12 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
представника ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 в інтересах власника майна ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2025 року,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09.10.2025 задоволено клопотання заступника начальника другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за органами безпеки Офісу Генерального прокурора, ОСОБА_7 , та накладено арешт на майно, вилучене 30.09.2025 під час проведення обшуку, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон марки Samsung Galaxy A72, SM - A725F/DS, SN НОМЕР_1 , IMEI НОМЕР_2 ; IMEI2 НОМЕР_3 , із наявними двома сім картками з номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_5 - 1 шт. з метою забезпечення його зберігання як речового доказу у кримінальному провадженні №22024000000001155 від 17.12.2024, із забороною вчиняти дії щодо користування, володіння та розпорядження вказаним майном.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_5 в інтересах власника майна ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Справа № 761/42565/25 Слідчий суддя - ОСОБА_8
Апеляційне провадження № 11-сс/824/8567/2025 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначала, що долучені до клопотання матеріали не містять жодних відомостей стосовно того, що власник вилученого майна ОСОБА_6 причетний до обставин розслідуваного кримінального провадження, а також, що вилучені речі містять сліди вчиненого злочину.
ОСОБА_6 не має жодного статусу у даному кримінальному провадженні та не вчиняв кримінально караних діянь.
Постанова слідчого від 30.09.2025 про визнання речовими доказами є формальною та не відповідає вимогам п. 2 ч. 5 ст. 110 КПК України, оскільки не містить належного обґрунтування та не розкриває відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ст. 98 КПК України.
Також в матеріалах клопотання відсутня постанова про призначення експертизи вилученого мобільного телефону, що спростовує твердження прокурора про необхідність накладення арешту з метою проведення судової комп'ютерно-технічної експертизи.
Крім того, в ході проведення обшуку слідчим здійснено огляд мобільного телефону ОСОБА_6 , і слідчий мав безперешкодний доступ до інформації, яка знаходиться у телефоні, та мав можливість здійснити, за участю спеціаліста, копіювання наявних у ньому даних.
Вилучене у ОСОБА_6 майно має статус тимчасово вилученого, а тому розгляд клопотання повинен був здійснюватися в порядку ч. 1 ст. 172 КПК України, яка зобов'язує суд повідомити власника такого майна про дату та час судового розгляду.
Проте, слідчий суддя, в порушення вимог КПК України, розглянув клопотання прокурора про арешт тимчасово вилученого майна без повідомлення та участі власника такого майна, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Прокурор у судове засідання повторно не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.
11.11.2025 від прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 надійшло клопотання про відкладення судового засідання, у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні та необхідністю ознайомлення із апеляційною скаргою.
Разом з тим, доказів на обгрунтування викладених у клопотанні обставин щодо неможливості забезпечення участі прокурора у судовому засіданні, а також відомостей щодо неможливості прибуття в судове засідання інших прокурорів з числа групи прокурорів у даному кримінальному провадженні, до клопотання не долучено. Даних про звернення прокурора із заявою про ознайомлення із матеріалами апеляційної скарги, яка перебуває у провадженні апеляційного суду з 27.10.2025, матеріали справи не містять.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності прокурора.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи представника ОСОБА_5 , яка підтримала подану апеляційну скаргу, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024000000001155 від 17.12.2024 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 110-2, ч. 1 ст. 111-2, ч. 5 ст. 190 КК України.
Згідно даних клопотання, в ході досудового розслідування встановлено, що громадяни України здійснювали фінансування окупаційної влади тимчасово окупованої території АР Крим з подальшою сплатою податків та зборів до бюджетів незаконно утворених органів влади, діяльність яких спрямована виключно на захоплення державної влади, зміни меж території та державного кордону України.
Крім того, відповідно до наявної інформації, встановлено, що службові особи та засновники суб'єктів господарювання шляхом повідомлення завідомо неправдивих даних та приховування інформації про пов'язаність суб'єктів господарювання, заволоділи грошовими коштами в особливо великих розмірах, що надавались державою у вигляді грантів для виробництв переробної промисловості.
Так, в ході досудового розслідування, встановлено, що представники, службові особи та засновники суб'єктів господарювання ТОВ «Агроконтракт», ТОВ «Колос», ТОВ «Запоріжрітейл Плюс», ТОВ »Юкрейніан Корн Кластер», ТОВ «Диво скоринка» (код 45415700), які належать до групи компаній «HD-Group» та підконтрольні ОСОБА_9 , унаслідок повідомлення завідомо неправдивих відомостей щодо мети збільшення потужностей наявних виробництв переробної промисловості, а також приховання інформації про пов'язаність отримувачів грантів, заволоділи коштами безповоротних грантів на створення або розвиток виробництв переробної промисловості за бюджетною програмою «Надання грантів для створення або розвитку бізнесу» на суму 40 млн грн.
Як зазначено в клопотанні, за результатами проведених заходів оперативними співробітниками Служби безпеки України та на виконання доручення слідчого, з метою встановлення адрес та приміщень, в яких можуть зберігатися фінансово-господарська документація, печатки, штампи, комп'ютерна техніка, ноутбуки, носії інформації (флеш-карти, жорсткі диски, планшети та інші), засоби зв'язку, мобільні телефони, записні книжки або чорнові (робочі) записи, які використовувались та використовуються під час здійснення протиправної діяльності та отримані внаслідок здійснення такої незаконної діяльності, а також інші предмети та документи, які матимуть доказове значення для досудового розслідування, отримано інформацію щодо фактичного місця проживання ОСОБА_6 , який відповідно до наявної інформації проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та є директором підприємства, яке отримувало грантові кошти - ТОВ «Запоріжрітейл Плюс».
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 17.09.2025 надано дозвіл на проведення обшуку у домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 , яке використовується ОСОБА_6 .
Згідно даних протоколу обшуку від 30.09.2025, цього ж дня проведено обшук за адресою: АДРЕСА_2 , під час якого було виявлено та вилучено мобільний телефон марки Samsung Galaxy A72, SM - A725F/DS, SN R58R40KFHKH IMEI НОМЕР_2 ; IMEI2 НОМЕР_3 , із наявними двома сім картками з номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_5 - 1 шт.
Постановою старшого слідчого в ОСВ 2 відділення 2 відділу 4 управління досудового розслідування ГСУ СБ України ОСОБА_10 від 30.09.2025 вилучене вищевказане майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №22024000000001155 від 17.12.2024.
01.10.2025 заступник начальника другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за органами безпеки Офісу Генерального прокурора, ОСОБА_7 , звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва із клопотанням про накладення арешту на майно, вилучене 30.09.2025 під час проведення обшуку, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон марки Samsung Galaxy A72, SM - A725F/DS, SN НОМЕР_1 , IMEI НОМЕР_2 ; IMEI2 НОМЕР_3 , із наявними двома сім картками з номерами НОМЕР_4 та НОМЕР_5 - 1 шт.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09.10.2025 задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на вищевказане майно, вилучене 30.09.2025 під час проведення обшуку, за адресою: АДРЕСА_1 , з метою забезпечення його зберігання як речового доказу у кримінальному провадженні №22024000000001155 від 17.12.2024, із забороною вчиняти дії щодо користування, володіння та розпорядження вказаним майном.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала слідчого судді, яка переглядається, виходячи з тих обставин кримінального провадження, які існували на день її постановлення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на мобільний телефон із сім картами, вилучені в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_6 , з тих підстав, що прокурором та наданими матеріалами доведено, що вилучений під час обшуку мобільний телефон може зберігати на собі сліди вчинення кримінального правопорушення або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, які мають значення для кримінального провадження, відповідає ознакам речових доказів, передбаченим ст. 98 КПК України, а тому наявна необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вилучене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути пошкоджене, втрачене, знищене, відчужене чи передане.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя наклав арешт на вилучене майно з дотриманням вимог закону, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про невідповідність вилученого майна ознакам речових доказів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки встановлені органом досудового розслідування фактичні обставини у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вказане майно може містити на собі відомості, які мають значення для кримінального провадження та можуть бути використані як доказ факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для їх арешту як речового доказу з метою його збереження.
Як убачається з даних протоколу обшуку від 30.09.2025, на вилученому телефоні виявлено листування щодо виділення грантів, що може мати доказове значення у кримінальному провадженні.
Доводи апелянта про те, що слідчий в ході обшуку мав можливість копіювати інформацію з мобільного телефону, без його вилучення, не є самостійною підставою для відмови в накладенні арешту на таке майно, оскільки необхідність фіксації інформації, яка міститься на мобільному телефоні, відновлення вже видаленої інформації обумовлює подальше його утримання з метою проведення досліджень, у тому числі, за необхідності, шляхом застосування відповідного програмного забезпечення та комп'ютерного обладнання, залучення осіб (спеціалістів, експертів), які володіють спеціальними технічними знаннями.
При цьому, відсутність у матеріалах клопотання прокурора, поданого на наступний день після вилучення майна, даних про призначення у справі відповідної експертизи вилученого мобільного телефону, не свідчить про відсутність необхідності у проведенні його експертного дослідження у ході подальшого досудового розслідування.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Крім того, накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.
Доводи апелянта про те, що власник майна ОСОБА_6 не має процесуального статусу у даному кримінальному провадженні, не є підставою для відмови у задоволенні клопотання, оскільки, з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх, правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
На даному етапі провадження слідчий не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
Як свідчать матеріали клопотання, органом досудового розслідування встановлюється причетність службових осіб та засновників ряду товариств до заволодіння коштами безповоротних грантів, та серед вказаних юридичних осіб встановлено ТОВ «Запоріжрітейл Плюс», директором якого є ОСОБА_6 .
Відтак, на даному етапі досудового розслідування сукупність долучених до клопотання матеріалів є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна ОСОБА_6 .
Крім того, досудове розслідування у даному кримінальному провадженні триває, органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі осіб, причетних до його вчинення.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що слідчим суддею в порушення вимог ч. 1 ст. 172 КПК України не повідомлено власника майна ОСОБА_6 про розгляд клопотання про арешт майна, не можуть бути безумовною підставою для скасування правильної по суті ухвали слідчого судді.
Колегією суддів не встановлено недотримання прокурором вимог ст.ст. 171, 172 КПК України при зверненні із клопотанням про арешт майна, які б слугували підставою для відмови у його задоволенні.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 в інтересах власника майна ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2025 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3