобов'язується погасити позику до 30.11.2021.
Відповідно до умов договору між сторонами погоджено, зокрема, що : Фонд надає позичальнику позику для виконання робіт 1 етапу шляхом перерахування коштів постачальникам матеріалів, будівельним організаціям та коштів в безготівковій формі при наявності коштів у Фонді. Етапи будівництва: внутрішні та зовнішні оздоблювальні роботи; благоустрій та огорожа. Фінансування наступного етапу здійснюється тільки після завершення будівництва попереднього етапу, що засвідчується актом та при наявності коштів у Фонді на фінансування наступних етапів будівництва (пункт 2.2); Позичальник зобов'язується вносити одночасно з погашенням основного боргу і відсотків за користування позикою з розрахунку 3 (три) відсотки річних з моменту отримання початкової позики з урахуванням індексу інфляції на момент погашення позики і відсотків (пункт 2.7); Відповідно до домовленості з позичальником видача йому позики здійснюється матеріалами та коштами у безготівковій формі (пункт 4.5) /а. с. 12 - 13/.
КО «Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву» виконано умови договору позики № 3-11-1 від 16.07.2002 шляхом перерахування на рахунок відповідача коштів та оплати матеріалів та робіт на замовлення відповідача в загальній сумі 48421,62 грн., що підтверджується платіжними документами /а. с. 15 - 22/.
Відповідач виконав свої зобов'язання перед Фондом частково, сплативши позивачу у погашення суми позики - 56 803 грн, 24 коп. /а. с. 23 - 30/.
Станом на 23.08.2023 заборгованість відповідача перед позивачем становить 29775,27 грн, з яких, як зазначає позивач: 15324 грн основний борг; 1610 грн 3 % за користування позикою; 9252,51 грн інфляція, 3588,76 грн 3 % від основної суми боргу /а. с. 33 - 35/.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги обґрунтовані, тому наявні правові підстави для їх задоволення.
Висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог зроблено за неповного з'ясування обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
На підставі наявних матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються нормами ЦК України та Положенням про надання та погашення довгострокової пільгової позики на індивідуальне житлове будівництво, яке було розроблено на виконання постанови КМУ від 5.10.1998 року № 1597 « Про затвердження Правил надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі» ( із змінами, внесеними згідно з постановою КМУ від 14.02.2001 року № 145), (далі Правил, в редакції чинній на час виникнення правовідносин ).
Дані Правила відповідно до Указу Президента України від 27.03.1998 року № 222 « Про заходи щодо підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» визначають умови і порядок надання фондами підтримки індивідуального житлового будівництва на селі (далі-фонди) пільгових довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі на виконання регіональних програм « Власний дім» і є основою для розроблення відповідних регіональних правил з урахуванням місцевих умов.
Відповідно п. 3 Правил кредитування фондами будівництва житла на селі є прямим, адресним (цільовим), зворотним і здійснюється у межах наявних кредитних ресурсів.
Розділ ІІІ Правил визначає порядок оформлення і видачі кредиту. Наслідком позитивного рішення виконавчого органу фонду про надання кредиту визначено укладення кредитної угоди, яка має відповідати законодавству з урахуваннях цих Правил.
Відповідно до п. 15 Правил кредитна угода укладається на всю суму кредиту, яка видається частинами, поетапно ( чотири етапи) згідно з графіком будівництва.
Як вбачається з матеріалів справи у Договорі № 3-11-1 про надання позики від 16.07.2002 року зазначена сума позики - 48500 грн., тоді як платіжними документами та показами сторін підтверджено, що ОСОБА_1 була надана позика у сумі 48 421 грн 62 коп.
Судом встановлено, що кредит надавався позичальникові шляхом перерахування коштів постачальникам матеріалів, будівельним організаціям і коштів в безготівковій формі на рахунок відповідачки, що відповідає п.2.2 Договору та п. 16 Правил.
Заперечуючи суму отриманої позики апелянт надає суперечливі покази зазначаючи, що платіжне доручення № 11 від 09.08.2002 року на суму 5000 грн в якому зазначено «за виконання внутрішніх штукатурних робіт згідно контракту № 1 від 2.08.2002 ОСОБА_3 »; накладна № 103 від 29.08.2003 року на суму 6 000 грн у якій немає підпису отримувача; а також платіжне доручення № 2 від 01.08.2002 року на суму 979, 30 грн де одержувачем коштів зазначено ПП « СБМУ № 8 не є належними доказами на підтвердження отримання нею даних сум, при цьому відповідачка визнає суми внесені нею на погашення боргу, у загальному розмірі більшому від тієї суми, що вона як зазначає отримала.
З метою повного та об'єктивного розгляду справи, оцінюючи докази, надані позивачем до відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів з урахуванням долучених до справи: контракту № 1 від 2.08.2022, укладеного саме на замовлення відповідача, відповідно до якого ОСОБА_3 зобов'язалася якісно та в строк виконати будівельні роботи ; Договору № 27 від 01.08.2002 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПП «СБМУ № 8», відповідно до якого відповідач виступала замовником послуг і за пунктом 1.1. договору ПП «СБМУ № 8» надає в оренду техніку та обладнання на підставі замовлення відповідача, а оплата здійснюється з кредитних коштів; а також заяви ОСОБА_1 про виділення їй матеріалів на загальну суму 48 000 грн приходить висновку про доведення позивачем належними та допустимими доказами того факту, що на виконання умов Договору про надання позики ОСОБА_1 була надана позика у сумі 48 421 грн 62 коп.
Пунктом 20 Правил передбачена можливість визначення у Договорі плати за користування кредитом.
Відповідно до п. 2.7 Договору одночасно з погашенням основного боргу, позичальник взяв на себе обов'язок сплатити відсотки за користування позикою у розмірі 3% річних з урахуванням індексу інфляції.
Додатком до Договору визначено графік погашення позики та відсотків, загальна сума ( 48 500 сума позики +15277 грн .(3% річних)) становить 63 777 грн, також визначено порядок погашення позики кількістю м'яса ВРХ 12 435 кг за ціною 3, 90 грн. / а.с. 14/
В апеляційній скарзі відповідачка зазначає, що сплатила кошти у сумі 48 803,24 грн, однак з урахуванням доказів на які вона посилається, колегія суддів вважає дану суму арифметичною помилкою (проплата у 2008 році була на суму 18550 грн, тоді як у своєму розрахунку відповідачка зазначила суму 10550 грн) /а. с. 23-31/. Крім того, позивачем визнається саме більша сума - 56 803,24 грн., що не порушує інтересів відповідачки, та надано виписки на її підтвердження.
Отже, за наявними у справі доказами (платіжними документами) встановлено, що відповідачкою на погашення суми боргу було сплачено 56 803 грн 24 коп.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем погоджено повернення позики в натурі (м'ясом) та відповідно до п. 4.1 лише за згодою сторін в інший спосіб, а тому вимоги про стягнення заборгованості за договором позики в грошовому виразі порушує умови договору позики, апеляційний суд вважає безпідставними з наступних підстав.
Пунктом 21 Правил визначається спосіб погашення кредиту та внесення плати за користування ним, який передбачає можливість його погашення як коштами так/ або частково чи повністю сільськогосподарською продукцією власного виробництва за цінами та на умовах, визначених кредитною угодою, рівними частинами щоквартально, до 15 числа місяця, що настає за звітним періодом, або до 30 листопада поточного року.
Відповідно до п. 26 Правил у разі невиконання позичальником умов кредитної угоди фонд відповідно до законодавства здійснює заходи щодо стягнення заборгованості та інші дії, передбачені умовами кредитної угоди. Доказом повного виконання позичальником фінансових зобов'язань за кредитною угодою є відповідний акт, який оформлявся сторонами кредитного договору.
У п. 2.6 Договору визначено, що погашення позики в наступні 19 років проводити щорічно рівними частинами м'яса в живій вазі в кількості 654 кг в строк до 30 листопада кожного року.
Відповідно до статті 374 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час укладення договору цільової позики від 16.07.2002, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України, чинній на час виконання зобов'язань, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, за умовами договору ( п. 2.6 ), Постанови КМУ № 1597 ( Правил) та положень ЦК України, отримавши у позику грошові кошти у відповідачки виник обов'язок повернути саме грошові кошти. Зазначення у п. 2.6 Договору про повернення позики м'ясом у живій вазі є лише можливим способом погашення позики.
Звертаючись до суду з позовом, КО «Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву» зазначала, що у зв'язку з частковим невиконанням своїх зобов'язань за Договором позики станом на 23.08.2023 за відповідачкою виникла заборгованість на загальну суму 29 775,27 грн., з яких :
15 324,00 грн - основний борг (п. 1.1., 2.6 договору);
1 610,00 грн - 3 % за користування позикою (п. 1.1, 2.7 /а. с. 1, 13 (12435 грн (погоджений розмір процентів в додатку до договору) - 13667грн (сума зарахована позивачем в рахунок погашення заборгованості за договором позики)),
9 252,51 грн - інфляційні (ст. 625 ЦК України, період з 2003 по 2021, (п. 2.7 договору) /а. с. 35/;
35 88,76 грн - 3 % річних від основної суми боргу (ст. 625 ЦК України, період з 1.12.2003 по 23.02.2022 (п.2.7 договору) /а. с. 33-34/.
Правовими підставами позовних вимог зазначено позивачем положення статей ст. 526, 530, 610, 615, 625, 629 ЦК України.
Відповідно до вимог п.п.1, 2 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам, визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору покладено саме на суд (ВС КЦС № 310/1772/19 від 15.09.2021 р.)
У своїх рішеннях Верховний Суд неодноразово зазначав, що визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок.
Досліджуючи наданий позивачем розрахунок щодо суми заборгованості відповідачки, колегія суддів приходить висновку, що за наявності доказів про надання позики та сплати ОСОБА_1 певних сум на виконання взятих на себе зобов'язань за договором позики, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження суми залишку боргу. Без надання доказів порядку погашення/зарахування платежів суд позбавлений можливості навести самостійний розрахунок заборгованості.
Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 1.04.2004, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Ураховуючи наведене, оскільки строк повернення (виконання зобов'язання) настав 30.11.2021, то до відносин із повернення тіла позики слід застосувати ЦК України 2003 року (аналогічний висновок, викладено в постанові ВС 6.11.2024 по справі № 757/24480/21-ц).
Відповідно до статті 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Як вбачається з додатку до договору, ОСОБА_1 щорічно на погашення суми позики ( тіло) мала вносити платежі у сумі 2 552 грн ( 2564 грн у 2021 році) та відсотки у визначеній сумі. / а.с. 14/
Окремого розрахунку суми заборгованості по тілу позики та відсотків позивачем суду не надано. Не надано суду і первинних бухгалтерських документів щодо обліку та порядку черговості зарахування коштів , здійснених відповідачкою.
З розрахунку інфляції вбачається, що індекс інфляції нараховувався лише на суму позики (тіло). Даним розрахунком позивач також доводить суму залишку заборгованості по сумі основного боргу./ а.с. 35/
Досліджуючи даний доказ, колегія суддів вважає його недостатнім та неналежним , оскільки він не містить повної інформації щодо предмета доказування - суми залишку заборгованості.
Так, як вбачається з розрахунку станом на 2005 рік по сумі позики наявна заборгованість у розмірі 7656 грн ( 2552 грн щорічний платіж по тілу * 3 роки ( 2003, 2004, 2005). З урахуванням щорічного платежу, у 2006 році відповідачка мала сплатити борг по сумі позики - 10 208 грн.
04.06.2006 року ( суд приймає до уваги покази відповідачки щодо дати платежу, оскільки на копії квитанції наданій позивачем дана інформація не відображена) ОСОБА_1 був здійснений платіж на суму 4 950 грн. / а.с. 31/, однак на погашення суми позики за 2006 рік була врахована лише сума 2 552 грн. На що була зарахована інша частина сплачених коштів не зазначено.
У 2007 році з урахуванням попередньої суми боргу та щорічного чергового платежу, відповідачка мала заплатити суму позики 10 208 грн ( 7656 грн борг станом на 2006 +2552 грн щорічний платіж). Відповідно відомостей наданих позивачем, відповідачка 24.10.2007 року сплатила суму 5000 грн. / а.с. 30/, однак на погашення суми позики була врахована знову лише сума 2552 грн. Порядок зарахування іншої частини платежу не зазначено.
У 2008 році відповідачка з урахуванням попередньої суми боргу та щорічного чергового платежу, мала заплатити суму позики 10 208 грн ( 7656 грн борг станом на 2007 +2552 грн щорічний платіж). Відповідно відомостей наданих позивачем, відповідачка 17.11. 2008 році сплатила суму 18 500 грн. / а.с. 29 /, у наслідок чого у 2008 році по сплаті суми позики заборгованості не було. / а.с. 35/. Однак, апеляційний суд звертає увагу, що сплачена сума покривала заборгованість по тілу та відсотках у повному обсязі, а також був наявний залишок коштів, однак з необґрунтованих підстав станом на 2009 року у розрахунку зазначений борг у сумі 2452, 6 грн.
З огляду на викладене перевірити правильність нарахування наступних нарахувань не є можливим.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 24 Правил обов'язок щодо оформлення, обліку і контролю за здійсненням операцій з погашення кредитів, що ведеться згідно із законодавством покладено на фонд.
Отже, у зв'язку з ненаданням позивачем розрахунку із зазначенням черговості погашення вимог за грошовим зобов'язанням, суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахування суми (тіла) позики, відсотків (нарахованих позивачем відповідно до п. 2.7 Договору) та інфляційних сум, на підставі чого приходить висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення 15324 грн - суми основного боргу, 1610 грн - 3 % річних за користування кредитом (п. 2.7 договору) та 9252,51 грн - інфляційні ( п.2.7 Договору).
У задоволенні вимог про стягнення суми 3588,76 грн, які позивач визначив, як 3 % річних та нарахував у порядку визначеному ст. 625 ЦК України колегія суддів відмовляє з наступних підстав.
З розрахунку боргу за ст. 625 ЦК України, наданого позивачем вбачається, що його здійснено за формулою: Сума санкції = С ( сума заборгованості) х 3% х Д (кількість днів прострочення) : 365 ( дні) : 100 / а.с.33/.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4.02.2020 у справі № 912/1120/16 викладено правовий висновок, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Враховуючи, що позивачем не доведено суму заборгованості ( показник С за їх формулою), а також здійснено нарахування відсотків по ст. 625 ЦК України на відсотки, визначені п. 2.7 Договору, що одночасно не може застосовуватися, колегія суддів приходить висновку про необґрунтованість та недоведеність даних вимог.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Оскільки позивачем не доведена сума заборгованості колегія суддів приходить висновку про відсутність підстав для задоволення їх позовних вимог.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 1-4 частини першої статті 376 ЦПК України).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені вимог КУ «Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики № 3-11-1 від 16.07.2002 року.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга задоволена і у позові позивача відмовлено, судові витрати понесені ОСОБА_1 у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір у сумі 3220,80 грн а.с. 158) підлягають стягненню на її користь з позивача.
Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 14.12.2023 скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог Комунальної організації «Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики №3-11-1 від 16.07.2002 року відмовити.
Стягнути з Комунальної організації «Обласний фонд сприяння інвестиціям та будівництву» (юридична адреса вул. Замостянська/просп. Коцюбинського, 26/58, 21009, м. Вінниця. Фактична адреса вул. Соборна, 15А, м. Вінниця 21050. Код ЄДРПОУ 24893824) на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені нею при сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3220, 80 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий суддя Л. О. Голота
Судді: В. П. Рибчинський
В. В. Оніщук