Рівненський апеляційний суд
Іменем України
13 листопада 2025 року м. Рівне
Справа № 557/1661/25
Провадження № 11-сс/4815/306/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
підозрюваного - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Гощанського районного суду Рівненської області від 30 вересня 2025 року про обрання щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12025181080000194 від 27.09.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, -
Ухвалою слідчого судді Гощанського районного суду Рівненської області від 30 вересня 2025 року задоволено клопотання старшого слідчого СВ ВП №5 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_9 та обрано щодо підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави строком на 60 днів до 26 листопада 2025 року.
Не погодившись з рішенням суду, захисник ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді від 30 вересня 2025 року та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого, а у разі залишення оскаржуваної ухвали без зміни визначити розмір застави в межах, визначених ч.5 ст.182 КПК України, а саме від двадцяти до вісімдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Вказує, що під час розгляду клопотання слідчого слідчий суддя допустився неповноти судового розгляду, зробив висновки без зазначення посилань на наявність конкретних належних, достатніх та допустимих доказів, які містяться в матеріалах справи, не надав правової оцінки доказам, які були долучені до клопотання, а також в ухвалі відсутні підтвердження того, що судом було надано можливість підозрюваному надати пояснення щодо будь-яких обставин його затримання та тримання під вартою. Зазначає, що підстави для обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є нічим не підтверджені та ґрунтуються на припущеннях, оскільки не підтверджуються жодним конкретним доказом, яким доводиться така підозра. Вважає, що ризики, наведені в клопотанні, є формальними, оскільки матеріали кримінального провадження не доводять реальність їх настання.
Наголошує, що підозрюваний перебуває у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_10 , вони мають малолітню доньку, ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка знаходиться на утриманні ОСОБА_6 , працює на посаді виготовлювача виробів зі спінювальних матеріалів в ПП «Буд Пласт Полімер» та відповідно до характеристики від 06.10.2025 року, зарекомендував себе працьовитим, дисциплінованим, уважним та активним працівником, постійно прагне до розвитку, самовдосконалення та бажання працювати, протягом всього періоду роботи скарг на нього не надходило, тільки позитивні відгуки. Також згідно характеристики старости Миколаївського старостинського округу від 06.10.2025 року, ОСОБА_11 в конфліктних ситуаціях з сусідами замічений не був, навпаки дружелюбний та по можливості надає допомогу, сім'я характеризується з позитивної сторони, скарг від сусідів не надходило. Відповідно до медичної документації має значні проблеми зі здоров'ям, отримані в тому числі внаслідок захисту Батьківщини.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи підозрюваного та його захисника на підтримання апеляційної скарги, думку прокурора, який просив залишити рішення слідчого судді без зміни, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.131 КПК України передбачено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм застосуванням більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного і його поведінки.
Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_6 інкримінується те, що він, будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, призваним під час загальної мобілізації, діючи із прямим умислом, реалізуючи свій злочинний намір, направлений на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у виді заподіяння тілесних ушкоджень та бажаючи їх настання, 26 вересня 2025 року приблизно о 23 год. 00 хв., перебуваючи в наметовому містечку військової частини НОМЕР_1 , яке розташоване поблизу АДРЕСА_1 та перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, в ході раптово виниклих неприязних стосунків з військовослужбовцем ОСОБА_12 , наніс останньому кулаками рук та ногами множинні удари в область грудей, живота та інших частин тіла, в результаті чого спричинив потерпілому тілесне ушкодження у вигляді масивної крововтрати, внутрішньо-черевної та внутрішньо грудної кровотечі, поєднана тупа травма грудей і живота з переломами, ушкодження внаслідок контакту з тупим предметом. Своїми діями, які виразилися в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, тобто умисному тілесному ушкодженні, небезпечному для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.121 КК України.
29.09.2025 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні даного злочину.
Вимогами ст.177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Апеляційний суд вважає, що рішення про обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою постановлене слідчим суддею з дотриманням вимог зазначених статей.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Отже, на початковій стадії розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред'являти до наданих доказів таких же високих вимог, як при формулюванні остаточного обвинувачення при направленні справи до суду.
А щодо питань, пов'язаних з оцінкою доказів для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, так само і кваліфікація дій підозрюваного, то слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_6 до вчинення злочину, підозра у якому йому повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і апеляційний суд. З цього приводу колегія суддів, як і слідчий суддя мають у своєму розпорядженні надані до клопотання докази у виді протоколів огляду місця події та трупа, лікарське свідоцтво про смерть, протоколи допиту свідків та інших наданих суду документів.
Сукупність матеріалів судового провадження на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу, оскільки обґрунтованість підозри - це не акт притягнення особи до відповідальності, а сукупність даних, які переконують об'єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину. З огляду на викладене доводи захисників про необґрунтованість підозри, пред'явленої ОСОБА_6 , є невмотивованими.
Також, при розгляді клопотання слідчого на предмет наявності ризиків слідчий суддя встановив, а колегія суддів погоджується, що такі доводи є обґрунтованими, зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному в разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, характер та ступінь суспільної небезпечності кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 , конкретні обставини провадження, дані про особу підозрюваного, а також інші обставини, передбачені ст.178 КПК України.
Зокрема колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про доведеність існування ризику переховування від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, оскільки у разі доведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину останньому загрожує покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 10 років. І хоч тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
На думку апеляційного суду, на даному етапі досудового розслідування доведеним є й ризик незаконного впливу на свідків, які є також військовослужбовцями та перебувають у його підпорядкуванні, шляхом умовлянь та погроз з метою зміни ними свої показань, оскільки суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. При цьому, ОСОБА_6 інкримінується вчинення кримінального правопорушення із застосуванням насильства із надмірною агресивністю відносно потерпілого, що свідчить про можливість підозрюваного у подальшому незаконно впливати на свідків шляхом застосування до останніх насильницьких дій з метою зміни останніми показань.
Таким чином слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку на підставі повного та всебічного дослідження наданих органом досудового розслідування матеріалів кримінального провадження, що більш м'який запобіжний захід не забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного ОСОБА_6 ..
Посилання захисника про те, що підозрюваний має родину, яка перебуває на його утриманні, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, враховуючи характер кримінального правопорушення, в якому він підозрюється та обставини його вчинення, зокрема пов'язані з застосуванням насильства до військовослужбовця під час дії воєнного стану, не зменшують встановлених ризиків та не є визначальними аргументами, які б давали можливість обрати щодо ОСОБА_6 запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Доводи апеляційної скарги про можливість визначення застави є необґрунтованими, оскільки відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування. І хоч можливість не визначати заставу є правом, а не обов'язком суду, колегія суддів, враховуючи обставини вчинення інкримінованого правопорушення вважає, що саме запобіжний захід у вигляд тримання під вартою без визначення розміру застави буде достатнім для виправлення останнього.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків слідчого судді, оскільки стороною захисту не наведено фактів та не долучено доказів, які очевидно та об'єктивно спростовували б версію органу досудового розслідування щодо обставин кримінального провадження, викладених в повідомлені про підозру, а остаточна оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження та оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального судового рішення.
Таким чином, під час розгляду клопотання слідчого з'ясовані всі обставини, які мають значення для вирішення питання про обрання підозрюваному запобіжного заходу, які були оцінені в сукупності та стали підставою для прийняття законного судового рішення, тому апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції,а відтак і для задоволення апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Гощанського районного суду Рівненської області від 30 вересня 2025 року про обрання щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12025181080000194 від 27.09.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах підозрюваного - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3