Справа №949/1548/25
14 листопада 2025 року м.Дубровиця
Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді: Оборонової І.В.,
за участю секретаря: Волкодав А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Представник Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» Захарова К.Р., звернулася до Дубровицького районного суду Рівненської області з позовною заявою про стягнення з відповідачки ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 01 лютого 2016 року у розмірі 30143,40 грн. Одночасно позивач просить стягнути з відповідачки судові витрати з оплати судового збору.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що з метою отримання банківських послуг, ОСОБА_1 (надалі відповідачка) звернулася до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (надалі АТ КБ «Приватбанк») та підписала Анкету-заяву №б/н від 01 лютого 2016 року. При її підписанні, відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Тарифами", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується її підписом у заяві. Відповідачка була ознайомлена із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується її підписом у анкеті-заяві, де є відповідні запевнення відповідачки щодо ознайомлення та надання документів у письмовому виді. Після підписання відповідачкою заяви, між сторонами, у відповідності до ст. 634 ЦК України, був укладений Договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку (ст. 1066 ЦК України) та кредитного договору (ст. 1054 ЦК України). Після цього відповідачці було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому було збільшено до 28000,00 грн., після чого вона зобов'язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором. У процесі користування рахунком 16 вересня 2021 року відповідачкою підписано заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, на підставі якої отримано додаткову кредитну картку номер - НОМЕР_1 , строк дії - 12/24, тип Універсальна, а також погоджені інші суттєві умови користування кредитним рахунком. Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг відповідачкою підписано у системі самообслуговування «Приват24» за допомогою OTP пароля, про що зазначено в полі підпис Клієнта із позначкою дати та часу. При цьому, на момент підписання зазначеної вище заяви заборгованість відповідачки становила 24899,50 грн., що вбачається із виписки по рахунку та розрахунку заборгованості. Тобто, відповідачка була належним чином повідомленою про умови кредитування зокрема щодо сплати відсотків. Починаючи з 16 вересня 2021 року відсотки нараховувалися, відповідно до підписаної відповідачкою заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а саме згідно п. 1.3. у розмірі 42%. При цьому за погодженою ставкою Банком нараховано відсотків у розмірі 5893,74 грн. В зв'язку з порушенням відповідачкою умов кредитного договору, станом на 18 червня 2025 року за договором, утворилась заборгованість на загальну суму 30143,40 грн., яка складається з наступного: 24249,66 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 5893,74 грн. - заборгованості за простроченими відсотками.
В судове засідання представник позивача не з'явилася, проте у позовній заяві вказала на можливість розгляду справи без її участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідачка, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце судового засідання, про що свідчить розміщене оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про її виклик (а.с.111) в судове засідання не з'явилася, причини неявки суду не повідомила. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Суд, на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України, враховуючи згоду позивача і наявність достатніх даних для вирішення спору, вважає можливим провести заочний розгляд справи.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Дослідивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що відповідачка звернулася до АТ КБ "Приватбанк" та підписала заяву №б/н від 01 лютого 2016 року. При її підписанні, відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Тарифами", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується її підписом у заяві та долученим до матеріалів позовної заяви "витягом з «Умов та правил надання банківських послуг", де визначено умови кредитного договору. Після цього відповідачці було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому було збільшено до 28000,00 грн., після чого, вона зобов'язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.
16 вересня 2021 року у системі системи самообслуговування «Приват24» за допомогою OTP пароля, відповідачка підписала заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, на підставі якої отримано додаткову кредитну картку номер - НОМЕР_1 , строк дії - 12/24, тип Універсальна, а також погоджені інші суттєві умови користування кредитним рахунком.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачка була належним чином повідомленою про всі умови кредитування, а саме: сукупну вартість кредиту, сплату відсотків та умови повернення кредитних коштів.
Позивач свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці кредитні кошти у розмірі, встановленому Договором.
Дослідивши розрахунок суми заборгованості, судом встановлено, що відповідачка порушила свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків, внаслідок чого станом на 18 червня 2025 року за договором, утворилась заборгованість на загальну суму 30143,40 грн., яка складається з наступного: 24249,66 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 5893,74 грн. - заборгованості за простроченими відсотками.
До того ж, з даної виписки вбачається, що відповідачка користувалася кредитною карткою, повертала використані суми кредиту, сплачувала відсотки за користування коштами, проте, всупереч взятим на себе зобов'язанням, припинила надавати своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору.
Аналізуючи встановлені обставини справи, суд враховує наступні положення чинного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, договір, укладений за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб'єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов'язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг"; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію".
У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Частиною 5 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію").
Статтею 18 Закону України "Про електронні довірчі послуги" визначено, що електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.
За змістом ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки, умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Як встановлено судом, при укладанні договору, сторони керувались ст. 634 ЦК України, про що, відповідно була проінформована відповідачка.
Таким чином, встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що відповідачка взяті на себе зобов'язання не виконала, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування кредитом у повному розмірі не повернула, внаслідок чого виникла заборгованість. Отже, між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.
Якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов'язок доводити такі заперечення відповідними доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. У справі, що розглядається, позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаними договорами, презумпція правомірності яких не спростована.
Проте відповідачкою не подано жодних доказів на спростування факту укладення договору, використання кредитних коштів чи розміру заборгованості.
Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 вказав, що при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності», стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості, завлений стороною позивача, тому висновки суду про недоведеність вимог у частині розміру заборгованості є необґрунтованими.
Отже матеріалами справи встановлено, що відповідачка порушила зобов'язання з повернення кредитних коштів, та за нею обліковується прострочена заборгованість за наданим кредитом у зазначеному вище розмірі.
За відсутності доказів, які б спростовували подані позивачем розрахунки заборгованості за вищевказаним договором, суд не має підстав піддавати їх сумніву. Також відповідачкою не надано доказів на підтвердження належного виконання умов договору.
Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
Крім того, на час розгляду справи зазначений договір, за яким відповідачка отримала кредитні кошти, є чинним та недійсним у судовому порядку не визнавався.
Згідно ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Згідно зі ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що всупереч умовам кредитного договору та наведеним нормам закону відповідачка порушила строки та порядок погашення заборгованості за кредитним договором, наявні підстави для стягнення з неї на користь позивача заборгованість за кредитним договором.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.
Отже, оскільки при подачі позову позивачем було сплачено 2422,40 грн. судового збору, то понесені ним судові витрати слід стягнути з відповідачки.
На підставі ст.ст. 207, 509, 526, 530, 610, 611, 612, 626, 628, 629, 633, 634, 638, 639, 1054, 1048, 1049, 1050, 1052, 1054, 1055 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 23, 76-78, 81, 89, 141, 265, 352, 354, 355 ЦПК України суд -,
Позов Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 01 лютого 2016 року у розмірі 30143,40 грн. (тридцять тисяч сто сорок три тисячі гривень 40 коп.), яка складається з наступного: 24249,66 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 5893,74 грн. - заборгованості за простроченими відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок).
Заочне рішення може бути переглянуто Дубровицьким районним судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи, згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", юридична адреса: 01001 м. Київ, вул. Грушевського, буд.1Д, ЄДРПОУ 14360570.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 15 серпня 2001 року Дубровицьким РВ УМВС України в Рівненській області.
Суддя: підпис.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя Дубровицького
районного суду
Рівненської області Оборонова І.В.