Справа №949/2473/25
про залишення позовної заяви без руху
17 листопада 2025 року суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Тарасюк А.М., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини,
Позивач ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Ковташа В.Д. (ордер на надання правничої допомоги серії ВК №1165414 від 20 березня 2025 року), звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 та просить визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним, його батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Крім того, просить вирішити питання про розподіл судових витрат та стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96 грн. та 10000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї матеріалами на предмет відповідності їх нормам Цивільного процесуального кодексу України, які регулюють порядок дотримання позивачем вимог щодо подачі та форми позовної заяви, вважаю, що її слід залишити без руху з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
В роз'ясненнях, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" зазначено, що позовна заява подається до суду в письмовій формі і за змістом повинна відповідати вимогам статті 119 ЦПК (діюча ст. 175 ЦПК). При цьому в позовній заяві повинні міститися не лише позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.
За правилами цивільного процесуального законодавства, питання щодо форми, змісту та порядку подання позовної заяви та доказів врегульовані статтями 83, 95, 175-177 ЦПК України.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України визначено, що позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Отже, згідно з ч. 1 ст. 42 ЦПК України, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
За змістом ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Варто звернути увагу сторони позивача на норму ст. 56 ЦК України, згідно якої органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Права та обов'язки органів, на які покладено здійснення опіки та піклування, щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 затверджено Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дітей, пунктом 3 якого встановлено, що Органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об'єднаних територіальних громад, які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей.
Отже, беручи до уваги, що предметом розгляду у даній справі є, визначення місця проживання дитини, що потребує обов'язкової участі у справі органу опіки та піклування позивачу, на виконання вищевказаних вимог закону, необхідно визначитись з питанням про залучення в якості третьої особи органу опіки та піклування за місцем проживання дитини в справі за даним позовом та надати для неї примірник позовної заяви з додатками.
Відповідно до п.п. 5, 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини та відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору
Частиною 5 ст. 19 СК України визначено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
У постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження №61-14859св19) вказано, що "Під час вирішення питання про визначення місця проживання дитини участь органу опіки та піклування є обов'язковою, а позивач до заяви про визначення місця проживання дитини повинен надати висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків, характеристики з місця проживання, роботи, місця навчання дитини (гуртків), медичні довідки (суд обов'язково врахує стан здоров'я і батьків, і дитини), довідки про доходи (інші документи, які підтверджують матеріальне становище заявника), акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло".
Так, у матеріалах справи наявний висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої дитини, втім такий затверджений рішенням виконавчого комітету Клесівської сільської ради №3від 24 січня 2025 року, а позовна заява подана до суду 13 листопада 2025 року, тобто з різницею майже десять місяців.
А тому, на переконання суду, викладена у вказаному висновку інформація та різного роду обставини на момент звернення до суду вже могли втратити свою актуальність.
Таким чином, в порушенням вимог ст. 175 ЦПК України, позивачу необхідно додати актуальний на момент звернення до суду, висновок органу опіки і піклування щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, що стосуються справи, як це передбачено ст. 19 СК України.
Водночас, позивачу, на підтвердження своїх доводів, необхідно викласти обставини та зазначити докази, які підтверджують наявність спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.
Отже, позивач не зазначив всі обставини, тобто ті юридично значимі факти, на основі яких він звертається до суду та обґрунтовує заявлені вимоги, відповідно до норм матеріального права, що поширюються на спірні правовідносини, із посиланням на докази в підтвердження обґрунтування заявлених вимог.
Тому, в порушення вимог п. 5, п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява не містить посилань на докази якими діями саме відповідач не визнає, порушує чи оспорює права позивача відносно місця проживання малолітньої дитини, в чому саме виник спір між позивачем і відповідачем у цій частині та не вказує факту порушення його прав з боку відповідача в частині визначення місця проживання дитини.
Частина 5 ст. 177 ЦПК України зобов'язує позивача додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
При цьому, варто наголосити, що відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування тобто обставин, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Так, в якості доказів стороною позивача, крім висновку органу опіки та піклування, подані в тому числі згода дитини на проживання з батьком, довідки Клесівської селищної ради, акт обстеження умов проживання, характеристики, які датовані січнем місяцем 2025 року, тобто, як зазначено вище, з різницею майже десять місяців до дати звернення до суду, а тому, на переконання суду, такі докази не можуть свідчити про наявність тих обставин, про які вони свідчать.
Враховуючи, вимоги ч. 2 ст. 83 ЦПК України, позивач зобов'язаний подати усі докази по справі разом із позовною заявою. Процесуальним законодавством встановлено чіткі рамки подачі доказів до суду, після чого суд не вправі приймати подані докази, оскільки буде порушено вимоги принципу змагальності.
Аналогічна позиція вказана у постанові Верховного суду від 16.07.2020 по справі № 908/2828/19 (№ в ЄДРСР 90565972); від 18.06.2020 по справі № 909/965/16 (№ в ЄДРСР 89910851); від 07.05.2020 по справі № 922/3059/16 (№ в ЄДРСР 89318804); від 09.04.2020 по справі № 10/Б-743 (№ в ЄДРСР 88868235) відповідно до якої «Системний аналіз статей 80, 269 ГПК свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку - позивача) (висновок викладений в постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 913/317/18 та від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012)».
Також у постанові ВС від 16.12.2020 по справі № 332/3299/13-ц (№ в ЄДРСР 93794835) вказано, що: «Відповідно до вимог статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Так, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку - позивача)».У постанові ВС від 12.01.2021 по справі № 753/9240/18 (№ в ЄДРСР 94151239) суд зазначив, що: «При цьому процесуальним обов'язком позивача є подання доказів разом з поданням позовної заяви (частина друга статті 83 ЦПК України), а в силу положень частини восьмої статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Таким чином, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку - позивача). Однак, наявності таких об'єктивних обставин позивачем не наведено, а судом не встановлено».
Згідно висновку ВС від 20.10.2020 по справі № 756/671/19 (№ в ЄДРСР 92335060), «Відповідно до частини восьмої статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
У даному випадку, позивачем не зазначено об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасно надати суду докази, в підтвердження обставин, викладених в позовній заяві.
Частина 1 ст. 44 ЦПК України покладає на учасників судового процесу та їх представників обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та забороняє їх зловживання.
Окрім того, п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України зобов'язує позивача зазначити у позовній заяві перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.
Втім, у додатках до позовної заяви зазначено 3 додатки, а саме: 1. ордер на надання правової допомоги; 2. докази ОСОБА_1 ; 3. докази направлення відповідачу.
Проте такі додатки, зокрема у п. 2, не містять відповідного опису/переліку доказів, що унеможливлює суд перевірити їх відповідність та повноту, згідно наданого опису.
Так, зокрема, суд не має можливості переконатися, чи є в переліку доданих доказів документ, що підтверджує сплату судового збору про який сторонам позивача зазначає у змісті позовної заяви та просить у подальшому стягнути з відповідача про розподілі судових витрат.
На вимогу ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
Зі змісту ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставки судового збору встановлюються у таких розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону країни «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено, що з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3028,00 грн.
Отже, розмір судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру становить 1211,20 грн. (3028 х 0,4).
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», під час подання до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки дана позовна заява подана до суду в електронній формі, судовий збір за її подання становить 968,96 грн. (1211,20 х 08).
Тому, на виконання ч. 4 ст. 177 ЦПК України, позивачу необхідно додати документ про сплату судового збору у розмірі 968,96 грн.
Таким чином, подаючи позовну заяву до суду, позивач не виконав визначені законодавством та зазначені вище вимоги до позовної заяви.
Таким чином, вищевказані недоліки позовної заяви унеможливлюють відкриття провадження по справі у зв'язку з чим її слід залишити без руху та надати позивачу строк для усунення таких недоліків.
При цьому, зазначене не свідчить про занадто формальне ставлення до передбачених законом вимог та в жодному разі не робить суд недоступним для позивача, яка потребує судового захисту, не є перешкодою їй в доступі до правосуддя.
Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений законом. Процесуальні дії судді чітко врегульовані нормами ЦПК, які повинні правильно розумітися сторонами і застосовуватися, починаючи з моменту пред'явлення позову до суду.
Так, у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Водночас, прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 та "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001, в яких зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист, залишення позовної заяви без руху жодним чином не перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя після усунення недоліків позову.
Верховний Суд 13 квітня 2022 року у справі № 160/11095/20 зазначив, що залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, що застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви.
Особа повинна докладати зусиль для усунення недоліків або інформування суду про свою позицію щодо встановлених судом недоліків під час винесення ухвали про залишення без руху. Такий підхід відповідатиме принципу добросовісності (поваги до суду та інших учасників справи), а також принципу заборони зловживання процесуальними правами (висновки у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі №280/3193/23).
Зважаючи на вищевикладене, позивачу необхідно усунути недоліки своєї позовної заяви шляхом приведення останньої відповідно до вимог діючого Цивільного процесуального кодексу України.
За таких обставин, в силу ч. 1 ст. 185 ЦПК України вважаю за необхідне позовну заяву залишити без руху, надавши позивачу строк п'ять днів з дня вручення даної ухвали для усунення вказаних недоліків.
Керуючись ст.185 ЦПК України,
Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та надати позивачу для усунення вищевказаних недоліків п'ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду: Тарасюк А.М.