11 листопада 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 370/2204/22
номер провадження: 22-ц/824/12556/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 19 травня 2025 року у складі судді Косенко А.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Боярська міська рада Київської області, про встановлення сервітуту,
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовомдо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 треті особи: ОСОБА_4 , Боярська міська рада Київської області, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 30 червня 2023 року, просила:
встановити ОСОБА_1 безоплатний та безстроковий сервітут щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 3222786101:01:030:0036, 3222786101:01:030:0033, 3222786101:01:030:0035, 3222786101:01:030:0011, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та належать відповідачам на праві приватної власності;
визначити умови сервітуту, відповідно до яких ОСОБА_1 має право проходу, проїзду до свого будинку та земельної ділянки по належним земельним ділянкам, які належать на праві власності відповідачам;
зобов'язати ОСОБА_2 для виконання умов сервітуту демонтувати на земельній ділянці з кадастровим номером: 3222786101:01:030:0036, що перебуває у її приватній власності перепони, а саме: шлагбаум та металеву огорожу, які знаходяться на проїжджій частині до будинку позивачки;
зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди шляхом демонтажу паркану на земельній ділянці з кадастровим номером: 3222786101:01:030:0011 для виконання умов сервітуту.
У травні 2025 року через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Возний М.В. подав заяву про забезпечення вказаного вище позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер: 3222786401:01:030:0011, що належить ОСОБА_6 та розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що 12 травня 2025 року позивачці стало відомо, що 11 травня 2023 року відповідач ОСОБА_3 продав ОСОБА_7 земельну ділянку, кадастровий номер: 3222786401:01:030:0011, яка межує з позивачкою. У подальшому ОСОБА_7 об'єднала земельну ділянку і 12 жовтня 2024 року перепродала вищевказану земельну ділянку ОСОБА_6 . Даний факт підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Вказував, що незважаючи на те, що на даний час розглядається вищевказана справа у суді про встановлення сервітуту, відповідач ОСОБА_3 продав земельну ділянку ОСОБА_7 , а остання перепродала ОСОБА_6 . Тому виникла необхідність подати до суду заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 щодо накладення арешту на земельну ділянку кадастровий номер: 3222786401:01:030:0011.
Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 19 травня 2025 року у задоволенні заяви адвоката Возного М.В., який діє в інтересах позивачки ОСОБА_1 , про забезпечення позову відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що обраний позивачем захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3222786401:01:030:0011, яка вже належить іншій особі, що не є учасником справи - ОСОБА_6 , є непропорційним втручанням у право власності особи, яка не є учасником справи. До того ж забезпечення позову в обораний позивачкою спосіб не має належного зв'язку з предметом спору, оскільки позов стосується встановлення сервітуту, який відповідно до ст. 101 ЗК України та ст.403 ЦК України зберігає чинність у разі переходу права власності на земельну ділянку. Тому суд дійшов висновку, що оскільки не встановлено очевидної загрози порушення прав позивачки без вжиття такого заходу забезпечення позову, то накладення арешту на таку земельну ділянку є юридично необґрунтованим.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її заяву про забезпечення позову, посилаючисьна невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у заяві про забезпечення позову позивачка виходила з того, що постійна зміна власників спірної земельної ділянки, як і зміна її правового статусу шляхом об'єднання з іншою земельною ділянкою, значно ускладнює вирішення питання про встановлення сервітуту, за яким вона зверталася до суду та створює штучне затягування розгляду справи, а також ставить під сумнів належність визначеного згідно з вимогами закону відповідача через надмірну плутанину внаслідок низки нотаріальних дій стосовно цієї земельної ділянки та, відповідно, призводить до наявності підстав для відмови у задоволенні позову. Крім того, такі дії нових власників земельної ділянки про встановлення сервітуту вводять в оману наступних її власників щодо відсутності будь-яких спорів або обтяжень стосовно цієї земельної ділянки.
Вказує, що накладення арешту на спірну земельну ділянку буде ефективним заходом забезпечення позову і сприятиме належному виконанню рішення про задоволення позову у разі ухвалення такого рішення. При цьому, такий захід забезпечення позову, на думку позивачки, буде співмірним позовній вимозі, оскільки при його застосуванні не порушуватиметься збалансованість інтересів сторін й інших учасників судового процесу та не створюватиме безпідставного обмеження їхніх прав та законних інтересів, а навпаки сприятиме оперативному та ефективному виконанню прийнятого судом рішення.
Зазначає, що висновок суду про застосування в даному випадку приписів ч.1 ст.101 ЗК України та ч.6 ст.403 ЦК України, відповідно до яких дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав власності на майно, щодо якого він встановлений, на думку позивачки, є безпідставним та передчасним, оскільки такі положення закону стосуються вже встановленого сервітуту відносно земельної ділянки і їх дія не розповсюджується на правовий режим майна щодо якого тільки порушується питання про встановлення права користування чужим майном для задоволення потреб власника або користувача іншої земельної ділянки. Таким чином, неодноразове відчуження спірної земельної ділянки та зміна її правового статусу, неможливість позивачки тривалий період часу належним чином користуватися власним майном через створення перешкод відповідачами, а також уникнення в подальшому виникнення труднощів стосовно виконання рішення суду.
Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Частиною 3 ст.150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню, у зв'язку із вжиттям таких заходів, прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначено, що під забезпеченням позову потрібно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Також у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Верховний Суд у постановах від 12 квітня 2018 року у справі 922/2928/17 та від 05 серпня 2019 року у справі 922/599/19 виснував, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
У позовній заяві ОСОБА_1 просить:
встановити ОСОБА_1 безоплатний та безстроковий сервітут щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 3222786101:01:030:0036, 3222786101:01:030:0033, 3222786101:01:030:0035, 3222786101:01:030:0011, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та належать відповідачам на праві приватної власності;
визначити умови сервітуту, відповідно до яких ОСОБА_1 має право проходу, проїзду до свого будинку та земельної ділянки по належним земельним ділянкам, які належать на праві власності відповідачам;
зобов'язати ОСОБА_2 для виконання умов сервітуту демонтувати на земельній ділянці з кадастровим номером: 3222786101:01:030:0036, що перебуває у її приватній власності перепони, а саме: шлагбаум та металеву огорожу, які знаходяться на проїжджій частині до будинку позивачки;
зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди шляхом демонтажу паркану на земельній ділянці з кадастровим номером: 3222786101:01:030:0011 для виконання умов сервітуту.
Даний позов пред'явлено до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Боярська міська рада Київської області, про встановлення сервітуту.
Із змісту заяви вбачається, що представник позивачки просив накласти арешт на земельну ділянку, кадастровий номер: 3222786401:01:030:0011, що належить ОСОБА_6 та розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав, 11 травня 2023 року ОСОБА_3 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером: 3222786401:01:030:0011 громадянці ОСОБА_7 , яка в свою чергу об'єднала земельні ділянки та згідно договору купівлі-продажу здійснила її продаж ОСОБА_6 .
Вказані обставини підтверджені наявними у справі доказами та не запечуться учасниками, а тому ці обставини не потребують доказуванню відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України, якою визначено, що обставини, визнані учасниками справи, не потребують доказування.
Установлено, що власник земельної ділянки з кадастровим номером: 3222786401:01:030:0011, яку заявник просить обтяжити арештом, ОСОБА_6 не є учасником справи.
Згідно з п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 1 Протоколу (№ 1) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином накладення арешту на майно особи, яка не є учасником справи, може свідчити про порушення прав і основоположних свобод такої особи щодо мирного володіння, користування та розпорядження своїм майном.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що обраний позивачкою захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3222786401:01:030:0011, яка вже належить іншій особі, яка не є учасником справи, а саме, ОСОБА_6 , є непропорційним втручанням у право власності особи, яка не є учасником справи.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що постійна зміна власника спірної земельної ділянки та її об'єднання ускладнює встановлення сервітуту, створює плутанину щодо належного відповідача та може перешкодити виконанню майбутнього рішення, у зв'язку з чим арешт, на думку позивачки, є співмірним заходом для запобігання ухиленню від виконання рішення та захисту її прав, то такі доводи колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки арешт заявлено щодо майна особи, яка не є учасником справи, що є неприпустимим втручанням у право мирного володіння, користування та розпорядження власністю без залучення належного власника в процесуальному статусі, й суперечить вимогам ст.ст. 149, 150 ЦПК України, ст. 6 Конвенції та ст.1 Першого протоколу до неї, а також принципу співмірності та балансу інтересів.
Таким чином доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального та процесуального права, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.
Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому цю ухвалу відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 19 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді: